Федчик В.А.
Регуляція навчальної діяльності першокурсників
на заняттях з української ділової мови
В умовах
сучасного вузу дедалі помітнішою в організації навчального процесу стає
тенденція, згідно з якою неухильно збільшується кількість годин, що виділяються
на самостійну роботу студента. При цьому роль контролю, який замінює собою
сукупність згорнутих і відпрацьованих навчальних дій, особливо зростає на
першому курсі вищого навчального закладу, коли у студентів ще не сформувалися у
необхідному обсязі навички самостійної роботи. У цьому відношенні
контрольно-оцінні дії, що за певних умов переростають у самоконтроль, є
важливим компонентом навчальної діяльності студентів-економістів першого курсу.
Проблема
регуляції навчальної діяльності студентів різними дослідниками інтерпретується
неоднаково [2; 3; 4; 5]. Ми ж вбачаємо своє завдання в тому, щоб простежити, за
яких умов із окремих актів контролю з боку викладача в ході навчання може
вирости внутрішня діяльність самого студента щодо саморегуляції своєї
інтелектуальної активності. У зв’язку з цим у дискусії про спосіб активізації
розумової діяльності ми приєднуємося до думки про те, що таким є не стільки
згортання зовнішніх стимулів (наприклад, викладацьких оцінок), скільки
спеціальне формування самоцінної діяльності студентів (Ш.А.Амонашвілі,
В.В.Давидов, Л.В.Занков та ін.)
Що ж являє
собою генезис контрольних дій при засвоєнні української ділової мови як
навчального предмета? З метою аналізу ми розрізнюємо два типи контрольних дій:
навчальні дії у функції контрольних і специфічно контрольні дії. У першому
випадку предметом засвоєння студента залишається структура об’єкта,
а в другому предметом засвоєння стає структура власної діяльності щодо аналізу
об’єкта.
Типи використовуваних контрольних дій є показниками рівня саморегуляції в
навчальній діяльності.
На перших
етапах засвоєння навчального предмета дії контролю можуть збігатися з
навчальними діями, хоча вони несуть уже і специфічну контрольну функцію. Про
наявність специфічних контрольних дій можна говорити лише тоді, коли студент
спроможний коригувати себе на основі співвіднесення усіх компонентів навчальної
діяльності. Між навчальними і контрольними діями існує генетичний зв’язок.
Навчальні дії набувають функції контрольних, якщо включаються в діяльність із
задачею контролю.
Специфічно
контрольні дії розрізнюються за їхньою роллю в навчальній діяльності.
Найпростішим на заняттях з української ділової мови є контроль за результатом
дії, який полягає у звірянні результату дії і заданого зразка (збіг чи незбіг
із зразком відображається в оцінці викладача).
Формування
більш високого рівня контролю і самоконтролю починається з організації
покрокової, поопераційної його форми, при якій відбувається звіряння складу
операцій, що входять до дії, з характером навчальної задачі і з існуючими
умовами діяльності. Поопераційний контроль необхідний у всякій діяльності, і
особливо в тих її видах, де зразок результату не може бути однозначно заданий.
Основна функція поопераційного контролю полягає в коригуванні діяльності і
подоланні помилок у ході її виконання, тобто в саморегуляції студентом своїх
дій у міру зміни умов їх виконання. Тому поопераційний контроль виявляється,
зокрема, в умінні студента розгорнути кілька варіантів способу дії.
Більш
досконалим видом саморегуляції навчальної діяльності є, на наш погляд,
урахування результатів ще нездійсненої діяльності і коригування її не тільки в
процесі виконання, але за кілька операцій вперед. Цей вид контролю спирається
на розумове (внутрішнє) інтегральне та скорочене виконання дій і орієнтацію на
передбачувані результати. Цей вид контролю (назвемо його плануючим,
перспективним) полягає у звірянні всіх компонентів майбутньої діяльності –
навчальної задачі, способу дії і передбачуваного результату, а також у звірянні
об’єктивної
структури передбачуваної діяльності і своїх суб’єктивних можливостей
відпрацювання тієї чи іншої дії.
