Городиський Т. І.

Дрогобицький державний педагогічний університет

Інноваційний потенціал регіону: суть, функції та структура

Предметом дослідження є механізм формування, використання та розвитку інноваційного потенціалу регіону. У статті розкрито суть, функції та структуру інноваційного потенціалу; дано визначення поняття інноваційного потенціалу регіону; досліджено фактори, що впливають на інноваційний потенціал регіону.

Стрижневою є проблема підвищення ефективності використання інноваційного потенціалу регіону. Наукова новизна роботи полягає в у тому, що попри авторське визначення поняття інноваційний потенціал регіону подано власне бачення його структурної будови.

Ключові слова: інноваційний потенціал регіону; інноваційна інфраструктура; стратегія інноваційного розвитку; управління інноваційним розвитком; інноваційна культура.

І.Вступ

Перехід від так званого інвестиційного, як правило, екстенсивного, типу розвитку до якісно нового, ефективного інноваційного типу розвитку, - домінантне завдання модерної парадигми поступу України. Це не лише збільшує джерела фінансування, але й відкриває можливості досягнення оптимального співвідношення між виробництвом, нагромадженням і споживанням, глибоких, радикальних змін у розвитку нашої держави. Такий вектор розвитку спрямований на швидке подолання дистанції поміж експортно-індустріальною та інноваційно-постіндустріальною моделями, притаманними для двох різних цивілізаційних типів економіки.

Природно, що науковий інтерес до цієї проблематики в українській економічній науці зростає. Останнім часом поняття інноваційний потенціал знаходить все більше поширення, з’являються самостійні дослідження щодо аналізу різних аспектів цієї категорії. Заслуговують на увагу дослідження у цій сфері таких українських економістів, як: Антонюк Л., Бондаренко О., Василенко О., Галушко Є., Геєць В., Громека В., Джаїн І., Дорофієнко В., В. Єпіфанов А., Ілляшенко С., Ільїн М., Костенко А., Лапін Є., Мельник Л., Одрехівський М., Поручник А., Савчук В., Сало І., тощо [1-11]. Ці дослідження присвячені проблемам теоретичних засад інновації, категорії “інноваційний потенціал”, управління інноваційним розвитком підприємств у перехідній економіці, стратегії інноваційного розвитку тощо.

ІІ. Постановка завдання

Метою нашої статті є: розкрити суть, функції та структуру інноваційного потенціалу; дати визначення цього поняття; дослідити фактори, що впливають на інноваційний потенціал регіону.

Модель регіональної економіки сучасного і майбутнього розвитку має визначити нові ефективні структури і регулюючі механізми як в межах кожного економічного району, так і між ними, формуючи єдиний, активно функціонуючий механізм. В умовах перехідного періоду формування по-справжньому економічно і політично незалежної держави, Україна прагне до політики мінімізації дезінтеграції, розвитку сучасної регіональної політики на принципах місцевого самоврядування при верховенстві загальнодержавного законодавства, що забезпечує органічне поєднання державних, регіональних і місцевих інтересів, сприяє максимально повному використанню внутрішніх потенціалів кожного регіону і кожної місцевості.

Складовою ефективної регіональної політики виступає інноваційна політика економного і раціонального використання місцевих ресурсів, широкого застосування маловідходних і безвідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, а також форм організації виробництва з високою кінцевою результативністю, екологічною чистотою, збереженням і своєчасним відтворенням природи для забезпечення гідного рівня життя не лише сьогоднішнього, а й майбутніх поколінь.

У цьому контексті особливої актуальності набуває проблема наукового дослідження регіонального інноваційного потенціалу.

ІІІ. Результати

Останнім часом поняття інноваційний потенціал знаходить все більше поширення, з’являються самостійні дослідження щодо аналізу різних аспектів цієї категорії. Однак, незважаючи на це, точного загальноприйнятого визначення дана категорія не має, а це в свою чергу ускладнює виявлення усіх структурних елементів та здійснення оцінки інноваційного потенціалу. Слід відзначити, що категорія “інноваційний потенціал” розглядається на різних рівнях узагальненнях. Зокрема, заслуговує на увагу проведений С.М. Ілляшенком детальний аналіз визначень інноваційного потенціалу. У своїй монографії автор пропонує згрупувати їх наступним чином [7, с.177]:

- здатність до сприйняття ідей інновацій, можливість і економічна доцільність виробити і просувати інновації на ринку;

- деяка критична маса ресурсів, необхідна і достатня для генерації інновацій, втілення їх у конкретні конкурентоспроможні товари, технології, організаційні чи управлінські рішення.

