Артеменко Т.М., Ліпко І.П.

Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого

РОЗВИТОК НАВИЧОК УСНОГО МОВЛЕННЯ ПРИ НАВЧАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ

Підвищення комунікативної компетенції майбутніх фахівців при навчанні іноземної мови є дуже актуальним завданням для викладача на сучасному етапі. Процеси, які відбуваються у сучасному світі, неможливо розглядати і розуміти поза системою комунікації. Застосування функціонально-комунікативного підходу при навчанні іноземної мови спрямовує роботу викладача на розвиток діалогічної форми мовлення тому, що діалог це і є комунікація.

Слід, однак, зазначити, що діалог і монолог тісно пов’язані у повноцінному спілкуванні, ці мовленнєві форми не існують ізольовано, а оволодіння навичками монологічного мовлення майбутніми юристами міністерства закордонних справ України, їх спроможність строїти самостійні мовленнєві висловлювання має таке ж велике значення, як і оволодіння навичками діалогічного мовлення. Сьогодні приділяється багато уваги проблемі навчання професійного монологічного мовлення: удосконаленню методики навчання цьому аспекту, розвитку монологічного мовлення за рахунок збагачення його необхідним лексико-граматичним матеріалом, який студенти вже добре засвоїли під час оволодіння навичками читання, розширенню словника для створення інформативних висловлювань з фаху значного об’єму.На сучасному етапі такий підхід до вказаної проблеми є актуальним у зв’язку з росширенням міжнародних відносин, можливістю для студентів приймати участь у міжнародних наукових конференціях, присвячених правам людини, форумах суспільних та громадських організацій. Слід, також, зазначити, що участь у різноманітних дискусіях за участю представників іноземних країн також вимагає від її учасників певних навичок монологічного мовлення, тому що у репліках-відповідях виступаючий повинен вміти чітко і ясно викласти свою точку зору у виді невеликої доповіді. Таким чином, навчання монологічної і діалогічної формам мови доповнює один одного. Якщо при навчанні монологічної форми мови студенти працюють над створенням окремих висловлювань, то при опрацюванні діалогічної форми мови вони вже повинні ураховувати комунікативні компоненти мовлення та умови, які сприяють успішній комунікації. Процес розвитку мовленнєвих навичок і вмінь на кожному етапі має свої особливості, які визначаються конкретними умовами навчання.

Загальними особливостями монологічного мовлення, які треба враховувати при навчанні навичок усного мовлення, є розгорнутість і конкретність; вільний характер і організованість [1:27]. Якщо навчання діалогічної форми мовлення базується на вивченні закономірностей розгортання діалогу, на виявленні тематичної організації спілкування та розумінні умов успішної комунікації, аналізі прагматичних і семантичних аспектів реплік діалогу, тактико-стратегічному потенціалі реплік, їх співвідношенні з діяльністю комунікантів, то монологічна форма мовлення в незначній мірі використовує інформацію екстралінгвістичного характеру. Екстралінгвістичні характеристики такі як , наприклад, іерархічні статуси комунікантів, в ній використовуються у меньшій мірі, тому і монологічне висловлювання повинно бути більш розгорнутим, включати різноманітні деталі. Слід, однак, зазначити, що на початковому етапі навчання навичкам монологічної форми мовлення не всі студенти спроможні будувати розгорнуте монологічне висловлювання з фаху, тому що словник професійних термінів у них обмежен, вони не мають досвіду виступів перед аудиторією з повідомленнями, не можуть на перших етапах зробити свій виступ змістовним. Деякі студенти роблять помилки на граматичні форми і словотворення. Це може бути пов’язано з відсутністю системи мовленнєвих автоматизмів [Смирнова ] на лексичному і граматичному рівнях. На перших етапах навчання монологічної форми мови не слід обговорювати складні теми з юриспруденції, треба ставити перед студентами конкретні зрозумілі їм завдання. Ми вважаємо, що навчання треба починати з обговорення вже знайомого студентам матеріалу, при цьому поступово додавати нову інформацію, поступово ускладнювати роботу студентів темами, яки вимагають широкого пояснення і певних знань з фахових дисциплін.

