Трофименко
Н.Є.
Білоцерківський
інститут економіки та управління ВНЗ “Відкритий міжнародний університет
розвитку людини “Україна”
м. Біла Церква,
Київська область, Україна
Ціннісне ставлення до себе як чинник особистісного розвитку
людини
Реформування
системи освіти, її концептуальних, структурних та організаційних основ у
контексті суспільно-економічних перетворень, які відбуваються в Україні, не
мислиться без виховання і розвитку творчої особистості, яка здатна спрямувати
свою життєдіяльність у русло гуманістичного розвитку суспільства і
саморозвитку, на підґрунті засвоєння загальнолюдських цінностей. У зв’язку з
цим набуває значущості пошук ціннісних механізмів розвитку підростаючого
покоління, формування цілеспрямованого поціновування життя як найдорожчого
скарбу, уміння визначати життєві перспективи, набувати віри у власні сили.
Формування системи цінностей визначається об’єктивними законами розвитку суспільства, закономірностями
розвитку в конкретних суспільних умовах.
Формування ціннісного ставлення до себе є найбільш пізнім
у порівнянні з іншими утвореннями особистості. У всіх видах діяльності й
поведінки названі ставлення ідуть за ставленнями до ситуації, предмета й
засобів діяльності, до інших людей. Лише через багато об’єктів ставлення, свідомість сама стає об’єктом самосвідомості.
Потрібно накопичення досвіду багатьох подібних усвідомлень себе суб’єктом поведінки для того, щоб ставлення до себе перетворилися
у властивість, яка називається рефлексивністю. Однак саме ці властивості
завершують структуру особистості й забезпечують її цілісність. Вони найбільш
тісно пов’язані з цілями життя і діяльності, ціннісними орієнтаціями,
установками, виконуючи функцію самопізнання, самоконтролю, саморегуляції та
самоорганізації особистості.
У філософський літературі поширений
підхід, при якому розрізняють два типи цінностей. Перший з них являє собою
цінності, сенс яких визначається наявними потребами та інтересами людини, тобто
ті цінності, які обслуговують самоствердження людської особистості. До другого
типу належать ті, які надають сенсу існуванню самої людини, творять і
відроджують її у певній принципово новій якості. Цінності другого типу є
вищими, вони утворюють сенс життя, вимагають морального ставлення до себе [11].
Водночас огляд філософської літератури засвідчує відсутність
єдиної позиції щодо визначення категорії “цінність” Так, у працях Л. Буєвої,
В. Блюмкіна, С. Дробницького, Б. Ольшанського, Е. Шиянова, та ін. цінності розглядаються як елемент структури особистості, чинник детермінації і регулювання її мотивації до дії. Специфіка категорії “цінність” полягає в тому, що вона водночас є предметом і ставленням до цього предмета. Саме це дозволяє розглянути її не тільки з філософської, а з психологічної точки зору.
У науковому психологічному світі ще не склалося
одностайності щодо визначення феномену ціннісного ставлення особистості до
себе, яке виступає у вигляді прагнень, схвалень, надання переваги, суджень і є
предметом вивчення вікової, соціальної і педагогічної психології, соціології і
педагогіки (К.О.Абульханова-Славська, О.Асмолов, М.І.Бобнева, М.Й.Боришевський,
В.О.Братусь, Є.В.Бєляєв, В.А.Василенко, В.Водзінська, А.І.Донцов, О.І.Зотова,
В.С.Комаровський, І.С.Кон, Н.В.Костенко, Б.С.Круглов, О.Л.Кононко, Г.С.Костюк,
О. М. Лентьєв, Н.І. Непомняща, І.І.Прокоп’єв, У.А.Скворцова, Є.В.Соколов,
В.Є.Тамарін, З.М.Тиморшин, М.Х.Тітма, А.І.Титаренко, С.П.Тищенко,
В.П.Тугарінов, І.І.Чеснокова, І.Д. Чечетіна, Е.В. Шорохова,
В.А. Ядов та ін.).