Зіставимо
роль орієнтації на результат у різних видах навчального контролю. У
підсумковому контролі результат має функцію зразка. В поопераційному контролі
результат уже перестає бути для суб’єкта головним
орієнтиром: на перше місце висувається орієнтація на спосіб роботи. При
плануючому контролі вирішального значення набуває орієнтація на передбачуваний
результат, який і визначає вибір способу дії.
При
формуванні контролю на заняттях з української ділової мови найважливішими є :
1) уміння
студента спиратися при контролі за своїми висловленнями на нормативи діяльності
(навчальної, мовленнєвої і т.д.);
2) уміння
планувати свою діяльність (відтворення складу її операцій, визначення їхньої
послідовності, з’ясування
можливих труднощів);
3) уміння
змінювати склад операцій з огляду на умови діяльності, що змінилися;
4) уміння
розгортати кілька варіантів способу роботи, коли кожний конкретний варіант не
сприймається як єдино можливий;
5) уміння
утримувати склад операцій, які відповідають навчальній задачі, за наявності
перешкод (деякі автори цей аспект контролю називають функцією стабілізації
діяльності, перевіркою її на перешкодостійкість);
6) уміння
умисно виконувати дію як в розгорненій, так і в згорненій формі;
7) уміння
самостійно визначати момент доцільності згортання частин дії;
8) уміння
умисно переходити від роботи з натуральним об’єктом до його знаково-символічних
зображень (і навпаки);
9) уміння
переходити від роботи з узагальненими відомостями до роботи з конкретним
матеріалом (і навпаки).
На
практичних заняттях з української ділової мови студенти виконують перевірні
завдання, що вимагають:
1) повторного відтворення дії
в нових мовленнєвих ситуаціях як засобу самокоригування (при зміні складових
навчальної задачі);
2) уміння у разі помилки
повторно виконати всі операції, але не в прямому порядку, щоб знайти дефектну
ланку (аналіз причин помилок);
3) більш загального уміння
зіставити своє рішення з узагальненою структурою навчальної діяльності
(практична задача → поставлення навчальної задачі → знаходження
адекватних способів роботи) і відповідно відкоригувати його;
4) виконання дії, протилежної
перевірній (наприклад, при перевірці умов узгодження присудка з підметом можна
запропонувати студентам для аналізу речення, що містять такі форми присудка,
які не узгоджуються з підметом, і т.д.).
5) виконання завдання, яке
передбачає використання підсумків операційного контролю при плануванні
подальших дій;
6) орієнтації в уявних
комунікативних обставинах і відповідної перебудови висловлення.
При
вивченні кожної наступної теми курсу дія контролю збагачується новими засобами.
Навчальна робота студентів на практичному занятті начебто проходить в два
етапи. Якщо на першому етапі викладач організує первісний контроль за
результатом (оцінка непродуктивних дій, зіставлення результатів різних
студентів тощо), то на другому вводиться навчальна задача як мета, що вимагає
оволодіння певним способом дії. Ситуація навчальної задачі, де прямим об’єктом
засвоєння є способи дії, дозволяє перейти до формування покрокового контролю,
який полягає в стеженні за ходом дії, в співвіднесенні способу із задачею і
предметом засвоєння. Інакше кажучи, після виділення навчальної задачі і
виконавчих навчальних дій студенти дістають засоби контролю. Отже, необхідними
сторонами формування самоконтролю є виховання у студентів потреби в ньому, з
одного боку, і озброєння майбутніх менеджерів засобами і способами
самоконтролю, з другого.
Усякій
діяльності передує розпливчастий, глобальний контрольний образ. Але тільки у
міру формування навчальної діяльності контроль набуває плануючої ролі. І
поопераційному, і плануючому контролю краще надавати форму кооперативної
діяльності, тобто взаємоконтролю за способом.
Яким же є
співвідношення самоконтролю і взаємоконтролю?
