Гладишева О.В.
Донбаська державна машинобудівна академія
Професіограма фахівця інженера-механіка
Основою професійного самовизначення майбутнього фахівця є набуття їм
знань про професію, самопізнання та самооцінка індивідуальних особливостей,
зіставлення знань про себе та про професійну діяльність.
Одним з дійових засобів
отримання інформації про сучасні професії є професіографія – технологія
вивчення вимог, які ставить професія до особистісних якостей, психологічних
здібностей, психолого-фізичних можливостей людини [1, 275]. Найважливішим
джерелом інформації про професії є професіограма – опис переліку особливостей
професії або спеціальності.
У нашому дослідженні був
здійснений професіографічний підхід, при якому відправними у визначенні
важливих для професії інженера-механіка
якостей особистості виступали вимоги, висунуті «Освітньо-кваліфікаційною
характеристикою (ОКХ) випускника вищого закладу освіти з напрямку підготовки
0902 „Інженерна механіка” до фахівця даного профілю [2].
Професійна діяльність, її структура та
виділення професійно важливих якостей особистості майбутніх інженерів різних
напрямків підготовки розглядалися в теорії та практиці педагогіки. Роботи
В.Ф.Бессараба, Е.Ф.Зеєра, В.Г.Кунтиш, Г.М.Неустроєва та ін. присвячені
питанням процесу розвитку професійних
якостей майбутніх інженерів-педагогів.
Побудові
соціально-психологічного портрету інженера-конструктора присвячені дослідження
В.А.Ядова.
Визначенню особливостей
формування професійно значущих якостей особистості майбутніх
інженерів-судноводіїв присвячені дослідження А.Ф.Шияна, В.О.Якуніна та ін..
Розробці ж професіограми,
побудові моделі професійної діяльності, визначенню професійно значущих якостей
особистості майбутніх фахівців напрямку підготовки «інженерна механіка» не
приділялося належної уваги.
З метою створення в студентів майбутніх
інженерів-механіків цілісного образа
своєї майбутньої професії нами була
складена професіограма фахівця інженера-механіка, на основі якої ми
сконструювали структурно-функціональну модель діяльності
інженера-механіка.
Кожний вид професійної
діяльності висуває людині свої вимоги.
Інженер-механік повинен: знати стан і перспективи розвитку техніки і
технології в своїй галузі та в суміжних галузях; володіти сучасними методами
оцінки праці, сучасними методами проектування; мати ясну уяву про предмет
наукової методології, задачі даної галузі, методи прогнозування і розвитку
техніки; бути знайомим з основами організації виробництва, праці і управління,
з економікою галузі; вміти розбиратися в питаннях охорони праці і техніки
безпеки, управляти оргтехнікою і вимірювальною технікою [3].
У нашому дослідженні ми дотримуємося думки професора С.Ячина, що русло
інженерного проектування в ХХІ сторіччі набагато в більшій мірі задається не
властиво природно-науковими законами, а економічними, екологічними,
культурними, політичними реаліями [7, 21].
Сьогодні функціонування технічних пристроїв і операції людини з ними вже
розглядаються у взаємозв´язку, що спричинило формуванню поняття системи
„людина-машина” (СЛМ) [4], [5].
Беручи за основу положення системного підходу В.Д.Шадрикова, що система
- це структура, яка розглядається в відношенні до визначеної функції та, що
професійна діяльність фахівця повинна виступати у єдності трьох її аспектів:
предметно-дійовому, фізіологічному та психологічному, вважаємо систему
„людина-машина” системою, в якій функціонування машини і діяльність людини
пов´язані єдиним контуром регулювання.
При цьому, головна увага повинна
приділятися специфіці механізмів відображення дійсності людиною та регуляції її
діяльності [6].
Тому вважаємо основними функціями
в майбутній професійної діяльності інженера-механіка в системі «людина-машина»
наступні: діагностико-проектувальну,
конструктивно-розрахункову,
конструктивно-творчу,
організаційно-технологічну,
організаційно-комунікативну,
контрольно-стимулюючу.
А для виконання кожної з цих
функцій в майбутній професійній діяльності інженер-механік повинен володіти
відповідною системою вмінь.
Нижче ми приводимо основні
загальні, значущі для виконання професійної діяльності інженера-механіка,
відповідно до кожної функції, вміння.
1. Діагностико-проектувальна функція потребує
від інженера-механіка: уміння проводити кінематичний аналіз механізмів; уміння
визначати показники якості роботи механізму, машини, машинного агрегату; уміння
визначати напружно-деформований стан стрижневих, пластинчатих та
оболончатих конструкцій та їх
конструктивних елементів; уміння визначати стан рівноваги конструкцій та конструктивних елементів; уміння визначати
технологічність виробу; уміння визначати режими роботи електротехнічного обладнання
й систем електропостачання; уміння визначати основні теплофізичні параметри
технологічних процесів; уміння визначати технологічні характеристики процесів
обробки матеріалів із застосуванням електричного розряду та висококонцентрованих
потоків енергії; уміння визначати технологічні характеристики процесів обробки
матеріалів із застосуванням анодного розчинення, коливань ультразвукової частоти
або їх комбінованої дії; уміння проводити діагностику параметрів виробів,
роботи машин та їх механізмів; уміння
виконувати економічний аналіз технологічних рішень; уміння проектувати типові
деталі та вузли машин; уміння проектувати геометричні параметри заготовки, які
забезпечують виготовлення деталі за заданими параметрами; уміння проектувати
механічну передачу; уміння визначати технічний рівень та якість об’єктів
проектно-конструкторських та проектно-технологічних розробок; уміння визначати
експлуатаційну придатність виробів.
