Осадчук М.Л.
Перекладацька діяльність різноманітна.
Однак при підготовці перекладачів про це іноді забувають, концентруючи основну
увагу на зорово-письмовому перекладі. Дотепер ми майже не маємо робіт,
присвячених питанням методики навчання перекладу на слух. Правда, окремі спроби
ввести в навчальний процес спеціальні вправи і види робіт, мали місце в деяких
вузах нашої країни. Велику цінність у вирішенні цієї проблеми мають роботи
Мін’яр-Бєлоручева Р.К. (на прикладі французької мови), Кашпера А.І. (німецька
мов), Комісарова В.Н., Рецкера Я.І., Тархова В.І., Пумпянського А.Л., Проніної
Р.Ф., Черняховської Л.А. (на прикладі англійської мови) [1,2,3]. Однак нові
цікаві вправи не ставали надбанням широких викладацьких кіл, науково не
улаштовувалися і не систематизувалися. У той же час необхідність систематизації
вже накопиченого досвіду стає усе більш очевидною.
Рішенню цієї задачі і
присвячена дана робота, причому нам здавалося доцільним на основі вивчення
особливостей перекладу на слух привести все в систему, а також обґрунтувати як
відомі, так і нові види навчальної роботи і зв'язані з ними методичні прийоми.
Приступаючи до здійснення
поставленої задачі, насамперед необхідно з'ясувати, що розуміється під терміном
«переклад на слух»? Розгляд цього питання безпосередньо пов'язаний з
класифікацією усіх видів робіт перекладача. Письмовий переклад документів, статей,
книг, усний переклад з листа, переклад ораторських виступів, синхронний
переклад і т.д.—все те, з чим приходиться зіштовхуватися перекладачу, досить
нечітко вміщається в рамки таких понять як письмовий, усний переклади і
переклад на слух. Якщо двосторонній переклад називають усним перекладом, то
одночасно він є і перекладом на слух, у той же час переклад з листа не назвеш
перекладом на слух, хоча він і є усним. З іншого боку, переклад радіопередач,
що є перекладом на слух, виконується, як правило, письмово і зараховувати його
до усного перекладу було б помилковим. Однак пред'являти до цього виду
перекладу такі ж вимоги, як до зорово-письмового перекладу, теж не можна. Таким
чином, необхідність чіткої класифікації усіх видів робіт перекладача цілком
очевидна. На наш погляд для створення такої класифікації зручніше всього було б
використати два моменти в роботі перекладача.
Добре відомо, що мова є
найважливішим засобом спілкування людей, що дозволяє встановлювати економічні,
політичні і культурні зв’язки. Коли ж потрібно встановити спілкування людей,
які говорять різними мовами, переклад виступає як найважливіша сполучна ланка.
Таким чином, перекладач має справу з
двома мовами і його завдання полягає в тому, щоб одержати інформацію однією і
передати її іншою мовою. Отже, процес перекладу починається зі сприйняття думки
рідною мовою і закінчується її оформленням на іншій.
Що ж являє собою сприйняття мови? Психологи відзначають, що всяке сприйняття складається з відчуттів, а як відомо, відчуття - це психічний процес відображення окремих якостей чи предметів явищ реальної дійсності, що безпосередньо впливають на наші органи почуттів. Без відчуття не може бути і сприйняття мови. Сприйняття мови ґрунтується головним чином на зорових і слухових відчуттях. Звичайно, розуміння мови не можна розглядати як чисту рецепцію, тобто таке сприйняття, що обмежується одним розпізнаванням і не супроводжується репродукцією, адже слово, що представляє собою дуже складне явище, має графічну сторону (зоровий образ), звукову сторону (слуховий образ) і артикуляційну сторону (руховий образ), при чому все це нерозривно пов’язано із семантикою слова. Звичайно для розуміння мови мало сприйняти тільки одну сторону слова: якщо нам пропонується письмова мова, то, крім чистої зорової рецепції, відразу відбувається і репродукція, що характеризується не тільки артикуляцією (руховий образ), але і слуховим образом іноземного слова. З іншого боку, якщо умовно виділити одну рецепцію, то неважко зрозуміти, що сприйняття мови може бути або слуховим, або зоровим. Перекладач, сприйнявши мову, повинен і сам удатися до неї, але вже на іншій мові. Користування мовою також пов'язано з руховими, слуховими і зоровими відчуттями, але її зовнішнє оформлення може одержувати своє вираження лише двома способами: у виді письмового чи усного мовлення.