У
будь-якій навчальній роботі явно чи неявно представлені взаємооцінки, різні
форми взаємоконтролю. Однак взаємоконтроль як сторона спільної діяльності без
особливого формування не стає нормою навчальної роботи. Інакше кажучи, задача
взаємоконтролю має бути особливим предметом засвоєння.
Розглянемо
структуру діяльності навчального взаємоконтролю. Завданням у навчальній роботі
є спільно засвоїти щось. Способи взаємоконтролю полягають тут у тому, щоб
зіставити свій спосіб роботи зі способом іншого студента, а потім кожен з них –
із зразком результату і виявити на цій основі оптимальний шлях роботи.
У
навчальній роботі на заняттях з української ділової мови ми виділяємо такі
форми координації:
1) колективний пошук
оптимального способу роботи і відтворення його усіма студентами;
2) перший контроль, коли один
студент виконує роль виконавця, а другий – контролера;
3) перехід до справжньої
кооперації, коли один студент формулює чи уточнює навчальну задачу на занятті,
інші ж активно включаються у пошук способів її розв’язання і в
контроль за ефективністю цих способів. Внесок кожного студента оцінюється
викладачем та іншими студентами. При такій формі відбувається поділ праці на
основі оптимального володіння з боку студентів різними способами роботи,
відповідної координації зусиль.
За
допомогою описаних форм спільної діяльності викладач спроможний сформувати у
студентів:
1) уміння уявити собі
передбачуваний результат спільної діяльності і на цій основі оцінити
правильність її ходу;
2) уміння координувати свою
діяльність з іншими учасниками (це певною мірою пов’язане з
навчанням культури колективної і групової самоорганізації, пошуком резервів
колективного самоврядування);
3) уміння розподіляти функції
і ролі в спільній діяльності (це сприяє як успіху спільної праці, так і повному
розкриттю можливостей кожного);
4) уміння учасника діяльності
вставати на точку зору то одного, то іншого учасника діяльності, тобто займати
навперемінно різні позиції;
5) уміння долати центрацію.
Ми
розглянули самоконтроль як засвоєння засобів і способів оволодіння своєю
поведінкою і взаємоконтроль як засвоєння засобів і способів побудови спільної
діяльності. Важлива умова формування їх полягає у тому, що студент повинен
спочатку прийняти задачу контролю. Це означає, що особливим предметом засвоєння
студента стає структура своєї чи спільної з іншими діяльності. Від засвоєння
задачі контролю студент легше переходить до оволодіння його способами.
Отже,
способи і норми самоконтролю, з яким ми пов’язуємо формування
майбутнього менеджера як суб’єкта діяльності, і взаємоконтролю є глибоко
соціальними по своїй суті, оскільки суспільство і викладач задають їх студенту.
Однак досвід виховання і навчання переконує, що пряме повідомлення громадських
і мовленнєвих нормативів і навіть засвоєння їх у спільній діяльності з
викладачем не завжди ефективне. Водночас задавання цих же норм опосередковано,
через спільну діяльність самих студентів, через досвід самоврядування, кооперацію
в навчальній діяльності, виявляється продуктивним.
Література:
1. Клаус Г. Введение в дифференциальную
психологию учения: Пер. с нем. / Под ред. И.Л.
Равич-Щербо. – М.: Педагогика, 1987. – 176 с.
2. Куписевич Ч. Основы
общей дидактики / Пер. с польск. О.В. Долженко. – М.: Высш. шк., 1986. – 368 с.
3. Методика викладання
української мови: навч. посібник / С.І. Дорошенко, М.С.
Вашуленко, О.І. Мельничайко та ін.; За ред. С.І. Дорошенка. – К.: Вища шк.,
1992. – 398 с.
4. Оконь
В. Введение в общую дидактику: Пер. с польск. Л.Г. Кашкуревича, Н.Г. Горина. –
М.: Высш. шк., 1990. – 382 с.
5. Педагогический
поиск / Сост. И.Н. Баженова. – М.: Педагогика, 1988. –
472 с.
6. Стефановская Т.А. Педагогика: наука и искусство.
Курс лекций. – М.: Изд-во "Совершенство", 1998. – 368 с.