Конкретність означає не тільки характер теми, ЇЇ зв’язок зі складними юридичними питаннями, а й засоби її подачі. Роботу над темою потрібно починати з невеликих висловлювань по основним питанням, поступово переходячи до більш вагомих висловлювань з юридичних питань. Навички монологічної форми мовлення можна розвивати як на матеріалі фахових , так і на матеріалі суспільно- політичних і соціальних текстів.

Часто трапляється так, що не всі студенти можуть на перших етапах вільно видавати навіть невеликі висловлювання монологічного характеру з фаху.Задача викладача навчити студентів планувати свій майбутній виступ, робити нотатки, фіксувати необхідний для виступу матеріал у вигляді плану. Все це допоможе студентам бути впевненими в собі під час мовлення , стимулює їх до подальшої роботи. Використовуючи план, студент має підказку стосовно не тільки змісту, але й порядку подачі матеріалу. Поступовий перехід до вільної форми мовлення з фаху розвиває творчу діяльность студентів, яка зазвичай обумовлена їх комунікативними намірами. При обміркуванні структури навіть дуже малого цілосного тексту треба приділяти увагу використанню лексичних і семантичних засобів, які характерні для конкретної юридичної сфери діяльності.

Такий підхід до навчання, на нашу думку, навчить майбутніх фахівців чітко формулювати свою точку зору з певних питань, послідовно будувати свої повідомлення та виступи як на українській, так і на іноземній мовах, дасть їм можливість підійти до спонтанного і ситуативно обумовленного мовлення з юридичної тематики. Треба, також, приділяти увагу поступовому збільшенню тривалості монологічного тексту. Монологічне висловлювання за фахом інколи треба починати з декількох речень. Слід, однак, зазначити, що дуже важко досягти спонтанності мови в умовах навчання у вищому навчальному закладі. Існуюча кількість годин, яка виделена на вивчення іноземної мови, не сприяє досягненню цієї мети. Ми можемо казати лише про елементи спонтанності, тому що дійсна спонтанність мови може бути досягнута лише у природньому середовищі.

Особливу увагу, також, слід приділяти вибору матеріалу, на якому треба навчати майбутніх юристів монологічної форми мови. Ми вважаємо, що оригінальні тексти з фаху, які студенти перекладають на українську мову, не завжди можуть бути основою для тренування навичок монологічної форми мовлення завдяки їх складності. На перших етапах для цього можуть використовуватися адаптовані тексти. Завдання для цієї мети можуть бути, наприклад, такі: сформулюйте основну проблему, яка лежить в основі тих питань, які розглядаються в тексті; який правовий підхід є до вирішення проблеми, яка розглядається в тексті. Для такої роботи слід вибирати тексти з конкретним змістом, щоб обмірковування змісту тексту було зведено до мінімуму в момент мовлення. Ускладнення учбового матеріалу повинно бути поступовим.

Важливим моментом при навчанні монологічної форми мови за фахом на перших етапах є вибір аудиторії, перед якою буде виступати студент. Процес надбання навичок монологічного мовлення студентами з різним мовленнєвим досвідом на професійну тематику може бути ефективним, коли він проходить з урахуванням психологічних особливостей студентів, таких, як ступень мотивації на заняттях з іноземної мови, життєвий, а інколи, і професійний досвід, вміння сконцентрувати свої знання та навички мовлення при виступах перед незнайомою аудиторією, здібність до засвоєння усного мовлення. Студенти не завжди можуть реалізувати надбані їми навички монологічного мовлення навідь перед знайомою їм аудиторією. Можливим кроком до уникнення цієї ситуації може бути обмін викладачами в групах для проведення занять, об’єднані заняття декількох груп. Такі заходи, на нашу думку, допомогають студентам надбати впевненності в своїх можливостях, навчають стедентів виступати перед мало знайомою аудиторією і вимагають від викладача нових підходів та прийомів навчання. При цьому слід звертати увагу на рівень готовності групи сприймати конкретне мовленнєве повідомлення. Слід зазначити, що різноманітні методи навчання монологічної форми мови можуть бути ефективними тоді, коли вони використовуються з урахуванням етапів розвитку мовних навичок. На більш розвинутій стадії володіння навичками монологічного мовлення студенти повинні вміти логічно побудувати висловлювання, повністю дотримуватись теми, використовувати мову з урахуванням екстралінгвістичних факторів.

