„Економічні науки”

12. Економіка сільського господарства

Ефективність використання праці в сільському господарстві як головна складова

ефективності виробництва

Кончаковський Є.О.

Полтавська державна аграрна академія

Кінцевий результат діяльності підприємства залежить від ефективного використання чотирьох факторів – робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В сільському господарстві України протягом останніх десятиліть спостерігається якісне погіршення всіх цих складових ефективності виробництва. Безвідповідальне відношення до використання родючих земель, фізичний і моральний знос обладнання, технологій, все це істотно впливає на кінцевий результат і, як наслідок, спостерігається зменшення рівня виробництва всіх видів сільськогосподарської продукції. На тлі цих процесів практично не приділялась належна увага такому фактору виробництва як ресурси праці.

Основним, на чому зосереджували увагу вчені при дослідженні даного питання, була міграція людей з сільської місцевості до міст, тобто зменшення трудових ресурсів аграрного сектору. Такий підхід до вивчення ефективності використання праці в агарному секторі, на нашу думку є недоцільним, оскільки при застосуванні категорії „трудові ресурси” враховується лише кількісний бік даного фактору. На ефективність сільськогосподарського виробництва впливає не лише його загальне забезпечення трудовими ресурсами, а й їх якісний склад. За інших однакових умов вищих результатів праці досягають ті підприємства, які краще забезпечені механізаторами (трактористами-машиністами, комбайнерами, водіями), майстрами рослинництва і тваринництва І і ІІ класів, спеціалістами з вищою та середньою спеціальною освітою.

Економічною категорією, яка враховує окрім кількості ще й якість робочої сили, на нашу думку є „трудовий потенціал”. Необхідність в теоретичному обґрунтуванні та практичному вивченні даної категорії окремі вчені (серед них і науковці колишнього СРСР) розуміли ще в 60-70 рр. минулого століття. Саме в той період науково-технічна революція охопила всі галузі суспільного виробництва, в тому числі й сільське господарство. Постійне оновлення і застосування нових техніки, устаткування, технологій вимагало не лише забезпечення підприємств достатньою кількістю робочої сили, а й висувало нові вимоги до освітньо-кваліфікаційного рівня робітників. Рівень знань, вмінь і навичок, якого ще зовсім недавно вимагали лише від провідних спеціалістів, зараз необхідний значній частині робітників, тій їх частині яку прийнято називати „висококваліфікована робоча сила”. Саме неоднорідність працівників в розрізі освіти і кваліфікації вимагає враховувати не тільки кількість людей, які за віковими даними і місцем проживання можуть працювати на підприємствах певної галузі.

Проте категорію „трудовий потенціал” довгий час вважали штучно створеною і недоцільною як в теоретичному так і практичному вивченні. При переході до ринкової економіки застосування даної категорії зрозуміли не тільки вчені-економісти. Розуміння використання категорії „трудовий потенціал” на державному рівні документально засвідчив Указ Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99 в якому зокрема були схвалені „Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року”. В даному документі було дане визначення категорії трудовий потенціал як сукупної чисельності громадян працездатного віку, які за певних ознак (стан здоров'я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір провадити трудову діяльність.

Однак дане визначення узагальнює якісний бік використання ресурсів праці і незначним чином відрізняється від визначення категорії „трудові ресурси”. На нашу думку, під категорією „трудовий потенціал” слід розуміти здатність до виконання певного виду робіт, залежно від особистих якостей працівників, що формується в умовах конкретного виробництва.

Кількісний бік даної категорії відображають наступні показники:

- чисельність населення працездатного віку;

- чисельність зайнятих і безробітних;

- статево-вікова структура працездатного населення.

Якщо стосовно кількісних показників не виникає ніяких питань, то в відношенні до визначення показників якості трудового потенціалу серед науковців й досі немає єдиної думки. До якісних показників трудового потенціалу, на нашу думку, доцільно включити:

- освітній рівень;

- досвід роботи за фахом;

- стан здоров’я;

- психологічні особливості працівника.

Виходячи з зазначеного вище можна дати наступне визначення якості трудового потенціалу – це рівень кваліфікації та освіти, що сформований на основі психофізіологічних особливостей та здатності до праці в окремих працівників.

Головним показником, який визначає ефективність використання трудового потенціалу є ефективність праці. Категорія „ефективність праці” також почалася застосовуватися відносно недавно. Довготривалий період ефективність використання ресурсів праці відображалась через показник продуктивності праці. У наукових працях й досі зустрічаються випадки ототожнення даної соціально-економічної категорії з категорією „продуктивність праці”. На нашу думку, дані категорії пов’язані між собою, але вони не є ідентичними. Різниця між ними полягає в тому, що продуктивність праці визначає кількість виробленої продукції в розрахунку на одного працюючого або за одиницю часу, в той час як категорія „ефективність праці” характеризує кількість продукції (в розрахунку на одного працюючого або за одиницю часу), яка була реалізована за межі підприємства, тобто дана категорія враховує відповідність виробленої продукції потребам споживачів.

Показник ефективності праці в галузі сільського господарства України має тенденцію до зниження. Кількісні та якісні показники трудового потенціалу також щороку погіршуються. Головними причинами, які зумовили сучасний стан використання ресурсів праці в сільському господарстві, на нашу думку, є відсутність виваженої державної політики в цій галузі і неспроможність значної частини керівників підприємств аграрного сектору працювати в умовах ринку. Перше призводить до нееквівалентності обміну продукцією між сільським господарством та іншими галузями економіки України. Як наслідок, більшість підприємств не мають змоги ні оновити існуючі обладнання, устаткування, технології, ні придбати нові та сучасні. Друге, тобто незначна увага до цієї проблеми збоку керівників підприємств, має наслідки погіршення основних якісних характеристик трудового потенціалу галузі – рівня кваліфікації і освіти працівників. Сучасні працівники не мають зацікавленості в постійному підвищенні своїх якостей і тому, навіть у випадку можливості придбання нових технологій та обладнання нікому з ними працювати.

Належне розуміння проблем ефективності використання ресурсів праці збоку держави та керівників підприємств сільськогосподарської галузі і пошук шляхів їх розв’язання покращать і загальну економічну ефективність всього виробництва в цілому.

Кончаковський Є.О.