Павлюк
М.В.
Запорізька державна інженерна академія
Варіації родини епонімів спільноти
По розглядові родини епонімів
грецького та індійського етносів розсудливо перейти до розгляду таких родин у
їхніх найближчих родичів – вірменів та іранців, надто, коли вони, також,
складають пару. Їх поєднує, передусім, те, що родину
епонімів замінено відповідницею, що лише засвідчує іменні показники. По-друге,
та родина належить до першої династії, але не до другої; в іранців бо вона є
жрецькою, а у вірменів – історичною.
Іранці подають варіацію, поширену поза межі свого етносу до сусідніх народів: Туран – Туркестан та Чин (Китай); Рум – Візантія; Іран – Іран та Арабістан. Імена епонімів доцільно наводити в трьох історичних вимовах – авестійській, середньоперській та фарсі. Річ у тім, що в одному імені ніби відновлюється зубний плавний, тобто нормативний показник, а в іншому, що, до речі, зберігає самоназву індоєвропейської єдности, – зубний проривний. Відзначимо й заміну жіночого імені етнонімним Гузак (Гугак) “іранка”. Показниковою слід сприймати й вірменську родину, що скидається на іранську (та індійську) невиразненням плавних та способом виставити щирий носовий та губний проривний показники.
Traetaona (Freton, Faridun); скиф. Targitai Tura Sairima / Anastoh / Vanidar / Guzak ← Arya Tura Salm / Anastab / Anidar / Gugak Airik Tur Selm
Iredž
Manuš |
-r- -l- -n- V- M- -dž- |
Ара І → Ара ІІ → Анушаван Сос / ← Арам ― Нуарда |
-r- [-l-] -n- / V- -m- -d- |
Італьці виставляють показники називниками імен легендарних володарів, серед яких бачимо й справжніх епонімів племен: Давн – давни, Пік – пікенти, Латин – латини; а також, імен їхніх нащадків – історичних володарів Альба Лонги й Риму. Відзначимо таке собі дублювання називників (D- та T-; P- та F-).
Daunus Pīcus Turnus Faunus Latīnus Lavinia |
D-
P- T-
F- L- L- |
Numitor Amulius xxx |
N-
-m- … R- R- |
Германську варіацію можна визначити не лише показниковою, а й звуженою до однієї v/b-гілки. У легенді згадано ім’я голови родини та трьох його синів, проте, імена решти дітей підлягають підставному відтворенню.
Mann [manni “люди, тобто германці”] Ing(vi-Freyr)
Ist Irmin/Ermin [*M.-Freya] [Nyord] [*
Od ingveoni istevoni herminoni … … hillevioni |
(→ → v/b-гілка ← ← ) |
salii
- Franci – ripuarii Alemanni Marcomanni
Norđmanni |
Зважимо на заміну
епонімів племен на богів, адже те саме спостерігаємо в кельтів, хоч і без
етнонімних наслідків (пор.: герм. Ірмін або Ермін, клт. Еримон, гр. Орменій, вірм.
Арменак та кар.-фін. Леммінкяйнен, ест. Леммінґ; а також, етнонімне ім’я Скота
“ірландка”). Імена Фіна й Дона своїми називниками виставляють проривні показники,
проте, мусимо зважати на те, що вони є відповідниками слов. Білобога й
Чорнобога, інд. Шиви й Вишну, світлого й темного обличч іт. (рим.) Януса, тобто
приховано виставляють фонопару основ *An-
Miles
Scota Eber
Finn Eber Donn Erimon Odba |
F- D- -r- |
та *Ven-, а з огляду на іран. та вірм. родини епонімів – щирий носовий та губний проривний показники (зубного проривного в такому разі виставлятиме ім’я Одба, що є метатезною варіацією іншого імені, пор.: гр. Thēbe ← Boiōtes). За однією версією йоруба Одудува зі своїми людьми оселився в Іле Іфе (“Будинок Широкий”, гр. Ophion, лат. Ops), де й помер. Його син Оканбі мав сімох дітей, двох дочок та п’ятьох синів, від яких походять різні племена йоруба. Родина епонімів йоруба видається обтяженою варіацією германської родини. Окрім 4-ох прямих відповідників із метатезою плавних (пор.: герм. Ірмін чи Ермін та йор. Оранмійян) бачимо три другі етноніми у фонопарах 1-го типу: інд. ану – венука та йор. ? – Бенін; ілір. яподи – іт. сабини (в самоназвах спільнот) та йор. ? – Сабе; іран. язби – каспії та йор. ? – попо. У давньоєврейській традиції знаходимо всистемлення парами тієї шістки показників, що й у греків, але з метатезою мішаних пар та показника й називника в плавній парі (всистемлена зміна як підтвердження). Але до 6-ох стандартних епонімів додано ще 6-ох, що, як у йоруба, виставляють другі етноніми фонопар (пор. йор. Бенін та дєвр. Беноні), а також, спірант як показник.