При навчанні монологічної форми мовлення необхідно навчати студентів усім видам мовленнєвої діяльності, придавати увагу правильній інтонації, вимагати високого рівня оволодіння граматичними і лексичними навичками, хоча цього не завжди легко досягти. Найти необхідне співвідношення між навчанням мовним і мовленнєвим навичкам є задачею викладача.

Важливим, також, є взаємозв’язок монологічної і діалогічної форм мови, вибір методичних прийомів для навчання цих двох видів мовленнєвої діяльності, поступовий перехід від підготовленного монологу до діалогу. Цьому сприятиме розвиток лексичної та граматичної варіативності формування думки, комунікативна адекватність висловлювання, урахування прагматичних і семантичних аспектів мовлення в плані виявлення особливостей прагматичного і семантичного варіювання мовних одиниць, вивчення типів реакцій на монологічні висловлювання. Досягнення цих цілей потребує рішення конкретних лінгвістичних задач: аналіз прагматичних і семантичних аспектів монологічного висловлювання, який включає виявлення основних типів комунікативної інтенції того, хто говорить і припускаємого перлокутивного ефекту; аналіз основних прагматичних особливостей цих висловлювань; дослідження функції оціночної номінації в монологічному висловлюванні; вивчення можливого тактико-стратегічного потенціалу можливої репліки-відповіді.

Стратегії того, хто виступає з монологічним висловлюванням, відбивають процеси, які лежать в основі міжособових контактів і реалізуються цілою низкою тактик: тактики конкретизації, узагальнення, пояснення, уточнення, та ін. Тактики, які використовуються в репліці-відповіді можуть бути тактиками відхилення від прямого реагування, дискредитації, та ін. Таке системне вивчення монологічної форми мовлення, яке орієнтоване на комплексне вивчення її структурно-семантичних характеристик, прагматичних аспектів у їх взаємозв’язку, є дуже актуальним на сучасному етапі.

Аналіз прагматичних і семантичних аспектів монологічного мовлення розширює уявлення студентів про зв’язок між номінативною природою і функціональним значенням монологічного висловлювання, підкреслює необхідність діяльністного підходу до вичення мовних явищь, вивчення природи значення з позицій функціоналізму.

Прагматичний підхід до проблеми вивчення умов функціонування мовних одиниць повинен ураховувати той факт, що в реальній комунікації будь яке висловлювання є частиною структури мовного взаємозв’язку. Кожне висловлювання існує тільки у прагматичному контексті, дуже важливим при цьому є вплив контексту на реалізацію комунікативної стратегії того, хто говорить.

Інтерпретація будь якого висловлювання ураховує фактор адресанта, точка зору якого впливає на породження висловлювання, фактор того, хто слухає, пресупозиції та їх фонові знання.

Екстралінгвістичні характеристики усного мовлення такі як, наприклад, ситуативність, спонтанність, прагматична релевантність відношення висловлювання до актуальної ситуації спілкування, повинні співвідноситись саме з мовними фактороми.

Робота з навчання монологічної форми молення майбутніх юристів як засіб переходу до діалогу є більш успішною, коли викладач ураховує як лінгвістичні, так і екстралінгвістичні аспекти навчання навичкам усного мовлення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Леонтьев А.А. Психилогические механизми и пути воспитания умений публичной речи., М., 1972