Ратушняк В.П.
Іпотека в
Україні – проекція інституціональної пастки неефективного росту банківського
сектору
Для постсоціалістичних (перехідних)
економік характерні трансакційні витрати інституціональної
трансформації, які називають інституціональними пастками (аналоги: trap або lock-in
перекладаються як “блокировка”). Сутність їх
заключається у тому, що при зміні якогось інституту без зв’язки з
трансформацією правил по іншим інститутам складається тупий кут у вирішенні
поточних завдань.
Є. Попов, В. Лєсних
наводять розміри трансакційного сектору економіки,
які за даними різних вчених складають від 50 до 70 %, з світовою тенденцією до
подальшого їх зростання (в умовах нормального розвитку економіки держави). Тому
тема трансакційних витрат є актуальною, але
недостатньо висвітлюється у вітчизняних дослідженнях.
Академік РАН В. Полтерович
у книзі “Институциональные ловушки и экономические реформы” (1998 р.) та в пізніших роботах розвинув понятійний
апарат цього явища. Для класифікації інституціональних пасток В. Полтерович серед нормуючих факторів виділяє три основні
групи: фундаментальні, організаційні і соціетальні.
До фундаментальних факторів відносять
ресурсно-технологічні можливості і макроекономічні характеристики системи. До
організаційних – діючі закони та норми, а прикладом соціетальних
можуть служити очікування і стереотипи соціальної взаємодії. До останнього
фактора, на наш погляд, доречно віднести QWERTY – ефекти.
Під цим терміном в сучасній науковій
літературі розуміють всі види відносно неефективних, у тому числі інституційних
правил, норм, стандартів, що стійко зберігаються та демонструють, що “історія
має значення”. Ці ефекти виникають у рамках теорії path dependence – “залежності від попереднього
розвитку”.
Є. Попов і В. Лєсних
склали матрицю дослідження інституціональних пасток в Росії у перехідний
період, які поділяються по горизонталі: за рангом – на системні, структурні,
фінансові; по вертикалі: (1) за факторами – на
а) фундаментальні, б) організаційні, в) соціетальні;
(2) на рівнях –
г) мікроекономіка, д) макроекономіка, е) економічна політика. На наш погляд,
вона є типовою для країн СНД і з подальшими науковими розробками може
доповнюватись.
Зупинимося на розгляді фінансової пастки.
У матриці вона характеризується за факторами та рівнями послідовно: а)
неефективна податкова політика і політика державних витрат; б) непродуманість
законодавчої бази реформ; в) наявність збиткових, але соціально значущих
галузей, низькі доходи населення; г) відсутність оборотних засобів за рахунок
інфляційного шоку; д) проведення монетарної політики у відриві від інших
макроекономічних регуляторів; е) монетаризм.
Вищевказані автори наводять класифікатор
інституціональних пасток за рангами, серед яких виділимо фінансовий. До них
відносять з посиланням на різних дослідників: бартер; неплатежі; ухилення від
податків; пастки процентних ставок; валютні; низької оплати праці; інфляційна
спіраль непродуктивної економіки; пастки низької норми накопичення; стагнаційна;
тіньових виплат заробітної плати; пастка неефективного росту банківського
сектору.
Вихід з останньої пастки носить
стратегічний характер і пов’язаний з реформуванням кредитної системи нашої
держави для мобілізації фінансових ресурсів.
Статистика сучасних фінансових ринків
свідчить: понад 80 % зобов’язань, які обертаються на ринку капіталів
забезпечені іпотекою; більше половини всіх кредитів, що видаються країнами ЄС –
це іпотечні кредити. Обсяг портфелів іпотечних кредитів у країнах Європейського
Союзу, за даними С. Козлова, складає біля 400 млрд. євро, що дорівнює 40 % ВВП
об’єднаної Європи. У нашій країні з кредитних ресурсів населенню припадає на
іпотечні лише біля
6 %. За даними Національного банку України у 2005 р. в Україні обсяг іпотечного
кредитування суттєво зріс. Вимоги банків за іпотечними кредитами на 01.01.2006
р. становили 10,4 млрд. грн., у тому числі у національній валюті – 2,6 млрд.
грн., у іноземній – 7,8 млрд. грн.
О. Бассова
вказує частку іпотечних кредитів у ВВП України на кінець листопада 2005 року у
розмірі 2,5 %. Одночасно у Нідерландах цей показник сягає 60 %, у
Великобританії – 50 %, у Греції – 7 %, Казахстані – 2 %. Вона висловлює думку,
що у країнах з перехідною економікою ця частка повинна бути в діапазоні 10 – 20
%.
На наш погляд, рівень іпотечного
кредитування може характеризувати усю фінансову систему господарювання України
як інституціональну пастку на фоні всесвітньої еволюції товарно-грошових
відносин у товарно-кредитні.
На жаль трансакційні
витрати дезорганізації (“перебудови”) при послабленні ролі держави у цих
процесах привели до перехідного періоду, який вимірюється вже десятиріччями.
Академік НАН України А. Чухно у своїй статті “Переростання товарно-грошового
господарства у товарно-кредитне” робить важливий висновок про те, що
“кредитному господарству притаманний більш високий тип суспільно-економічних
відносин; це дістає свій прояв у новому типі відносин власності та планомірному
характері його розвитку, у підвищенні економічної ролі держави, становленні
системи державного регулювання економіки”.