Одудува
Оканбі (дочка) (дочка) Огісо
Орангун Онісабе Олупопо
Ораньян (Оранмійян) син син |
|
Ову Кету Бенін Іл Сабе Попо Йоруба (Ойо) |
|
-v- -t- *an-/ ben- -l- *iap-/ sab- *op-/ po- -r- (mn)
|
|
Ya’aqōbh → Yisrā’ēl Le’ah
Vala
Zelpha Le’ah Rāhēl |
|
Ruvim
Shimon Lēvi Yehudhāh Dan
Nephtalim Gad Yis’s’ākār Yosēph
Āsher Zavulon Benoni
Dīnāh
(Binyamin) |
|
ruv-
shim- lev- hudh- dan
neph- s’s’ |
|
Тюркська
(огузька) традиція подає дві чи три версії родини епонімів. За Абульгазі
Алинджа-хан мав сімох синів (поширена версія). Абулджа-хан (за Рашидом
ад-Діном) мав чотирьох синів – предків тюрків та ще двох синів-близ-нюків Татара й Монгола. Кашгарі зве їх онуками, а
сином був Діб Якуй (Ягуй, Ябгу – титул заступника хана, але не його
наступника), що відповідає гр. Тебі (Фіві), інд. Шибі, клт. Одбі, герм. Оду,
слов. П’ятниці. Сином Кара-хана був
Алинджа-хан Чин Тюрк Хазар Манбал Рус Міск Кімарі тюрки, монголи (Саклаб) Яджудж Маджудж булгари, буртаси
|
Абулджа-хан
Діб Якуй Кара-хан Ур-хан
Кур-хан Коз(Каз)-хан Татар Монгол Огуз-хан // Агаджарі Уйгур |
Огуз-хан, а його
двоюрідними братами (за батьком) – Агаджарі та Уйгур. Джерела додають чотири
епоніми не з роду (нäсл) Огуза, що й виставляють
іменні показники особливим чином СVс-.
Імена ще двох епонімів виставляють 2 показники поза іє. шісткою -g-, -j-, та
патронімічні показники підрозділів племен -джар, -гур, замінюючи, можливо,
нормативні етноніми ким-ак та кит-ай. Зубний проривний називник прибрали,
певно, монголи: татар, татань, татаби.
У слов’ян та обських
угрів родину епонімів спільноти заступає божа родина. У слов’ян другу
трійцю показників виставлено називниками. Ім’я одного бога ніби передало свого
показника до імені наступного (Перун ←
Стрибог). Відзначимо метатезу в імені П’ятниця (*Pint- ← *Tinp-). Склад CVc- в іменах обсько-угорських богів виставляють 9 показників (6 “іє.” + 3
“урал.”).
Сварог Хорс Симаргл Стрибог Перун Мокош Дажбог П’ятниця |
-r- -l- → P-…-n M- D- |
Нумі-Торум Полум- Ас-ях- Ньор- Аутья- Ай-ас- Тайт-котль- Мір- Торум Торум Торум отир Торум Торум сусне-хум |
P-l
(-s-) N-r -t- (-j-) (-k-) M-r |
У германців та
прибалтійських фінів (а частково в кавказців: hurri “хурити” та hatti “хати”)
знаходимо схожі добірки показникових етнонімів.
eст. ест. фін. кар. фін. кар. Harjumaa
Haljala |
harri chaloi kenni (c)hamai chamai chatti |
Індоєвропейці розробили струнку систему
нормативного поділу етнічної спільноти, наголосивши на шести всистемлених
іменних показниках етнонімів давніх племен (гілок спільноти), що згодом стають
патронімічними показниками в етнонімах їхніх нащадків – “історичних” племен.
Добірку тих показників виведено іменами епонімів давніх племен, зібраних у
родині епонімів. Її повний склад і системний виклад знаходимо в греків, що й
започатковує тему родини епонімів спільноти, а також, і низку пов’язаних тем.
Індійці відзначилися підтвердженням системности викладу грецької родини,
оскільки подали повний склад своєї родини, але в системно зміненому викладі
(пор.: дєвр. приклад). Натомість, кельти репрезентують копії обох зазначених
родин, а, до того ж, і свою та ще й фонопарну добірку гілкових етнонімів, що не
мають своїх епонімів. Германці ніби відігріють роль зв’язківця зі спільнотами інших єдностей.
Принагідно зауважимо, що в кельтів знову знаходимо копію, але за цим разом без
етнонімних наслідків. Якщо германські родинники виявляються богами з “показниковими”
іменами, то слов’яни добирають таку родину богів із “називниковими” іменами та знаходять
собі уральського відповідника, як і германці. Розглядаючи неіндоєвропейський
матеріал, стикаємося з ширшою добіркою показників чи, радше, зі скороченою
індоєвропейською варіацією (6 ← 9). Окрім того, добачаємо сталий вигляд повної основи
етноніму племені CVc-. Розгляд кожної проблеми, зачепленої темою родини епонімів спільноти, спороджених
та суміжних тем сприятиме ґрунтовнішому дослідженню серединного поділу
будь-якої індоєвропейської спільноти та її історії.
Література.
Абаза В. Исторія Арменіи. – Ер., 1990; Петрухин В. Мифы Древней Скандинавии. –
М., 2003; Рак И.В. Мифы Древнего и раннесредневекового Ирана. – СПб., 1998.
Исмагилова
Р. Народы Нигерии. – М., 1963; Короглы Х.Г. Огузский героический эпос. – М.,
1976; Петрухин В. Мифы финно-угров. – М., 2003.