В сучасній психологічній літературі накопичено багатий досвід
дослідження категорії “цінність”. Цікаві підходи до трактування даного питання
ми знаходимо в працях відомих дослідників [4,6,7,12], які наголошують, що
цінність має для людини велику значимість і відповідає її актуальним потребам,
ідеалам, особистісним смислам. “Цінність”– не просто об’єкт
потреб, а опосередкований культурою еталон належного в досягненні цих потреб,
який має трансцендентний характер, який виходить за межі індивідуальної
свідомості. Особлива увага приділялася авторами особистісним цінностям, які
включають в себе як індивідуалізовані суспільством цінності, так і
індивідуальні, унікальні для кожної конкретної особистості. У кожної людини
особистісні цінності розрізняються за значимістю, ніби вибудовуючи ієрархію, і
при всій специфічності можуть бути в загальних рисах схожими у різних людей [8].
Особливий акцент до трактування названої проблеми
ми знаходимо в працях Д.А.Леонтьєва, що, вивчаючи проблему цінностей, пропонує своєрідні іерархічні сходинки
основних цінностей, якими керується людина, а саме:
·
беспосередні цінності етичного
порядку (чесність, порядність, доброта, непримиренність до недоліків);
·
цінності міжособистісного
спілкування (вихованість, життєрадісніть, чуйність);
·
цінності професійної
самореалізації (відповідальність, життєрадісність, ефективність у справах,
тверда воля, ретельність);
·
індивідуальні цінності
(незалежність, відповідальність, конформізм) [5].
У науковій спадщині В.О. Татенко нами
виділено окремі ідеї, що слугуватимуть вихідними положеннями для вивчення
заданої проблеми.
Дослідниця пов’язує ціннісні пріоритети з аспектом
самотворення індивідом як суб’єктом власної психіки в онтогенезі, її ефективним
захистом і збереженням з одного боку і розвитком та вдосконаленням – з іншого.
“Ціннісно-цільові ставлення до себе як до суб’єкта власного психічного життя,
що є також метою і цінністю, яка трансформується у відношення смислове, в якому
мета і засіб переходять одне в одне; індивід як суб’єкт психічної активності
творить і стверджує себе через творення світу і своєї власної психіки [ 9].
Значною мірою з вищезазначеними авторами співзвучні погляди
відомої української дослідниці С.П.Тищенко, яка, розкриваючи функції
емоційно-ціннісного ставлення до себе, зосереджує увагу на ролі тих переживань
індивіда, які виражають сенс цього ставлення для нього самого з точки зору
мотивів і цілей власної життєдіяльності:
·
збереження і прояв стійкості образу
Я і досягнутого рівня самоповаги;
·
надбання одним і тим самим об’єктивним
змістом різної цінності ( функція смислоутворення);
·
інтеграція і диференціація
емоційного досвіду ( функція взаємодії між рефлексуючим і рефлексивним Я).
Кожна із визначених
функцій характеризується особливими властивостями тих переживань, цінностей і
самооцінок, які складають її зміст. Автор стверджує, що емоційне ставлення до
себе є водночас і “ціннісним ставленням”. “Ціннісний характер ставлення до себе
залежить від оцінок значущих для дитини людей, порівняння дитиною самої себе з
ними. Особистісно значущими стають лише ті прояви активності дитини, які
переживаються нею під впливом оцінного ставлення оточуючих людей” [10].
Одним із продуктивних напрямів у вивченні емоційно-ціннісної природи ставлень особистості до себе є дослідження М.І. Боришевського, А.В.Захарової, А.І.Ліпкіної, Е. Т. Соколової, Е.І.Савонько, Л.А.Рибак, С.П.Тищенко,
Е.Ю
Худобіної, І.І.Чеснокової та ін. Вихідним положенням їх досліджень виступає
розуміння ставлення до себе як сукупність емоційних переживань і оціночних
суджень особистості, які пов’язані з “розумінням свого власного Я як суб’єкту,
який відрізняється від інших суб’єктів”( І.І.Чеснокова).
На зв’язок цінностей з практичною
діяльністю людини звертає увагу
І.Д.Бех,
наголошуючи, що “духовна цінність, яка набула для людини особистісної ваги,
лише тоді стає домінантою її “Я”, коли постійно спонукає до відповідних вчинків
[1].
