Павлюк М.В. 

 Запорізька державна інженерна академія

 Варіації родини епонімів спільноти

          По розглядові родини епонімів грецького та індійського етносів розсудливо перейти до розгляду таких родин у їхніх найближчих родичів – вірменів та іранців, надто, коли вони, також, складають пару. Їх поєднує, передусім, те, що родину епонімів замінено відповідницею, що лише засвідчує іменні показники. По-друге, та родина належить до першої династії, але не до другої; в іранців бо вона є жрецькою, а у вірменів – історичною.

          Іранці подають варіацію, поширену поза межі свого етносу до сусідніх народів: Туран – Туркестан та Чин (Китай); Рум – Візантія; Іран – Іран та Арабістан. Імена епонімів доцільно наводити в трьох історичних вимовах – авестійській, середньоперській та фарсі. Річ у тім, що в одному імені ніби відновлюється зубний плавний, тобто нормативний показник, а в іншому, що, до речі, зберігає самоназву індоєвропейської єдности, – зубний проривний. Відзначимо й заміну жіночого імені етнонімним Гузак (Гугак) “іранка”. Показниковою слід сприймати й вірменську родину, що скидається на іранську (та індійську) невиразненням плавних та способом виставити щирий носовий та губний проривний показники.

Traetaona  (Freton, Faridun); скиф. Targitai

Tura         Sairima        / Anastoh         / Vanidar       / Guzak               Arya

Tura         Salm            / Anastab         / Anidar         / Gugak                   Airik

Tur           Selm                                                                                          Iredž

                                                                                     Manuš

 -r-               -l-                -n-                   V-                 M-                             -dž-

 Ара І            Ара ІІ          Анушаван Сос     /       Арам            Нуарда

 -r-                     [-l-]                   -n- / V-                                  -m-                     -d- 

          Італьці виставляють показники називниками імен легендарних володарів, серед яких бачимо й справжніх епонімів племен: Давн – давни, Пік – пікенти, Латин – латини; а також, імен їхніх нащадків – історичних володарів Альба Лонги й Риму. Відзначимо таке собі дублювання називників (D- та T-; P- та F-).

Daunus       Pīcus

Turnus        Faunus

            Latīnus

           Lavinia

D-                      P-

T-                     F-

L-

L-

Numitor    Amulius

   xxx                     

   Romulus   Remus

N-                        -m-

  

R-           R-

          Германську варіацію можна визначити не лише показниковою, а й звуженою до однієї v/b-гілки. У легенді згадано імя голови родини та трьох його синів, проте, імена решти дітей підлягають підставному відтворенню.

                                                           Mann   [manni “люди, тобто германці”]

Ing(vi-Freyr)   Ist            Irmin/Ermin  [*M.-Freya]       [Nyord]              [*Ill]

                                                               Od

ingveoni          istevoni    herminoni                                                  hillevioni

(                          v/b-гілка                     )

salii - Franci – ripuarii     Alemanni      Marcomanni                                Norđmanni

          Зважимо на заміну епонімів племен на богів, адже те саме спостерігаємо в кельтів, хоч і без етнонімних наслідків (пор.: герм. Ірмін або Ермін, клт. Еримон, гр. Орменій, вірм. Арменак та кар.-фін. Леммінкяйнен, ест. Леммінґ; а також, етнонімне імя Скота “ірландка”). Імена Фіна й Дона своїми називниками виставляють проривні показники, проте, мусимо зважати на те, що вони є відповідниками слов. Білобога й Чорнобога, інд. Шиви й Вишну, світлого й темного обличч іт. (рим.) Януса, тобто приховано виставляють фонопару основ *An-

                                                          Miles

                                                          Scota

Eber Finn        Eber Donn        Erimon          Odba

         F-                    D-              -r-

та *Ven-, а з огляду на іран. та вірм. родини епонімів – щирий носовий та губний проривний показники (зубного проривного в такому разі виставлятиме ім’я Одба, що є метатезною варіацією іншого імені, пор.: гр. Thēbe ← Boiōtes).     За однією версією йоруба Одудува зі своїми людьми оселився в Іле Іфе (“Будинок Широкий”, гр. Ophion, лат. Ops), де й помер. Його син Оканбі мав сімох дітей, двох дочок та пятьох синів, від яких походять різні племена йоруба. Родина епонімів йоруба видається обтяженою варіацією германської родини. Окрім 4-ох прямих відповідників із метатезою плавних (пор.: герм. Ірмін чи Ермін та йор. Оранмійян) бачимо три другі етноніми у  фонопарах 1-го типу: інд. ану – венука та йор. ? – Бенін; ілір. яподи – іт. сабини (в самоназвах спільнот) та йор. ? – Сабе; іран. язби – каспії та йор. ? – попо. У давньоєврейській традиції знаходимо всистемлення парами тієї шістки показників, що й у греків, але з метатезою мішаних пар та показника й називника в плавній парі (всистемлена зміна як підтвердження). Але до 6-ох стандартних епонімів додано ще 6-ох, що, як у йоруба, виставляють другі етноніми фонопар (пор. йор. Бенін та дєвр. Беноні), а також, спірант як показник.

