Гладишева О.В.

Донбаська державна машинобудівна академія

Професіограма фахівця інженера-механіка

Основою професійного самовизначення майбутнього фахівця є набуття їм знань про професію, самопізнання та самооцінка індивідуальних особливостей, зіставлення знань про себе та про професійну діяльність.

Одним з дійових засобів отримання інформації про сучасні професії є професіографія – технологія вивчення вимог, які ставить професія до особистісних якостей, психологічних здібностей, психолого-фізичних можливостей людини [1, 275]. Найважливішим джерелом інформації про професії є професіограма – опис переліку особливостей професії або спеціальності.

У нашому дослідженні був здійснений професіографічний підхід, при якому відправними у визначенні важливих для професії інженера-механіка якостей особистості виступали вимоги, висунуті «Освітньо-кваліфікаційною характеристикою (ОКХ) випускника вищого закладу освіти з напрямку підготовки 0902 „Інженерна механіка” до фахівця даного профілю [2].

Професійна діяльність, її структура та виділення професійно важливих якостей особистості майбутніх інженерів різних напрямків підготовки розглядалися в теорії та практиці педагогіки. Роботи В.Ф.Бессараба, Е.Ф.Зеєра, В.Г.Кунтиш, Г.М.Неустроєва та ін. присвячені питанням процесу розвитку професійних якостей майбутніх інженерів-педагогів.

Побудові соціально-психологічного портрету інженера-конструктора присвячені дослідження В.А.Ядова.

Визначенню особливостей формування професійно значущих якостей особистості майбутніх інженерів-судноводіїв присвячені дослідження А.Ф.Шияна, В.О.Якуніна та ін..

Розробці ж професіограми, побудові моделі професійної діяльності, визначенню професійно значущих якостей особистості майбутніх фахівців напрямку підготовки «інженерна механіка» не приділялося належної уваги.

З метою створення в студентів майбутніх інженерів-механіків цілісного образа своєї майбутньої професії нами була складена професіограма фахівця інженера-механіка, на основі якої ми сконструювали структурно-функціональну модель діяльності інженера-механіка.

Кожний вид професійної діяльності висуває людині свої вимоги.

Інженер-механік повинен: знати стан і перспективи розвитку техніки і технології в своїй галузі та в суміжних галузях; володіти сучасними методами оцінки праці, сучасними методами проектування; мати ясну уяву про предмет наукової методології, задачі даної галузі, методи прогнозування і розвитку техніки; бути знайомим з основами організації виробництва, праці і управління, з економікою галузі; вміти розбиратися в питаннях охорони праці і техніки безпеки, управляти оргтехнікою і вимірювальною технікою [3].

У нашому дослідженні ми дотримуємося думки професора С.Ячина, що русло інженерного проектування в ХХІ сторіччі набагато в більшій мірі задається не властиво природно-науковими законами, а економічними, екологічними, культурними, політичними реаліями [7, 21].

Сьогодні функціонування технічних пристроїв і операції людини з ними вже розглядаються у взаємозв´язку, що спричинило формуванню поняття системи „людина-машина” (СЛМ) [4], [5].

Беручи за основу положення системного підходу В.Д.Шадрикова, що система - це структура, яка розглядається в відношенні до визначеної функції та, що професійна діяльність фахівця повинна виступати у єдності трьох її аспектів: предметно-дійовому, фізіологічному та психологічному, вважаємо систему „людина-машина” системою, в якій функціонування машини і діяльність людини пов´язані єдиним контуром регулювання. При цьому, головна увага повинна приділятися специфіці механізмів відображення дійсності людиною та регуляції її діяльності [6].

Тому вважаємо основними функціями в майбутній професійної діяльності інженера-механіка в системі «людина-машина» наступні: діагностико-проектувальну, конструктивно-розрахункову, конструктивно-творчу, організаційно-технологічну, організаційно-комунікативну, контрольно-стимулюючу.

А для виконання кожної з цих функцій в майбутній професійній діяльності інженер-механік повинен володіти відповідною системою вмінь.

Нижче ми приводимо основні загальні, значущі для виконання професійної діяльності інженера-механіка, відповідно до кожної функції, вміння.

1. Діагностико-проектувальна функція потребує від інженера-механіка: уміння проводити кінематичний аналіз механізмів; уміння визначати показники якості роботи механізму, машини, машинного агрегату; уміння визначати напружно-деформований стан стрижневих, пластинчатих та оболончатих конструкцій та їх конструктивних елементів; уміння визначати стан рівноваги конструкцій та конструктивних елементів; уміння визначати технологічність виробу; уміння визначати режими роботи електротехнічного обладнання й систем електропостачання; уміння визначати основні теплофізичні параметри технологічних процесів; уміння визначати технологічні характеристики процесів обробки матеріалів із застосуванням електричного розряду та висококонцентрованих потоків енергії; уміння визначати технологічні характеристики процесів обробки матеріалів із застосуванням анодного розчинення, коливань ультразвукової частоти або їх комбінованої дії; уміння проводити діагностику параметрів виробів, роботи машин та їх механізмів; уміння виконувати економічний аналіз технологічних рішень; уміння проектувати типові деталі та вузли машин; уміння проектувати геометричні параметри заготовки, які забезпечують виготовлення деталі за заданими параметрами; уміння проектувати механічну передачу; уміння визначати технічний рівень та якість об’єктів проектно-конструкторських та проектно-технологічних розробок; уміння визначати експлуатаційну придатність виробів.