До першої групи варто віднести такі визначення:

Галушко Є.С. [3] визначає інноваційний потенціал промислового підприємства як здатність підприємства розробляти і впроваджувати нововведення у відповідності з необхідними якісними стандартами з метою адаптації до змін у зовнішньому середовищі.

Джаїн І.О. констатує: “Під інноваційним потенціалом слід розуміти сукупну здатність науково-технічних знань і практичного досвіду, які є в розпорядженні суспільства на даному етапі його розвитку” [5, с.20].

Лапін Є.В. [6, с.37-38] вважає, що інноваційний потенціал разом з інформаційним є складовими частинами інтелектуального потенціалу підприємства. Вони регулюють виробничі процеси, сприяють підвищенню продуктивності живої праці, ефективності використання предметів праці і енергетичних ресурсів, допомагають піднести рівень і ефективність технологій.

До другої групи слід віднести наступні визначення:

Балабанов І.Т. [12, с.201] дає визначення інноваційного потенціалу як сукупності різних видів ресурсів, включаючи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, науково-технічні і інші ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності.

Громека В.І. [7, с.179] під інноваційним потенціалом розуміє єдність і взаємодію наукового, освітнього, управлінського і модернізованої частки технічного потенціалу. Інноваційний потенціал він визначає як частину економічного потенціалу, що забезпечує розвиток науки і техніки і впровадження їх досягнень в економіку, забезпечуючи тим самим її зростання.

Ільїн М.С. [7, с.179] розглядає інноваційний потенціал як систему, що забезпечує створення і впровадження у виробничу і соціальну практику науково-технічної інформації, необхідно для підвищення економічної і соціальної ефективності всіх сфер людської діяльності у конкретних соціально-економічних і організаційних умовах.

Слепец Ю.С. та Костенко А.П. [7, с.179-180] інноваційний потенціал пропонують розглядати як систему, ядром якої є підсистема “науковий потенціал” і до якої входять підсистеми виробництва, що є інструментом вертикального перенесення технології зі сфери досліджень і розробок до економічної і соціальної практики. Крім того, автори до нього відносять кадрову, матеріально-технічну та інформаційну складові. Вони також розглядають інноваційний потенціал як здатність створювати, сприймати вже створені новації, а також своєчасно позбавлятися застарілих розробок.

Однак, ані перша, ані друга група визначень не дає повного розуміння сутності категорії інноваційний потенціал. Тому, до класифікації, запропонованої Ілляшенком С.М. слід додати третю групу визначень категорії інноваційний потенціал, яка одночасно поєднує як критичну масу ресурсів, так і здатність до їх реалізації.

В.О.Василенко [9, с.9.] дає таке визначення інноваційного потенціалу: інноваційний потенціал – це здатність господарства (взагалі) чи суб’єкта господарювання (зокрема) робити нову, наукомістку продукцію, що відповідає вимогам ринку (особливо світового) і містить у собі:

- виробничі потужності для виробництва засобів виробництва;

- професійний і науково-технічний склад персоналу;

- потужності експериментальної бази, пов’язаної з підготовкою нового виробництва;

- інструмент і оснащення для проведення наукомістких операцій;

- можливості впровадження нововведень і його контролю.

З цього визначення випливає, що інноваційний потенціал служить лише для створення одного виду інновацій – продуктової. Однак, економічна теорія розглядає інновації 5 типів – введення нового продукту, введення нового методу виробництва, створення нового ринку, освоєння нового джерела поставки сировини чи напівфабрикатів, реорганізація структури управління. Тому дане визначення значно звужує сферу застосування інноваційного потенціалу.

За визначенням Антонюка Л.Л., Поручника А.М. та В.Савчука В.С. [1, с.25] інноваційний потенціал галузі чи регіону відображає спроможність і готовність галузі (регіону) здійснювати ефективну інноваційну діяльність. Під спроможністю розуміють наявність і збалансованість структури потенціалу, а під готовністю – достатність і збалансованість розвитку потенціалу і наявних ресурсів для ефективної інноваційної діяльності.

Отже, наведені визначення в основному стосуються інноваційного потенціалу суб’єктів господарювання, який є лише однією з основних складових частин інноваційного потенціалу регіону. Тому, спираючись на вище викладене дослідження спробуємо розкрити сутність інноваційного потенціалу регіону.

