БУДІВНИЦТВО І
АРХІТЕКТУРА: ЗЕМЛЕВПОРЯДКУВАННЯ
Ступень М.Г., д.е.н., проф. Львівський державний аграрний університет
Нестеренко Г.Б., аспірант Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України
Землі в межах населених пунктів
займають 11,8% території України, з них міст та селищ міського типу - 3,2%,
проте саме в містах проживає основна частина населення і сконцентрована
переважна частина промислового, культурного і науково-технічного потенціалу
держави. Кількість населення, що мешкає в містах розвинутих країн, згідно з
даними ВООЗ, становить 73-85%. Україна за цим показником практично наблизилась
до передових країн світу, на 01.03.2005 р. у нашій країні 31,98 млн. осіб з
47,21 млн. фактично існуючих, проживає в містах, що становить 67%.
Сучасна містобудівна і господарська
діяльність суспільства щораз більше впливає на навколишнє природне середовище.
Інтенсивний розвиток промисловості, транспорту, розширення території міст
призвели до нагромадження в ґрунті, повітрі та воді шкідливих речовин, до
погіршення санітарно-гігієнічних умов життя. Шкідливий вплив урбанізації став
небезпечним не тільки для здоров'я людей, але і для існування міського
населення загалом.
Одна з основних проблем міст,
професійна для землевпорядників – стрімкий ріст міських територій, на наш
погляд, посилюється через нераціональну забудову міських земель і як наслідок -
нестача природно-просторових ресурсів. Нераціональна забудова значною мірою
зумовлена відходом від функціонального зонування території міста, тобто
розподілу міста на зони забудови – сельбищну, промислову, комунально-складську,
рекреаційну, тощо. Метою функціонального зонування території є концентрація
забудови у певних зонах відповідно до їх функціонального призначення.
Наприклад, еколого-небезпечні підприємства розміщені в межах міста по сусідству
із сельбищними зонами, їх необхідно сконцентрувати в спеціально збудованих для
них приміських промвузлах. Проте, на сьогодні, практично усі ці підприємства є
приватизовані і в нових власників немає для цього коштів, як і в місцевої
влади, для цього необхідна державна підтримка. Необхідно також врахувати, що
промислове виробництво має властивість збільшувати свої обсяги, відповідно і
шкідливі підприємства будуть збільшувати свій негативний вплив на навколишнє
середовище. І навіть якщо нові власники будуть модернізувати своє виробництво,
встановлювати ультра очисні фільтри на установки на викиди газу, пилу, важких
металів у повітря та стічні води, все одно наше екологічне законодавство з його
мізерними штрафами настільки недосконале, що проконтролювати шкідливі викиди
цих підприємств у довкілля та оздоровити своїх працівників та мешканців міста
практично нереально.
У колишньому СРСР досить успішно
розвивалися проектні інститути розвитку міст, які займалися методологією
будівництва нових міст, розвитком і розширенням існуючих. Невипадково нові
мікрорайони і міські квартали проектувалися як цілісні комплекси з власною
обслуговуючою інфраструктурою, транспортні магістралі будувалися прямими з
врахуванням переважання існуючих у цій місцевості напрямів вітру – це все
повинно було забезпечити оптимальні умови розсіювання забруднювальних речовин,
їхню максимальну асиміляцію зеленими насадженнями в приземному шарі атмосфери.
Проблема інтенсифікації процесів
озеленення міст сьогодні, нажаль, вирішується дуже повільно. Про користь
зелених насаджень – як одного з компонентів комфортного проживання людей у
містах написано дуже багато і, безумовно, заходи щодо організації і збільшення
міських зелених насаджень проводяться в кожному місті країни, але їхній обсяг є
малий і створення великих приміських парків та лісових зон повною мірою не
вирішує цієї проблеми. Наявні результати досліджень свідчать, що важливою
складовою є не тільки загальна кількість площі зелених насаджень у структурі
міста, а й рівномірний розподіл по всій території міських поселень, особливо у
складі житлових мікрорайонів.
Актуальною проблемою є
забруднення повітряного басейну або атмосферне
забруднення міст. На сьогодні, це фактор, який корелює із захворюваністю та
смертністю населення. Якщо всі види забруднень, які потрапляють в атмосферу
міст прийняти за 100%, то для транспорту цей показник буде становити 60,6% (з
них 70% - автомобільний транспорт, 9,2% - залізничний, 7,3% - повітряний, 4,1%
- водний), промисловості – 12,2%, теплоелектростанцій -14,1%, атомних станцій –
15,6%, інших відходів – 3,5%.
Власне, рівень забруднення повітря на
міських вулицях визначається інтенсивністю їх провітрювання, що теж значною
мірою спричинено планувальною характеристикою ніж метеорологічними факторами. Таким
чином, важливого значення набуває вміння науково-обгрунтовано спланувати
транспортно-планувальну вісь вулично-дорожньої мережі та організувати рух
транспорту, обмежити загальну інтенсивність руху чи вантажних автомобілів.
Зменшення впливу транспортних потоків на міське середовище передбачається на
різних етапах містобудівного планування. При проектуванні планувальної
структури міста та формування житлових, промислових і інших територій необхідно
передбачати автомагістралі з підвищеним впливом на навколишнє середовище, котрі
потрібно розміщувати на території, не придатній для житлової забудови, або в
санітарно-захисних зонах.
Містобудівні заходи щодо охорони
навколишнього середовища, згідно досліджень вчених-будівельників, повинні
охоплювати транспортно-планувальні фактори, які впливають на територіальний
розподіл забруднення, характер розсіювання, тобто: цілеспрямоване транспортне
планування міста, покращення організації руху транспорту на автомагістралях
міста, використання захисного озеленення та екранізація при магістральної
території, планування житлових районів.