2. Конструктивно-розрахункова функція: уміння проектувати номінальні розміри, допуски розмірів та
посадки з'єднань механізмів, виробів, а також допуски, форми, розташування
поверхонь та параметрів шорсткості проектування різних видів машин; уміння
використовувати технічну документацію, довідкову літературу, стандарти,
методики, нормативні матеріали в процесі конструювання вузлів машин та типових
деталей; уміння використовувати обчислювальну, комп'ютерну техніку та наявне
програмне забезпечення при виконанні розрахунків; уміння використовувати закони
механіки та методики для розрахунку систем машин, обладнання та устаткування; уміння
виконувати параметричні розрахунки машин, обладнання та устаткування; уміння
конструювати та розраховувати інструменти для виготовлення машин, обладнання та
устаткування; уміння виконувати креслення деталей технологічного обладнання та
устаткування; уміння виконувати необхідний перевірочний або проектний
розрахунок конструкції;
уміння розрахувати з'єднання деталей машин; уміння розрахувати типові
деталі та вузли машин; уміння виконувати розрахунки параметрів технологічного
процесу.
3. Конструктивно-творча функція: уміння створювати проекти машин,
механізмів та їх вузлів; уміння створювати варіанти технологічних рішень; уміння
розробляти комплекс технологічних операцій; уміння конструювати варіанти
з'єднань деталей машин; уміння конструювати приводи машин; уміння
конструювати програмне супроводження
інноваційних проектно-конструкторських та проектно-технологічних розробок; уміння
розробляти документацію та рекомендації для реалізації проектів; уміння
створювати комп’ютерні моделі оптимізації параметрів при розробці виробів,
устаткування, пристроїв, приладів та технологій їх виробництва; уміння
розробляти елементи моделі фахівця - випускника ВНЗ; уміння розробляти план особистісного професійного
самовдосконалення.
4. Організаційно-технологічна функція: уміння здійснювати вибір технологічних
схем формоутворення деталей; уміння впорядковувати документацію; уміння
здійснювати підготовку виробництва виробів; уміння організувати впровадження в
виробництво нових технологічних
процесів;
уміння організовувати процес прийняття інформації (операторами); уміння
організовувати процес оцінки та переробки отриманої інформації; уміння
організовувати власне професійне самовдосконалення; уміння організовувати
процес реалізації технологічних рішень; уміння забезпечувати оптимальний режим
роботи обладнання; уміння організовувати експлуатацію та ремонт засобів
виробництва; уміння забезпечувати виконання заходів охорони праці та безпеки
життєдіяльності в виробничих умовах; уміння організовувати випробування нових
технологічних процесів.
5. Організаційно-комунікативна функція: уміння організовувати особистісну
діяльність кожного члена колективу; уміння організовувати роботу в колективі;
уміння слухати виробничників; уміння забезпечувати мотивацію праці членів
колективу; уміння організовувати взаємини у виробничому колективі на рівні
співтворчості; уміння організувати членів колективу на роботу у сфері
удосконалення виробництва; уміння забезпечити профілактику виробничих
конфліктів; уміння стимулювати інтерес до професійного самовдосконалення.
6. Контрольно-стимулююча функція: уміння здійснювати контроль параметрів
виробів, роботи машин та їх механізмів; уміння здійснювати контроль якості
матеріалів; уміння здійснювати контроль стану виробництва та виконання
виробничих процесів; уміння організовувати контроль за якістю засвоєння
навчального матеріалу та за успішністю слухачів в навчальній та навчально-методичній
діяльності; уміння здійснювати
самоконтроль власної поведінки; уміння здійснювати контроль за поведінкою
членів колективу; уміння контролювати та стимулювати процес реалізації
операторами прийнятих рішень; уміння стимулювати розвиток професійної
компетентності працівників; уміння стимулювати почуття відповідальності у
членів виробничого колективу; уміння стимулювати процес оптимізації прийняття
рішень операторами.
Визначення професійно значущих
вмінь є важливою складовою в розробці загальної професіограми фахівця
інженера-механіка. Ознайомлення майбутніх інженерів-механіків з професіограмою
фахівця та використання її елементів у
навчально-виховному процесі в технічному ВНЗ є одним з перших етапів якісної
професійної підготовки особистості студента до майбутньої професійної
діяльності та ефективним засобом самовдосконалення власної особистості.
Література:
1.
Гончаренко С.У. Український педагогічний
словник. – Київ: Либідь,1997.-376 с.
2.
Довідник кваліфікаційних характеристик
професій працівників. Випуск 1. „Професії працівників, які є загальними для
всіх видів економічної діяльності”. Розділ 1 „Професії керівників,
професіоналів, фахівців та технічних службовців, які є загальними для всіх
видів економічної діяльності”. – Краматорськ: Центр продуктивності, 2001, 262
с.
3.
Крик Э.Введение в инженерное дело. Пер. с англ. М.,
«Энергия», 1970.- 176 с.
4.
Стрєлков Ю.К. Инженерная и
профессиональная психология : Учеб.пособие для студ. Высш. учеб. заведений. –
М.: Издательский центр „Академия”; Высшая школа, 2001.- 360 с.
5.
Трофімов Ю.Л.. Інженерна психологія:
Підручник.- К.: Либідь, 2002. – 264 с.
6.
Шадриков
В.Д. Проблемы системогенеза профессиональной деятельности. М., 1982. С. 7-30.
7.
Ячин С. Инновации и задачи подготовки инженера // Alma Mater №3. 1993, С.21-23.