Супрун В.М.

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

ІДІОСТИЛЬ САТИРИ І ГУМОРУ СТЕПАНА ВУСАТОГО

Опираючись на теоретичні надбання україністики, використовуючи знання про лінгвостилістичний аналіз, а саме характеристику мовного набутку творів окремого письменника, про своєрідність жанру гуморески та ознайомившись із творчістю українського письменника-емігранта Степана Вусатого, ми ставимо за мету дослідити фонетичний, лексичний та фразеологічний рівні мови і мовних одиниць у збірці «Еміграція в поході». Ця невеличка за обсягом книжечка є своєрідним зібранням морально-етичних, загальнолюдських норм, адже кожна гумореска, маючи свою комічно-жартівливу фабулу, несе подекуди глибоко моральний зміст, а іноді і з трагічним підтекстом.

Що ж до ідіостилю гумору й сатири збірки «Еміграція в поході», то серед лінгвістичних одиниць (мовних елементів, які репрезентовані як матеріально, так і виконують властиву лише їм певну стилістичну функцію), що складають відповідні рівні мови, найширше у Степана Вусатого використовуються лексичні засоби. Ці словесні елементи створення комічного є як загальновживаними, так і насичені власнеавторськими (індивідуальними) рисами, притаманними белетристу. Лексичні горизонти мовлення збірки «Еміграція в поході» охоплюють:

1) загальновживану або стилістично нейтральну лексику, яка включає широку класифікацію (назви осіб за родинною ознакою, за професією, за типовими рисами характеру, назви знарядь праці, абстрактних понять, предметів домашнього вжитку тощо) і перебуває у нерозривних граматичному, синтаксичному зв’язках із стилістично обмеженими словами;

2) стилістично обмежену лексику, яка представлена у Вусатого, зокрема термінологічними відгалуженнями, а саме військовими, суспільно-політичними, технічними, літературознавчими; різноманітними абревіатурами як одним із наймолодших способів словотворення;

3) емоційно-експресивну лексику, що виконує комунікативну та естетичну функції;

4) авторські неологізми як вияв індивідуальних лексико-семантичних особливостей стилю Степана Вусатого і утворюються найчастіше морфологічним, рідше лексико-семантичним шляхом;

5) широко розгалужену синонімію, яка глибше розкриває сутність повнозначних слів. У С.Вусатого знаходимо семантичні (поняттєві) синоніми, які відрізняються емоційно-оцінними відтінками у значенні; конотативні (емоційно-оцінні) синоніми, що різняться за модальністю; стилістичні або функціональні синоніми та семантико-стилістичні, які почергово класифікуються на загальновживані та оказіональні синоніми;

6) іншомовну лексику, яка, на думку С.Вусатого, слугує не для розширення багатства рідної мови, а навпаки, засмічує її. У гуморесках наявні запозичення з російської, латинської, грецької, англійської, французької, німецької, іспанської, тюркської мов тощо. Недоладно включаючи іноніми у мовлення своїх персонажів, автор висміює їх неосвіченість, примітивність. Найбільша увага приділяється англізмам (тут можна врахувати географічний або континентальний аспект).

7) діалектну лексику, яка представлена діалектизмами південно-західного наріччя.

За лексичними у міру продуктивності виступають засоби фонетичного рівня мови. Широко послуговується автор звуковими повторами. Зокрема, серед них Степан Вусатий доречно використовує такі стилістичні фігури, як рефрен, анафору, епіфору, алітерацію, що слід відрізняти від тропів, якими автор також послуговується (різноманітними порівняннями, епітетами, метафорами тощо).

В ідіолекті митця мають місце і звуковідтворення та звуконаслідування, що збагачують мовлення персонажів, надають йому комічності.

На матеріалі гумористичної збірки «Еміграція в поході» нам вдалося виявити три основних різновиди фразеологізмів, а саме:

1) ідіоми (стійке сполучення слів);

2) фразеологічні одиниці;

3) фразеологізовані одиниці, які, маючи народну основу, позначені індивідуально-авторськими виявами.

Фразеологізми, включені у контекст, збільшують експресивність висловлюваного, урізноманітнюють спосіб викладу зображуваного, сприяють виразному ефектному впливові на читача.

Варто звернути увагу на мовлення оповідача, у якому виявляється майстерність письменника, його здатність відтворити позамовні реалії, передати настрій, думки, почуття засобами лінгвістики. Розглядається різниця між авторською позицією і авторською роллю. Саме у цій розвідці ми частково торкаємося граматичного рівня мови, точніше синтаксичних конструкцій, найбільш характерних для мови гумору С.Вусатого (це умовно-наслідкові, причинно-наслідкові складнопідрядні конструкції, речення із пропущеними членами, ускладнені синтаксеми вставленими елементами, звертаннями, однорідними членами тощо).

Отже, достеменно знаючи народне життя, тим більше життя української еміграції, будучи обізнаним у соціально-політичних, економічних, культурних сферах, Степан Вусатий зобразив світ реальних подій в гумористичному плані, уміло й доцільно використавши майже всі мовні одиниці із чіткою комунікативною та естетичною функцією.