                                                              Одудува

                                                                               Оканбі

(дочка)   (дочка)     Огісо     Орангун   Онісабе   Олупопо   Ораньян (Оранмійян)

син          син

 

 Ову        Кету         Бенін         Іл              Сабе         Попо         Йоруба (Ойо)

 

 -v-             -t-      *an-/ ben-       -l-        *iap-/ sab-  *op-/ po-          -r- (mn)

 

                                                  Ya’aqōbh → Yisrā’ēl

Le’ah                                             Vala                     Zelpha  Le’ah           Rāhēl

Ruvim  Shimon  Lēvi  Yehudhāh  Dan  Nephtalim  Gad       Yis’s’ākār    Yosēph

                                                                                   Āsher     Zavulon       Benoni

                                                                                                 Dīnāh          (Binyamin)

 

ruv-      shim-    lev-         hudh-    dan   neph-                     s’s’āk-/ zav-        

 

Тюркська (огузька) традиція подає дві чи три версії родини епонімів. За Абульгазі Алинджа-хан мав сімох синів (поширена версія). Абулджа-хан (за Рашидом ад-Діном) мав чотирьох синів – предків тюрків та ще двох синів-близ-нюків Татара й Монгола. Кашгарі зве їх онуками, а сином був Діб Якуй (Ягуй, Ябгу – титул заступника хана, але не його наступника), що відповідає гр. Тебі (Фіві), інд. Шибі, клт. Одбі, герм. Оду, слов. Пятниці. Сином Кара-хана був

                                                        Алинджа-хан

Чин   Тюрк         Хазар   Манбал   Рус   Міск                           Кімарі

      тюрки, монголи         (Саклаб)          Яджудж Маджудж   булгари, буртаси                                                                                      

                                                         Абулджа-хан

                                                         Діб Якуй 

Кара-хан     Ур-хан   Кур-хан   Коз(Каз)-хан                    Татар      Монгол

Огуз-хан       //  Агаджарі     Уйгур

Огуз-хан, а його двоюрідними братами (за батьком) – Агаджарі та Уйгур. Джерела додають чотири епоніми не з роду (нäсл) Огуза, що й виставляють іменні показники особливим чином СVс-. Імена ще двох епонімів виставляють 2 показники поза іє. шісткою -g-, -j-, та патронімічні показники підрозділів племен -джар, -гур, замінюючи, можливо, нормативні етноніми ким-ак та кит-ай. Зубний проривний називник прибрали, певно, монголи: татар, татань, татаби.

                У словян та обських угрів родину епонімів спільноти заступає божа родина. У словян другу трійцю показників виставлено називниками. Імя одного бога ніби передало свого показника до імені наступного (Перун   Стрибог). Відзначимо метатезу в імені Пятниця (*Pint- ← *Tinp-). Склад CVc- в іменах обсько-угорських богів виставляють 9 показників (6 “іє.” + 3 “урал.”).

                                                           Сварог

Хорс           Симаргл            Стрибог         Перун            Мокош           Дажбог

                                                                                          Пятниця  

   -r-                  -l-                                      P-…-n            M-                   D-          

                                                      Нумі-Торум

Полум-      Ас-ях-      Ньор-      Аутья-      Ай-ас-       Тайт-котль-        Мір-

Торум        Торум      Торум     отир          Торум       Торум                 сусне-хум

P-l               (-s-)          N-r             -t-            (-j-)             (-k-)                   M-r

          У германців та прибалтійських фінів (а частково в кавказців: hurri “хурити” та hatti “хати”) знаходимо схожі добірки показникових етнонімів.

eст.               ест.          фін.                   кар.                     фін.                     кар.

Harjumaa     Haljala     Ahvenanmaa     Savonlinna         Hämenlinna       Hiitola

harri             chaloi       kenni                  (c)hamai             chamai               chatti    

Індоєвропейці розробили струнку систему нормативного поділу етнічної спільноти, наголосивши на шести всистемлених іменних показниках етнонімів давніх племен (гілок спільноти), що згодом стають патронімічними показниками в етнонімах їхніх нащадків – “історичних” племен. Добірку тих показників виведено іменами епонімів давніх племен, зібраних у родині епонімів. Її повний склад і системний виклад знаходимо в греків, що й започатковує тему родини епонімів спільноти, а також, і низку повязаних тем. Індійці відзначилися підтвердженням системности викладу грецької родини, оскільки подали повний склад своєї родини, але в системно зміненому викладі (пор.: дєвр. приклад). Натомість, кельти репрезентують копії обох зазначених родин, а, до того ж, і свою та ще й фонопарну добірку гілкових етнонімів, що не мають своїх епонімів. Германці ніби відігріють роль звязківця зі спільнотами інших єдностей. Принагідно зауважимо, що в кельтів знову знаходимо копію, але за цим разом без етнонімних наслідків. Якщо германські родинники виявляються богами з “показниковими” іменами, то словяни добирають таку родину богів із “називниковими” іменами та знаходять собі уральського відповідника, як і германці. Розглядаючи неіндоєвропейський матеріал, стикаємося з ширшою добіркою показників чи, радше, зі скороченою індоєвропейською варіацією (6 9). Окрім того, добачаємо сталий вигляд повної основи етноніму племені CVc-. Розгляд кожної проблеми, зачепленої темою родини епонімів спільноти, спороджених та суміжних тем сприятиме ґрунтовнішому дослідженню серединного поділу будь-якої індоєвропейської спільноти та її історії.

Література.

Абаза В. Исторія Арменіи. – Ер., 1990; Петрухин В. Мифы Древней Скандинавии. – М., 2003; Рак И.В. Мифы Древнего и раннесредневекового Ирана. – СПб., 1998.

Исмагилова Р. Народы Нигерии. – М., 1963; Короглы Х.Г. Огузский героический эпос. – М., 1976; Петрухин В. Мифы финно-угров. – М., 2003.