Теоретико-методичне конструювання рефлексивного інтерв’ю особистісної
автентичності
Постнекласичний
етап розвитку психологічної науки, на переконання сучасних методологів, вимагає
уваги до розробки феноменологічних технологій дослідження різних аспектів
суб’єктивної реальності [1], визнання повноцінності отримуваного психологічного
знання за допомогою різноманітних інтерпретативних традицій [2], активного
використання герменевтики, діалогічного методу, так званої культурної аналітики
[3 ], опори на методологічний плюралізм [4]. Таким чином, холістичне
дослідження того чи того психологічного феномену перетворюється на теоретичне
конструювання його проекцій на довільно взяті площини «рефлексивного дзеркала»
науки, що підпорядковує неминучі при цьому суб’єктивні оцінки, інтенції, цільові
домінанти, всякі інші неусувні аксіологічні позиції «сітьовому принципу
організації знання» [5], здатному створити резонуючі правдоподібні образи
досліджуваного об’єкту.
Метою нашої науково-практичної розробки
є теоретико-методичне конструювання рефлексивного інтерв’ю особистісної
автентичності – феномену, важко вловимому для скільки завгодно точних і
об’єктивних операціоналізацій та вимірювань.
Автентичність (від
гр. authentikys - справжній) –
поняття психології особистості і психотерапії екзистенційно-гуманістичного,
феноменологічного напрямку, що вказує на одну з найважливіших інтегральних
властивостей суб’єкта життєздійснення. Визначення автентичності, як свідчить контент-аналіз, перебувають на перетині нижче поданих
конструктів.
1. Суб’єктність – здатність до вільного, спонтанного
самовияву, актуалізації внутрішнього потенціалу людини чи, за В. О.
Татенком, - інтуїцій суб’єктного ядра, “що несуть в собі “сутнісний код”
онтогенетичних самоперетворень індивіда в напрямі досягнення ним справді
людського буття у світі” [6, с.25].
3.
Індивідуальність – творча іпостась людини як самобутнього суб’єкта життєздійснення. Інтегруючим
принципом індивідуальності, що організує в цілісну динамічну структуру мотиви,
установки, схильності (диспозиції соціальної
поведінки), на думку Г. Олпорта, є пропріум. Останній являє собою позитивне,
творче, таке, що прагне до зростання і розвитку, начало в психічній організації
людини [9]. Стадії розвитку пропріуму (тілесна самість, самоідентичність, самоповага,
розширення самості, образ Я, раціональна саморегуляція, прагнення до
цілісності) хоч і задають універсальну логіку становлення зрілої особистості,
однак і передбачають здійснення своєрідної функціональної автономії в діапазоні
загального пропріумного прагнення. У цьому зв’язку самопрезентація політичного
лідера має відображати універсальні риси психологічно зрілої людини, за Г.
Олпортом, – широкі межі Я (залученість в різні сфери життя), здатність до
теплих, сердечних соціальних стосунків, позитивна Я-концепція і між особистісна
толерантність, реалістичні сприймання, досвід і домагання, здатність до
самопізнання і почуття гумору (самооб’єктивність), наявність цільної життєвої
філософії. Останнє, зокрема, означає визначення свого ставлення до шести типів
цінностей: теоретичної – з орієнтацією на знаходження істини, економічної – з
орієнтацією на здобуття користі (вигоди), естетичної – з орієнтацією на форму
та гармонію, соціальної – з афіліативною мотивацією, політичної – з її
прагненням до влади, релігійної, що виражається в намаганні осягнути світ як
єдине ціле.
В зазначеному семантичному
полі перебуває і поняття конгруентності, що вказує на взаємну відповідність
думок, почуттів і вчинків. Це, по суті, щирість, яка, будучи розглянута під
моральнісним кутом зору, перетворюється в чесність як вірність собі та
своєму обов’язку перед іншими людьми.
4. Самість – вершина
особистісного зростання, що втілює тотальність, цілісність проявів людини,
єдність свідомого і несвідомого, “спілка” протилежностей. На думку К. Юнга,
вона являє собою трансцендентальне поняття, оскільки характеризує безмежний
спектр проявленого і не проявленого буття [10]. “Емпірично самість проявляється
у сновидіннях, міфах, казках, являючи персонажів “неординарної особистості”,
таких як король, герой, пророк, спаситель і т. д. або ж у формі цілісного
символа – кола, квадрата, хреста... Коли
самість презентує complexio oppositorum, єдність протилежностей, вона також виступає у вигляді
об’єднаної дуальності, наприклад у формі дао, як взаємодія інь і янь
або ворогуючих братів, або героя і його противника (суперника) (заклятого
ворога, дракона), Фауста і Мефістофеля і т. д.” [11, с.199].