Тобто ключовим пунктом є реформування та удосконалення відносин
власності. У застосуванні іпотеки з позицій цих відносин є багато білих “плям”,
навіть щодо предмета застави. Так, виникають питання застави інтелектуальних,
корпоративних прав (що застосовуються на Заході) та деякі інші.
О.Євтух вказує
на проблеми вартісної оцінки іпотечного кредитування. Міжнародні організації
наприкінці XX – початку XXI ст. для запобігання негативних наслідків депресій на ринках нерухомості та
забезпечення стійкості фінансово-кредитної системи стали використовувати у
документах і стандартах, які регламентують питання оцінки та іпотечного
кредитування, нові терміни: “вартість іпотечного кредитування” і “стійка
вартість”. Зазначені поняття та методологія їхнього розрахунку вітчизняною
наукою не досліджувались, вони також не включені у національні стандарти
оцінки.
Однією з важливіших завдань для України
є створення відкритої системи приватної власності для усіх верств населення, а
не тільки для невеликої його частки. Така система згідно з Ернандо
де Сото створюється шляхом дозволу усім громадянам
становитися власниками і вільно розпоряджатись своєю власністю при мінімальних
обмеженнях у правах, а також шляхом формування системи правових інститутів, що
регулюють відносини власності. Відкрита система приватної власності робить
активи ліквідними, власників – відповідальними, угоди – надійними, трансакційні витрати – низькими. Вкрай необхідне створення
кадастрової системи нерухомості. Крім цього для розвитку іпотечного
кредитування потрібно посилити роботу по удосконаленню роботи мережі бюро
кредитних історій – установ, головною метою яких є ведення кредитних історій
позичальників, а саме збір, зберігання, обробка та видача інформації про
позичальників у порядку передбаченому Законом. Це слугує вирішенню проблеми
асиметричності інформації, що визначається у економічній літературі як нестача
відомостей про партнера, наявних на момент укладання угоди про надання кредиту,
що призводить до неефективного розподілу кредитних ресурсів. Особливо важливим
є створення мережі земельних та іпотечних банків як державних так і
акціонерних, приватних під значним контролем держави.
Наприклад, досвід іпотечного
кредитування Германії демонструє поглиблений контроль держави за іпотечними
установами.
Вивчення кризових явищ у банківських
системах США, Японії надає певний матеріал для дещо менш оптимістичних поглядів
на застосування іпотеки та можливості державного нагляду. Так, спеціалісти
поділяють думку, що дефолти по сек’юритизованій
(перетворення позичок на ліквідні цінні папери) іпотечній заборгованості в
2007-2009 р.р. стануть одним із основних
каталізаторів кризи фінансової системи США.
Якими строками можна керуватись при
налагодженні іпотечного кредитування?
У Російській імперії, у тому числі на
території України під керівництвом видатного фінансиста М. Бунге,
починаючи з 1860 р., приблизно за 20 років була налагоджена трирівнева
кредитна система, створено різноманітні як державні, так і приватні банки,
товариства і міські громадські банки, позичково-ощадні каси волостних
і сільських громад та багато інших кредитних установ.
У створенні гармонійної системи
іпотечного кредитування мають бути зацікавлені такі відомства як Національний
банк України, Комісія з цінних паперів та фондового ринку, Податкова державна
адміністрація, Міністерство сільського господарства та аграрної політики,
Українська національна іпотечна асоціація, Пенсійний фонд, комерційні банки та
інші організації. З цього погляду ми вбачаємо комплексний характер проблеми.
Розроблена Нацбанком “Комплексна програма розвитку банківської системи України
на 2003-2005р.р.” у розділі 6, якої пропонувались заходи по розширенню сфери
застосування іпотеки не була виконана, тому що стала “жертвою” трансакційних витрат – неузгодженості вищевказаних
інститутів. Тому на наш погляд необхідно утворити тимчасовий державний комітет
для інтенсивного запровадження іпотечного кредитування, координації діяльності
всіх потрібних відомств. Значна робота передбачена для органів юстиції, судів,
прокуратури, нотаріату, архівів по поліпшенню законодавчої, нормативної,
документальної бази для широкого запровадження іпотеки. Є необхідним створення
установи з рефінансування іпотечних зобов’язань.
Таким чином, (1) іпотека в Україні
ототожнює інституціональну пастку неефективного росту банківського сектору,
стримує розвиток кредитних ресурсів у державі; (2) передовий досвід країн у
застосуванні іпотечного кредитування демонструє посилений вплив держави на ці
відносини з метою захисту користувачів кредиту; (3) трансакційні
витрати іпотечного кредитування в Україні (у зрівнянні з ЄС сягають близько
57,5 %) настільки високі, що необхідно застосовувати всю силу держави на
координацію діяльності відомств у запровадженні іпотеки з метою їх мінімізації;
(4) особливе значення у зменшенні трансакційних
витрат мають створення та удосконалення роботи відкритої системи власності;
кадастрів нерухомості; бюро кредитних історій, широкої мережі іпотечних та
земельних банків, інших кредитних установ різних форм власності на всіх рівнях
(державному – регіональному – місцевому).