Максименко І.А.

Національний університет ДПС України

РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ

Науковими дослідженнями доведено, а передовою зарубіжною та вітчизняною практикою підтверджено, що сьогодні основними факторами розвитку будь-якої економічної системи є інноваційні: системна техніка нового типу, нові технології, нова організація праці і виробництва, нова мотиваційна система, підприємництво. Cаме вони спроможні посилити інноваційність економічної діяльності і в комплексі сприяти становленню економіки знань.

Економіка знань (постіндустріальна, нова, інформаційна, інноваційна)- “це економіка, в якій домінуючим фактором є процеси накопичення та використання знань; спеціалізовані (наукові) знання, як і повсякденні, стають важливим ресурсом, який, поряд з працею, капіталом і природними ресурсами забезпечує зростання і конкурентоспроможність економічної системи”[1, c.16]. В основі економіки знань лежить інформація, її виробництво, обробка, розповсюдження, а також інформаційно-комунікаційні системи, простір і можливості Інтернету у здійсненні підприємницької діяльності. В економіці знань виробництва, які не опираються на нові знання та інновації, стають нежиттєспроможними, оскільки не відповідають новим умовам. Тому виникає необхідність трансформації сфер матеріального виробництва, і відповідно економічної діяльності, набуття ними інноваційності під впливом наукових знань.

Інноваційність економічної діяльності можна охарактеризувати наступними комплексними ознаками:

новаторськими цілями економічної діяльності, її інноваційними результатами в кожному періоді діяльності в порівнянні з попереднім (нерідко це супроводжується хоч і не тривалим, але монопольним становищем виробника на товарних ринках);

інноваційними засобами досягнення новаторських цілей, тобто постійним оновленням технологічної бази;

сукупністю внутрішніх і зовнішніх умов, що дозволяють забезпечувати інноваційну націленість виробництва на постійній відтворювальній основі. До таких умов відносяться також нормативно-правова база інноваційного функціонування підприємств, розвинутий інноваційний менеджмент тощо [2, c.41-42].

Становлення економіки знань (постіндустріальної економіки) вносить суттєві зміни у форми здійснення економічної діяльності. Зникає необхідність в значній концентрації економічної діяльності, як це було в індустріальній економіці. Людина може тепер повноправно брати участь в економічній діяльності, знаходячись далеко від великих економічних центрів. У новій економіці значно зменшується значення бюрократичного управління економічною діяльністю, і працівники при виконанні своїх основних функцій стають більш самостійними, а кожна організаційна одиниця являє собою окремий модуль, направлений на вирішення конкретного завдання чи завдань.

Основні види економічної діяльності, такі як виробництво, споживання і циркуляція товарів і послуг, а також їх складові (капітал, праця, сировина, управління, інформація, технології, ринки) організуються в глобальному масштабі [3, c.81]. Спостерігається зростання взаємопереплетення і взаємодії суб’єктів економічної діяльності у світовому масштабі, і відповідно, зростає роль наднаціонального регулювання економічної діяльності і наднаціональних інститутів. Все менше благ, вироблених у процесі економічної діяльності, мають чітку національну приналежність. Блага можуть вироблятися в різних країнах і регіонах, а потім формуватися у вигляді деякого кінцевого блага з наступною реалізацією в різних точках земної кулі. Транснаціональні корпорації модифікуються в настільки глобальні структури, що нерідко складно буває визначити їх національну приналежність як з точки зору фінансових джерел, так із точки зору виробничого процесу.

Перехід до економіки знань потребує посилення інноваційності всіх компонентів економічної діяльності компаній. У цілому, як правило, принципово змінюється стратегія розвитку фірми. Інноваційний тип економічної діяльності трансформує сукупність тактичних, і особливо стратегічних цілей розвитку фірми, однак принципово їх не змінює: зростання прибутку (доходу) та конкурентоспроможності залишаються. Суттєво змінюються також напрями і засоби досягнення цілей економічної діяльності.

Головним ресурсом і рушійною силою розвитку економічної діяльності в умовах становлення економіки знань стає інноваційний потенціал суспільства, а інноваційна система – середовищем, яке забезпечує трансформацію результатів інноваційної діяльності у прибуткову економічну діяльність та подальший розвиток. Масове і прискорене впровадження нових знань та технологій вимагає узгодженого функціонування інноваційної системи, науки, освіти, інформаційно-комунікаційної інфраструктури в єдиному правовому полі та регулятивному середовищі, а також стимулів для безперешкодного обміну знаннями: полегшений доступ до баз знань на всіх рівнях, вільний рух технологій поряд із вільним рухом товарів і капіталів.

Розвиваючи інноваційність економічної діяльності суб'єкти господарювання національної економіки зможуть увійти у світовий економічний простір на правах партнера і конкурента.

Література:

1. Геец В.М. Социально-экономические трансформации при переходе к экономике знаний //Социально-экономические проблемы информационного общества / под ред. д.э.н. Л.Г. Мельника. – Сумы: ИТД “Университетская книга”, 2004. – 430 с.

2. Фоломьев А. Обоснование инновационного типа воспроизводства // Экономист. – 2005. - №8. – С.40-45.

3. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / Под ред О.И. Шкаратана. – М.: ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.