Спираючись на ці істотні розходження в сприйнятті і зовнішнім оформленні
мови, ми можемо виділити чотири основних види перекладу, що охоплюють усі
можливі випадки, що зустрічаються в перекладацькій практиці. Такими чотирма
основними видами перекладу є:
Зорово-письмовий
переклад (у сприйнятті іноземного тексту
головну роль відіграють зорові відчуття, оформляється ж він при перекладі у
виді письмової мови), куди відноситься
письмовий переклад художньої літератури, статей, документів і т.д., який займає значне місце в практичній роботі.
Зорово-усний
переклад (сприйняття визначають головним
чином зорові відчуття, але оформляється переклад вже в усному мовленні), що
включає усний переклад з попереднім читанням. Сюди ж входить і переклад з
листа, який полягає в тому, що перекладач, одержавши незнайомий текст і не
маючи можливості попередньо його прочитати, відразу ж приступає до усного
перекладу, у зоровий спосіб сприймаючи іноземну мову.
Письмовий
переклад на слух (у сприйнятті
основне місце приділяється слуховим відчуттям, а переклад одержує письмове
оформлення). Цей вид перекладу зустрічається при прослуховуванні радіопередач,
коли перекладач робить записи, за якими надалі відновлює зміст на іншій мові чи
при попередньому записі радіопередачі, коли він має можливість прослухати запис
кілька разів і в такий спосіб відразу ж зробити повний письмовий переклад.
Усний
переклад на слух (сприйняття відбувається за рахунок слухових відчуттів, а
переклад одержує своє оформлення у виді усного мовлення). Цей вид перекладу є
найважливішим для усного перекладача, він включає: двосторонній переклад при
обслуговуванні іноземних делегацій, однобічний переклад заяв, кінофільмів,
бесід; синхронний переклад, що широко розповсюджений на різного роду конференціях,
коли перекладач одночасно зі сприйняттям мови
на одній мові дає її переклад на іншій мові та ін.
Таким чином, ми пропонуємо розрізняти чотири основних види перекладу, що вичерпують усі можливі варіанти практичної роботи перекладача: зорово-письмовий переклад, зорово-усний переклад, письмовий переклад на слух і усний переклад на слух. Для більшої наочності вищевикладену класифікацію можна зобразити у виді наступної схеми:
|
Зорове
сприйняття |
Сприйняття
на слух |
|
Оформлення |
|
Зорово-письмовий переклад (письмовий переклад
друкованих чи рукописних матеріалів) |
Письмовий переклад на слух (прослуховування
радіо, переклад-диктування і т.д.) |
Письмове |
|
|
Зорово-усний
переклад (з листа, з
попереднім читанням) |
Усний
переклад на слух (однобічний, двосторонній) |
Усне |
Лише простий перелік різних варіантів як
усного, так і письмового перекладу на слух показує, яке о6ширне місце займають
вони в діяльності перекладача. Це говорить про необхідність спеціального
навчання перекладу на слух, що вимагає і відповідної методики.
Методика навчання перекладу на слух у даній роботі розглядається на базі
англійської мови. Тому деякі методичні прийоми, зміст окремих вправ не можуть
не відбивати специфіки англійської мови, що варто враховувати при роботі з
іншими мовами. Навчання перекладу на слух ми розглядаємо як один з аспектів
підготовки фахівця, що не тільки не виключає навчання зорово-письмовому
перекладу, а, навпаки, його припускає. Зорово-письмовий переклад, безумовно,
залишається основою навчання перекладу взагалі. У той же час методика навчання
перекладу на слух не повинна дублювати методику навчання зорово-письмовому
перекладу, а повинна доповнювати її.