5. Життєвий світ – за
Т. М. Титаренко, створюваний особистістю специфічний власний світ, що являє
собою „співвідношення між світом зовнішнім і світом внутрішнім. Він репрезентує
унікальну цілісність усвідомлюваного і неусвідомлюваного внутрішнього психічного
життя і його зовнішніх предметних втілень” [8, с.33]. На наш погляд, життєвий
світ являє собою інтенціональне поле латентних (несвідомих) та явних –
відрефлексованих і здійснених смислів.
Цікавими у цьому сенсі є
міркування Ф. Лерша в контексті обґрунтування предмета антропологічної
психології. Остання “розглядає душевне життя у подвійному розумінні цілісності:
з одного боку, в його перебігу у світі – в “горизонтальному”
комунікативному переплетенні особи з її світом; з іншого – як “вертикальну”
єдність, що існує всередині особи і має власну шарову будову” [12,
с.94]. Горизонтальне існування людини Ф. Лерш концептуалізує як функціональне
поле переживання у взаємодоповненні чотирьох процесів: сприймання світу й
орієнтації в ньому; потягів і прагнень, пов’язаних зі світом певних потреб;
емоцій, котрі презентують тематику наших устремлінь; діяльності, яка є
відповіддю людини в її діалозі зі світом. Вертикаль людського існування
(тектоніка особи) становлять ендотимний грунт
в сукупності стаціонарних настроїв (почуття самості і життєвості) та
особистісна надбудова, представлена єдністю волі і мислення. Сфера несвідомого
міститься нижче ендотимного ґрунту і складається з історично сформованих
диспозицій переживання і поведінки. Горизонталь людського функціонування – це
той аспект людського буття, який Гелен назвав “homo faber” (людина діяльна), а його вертикаль узагальнюється
назвою “homo religious” (людина
релігійна”), тобто вона сутнісно пов’язана з вартостями сенсу. Ідея
холістичного підходу до вивчення людини як способу її буття у світі (життєвий
світ) артикулюється так: “У протиставленні homo faber і homo religious ідеться не про два характерологічні
типи, а про два процеси буття, які, попри їхню протилежність, навіть саме через
цю протилежність, належать до людини як цілісності. Людина має жити, з одного
боку, задля того, щоб задовольнити потреби свого буття , а з іншого – щоб
виконати завдання своєї екзистенції, тобто і як homo faber, і як homo religiosus. Знаходження правильної міри
співвідношення між цими двома протилежностями постійно ставить нові завдання
перед людиною як вільною істотою” [12, с.103].
Виокремлені концептуальні
ракурси розгляду феномену автентичності можуть бути поглинуті більш широкою
рамкою теоретизації. Як відомо, Ф. Ю. Василюк, відштовхуючись від постульованих
О. М. Леонтьєвим трьох складових свідомості – значення, особистісного смислу і
чуттєвої тканини, – долучає до первинної теоретичної конструкції ще два
компоненти – предметний зміст образу і знак (слово). Учений вважає, що
“зовнішній світ представлений предметним змістом, світ культури – значенням,
представником мови є слово, а внутрішнього світу – особистісний смисл” [13, с.8]. У свою чергу, чуттєва тканина є представником
тіла і зв’язує воєдино, подібно до живої плазми, вищеназвані компоненти.
Підтримуючи запропоновану Ф. Ю.
Василюком логіку, ми вбачаємо наявність змістових паралелізмів між зазначеними
складовими свідомості і виокремленими вище площинами, на які проектується
феномен автентичності. Зокрема, площина
суб’єктності співвідноситься з предметним змістом образу в силу
фундаментального факту інтенціонального спрямування свідомості, що забезпечує
“впізнавання” світу як такого і дає йому “ім’я”; площина ідентичності
уможливлює відносну стабільність і спадкоємність значень у феноменологічному
полі особистості; площина індивідуальності презентує особистість як знакову
фігуру, цікаву своїми експресивними диспозиційними проявами; площина самості
інтегрує смислове багатство і глибинну інтенціональну наповненість суб’єкта
життєдіяльності; площина життєвого світу складається з палітри живих, чуттєвих,
біодинамічних образів, що безпосередньо переживаються індивідом.
Виокремлені проекції
дослідження феномену автентичності особистості були покладені в структурні
блоки рефлексивного інтерв’ю (РІА), в якому номери запитань відповідають вище
схарактеризованим теоретичним
конструктам, а букви задають напрям рефлексії: а – індивідуальний семантичний
простір конструкту; б – інтуїтивна кількісна оцінка вираженості феномену; в –
уточнення (а), його образна репрезентація; г – суб’єктна здатність, що
забезпечує автентичне функціонування особистості. Нижче наводимо інструкцію і
зміст РІА.
