Досвід застосування препарату Стимол у пацієнтів, які перенесли черепно-мозкову травму
Сук В.М., Дударєв О.М., Шитник В.В., Шитник О.І.
Державна медична академія, 5 міська лікарня, 10
міська лікарня м.Дніпропетровськ.
Щорічно черепно-мозкова травма спостерігається з частотою 4-5 на 1000
чоловік на рік, що робить її актуальною
медико-соціальною проблемою.
Одне з найчастіших ускладнень ЧМТ - посткомоційний
синдром. Як це не парадоксально, існує зворотній пропорційний зв'язок між тяжкістю ЧМТ і
частотою розвитку в наступному посткомоційного синдрому .
Серед хворих з легкою ЧМТ посткомоційний
синдром розвивається у 30-90% хворих.
Частота госпіталізації з приводу легкої травми голови в США - 131
випадок на 100 000 населення і складає від 60 до 82% усіх госпітализацій
через травму голови. З огляду на таку величезну кількість пацієнтів, легку
черепно-мозкову травму називають "прихованою епідемією". На лікування
таких пацієнтів у США витрачається більше 3,9 млрд
доларів на рік. Не маючи аналогічної вітчизняної статистики, ми можемо тільки
здогадуватися про величезний економічний збиток, який приносить легка
черепно-мозкова травма.
Інтенсивні психологічні і фізіологічні дослідження не знайшли
яких-небудь критеріїв, що могли б допомогти визначити роль фізіологічної чи
психологічної реакції на травму мозку у виникненні посткомоційного
синдрому.
В одних пацієнтів симптоми можуть залежати від ступеня ушкодження
мозку, в інших вони є винятково психогенними. На практиці складно знайти
причину симптомів, особливо якщо відсутні порушення при неврологічному
обстеженні.
Симптоми можуть розвитися в пацієнтів, перенісших
тільки струс головного мозку із втратою свідомості на кілька секунд, але
частіше посткомоційний синдром спостерігається в
пацієнтів, що знаходилися без свідомості більш тривалий час. Однак не було
виявлено чіткої кореляції між виразністю посткомоційного
синдрому і тривалістю порушення свідомості Ознаки посткомоційного
синдрому: головний біль, запаморочення, безсоння, підвищена дратівливість,
зниження здатності концентрувати увагу, підвищена чутливість до шуму і світла,
різні страхи, відчуття тривоги, іпохондрія.
Тривалість симптомів варіює від декількох тижнів до
декількох років.
Симптоми посткомоційного
синдрому, звичайно характерні для дорослих.
Чіткі критерії діагностики посткомоційного
синдрому відсутні.
Він може розвитися в психічно здорових
пацієнтів з відсутніми в преморбідному періоді
психологічними відхиленнями, але частіше він зустрічається у пацієнтів, у яких
до травми відзначалися які-небудь невротичні симптоми. Такі фактори, як робота,
зв'язана з підвищеним ризиком, домашні чи фінансові проблеми, бажання одержати
матеріальну чи іншу компенсацію, грають не останню роль у розвитку посткомоційного синдрому і його продовженні. Симптоми
захворювання можуть виявлятися в пацієнтів без будь-яких змін при КТ та МРТ
дослідженні.
Адекватне
лікування в гострому періоді травми дуже важливий фактор профілактики посткомоційного синдрому.
Для емоційно-лабільних пацієнтів думки
про отримання навіть неважкої травми головного мозку тісно позв'язана
зі страхом придбання всяких немислимих ускладнень і наслідків, таких як
психічні хвороби чи пухлини мозку.
Нерідко медичний персонал грає не
останню роль у розвитку посткомоційного синдрому
збільшуючи страх отримання наслідків травми мозку розповідями про те, як
близько від краю смерті пацієнт знаходився, чи лякаючи пізніми ускладненнями
травми мозку, а головне - утримуючи пацієнта від активізації в безпечні строки.
Через кілька тижнів чи місяців пацієнти можуть не
відзначати зменшення симптомів захворювання, що додатково невротизує
їх, підтримуючи думки про те, що розвилися наслідки травми, якими їх лякали в
лікарні. Зниження економічного чи соціального статусу пацієнта додатково
підсилює і пролонгує симптоми. Збільшує посткомоційний
синдром також несвоєчасна активізація правоохоронних органів, що постійно повертють пацієнта в стресову ситуацію своїми допитами.
У складі комплексного лікування посткомоційного
синдрому успішно зарекомендував себе препарат Стимол,
що представляє собою розчин цитруліна малата.
Стимол впливає
на метаболічні процеси і застосовується при астенії. Відноситься до препаратів
амінокислот. Стимол — це комбінація L-цитруліна і малата, що активізує
механізм утворення енергії на клітинному рівні. Малат
стимулює цикл Кребса, включаючи в процес неоглюкогенеза, знижує рівень лактата
в крові і тканинах, запобігаючи розвиток молочнокислого ацидозу і збільшує
рівень АТФ. Цитрулін — це одна з амінокислот, що бере
участь у циклі сечовини, активує утворення і виведення сечовини з організму.
Таким чином, Стимол сприяє утилізації лактата, аміаку і сприяє утворенню енергії, переводячи
клітку на більш високий енергетичний рівень.
Нами проведене лікування 34 пацієнтів, які перенесли легку
черепно-мозкову травму, з розвитком у подальшому посткомоційного
синдрому. У пацієнтів домінували скарги астено-невротичного
характеру – загальна слабість, зниження працездатності, пам'яті, уваги, головні
болі, запаморочення, швидка стомлюваність, дратівливість, порушення сну.
Раніше всі пацієнти проходили курс лікування з використанням ноотропних, судинних, седативних препаратів без істотного
ефекту. Призначення в складі комплексної терапії всім пацієнтам препарату Стимол — по 1 пакетику 3 рази в добу протягом 3
тижнів - дозволило отримати значне суб'єктивне поліпшення в 29 пацієнтів.
Ніяких побічних ефектів чи реакцій, ускладнень під час лікування відмічено не
було.
Таким чином наш досвід
застосування препарату Стимол демонструє його
ефективність у лікуванні хворих з посткомоційним
синдромом. Механізм дії, фармакодинамічні та фармакокінетичні властивості цього препарату дозволяють
застосовувати його як у складі комбінованої, так і у вигляді монотерапії на всіх етапах лікування хворих з перенесеною
черепно-мозковою травмою.