Послідовне вивчення особливостей перекладу на слух можливо тільки в тому
випадку, якщо уважно простежити процес роботи перекладача, проаналізувати
основні сторони перекладу на слух. Такими основними сторонами складної
психічної діяльності перекладача є: 1) сприйняття і розуміння тексту оригіналу;
2) спеціальні перекладацькі навички; 3) відтворення оригіналу засобами іншої
мови у виді письмового чи усного оформлення. Крім того, у перекладі на слух, де
ми не маємо перед очима тексту оригіналу і де найчастіше немає можливості
повторити рецепцію, велике значення має і така сторона психічної діяльності
людини, як пам'ять.
Характерним для перекладу на слух є слухове сприйняття мови, яке ґрунтується
на слухових відчуттях, зорові ж відчуття можуть відігравати допоміжну роль.
Відомо, що студенти, що вже працюють зі складною іноземною літературою,
починають зазнавати утруднення, зіштовхуючись з усним мовленням на цій же мові.
Такого роду труднощі не можна не враховувати в методиці навчання перекладу на
слух. Вони полягають у відсутності часу на аналіз сприйманого, вимагають
відомої частки автоматизму, миттєвої оцінки звукового матеріалу, що надходить,
так як звуки, що виражають думку, надходять незалежно від того, як швидко ми
вміємо в них розбиратися. Безпосередньо сама рецепція при сприйнятті усного
мовлення винятково швидкоплинна і, крім того, як правило, неповторювана.
Короткочасність і неповторюваність слухової рецепції є основними особливостями перекладу на слух. Нагадаємо, що у
зоровий спосіб ми можемо сприймати текст значно більш тривалий час, знову і
знову повертаючись до того, що було незрозумілим, зупиняючись на особливо важких
місцях. Це створює більш сприятливі умови для процесу сприйняття мови, що, як
відомо, складається з трьох тісно зв'язаних між собою фаз: з первинного синтезу
отриманих відчуттів на основі наявних знань і минулих представлень; аналітичної
фази, де мова піддається аналітичному розгляду, і, нарешті, вторинного синтезу,
що завершує отримані враження в закінчений образ сприйняття. При сприйнятті
усного мовлення, через нетривалість чистої рецепції, неможливість в більшості
випадків повернутися до того, що було недочуте чи що спричинило за собою
невідповідність відчуттів розумовим процесам. Весь вищевикладений процес
сприйняття повинен відбуватися винятково швидкоплинно. Усе це не може не
створювати труднощів для розуміння, навіть незважаючи на те, що сприйняте на
слух усне мовлення звичайно простіше за своєю структурою ніж письмове. При
сприйнятті усної іноземної мови її розуміння у відомій мірі залежить від того,
як ми вміємо почувати, розходження в мовленнєворухомих відчуттях при
проголошенні звуків чи слів, тому що такі відчуття допомагають слуховим. Але в
моторний аналіз входить не тільки розходження мовленнєворухомих відчуттів; він відзначає також внутрішньою
репродукцією ритм сприйманої фрази, підвищення і зниження голосу, паузи й інші
особливості мови. Отже, уміння правильно вимовляти іноземною мовою, його інтонаційні
особливості полегшують сприйняття і розуміння усного мовлення, тому в цьому
відношенні не можна недооцінювати значення фонетики.
Необхідно відзначити ще одні труднощі, з яким зіштовхується внутрішня
репродукція студентів, не підготовлених до сприйняття і розуміння усної іноземної
мови. Виявляється, мало навчити студентів правильно артикулювати і навіть добре
вимовляти слова. Коли перекладачу необхідно зрозуміти не навчальну, не
адаптовану в змісті і темпі мову, розуміння
відбувається шляхом схоплювання «значеннєвих віх» і минулого досвіду.
