Непиталюк А.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

Перспективні напрямки проведення конкурентної політики в Україні з метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції

Міжнародний економічний престиж України значною мірою залежить від здатності вітчизняного господарства створювати якісний та конкурентноздатний продукт. Непослідовність економічного курсу України (породжена політичною невизначеністю), призводить до нездатності нашої держави посісти гідне місце у світогосподарському співтоваристві.

Відомо, що ряд галузей вітчизняної економіки та окремих підприємств дотуються з Державного бюджету. В Україні існує система сумнівних пільг, що захищають інтереси економічної квазіеліти – олігархічних фінансово-промислових груп [1, 13].

Існування необґрунтованих конкурентних переваг, особливо таких, що ґрунтуються адміністративних заходах, є прямим порушенням норм Конституції України, зокрема статті 42, згідно з якою «Держава забезпечує захист конкуренції і підприємницької діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція» [2, Ст.42]. Залишається лише констатувати, що заходи державного регулювання в царині конкурентної політики значно переросли здоровий протекціонізм.

Для поліпшення іміджу України, як товаровиробника на світовому ринку, необхідне правильне застосування теорії конкурентних переваг. Корисними, з практичної точки зору, дослідженнями в даній галузі були праці професора Гарвардської школи бізнесу М. Портера.

Конкурентна перевага (КП) (на внутрішньому та зовнішньому ринках) залежить від наявності й ефективності використання ресурсів, що перебувають у розпорядженні фірми. КП може бути визначена як рівень ефективного використання всіх наявних видів ресурсів.

Часто доводиться чути про незаперечні КП вітчизняних підприємств військово-промислового комплексу у технологічних розробках та кваліфікації персоналу. Проте, такі переваги незначно проявляються у високих обсягах продаж, прибутку й інших економічних показниках. Тому ці переваги не прийнято називати конкурентними, а лише такими, що створюють потенційні умови для виникнення КП.

КП є результатом вмілого комбінування низької собівартості, високої міри диференціації продукції (товарів та послуг), доцільного сегментування ринку, інноваційної діяльності, «мобільності» виробника на ринку.

КП є порівняльними, а отже, відносними, що проявляється в їх прихильності до конкретних умов і причин та неоднозначній реакції на вплив безлічі різнорідних факторів.

Для здійснення виваженої конкурентної політики відповідальні за її проведення її державні структури повинні здійснити ревізію конкурентних переваг вітчизняних підприємств, диференціюючи їх за джерелами.

За характером джерела КП їх можна віднести до одного із 10 основних класів:

1)КП, засновані на економічних факторах (стані ринку, рівні інноваційно-інвестиційної активності, наявності досвіду тощо);

2)КП, що ґрунтуються на нормативно-правових актах (пільги та інші привілеї підприємствам і регіонам, виключні права на інтелектуальну власність тощо);

3)КП структурного плану (спричинені високим рівнем інтеграції процесу виробництва і реалізації продукції);

4)КП, спричинені адміністративними заходами (обмеження з боку державної та муніципальної влади у видачі патентів та ліцензій, квотування, ускладнений порядок реєстрації підприємств, перешкоди у виділенні земельних ділянок, наданні виробничих і службових приміщень і т. п.);

5)КП, зумовлені рівнем розвитку інфраструктури ринку;

6)технічні (технологічні) КП (визначаються рівнем прикладної науки і техніки);

7)КП, зумовлені гарною інформованістю (базуються на наявності достатньо великого банку даних про ринок та його інфраструктуру);

8)КП, що ґрунтуються на географічних факторах;

9)КП, що ґрунтуються на демографічних факторах;

10)КП неправового характеру, що досягаються внаслідок:

   а)несумлінної конкуренції;

   б)несумлінного виконання органами влади своїх обовязків, бюрократизму, невиправданого зволікання у розгляді справ, хабарництва, корупції;

   в)кримінальних дій (рекету, контрабанди, контроль і поділ ринків кримінальними структурами).

Доволі часто підприємства насправді мають КП 10-го типу (див. список), маскуючи їх. Це є прямим наслідком між групового розподілу засобів крупного виробництва, що мав місце в Україні на початку 1990-х.

Лише суцільна перевірка та ліквідація сумнівних КП зможе оздоровити вітчизняну економіку, дасть їй змогу виробляти конкурентноздатну продукцію та взяти активну участь в світогосподарських процесах. В економічній політиці немає місця сентиментам по відношенню до обєктивно слабких вітчизняних підприємств. Неконкурентоспроможні підприємства, позбавлені незаконно отриманих КП, не пройдуть своєрідний «відсів», а конкурентоспроможні – сформують каркас потужної економічної системи.

Література

1.Петренко І. Україна на порозі СОТ: Точка зору українського економіста/ Євро бюлетень – 2005 – №1 – С.13.

2.Україна. Конституція (1996). Конституція України: Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р.— К.: Преса України, 1997.— 80с.