Заявка на участь в Міжнародній
науково-практичній конференції
”Образование и наука без границ-2006”
Карпович Надія Миколаївна
Викладач
Вінницький торговельно-економічний коледж Київського
національного торговельно-економічного університету
21022
м. Вінниця, вул.. Айвазовського,
23
(0432) 51-54-87
Карпович Н.М.
Інформаційне навчальне середовище: потенціал, зміст, функції
Відповідно до прийнятої в Україні концепції інформатизації суспільства, мета інформатизації освіти полягає у використанні нових інформаційних технологій, радикальному підвищенні ефективності й якості підготовки фахівців до рівня, досягнутого в розвинутих країнах, тобто підготовки кадрів з новим типом мислення, які відповідають вимогам інформаційного суспільства [3, с. 17].
В основі системного підходу реформування змісту й методів навчання лежить використання в освітньому процесі концепції навчального середовища.
Поняття
інформаційного навчального середовища (ІНС) залишається на рівні абстракції,
якщо не конкретизується, які підтримуючі засоби (ПЗ) у ньому застосовуються і
як інформація інтегрована у ці ПЗ. Тільки при взаємній інтеграції змісту
навчання, методу навчання і комп’ютерних засобів навчання можлива організація
навчального середовища, де комп’ютер буде робити те, що потрібно викладачеві й
студенту.
До специфічних
властивостей навчального середовища відносять його інтерактивний характер,
заснований на комунікаціях, насиченість освітніми ресурсами, можливість
модифікувати і міняти мету, зміст, методи і організаційні форми навчання.
Сучасні
підходи до середовища в педагогіці лежать в руслі розвиваючої функції освіти, а
інтегрованим критерієм якості навчального середовища є здатність цього
середовища забезпечити всім суб’єктам освітнього процесу систему можливостей
для ефективного особистісного саморозвитку.
Ці
концептуальні положення знайшли відбиття в розумінні навчального середовища, що
сформувалося як результат впровадження НІТ у педагогічний процес. Термін
“інформаційне навчальне середовище”, обраний нами, підкреслює роль
інформаційного середовища, створеного засобами НІТ, що розглядається як
складова частина середовища навчання й активний початок, що впливає на
учасників навчального процесу.
У ряді
теоретичних підходів [2, 4], які були також реалізовані на практиці, виділяють три
основних типи середовищ:
1.
Середовища,
орієнтовані на надання знань.
2.
Середовища,
орієнтовані на самостійну діяльність по придбанню знань
3.
Змішані типи
середовищ.
В створенні
середовищ першого типу домінує когнітивний підхід, в основі якого лежить опора
на внутрішню структуру людського знання, на системно-структурні властивості
досліджуваного предмета.
Другий тип
середовищ у більшості закордонних досліджень (M. Warschauer, R. Li, R. Hart) розглядається з позиції їх діяльності конструктивістського характеру.
Розуміння середовища базується на концепції здобування знань у процесі
проектної діяльності, розробленої в рамках конструктивістської когнітології.
Аналіз
сучасних досліджень показує, що за останні роки активно формуються середовища
третього типу, які інтегрують обидва підходи, тобто являють собою джерело
учбово-методичного знання й одночасно високо структуроване середовище для
організації різних форм самостійної пізнавальної діяльності тих, кого навчають.
Багато
дослідників визнають, що інформаційне навчальне середовище для самостійного
вивчення повинно включати інформацію про зміст і метод навчання, про способи
організації роботи, а також засоби навчання, контроль і зворотний зв’язок з
викладачем.
Метод, як
діяльність по дослідженню або конструюванню, повинен містити в собі всю структуру діяльності:
ціль, предмет, засоби, продукт і власне саму діяльність, зміст і форму діяльності,
позицію діяча і етапи діяльності.
Ціле методу
навчання задає діяльність педагога. Як відзначає Ю.К. Бабанський,
метод зберігається в діяльності. Якщо він може бути витягнутий з діяльності, то
це характеризує метод як об’єктивний. Тільки такому методу можна навчити.
Діяльність завжди цілеспрямована [4].
Педагог вирішує традиційні завдання – визначає зміст, метод, способи й форми навчання – у комп’ютерному середовищі з обліком нових технічних, специфічних для середовища властивостей.
Багато авторів
(В.Ю. Биков, П. Гевал, Б.С. Грушинський,
Р.С. Гуревич, М.І. Підкасистий, Є.С. Полат, І.В. Роберт, А.В. Хуторський, Д.В. Чернілевський) у своїх дослідженнях намагаються вирішити
питання організації навчального процесу з використанням інформаційних
технологій, їхньої ролі в навчально-пізнавальній діяльності. У цих роботах
закладено фундаментальні основи раціонального включення комп’ютера в
навчально-пізнавальну діяльність студентів на різних її етапах.
Сучасні можливості ЕОМ дозволяють демонструвати й оперувати не текстом, але й звуком і зображенням (мультимедіа), а також підтримувати процес навчання. З цього погляду можна говорити про можливості сучасного комп’ютерного середовища забезпечити демонстрацію, тренування, контроль у у процесі навчання й адаптацію засобів шляхом розширення або заміни змісту для рішення певних навчальних завдань.
Але поряд з
безсумнівними перевагами, комп’ютер має також деякі обмеження, які, по своїй
суті, стосуються важливих, основних аспектів навчання мові. Так, найважливішою
й ефективною дією викладача в процесі викладання іноземних мов є особисте
спілкування з учнями. Взаємодія між студентом і комп’ютером , яким би
розвиненим воно не було, залишається не комунікативним. Незважаючи на розвиток
технологій розпізнавання й синтезу мови, характеризується серйозними
обмеженнями, зв’язаними з наступним:
а) сприйняття
і розпізнавання людської мови, включаючи аналіз її змісту (розуміння);
б) синтез
людської мови;
в)розпізнавання
й аналіз пов’язаних з мовою невербальних образів.
Дослідження
багатьох вчених дозволило нам виділити критерії придатності технічних засобів
навчання (за винятком комп’ютерів) і контролю для використання на заняттях по
іноземній мові. Вони повинні:
- сприяти
підвищенню продуктивності праці й ефективності навчального процесу;
-
забезпечувати негайне й постійне підкріплення праці й ефективності навчального
процесу;
-
забезпечувати негайне й постійне підкріплення правильності дій кожного
студента;
- підвищувати
свідомість й інтерес до вивчення мови;
-
забезпечувати оперативний зв’язок і поопераційний контроль дій всіх тих, кого
навчають;
- мати
можливість швидкого введення відповідей без тривалого їхнього кодування й
шифрування.
Отже, сучасні
підходи до середовища в педагогіці лежать у руслі розвиваючої функції освіти, а
інтегративним критерієм якості навчального середовища
є здатність цього середовища забезпечити всім суб’єктам освітнього процесу
систему можливостей для ефективного розвитку самостійності в навчанні.
Література:
1. Бабанский Ю.К. Методы обучения в современной общеобразовательной школе/ Ю.К.
Бабанский. – М.: Образование, 1985.
2.
Зайцева Е.Н. Информационно-обучающая среда как способ развития
самостоятельной работы студентов при узучении
иностранному языку: Автореф. дис.
канд. пед. наук/ Е.Н. Зайцева.
– Ярославль, 2003. – 23с.
3.
Колин К. Информатизация образования: новые приоритеты
// Alma Mater. Вестник высшей школы. – 2002. - №2. – с. 16 – 23.