Згідно з Законом України “Про інноваційну діяльність” інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери; в економічній енциклопедії дається наступне визначення: інновація – це новий підхід до конструювання виробництва, збуту товарів, завдяки якому інноватор та його компанія здобувають перевагу над конкурентами; Лапко О.: інновація – це комплексний процес, що передбачає створення, розробку доведення до комерційного використання і розповсюдження нового технічного або якогось іншого рішення (новації), що задовольняє певну потребу; Покропивний Ф.: інновація – упровадження в господарську практику результатів інноваційних процесів.

Залежно від об’єкта і предмета дослідження інновації можна розглядати:

- як зміни;

- як процес;

- як результат.

Крім того можна виділити два підходи до визначення інновацій: вузький і широкий. Згідно з першим інновація ототожнюється з новою технікою, технологією, промисловим виробництвом. У широкому розумінні інновації розглядаються як прибуткове використання ідей, винаходів у вигляді нових продуктів, послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного характеру.

Отже, поняття інновація можна характеризувати за наступними напрямами.

По-перше, інновацію можна визначати, беручи до уваги її чітку спрямованість на остаточний результат (одержання прибутку на ринку, задоволення суспільної потреби). По-друге, інновація розглядається як результат складного процесу, який передбачає різні зміни, не тільки технічного, але й економічного, соціального та структурного видів. По-третє, інновація забезпечує економічний, соціальний, науково-технічний та інші види ефектів. Отже, інновація – це результат створення та освоєння у виробництві принципово нового або модифікованого засобу – нововведення, яке задовольняє певні потреби і забезпечує прибуток, даючи при цьому низку ефектів (економічний, науково-технічний, суспільний і т.д.).

Зокрема, стратегічний суспільний ефект інновацій полягає в тому, що вони:

· здійснюють прискорення зростання продуктивності факторів виробництва, що важливо за умов дефіцитності принаймні одного з них;

· забезпечують прискорення зростання обсягів виробництва;

· прискорюють структурні зрушення, сприяють перерозподілу ресурсів на перспективні напрями суспільно-економічного розвитку;

поліпшують статус країни в глобальній економіці та національну конкурентоспроможність [13].

Інноваційна діяльність — процес, спрямований на реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у новий або вдосконалений продукт, що реалізується на ринку, у новий або вдосконалений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності, а також у пов’язані з цим додаткові наукові дослідження і розробки. При цьому слід враховувати, що інноваційна діяльність означає весь, без виключень, інноваційний процес, починаючи з появи науково-технічної ідеї і завершуючи розповсюдженням (дифузією) продукту. (Перспективи інноваційного розвитку України)

Інноваційна діяльність має прикладну спрямованість, циклічність, наявність специфічних учасників через фінансові і інформаційні потоки, а нерідко і спеціалізованих агентів, які беруть участь у всіх або в окремих етапах інноваційного процесу. Інноваційний процес не буде повністю завершеним, якщо він зупиниться на одній з проміжних стадій (як в основному відбувається в сучасних умовах) – зародження (усвідомлення потреби і можливості інновацій); освоєння (впровадження у виробництво, експеримент); дифузія (тиражування); рутинізація (реалізація нововведень в стабільних умовах господарювання). Інноваційний процес не є завершеним, якщо придбане чи розроблене нове обладнання (технологія) не використовується в постійному режимі, наприклад, з причини непідготовленості персоналу, тобто не досягнуто останньої стадії – рутинізації [14, с.25].

Згідно з Законом України “Про науково-технічну діяльність” науково-технічна діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. Її основними формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання [15, ст.4]

Отже, науково-технічний потенціал необхідно розглядати як складову частину інноваційного потенціалу, яка забезпечує: виникнення ідеї, здійснення процесу НДДКР та впровадження новації (новинки) у виробництво, а процес перетворення новації у нововведення, тобто просування її на ринок та доведення до кінцевого споживача, забезпечує інша складова частина інноваційного потенціалу - маркетингова. Однак, необхідно відмітити, що науково-технічний потенціал є складовою частиною інноваційного потенціалу лише в тому випадку, якщо створена на його основі новація знайшла своє практичне застосування та принесла очікуваний від її використання ефект, тобто стала інновацією.

Враховуючи сказане вище, можна дати наступне визначення інноваційного потенціалу.

Інноваційний потенціал – це здатність економічної системи в існуючих соціально-економічних та політичних умовах, використовуючи власні і залучені ресурси та наявну інфраструктуру, створювати новації та впроваджувати їх на ринок, з метою отримання ряду ефектів (економічного, соціального, науково-технічного і т.д.).