Такими значеннєвими віхами в мові виступають іменники: конкретні, абстрактні, а
потім, уже дієслова, однак при уточненні змісту ними можуть бути і службові
слова. Майже кожне слово мовного потоку дає той чи інший відтінок мови. Однак
деякі з них, навіть будучи незнайомими, можуть бути з'ясовані із загальної
структури фрази, із контексту. Структуру ж такої фрази і, значною мірою, її
контекст створюють головні слова або «значеннєві віхи». Безпосереднє розуміння
іноземної мови і має своєю основою визначення значення головних слів
(«значеннєвих віх») у єдності їхньої лексичної, граматичної і контекстної
сторін. Таким чином, однією з умов безпосереднього розуміння мови є уміння визначати значення головних слів. До цього
варто готувати майбутніх перекладачів, щораз приймаючи до уваги ту область, у
якій їм прийдеться діяти після закінчення навчального закладу. У вищому
закладі, який готує економістів-фінансистів, працівників зовнішньої торгівлі,
як головні слова в текстах будуть виступати, наприклад, shipment - відправка, delivery - поставка, middleman - посередник, currency - валюта. При підготовці перекладачів
без ранньої спеціалізації особливу увагу слід мабуть звернути на
суспільно-політичний словник: tax, charge -податок, negotiations – переговори,
world market –світовий ринок і побутово-ділову лексику: packing – упаковка, order – замовлення,
user, producer - виробник і т.п. У кожному окремому
випадку викладачу варто визначити склад лексики, що може найбільше часто
з'являтися як головні слова. Це не повинно бути складною задачею, тому що такий
обсяг слів збігається з тією чи іншою уже відпрацьованою термінологічною
системою. Важливо тільки враховувати, що завчання нових термінів повинне
відбуватися не механічно, а осмислено, з розкриттям їхнього значення.
У спеціальних текстах
лексична сторона головних слів у значній мірі визначається термінологією, хоча
і не вичерпується нею. Як спеціальний, так і самий звичайний тексти мають у
якості «значеннєвих віх» і не терміновану лексику, що вивчається на мовних
заняттях і у своїй більшості труднощів для розуміння усного мовлення не
представляє.
Що стосується граматики
то її вивчення повинно випереджати курсу перекладу на слух. Найбільш складні
випадки з точки зору співвідношення синтаксичних конструкцій двох мов
розглядаються в зорово-письмовому перекладі, але деякі граматичні явища можуть
негативно впливати на процес перекладу на слух. При цьому виді перекладу ми
маємо справу із спонтанним усним мовленням, для якого характерним є неповні,
еліптичні речення; часто синтаксичні засоби замінюються інтонаційними; вживання
Subjunctive I, модальних дієслів,
дієприкметникові звороти і т.п.
Для прискореного
оволодіння перекладом на слух рекомендуються такі методичні прийоми:
переклад-диктування, переклад з повтореннями, читання іноземного тексту,
мікрореферування, абзацно-фразовий переклад, переклад з листа іноземного тексту,
зворотний переклад без словника, смислове групування тексту, переклад на слух
із нотатками рідною та іноземною мовами,
переклад по синтагмах, синхронний переклад тощо.
Підводячи підсумок
аналізу перекладу на слух і пропонованих видів роботи, можна констатувати, що
навчання перекладу на слух повинно базуватися на важливих принципах дидактики і
методики викладання іноземних мов; повинно бути систематичним і послідовним.
Цей вид перекладу є дуже важливим у підготовці сучасних висококваліфікованих
фахівців, здатних успішно вести бізнес із зарубіжними партнерами.
Література
1. Миньяр-Белоручев Р.К.
Методика обучения переводу на слух. М., Изд-во ИМО.- 1959.-190 с.
2. Комиссаров В.Н., Рецкер
Я.И., Тархов В.И. Пособие по переводу с английского языка на
русский (в двух частях). М.: -1964.
3. Пронина Р.Ф. Перевод
английской научно-технической литературы. М., Высшая школа. 1986. – 175с.