Аналіз зарубіжної літератури дав можливість зафіксувати
розмаїття підходів щодо розв’язання названої проблеми. Ряд авторів наголошують
на тому, що цінності – це надприродна сутність поза простором і часом [3], інша група дослідників, що представлена такими науковцями,
як К. Льюїс та
Т. Парсонс,
розуміють категорію “цінність” лише як явище свідомості, вбачаючи в ній прояв
психологічного настрою, суб’єктивного ставлення людини до об’єктів і явищ, які
вона оцінює, зводячи сутність цінності до суб’єктивно-психологічного акту
переживання [14]. Американський вчений М.Фішбейн стверджував, що особистісні
цінності визначаються не через цінність об’єкта: поведінка особистості більшою
мірою обумовлена різноманітними переживаннями та переконаннями, які
актуалізуються в конкретних обставинах між певною базисною соціальною
установкою і особистими рисами[13].
Ми підтримуємо думку про те, що цінність – це єдність двох
сторін - об’єктивної і суб’єктивної. В реальному світі цінності існують завдяки
нам, через наші вчинки. Цінність – це результат взаємодії суб'єкта й об’єкта,
результат процесів оцінювання. Цінність виступає як певний зміст свідомості.
Вона має певну спонукальну силу, що спрямовує на ті цілі, саме в яких закладена
або відображається дана цінність, а не тільки її відтворення, підтримання,
повторення [2].
Проведений аналіз вітчизняних, російських та
зарубіжних досліджень щодо проблеми ціннісного ставлення особистості до себе
дає підставу зробити наступне узагальнення.
Ціннісне ставлення до себе виступає як системне утворення особистості. Це - продукт індивідуального розвитку людини. Під “ціннісним ставленням” ми розуміємо активну суб’єктивну спрямованість, яка належить до цінностей свідомості та поведінки особистості. Вивчення механізмів формування ціннісного самоставлення на ранніх етапах онтогенезу становить особливий інтерес як для психологічної науки, так і для педагогічної практики.
Література:
1. Бех І. Д. Цінності як ядро особистості // Цінності освіти і виховання: Наук. метод. зб. / За ред. О.В. Сухомлинської. – К., 1997. – С. 8-12.
2.
Выготский Л.С. Избранные
психологические произведения. М., 1956.
3. Гартман Н. Эстетика // Пер с нем. Т.С. Батыщевой и др. / Под ред.
А.С. Васильева. – М.: Изд-во иностранной литературы. 1958. – 692 с.
4. Карпенко З.С.Аксіопсихологія особистості. – К.: ТОВ “Міжнар. фін.агенція”, 1998. – 216 с.
5.
Леонтьев Д.А. Методика изучения
ценностных ориентаций. – М.: Смысл, 1992. – 17 с.
6. Маслоу А.Г. Дальние пределы
человеческой психики / Пер. с англ. – СПб.: Изд. гр. Евразия, 1997. – 430 с.
7. Образ жизни и ценностные ориентации личности /
Отв. ред. Л.А. Арутюнян. – Ереван: Изд-во АН АрмССр, 1979. – 144 с.
8. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П.П. Горностая,
Т.М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 320 с.
9. Татенко В.О. Самоцінність психічного у контексті суб’єктивно-генетичного підходу. // Система цінностей як регулятор педагогічної взаємодії. Тези доп. наук.-прак. конф. Київ-Дрогобич, 1994. – С. 34-35.
10. Тищенко С.П. Емоційно-ціннісне ставлення до себе як структурний компонент образу “Я”// Психологія. – К., 1983. – Вип. 22, С. 3-19.
11.
Хоружа Л.Л. Етична компетентність
майбутнього вчителя початкових класів: теорія і практика. – К.: Преса
України, 2003. – 319 с.
12.
Франкл В. Человек в поисках
смысла: Сб.: Пер. с англ. и нем. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.
13. Fishbein M. (Ed.)
14. Parsons T. Struktura spoeczna a osobowasc.Hum. Marek Tabin- Warszana, Panstwowe Wyd. Ekonomicrne,1969. – 454 s.