Виходячи з визначення інноваційного потенціалу, можна дати визначення інноваційного потенціалу регіону. Інноваційний потенціал регіону – це здатність регіону, як окремої економічної одиниці в існуючих соціально-економічних та політичних умовах, використовуючи власний науково-технічний потенціал створювати новації, отримувати новації або проміжні результати ззовні та спираючись на наявну інноваційну інфраструктуру регіону і сформовану інноваційну культуру, доводити їх до кінцевого споживача.

З’ясувавши сутність інноваційного потенціалу регіону, проаналізуємо його функціональний зміст та структурну будову. За функціональним призначенням інноваційного потенціалу регіону розрізняють дві групи функцій. До першої групи належать загальні функції:

1) ґенеруюча – забезпечення умов для виникнення ідеї новації;

2) виробнича – перетворення ідеї в конкретний продукт – новацію;

3) збутова – доведення новації до кінцевого споживача.

До другої групи належать спеціальні функції:

1) створення основи для кооперації даного економічного регіону з іншими районами країни, а при експортній орієнтації регіону – також з-за кордоном;

2) створення умов для покращення добробуту населення;

3) вихід регіону на якісно новий техніко-технологічний рівень розвитку.

Наступним важливим аспектом дослідження інноваційного потенціалу є його структурна будова. Вона базується на таких складових: науково-технічний потенціал регіону, маркетингова складова, а також інноваційна інфраструктура та інноваційна культура.

Науково-технічний потенціал регіону – сукупність новацій створених власними силами та можливостей і здатностей регіону знайти і отримати права на використання необхідних йому новацій, а також замовити нові науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи з потрібної тематики.

Згідно з Законом України “Про інноваційну діяльність”, інноваційна інфраструктура – сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо) [15, ст.36].

Організації, в сукупності утворюючі інноваційну інфраструктуру, розрізняють за секторами, типами організацій, за територіями, включаючи зарубіжні організації і підприємства. Інфраструктура інноваційної діяльності поділяється на наступні функціональні сфери:

- транспорт і зв’язок;

- патентно-інформаційна сфера;

- кредитно-фінансова сфера;

- освітньо-консалтингова сфера.

Наявність сучасних засобів зв’язку та комунікацій є необхідною умовою забезпечення ефективних внутрішньорегіональних та міжрегіональних економічних взаємодій. До організацій, які надають зазначені послуги слід віднести: пошту та телеграф, Internet-провайдери та фірми з надання послуг мобільного зв’язку; компанії з надання усіх видів транспортних послуг і т.д.

Захист інтелектуальної власності – ключовий момент інноваційної діяльності, оскільки дає можливість компаніям отримувати прибуток від нововведень.

Кредитно-фінансова сфера інноваційної інфраструктури має специфічні особливості, пов’язані з характером інноваційної діяльності, відрізняється високою степеню комерційного ризику, необхідністю залучення довгострокових інвестицій тощо. Основними суб’єктами фінансово-кредитної сфери виступають інвестиційні та інноваційні фонди, комерційні банки, страхові компанії, венчурні компанії, міжнародні фінансові організації, пенсійні фонди.

До суб’єктів, які входять у освітньо-консалтингову сферу відносять: установи, які здійснюють експертизу і сертифікацію науково-технічних та інноваційних програм, пропозицій, проектів; консалтингові центри; заклади, які здійснюють підготовку та перепідготовку кадрового забезпечення інноваційної діяльності, зокрема займаються підготовкою менеджерів інноваційної діяльності; бібліотеки; центри метрології і стандартизації; центр науково-технічної та економічної інформації.

Реальна сприйнятливість людей до новацій в економіці, освіті, управлінні, культурі, здатність і готовність їх зрозуміти, підтримати і перетворити в товари, послуги, методи стала вирішальним фактором успіху в суспільстві. Як зазначає голова правління Української державної інноваційної компанії В.Рижов: “Що мають країни лідери світового прогресу? Головне - це нову підприємницьку свідомість, яка виникла за три останні десятиріччя, як результат постійної модернізації виробництва і яка є найважливішим фактором динамізму економіки. Це – інноваційна психологія, яка гармонійно поєднує діяльність урядових структур, підприємців, науковців і фінансистів. Між ними виникло дійове партнерство, яке постійно генерує щораз нові й прагматичні правила інноваційного бізнесу” [15, ст19]. Згідно з Законом України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” від 16 січня 2003 року інноваційна культура - складова інноваційного потенціалу, що характеризує рівень освітньої, загальнокультурної і соціально-психологічної підготовки особистості та суспільства в цілому до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки країни на інноваційних засадах [16].