2. Конструктивно-розрахункова функція: уміння проектувати номінальні розміри, допуски розмірів та посадки з'єднань механізмів, виробів, а також допуски, форми, розташування поверхонь та параметрів шорсткості проектування різних видів машин; уміння використовувати технічну документацію, довідкову літературу, стандарти, методики, нормативні матеріали в процесі конструювання вузлів машин та типових деталей; уміння використовувати обчислювальну, комп'ютерну техніку та наявне програмне забезпечення при виконанні розрахунків; уміння використовувати закони механіки та методики для розрахунку систем машин, обладнання та устаткування; уміння виконувати параметричні розрахунки машин, обладнання та устаткування; уміння конструювати та розраховувати інструменти для виготовлення машин, обладнання та устаткування; уміння виконувати креслення деталей технологічного обладнання та устаткування; уміння виконувати необхідний перевірочний або проектний розрахунок конструкції;

уміння розрахувати з'єднання деталей машин; уміння розрахувати типові деталі та вузли машин; уміння виконувати розрахунки параметрів технологічного процесу.

3. Конструктивно-творча функція: уміння створювати проекти машин, механізмів та їх вузлів; уміння створювати варіанти технологічних рішень; уміння розробляти комплекс технологічних операцій; уміння конструювати варіанти з'єднань деталей машин; уміння конструювати приводи машин; уміння конструювати програмне супроводження інноваційних проектно-конструкторських та проектно-технологічних розробок; уміння розробляти документацію та рекомендації для реалізації проектів; уміння створювати комп’ютерні моделі оптимізації параметрів при розробці виробів, устаткування, пристроїв, приладів та технологій їх виробництва; уміння розробляти елементи моделі фахівця - випускника ВНЗ; уміння розробляти план особистісного професійного самовдосконалення.

4. Організаційно-технологічна функція: уміння здійснювати вибір технологічних схем формоутворення деталей; уміння впорядковувати документацію; уміння здійснювати підготовку виробництва виробів; уміння організувати впровадження в виробництво нових технологічних процесів;

уміння організовувати процес прийняття інформації (операторами); уміння організовувати процес оцінки та переробки отриманої інформації; уміння організовувати власне професійне самовдосконалення; уміння організовувати процес реалізації технологічних рішень; уміння забезпечувати оптимальний режим роботи обладнання; уміння організовувати експлуатацію та ремонт засобів виробництва; уміння забезпечувати виконання заходів охорони праці та безпеки життєдіяльності в виробничих умовах; уміння організовувати випробування нових технологічних процесів.

5. Організаційно-комунікативна функція: уміння організовувати особистісну діяльність кожного члена колективу; уміння організовувати роботу в колективі; уміння слухати виробничників; уміння забезпечувати мотивацію праці членів колективу; уміння організовувати взаємини у виробничому колективі на рівні співтворчості; уміння організувати членів колективу на роботу у сфері удосконалення виробництва; уміння забезпечити профілактику виробничих конфліктів; уміння стимулювати інтерес до професійного самовдосконалення.

6. Контрольно-стимулююча функція: уміння здійснювати контроль параметрів виробів, роботи машин та їх механізмів; уміння здійснювати контроль якості матеріалів; уміння здійснювати контроль стану виробництва та виконання виробничих процесів; уміння організовувати контроль за якістю засвоєння навчального матеріалу та за успішністю слухачів в навчальній та навчально-методичній діяльності; уміння здійснювати самоконтроль власної поведінки; уміння здійснювати контроль за поведінкою членів колективу; уміння контролювати та стимулювати процес реалізації операторами прийнятих рішень; уміння стимулювати розвиток професійної компетентності працівників; уміння стимулювати почуття відповідальності у членів виробничого колективу; уміння стимулювати процес оптимізації прийняття рішень операторами.

Визначення професійно значущих вмінь є важливою складовою в розробці загальної професіограми фахівця інженера-механіка. Ознайомлення майбутніх інженерів-механіків з професіограмою фахівця та використання її елементів у навчально-виховному процесі в технічному ВНЗ є одним з перших етапів якісної професійної підготовки особистості студента до майбутньої професійної діяльності та ефективним засобом самовдосконалення власної особистості.

Література:

1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – Київ: Либідь,1997.-376 с.

2. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 1. „Професії працівників, які є загальними для всіх видів економічної діяльності”. Розділ 1 „Професії керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців, які є загальними для всіх видів економічної діяльності”. – Краматорськ: Центр продуктивності, 2001, 262 с.

3. Крик Э.Введение в инженерное дело. Пер. с англ. М., «Энергия», 1970.- 176 с.

4. Стрєлков Ю.К. Инженерная и профессиональная психология : Учеб.пособие для студ. Высш. учеб. заведений. – М.: Издательский центр „Академия”; Высшая школа, 2001.- 360 с.

5. Трофімов Ю.Л.. Інженерна психологія: Підручник.- К.: Либідь, 2002. – 264 с.

6. Шадриков В.Д. Проблемы системогенеза профессиональной деятельности. М., 1982. С. 7-30.

7. Ячин С. Инновации и задачи подготовки инженера // Alma Mater №3. 1993, С.21-23.