Інструкція. Кожній людині, як правило, хочеться бути собою,
поводитися природно, виражати себе вільно, відчувати свою справжність,
добиватися своїх цілей. а) Дайте, будь
ласка, розгорнуту і щиру відповідь на запропоновані питання. б) Керуючись
інтуїцією, визначте у відсотках міру вираженості у Вас вказаної ознаки. в)
Опишіть найбільш яскраву життєву ситуацію, коли Ви змушені були захищати цю
Вашу властивість. г) Що Вам у цьому допомогало?
1.
а) Як Ви
розумієте вислів «бути господарем своєї долі»?
б) Якою мірою він стосується саме Вас?
в) З якими типовими труднощами Ви
зустрічалися, відстоюючи своє право «бути господарем своєї долі»?
г) Завдяки чому Вам удається бути
господарем своєї долі?
2. а) Що означає вимога бути самим собою?
б) Як
часто у своїх вчинках Ви вірні собі?
в) З якими труднощами, зазвичай, зустрічаєтеся Ви, відстоюючи своє
право бути собою?
г) На які внутрішні
ресурси Ви при цьому опираєтесь?
3. а) У чому проявляється людська
індивідуальність?
б) З якою інтенсивністю
Вам доводиться відстоювати її, долаючи спротив
обставин?
в) Опишіть показову ситуацію, коли Ви, попри значні перешкоди, відстояли
таки свою індивідуальність?
г) Яким рисам свого характеру Ви при цьому завдячуєте?
4. а) Яку особистість можна назвати
цілісною і гармонійною?
б)
Як часто Ви переживаєте стан внутрішньої зібраності і впевненості в собі?
в)
Пригадайте, за яких обставин Ви втрачали відчуття внутрішньої зібраності і
впевненості в собі?
г)
Що Ви робите, що «узяти себе в руки» і впевнено крокувати далі?
5.
а) У чому проявляється свобода волі людини?
б) Наскільки Ви вільні у своїх проявах? Як часто Ви буваєте спонтанними?
в) Всупереч яким життєвим труднощам Ви проявили чи проявляєте вільний
вибір?
г) Що дає Вам право вважати себе вільною людиною? У чому це
проявляється?
Неважко помітити, що запропонована
форма РІА за потреби легко може бути трансформована в анкету-твір. Досвід
застосування розробленого інтерв’ю як складової методичного комплексу наукового
проекту «Інноваційні психотехнології оптимізації аксіогенезу особистості» довів
його високу діагностичну та інтерпретаційну спроможність, а також
психотерапевтичну ефективність.
Література
1.
Карпенко З. С. Картографія інтегральної
суб’єктності: пост-постмодерністський проект// Людина. Суб’єкт. Вчинок:
Філософсько-психологічні студії/ За заг. Ред.. В. О. Татенка. – К.: Либідь, 2006.–
С. 157 –175.
2.
Юревич А. В. Интерпретативные традиции и параметры развития
психологической науки// Вопросы психологии. – 2005. – №5. – С. 119 –130.
3.
Гусельцева
М. С. Методологические кризисы и типы рациональности в психологии// Вопросы
психологии. – 2006. – №1. – С. 3 – 15.
4.
Смирнов
С. Д. Методологический плюрализм и предмет психологии// Вопросы психологии. –
2005. – №4. – С. 3 – 8.
5.
Капра
Ф. Дао физики. – К.: София; М.: ИД «Гелиос», 2002.
6.
Татенко В. А.
Психология в субъектном измерении. – К.: Вид. центр
«Просвіта», 1996.
7.
Роджерс К.
Вчитися бути вільним// Гуманістична психологія. –Т.1.:
Гуманістичні підходи в західній
психології ХХ ст.// За ред. Р. Трача і
Г. Балла. – К.: Пульсари, 2001. – С. 38
–59.
8. Психологія особистості:
Словник-довідник/ За ред. П.П. Горностая,
Т. М. Титаренко. – К.: Рута, 2001.
9.
Allport G.W. (1955). Bekoming:Basic considerations for a psychology of personality.
10. Юнг К.Г. Психологические типы. –
Мн.: ООО “Харвест”, 2003.
11.
Зеленский В.В. Аналитическая психология.
Словарь. – СПб.: Б.С.К., 1996.
12.
Лерш Ф.
Розуміння особи у психології// Гуманістична психологія. – Т.1.: Гуманістичні
підходи в західній психології ХХ ст./ За ред.
Р. Трача і Г.Балла. – К.:
Пульсари, 2001.– С.93 –109.
13.
Василюк Ф.Е.
Структура образа// Вопросы психологии. – 1993. – №3. – С.5 – 19.