Інноваційна культура відображає цілісну орієнтацію людини, закріплену в мотивах, знаннях, вміннях і навичках, а також в стилях і нормах поведінки. Вона показує як рівень діяльності відповідних соціальних інститутів, так і ступінь задоволення людей участю в них і її результатами. Окрім того інноваційна культура виступає своєрідним фільтром на шляху впровадження всіх новацій, не всі з яких дадуть позитивний ефект.

Основним завданням наукової компоненти інноваційної культури є виявлення факторів, які позитивно або негативно впливають на формування інноваційної культури, розроблення методики оцінки рівня інноваційної культури та ефективних методів його підвищення.

Завдання освітньо-виховної компоненти полягає у формуванні інноваційного мислення та інноваційної психології, зорієнтованих на комерційно ефективне створення новації, та конструктивному відношенні до нововведень як особливо важливої особистої та суспільної цінності. Провідна роль у вирішення цього завдання повинна належати закладам освітньо-виховної сфери, органам місцевого самоврядування та засобам масової інформації.

Основним завданням науково-дослідницької компоненти повинно виступати формування та розвиток інтуїтивних та аналітичних здібностей, психологічних рис притаманних винахідникам та раціоналізаторам.

ІV. Висновки

Отже, політика регіоналізації, яка проводиться в Україні обумовлює посилення відповідальності регіонів за стан та розвиток інноваційного потенціалу і залучення його до вирішення регіональних соціально-економічних проблем. Саме інноваційний потенціал регіону відіграє важливе значення для обґрунтування державної інноваційної політики, комплексу науково-технічних і інноваційних програм, діяльності створюваних адекватних ринковим умовам господарювання інноваційних структур і інститутів, покликаних забезпечити проходження наукових ідей від їх зародження до практичного використання кінцевим споживачем.

Література

1. Антонюк Л.Л., Поручник А.М., Савчук В.С. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації: Монографія. – К.: КНЕУ, 2003. – 394 с.

2. Бондаренко О.О. Оптимізація інвестиційного забезпечення інноваційної складової економічного зростання в Україні. Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.02.02. /Українська академія банківської справи. – Суми, 2000. – 19с.

3. Галушко Є.С. Підвищення ефективності використання інноваційного потенціалу в умовах переходу до ринкових відносин (на прикладі промислових підприємств Донбасу). Автореф. дис. канд. екон. наук.: 08.06.02 /Інститут економіки промисловості. – Донецьк, 1999. – 23 с.

4. Геєць В.М. Інновативно-інноваційний шлях розвитку – модернізаційний проект розвитку української економіки і суспільства початку XXI століття // Банківська справа. - 2003 - № 4 (52). - С. 16-21.

5. Джаин И.О. Оценка трудового потенциала: Монография. – Сумы: ИТД «Университетская книга», 2002. – 250 с.

6. Лапин Е.В. Экономический потенциал предприятия: Монография. – Сумы: ИТД «Университетская книга», 2002. – 310 с.

7. Проблеми управління інноваційним розвитком підприємств у транзитивній економіці: Монографія /За заг. ред. д.е.н., проф.С.М.Ілляшенка. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2005. – 582 с.

8. Єпіфанов А.О., Сало І.В. Регіональна економіка. Навчальний посібник 2-ге видання. Київ. Наукова думка, 2000 р. – 341 с.

9. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. За редакцією В.О.Василенка. – Київ: ЦУЛ, Фенікс, 2003. – 440 с.

10. Мельник Л.Г. Экономика развития: Учеб.пособие. – Сумы: «Университетская книга», 2000. – 450 с.

11. Одрехівський М.В. Інноваційна модель розвитку агломерації “Дрогобич – Борислав – Стебник – Трускавець – Східниця ” // Регіональна економіка, 2002. - № 4. – С. 128 – 134.

12. Балабанов И.Т. Кратний курс инновационного менеджмента. Учебное пособие. Санкт-Петербург, 2000. – 350 с.

13. Перспективи інноваційного розвитку. Аналітична доповідь. http://www.niss.gov.ua/Table/Zhalilo21/003.htm

14. Научно-технический потенциал: структура, динамика, эффективность / под ред. В.Е.Тонкаль, Д.М.Доброва - Киев: Наукова думка, 1987. - 347 с.

15. Інноваційне законодавство України. Повне зібрання нормативно-правових актів. Т.3. За загальною редакцією Костицького В.В., Рижова В.Л. Київ – 2003 р. – 149 с.

16. Закон України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, 16 січня 2003 року, http://zakon.rada.gov.ua . – N 433-IV.