Филологические науки/7Язык, реч, речевая комуникация

 

Грошко Тетяна Владиславівна

Буковинська державна фінансова академія

Ідентифікуюча  функція  номінації

     Ідентифікуюча  номінація  призначена  для  того,  щоб  адресат  міг  при  її  допомозі  виділити  із  свого  поля  знання  чи  сприйняття  той  об’єкт,   який  повідомляється.  Ідентифікуюче  імя  спрямоване  в  світ  в  тому  вигляді,  в якому  воно  входить  у  світогляд  співрозмовника.  Саме  в  цій  ролі  слово  реалізує  свою  здатність  до  позначення,  заміну  обєктів (в  широкому  значенні  цього  терміна).

     Вживання  імені  в  ідентифікуючій  функції  випереджається  актом  номінації  об’єкта.  Акт  номінації  є  водночас   і  дією,  і  повідомленням  про  дію.

     Ідентифікуюча  номінація  існує  в  свому  роді  як  напрямок.  Від  того  наскільки  точним  є  напрямок  номінативного  покажчика,  залежить  ефективність  повідомлення [2, c. 123].   

     Найбільш  простим  способом  введення  обєкта  в  комунікативний  фокус  складається  з  прямого  позначення  на  нього  жестом. 

     Коли  мова  йде  про  конкретний,  унікальний  предмет,  то  ідентифікуючим  цілям  найбільш  адекватно  задовольняє  власна  назва.  Наведемо  приклади:

·        Banking is  the business of taking deposits and making loans. As financial  intermediaries,  banks  may also  offer  a whole  range  of  other  financial services,  such  as  insurance,  credit  cards  and  foreign  exchange.  When a bank makes a loan it incurs a book debt to a customer in return for a promise to repay it exchange [3:240].

·        The  cheque  is classified as a cash in process of collection and it is an asset for your  bank  because  it  is  a  claim  on  another  bank   for  funds that will be paid within a few days [3:12].

   Для  власних  назв  головною  є  функція  назви  предметів  реального  чи  уявного  світу.  Вони  володіють  властивістю  прозорості – скрізь  них  наче  видно  референт.  Власні  назви  неконотативні.  Вони  називають  предмет  але  не  приписують  йому  ніяких  властивостей.

    Проте  далеко  не  всі  обєкти  володіють  власними  назвами  або  прізвищами  і  не  завжди  власна  назва  є  знайомою  для  співрозмовників.  Власними  назвами  володіють  порівняно  небагато  категорій  реалій – особи,  домашні  тварини,  унікальні  об’єкти  макросвіту,  такі  як  небесні  тіла,  географічні  простори,  адміністративні  одиниці,  а  саме  простори,  які  відповідають  національному,  державному  та  соціальному  розподілу  світу.

     При  відсутності  власної  назви  цілям  ідентифікації  служить  інша  категорія  номінації – так  звані  означувальні  дескрипції,  які  одержують  предметне  відношення  тільки  в  складі  речення.  Означувальні  дескрипції  беруть  свій  початок  в  означальних  словах  (предикатах).  Вони  відносяться  до  певного  обєкта,  завдяки  тому,  що  описують  деякі  його  властивості.  Ось  чому  для  того,  щоб  зрозуміти  денотативне  відношення  дескрипції,   її  референцію  необхідно  володіти  про  обєкт  певною   інформацією.

     Природа  означальних  дескрипцій  подвійна.  Вони  мають  зміст  і  разом  з  тим,  подібно  до  власних  назв  мають  відношення  тільки  до  одного  обєкта.  Ш.  Баллі,  який  розробив  найбільш  глибоку  лінгвістичну  теорію  актуалізації    логічній  термінології  референції),  на  повній  підставі  називав  такого  типу  вислови  власними  назвами  мови  [1, с. 57].

     Реальні  комунікативні  акти  дозволяють  спостерігати  процес   утворення  значення  ідентифікуючої  номінації  та  діючі  в  цій  області  принципи.

     Якщо  мова  іде  про  обєкт,  який  присутній  в  ситуації  спілкування,  але  не  знайомий  по  імені,  то  до  нього  повинна   бути  застосована  дескрипція,  яка  б  виділила  його  серед  існуючих  з  ним  обєктів.

     За  вказаними  обставинами  номінація  будується  з  опорою  на  найбільш  відмінні  індивідуальні  ознаки  об’єкта.  Отже  її  вибір  залежить  не  тільки  від  властивостей  ідентифікуючого  об’єкта,  але  й  від  фону  на  якому  він  фігурує  і   від  якого  його  потрібно  відокремити.  Звичайно  найбільших  труднощів  завдає  ідентифікація  обєкта,  який  входить  в  однорідну  з  ним  сукупність. 

     Перший  і  головний  принцип  вибору  ідентифікованої  номінації  складається  з  того,  що  в  її  значення  повинно  входити   вказівка  на  індивідуалізовану  ознаку  об’єкта.  Якщо  однієї  ознаки  не  вистачає,  то  номінація  може  бути  доповнена іншими  ознаками,  які  володіють  силами що  можуть  виділяти. 

     Вибір  ідентифікованої  номінації  повністю  визначається  прагматичними  факторами.  При  їх  зміні,  наприклад  при  передачі  чужої  мови,  звичайно  відбувається  заміна  однієї  ідентифікованої  номінації  на  іншу,  більш  адекватну  в  нових  умовах  комунікації.

     Таким  чином,  наявність  в  ідентифікованої  номінації  значення,  яке  відображає  суть  об’єкта,  вступає  у  складну  взаємодію  із  судженнями   і  оцінками  співрозмовників,  у  результаті  якого  вибір  номінації,  зроблений    в  цілях  ідентифікації,  може  одержувати  суб’єктивну  залежність.  В  ідентифікованих  іменах  вживання  (референція)  визначає  та  формує  їх  значення.                              

Література:

1.                    Коцюба  З. Г.  Семантична  структура  номінативних  речень  англійської  та  української  мов  //  Мовознавство. –  2000. – № 2-3. – С. 56-62.

2.                 Кубрякова  Е. С.  Номинативний  аспект  речевой  деятельности. – М.:  Наука,  1986. – 159 с.

3.                 A. Ashley  Commercial Correspondence. – Oxford, 2003. – 304p.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відомості про автора

Грошко Тетяна Владиславівна

Місце роботи: Буковинська державна фінансова Академія

Асистент

Домашня адреса: вул. Московська, 53.

Контактний телефон: 8(0372)593210

e-mail: Groshko@mail.ru