Теоретические и методологические проблемы исследования языка.

канд. філол. наук Гармаш О.Л.

Мелітопольський державний педагогічний університет (Україна)

Поповнення словникового складу сучасної англійської мови шляхом запозичення.

Найважливішими і характернішими рисами будь-якої мови і його словарного складу є рухливість, мінливість, прагнення до вдосконалення і розвитку. Будь-яка мова більшою чи меншою мірою поповнюється новими словами (розвиває свій словарний склад) за рахунок власних ресурсів, а також за рахунок запозичень. Вважається, що освоєння запозиченої лексики йде в основному шляхом асиміляції до норм мови-реципієнту. У цьому зв’язку науковці зазначають про необхідність розмежування поняття «засвоєння» і «адаптація», оскільки поняття засвоєння є ширшим і позначає процес освоєння слів, який ніколи не припиняється знаходячись в постійному русі.

Під адаптацією можна розуміти процес пристосування одиниці до нового мовного середовища. Не дивлячись на те, що запозичення як правило трансформуються в мові-реципієнті, вони можуть зберігати деякі власні особливості впродовж досить тривалого часу. Набагато простіше проходить процес адаптації внутрішньомовних запозичень.

На іншомовне ж походження слова можуть указувати його вимова, графічне оформлення, морфологічна структура, граматичні форми, лексичне значення. Проте, це стосується лише нового лексичного матеріалу. Деякі, найранніші запозичення, настільки глибоко асимілювалися і міцно увійшли до системи мови-реципієнта, що їх іншомовний характер може бути виявлений тільки за допомогою етимологічного аналізу.

Оскільки процес адаптації запозичень включає зміни в звуковій формі, графічному оформленні, морфологічній структурі, граматичних характеристиках і значенні, виділяють фонетичну, графічну, граматичну і лексичну адаптацію запозичених слів.

Фонетична адаптація полягає в максимальному наближенні звукової форми запозиченого слова до звукової форми відвічного слова. Звуки і звукові поєднання, не властиві мові-реципієнту, замінюються іншими звуками або звуковими поєднаннями, з метою наблизити звучання слів до норм цієї мови. Зазвичай підібрати відповідний еквівалент іншомовній фонемі дуже складно, оскільки фонологічні системи різних мов є досить специфічними, і їх звуки практично неможливо поставити у взаємно однозначні відповідності.

Проте, за свідченнями лінгвістів, саме двомовний носій надає фонетичну форму новому слову, найближчу до оригіналу. Надалі при вживанні цього слова в мові білінгвів відбувається повна або майже повна підстановка елементів рідної мови, з'являються різні вимовні варіанти одного і того ж слова. Слід підкреслити, що поява фонетичних і орфографічних варіантів є характерною для тих слів, які прийшли в мову усним шляхом або через посередництво інших мов. Варіювання у вимові і написанні слів також може бути і відсутнім через збереження єдиної початкової форми.

Граматична адаптація полягає у тому, що як тільки слова з інших мов з'являються в мові-реципієнті, вони втрачають колишні граматичні категорії і парадигми і придбавають нові за аналогією до слів мови-реципієнту.

Зовсім інакше у порівнянні з мовою-джерелом, може сприйматися морфемний склад запозичених слів. Запозичення, що складаються з декількох морфем, сприймаються носіями мови-реципієнта як єдине ціле, чи навпаки. Так, приводом для штучного розкладання структури слова може бути часткове співзвуччя його складових частин. Отже, її розпад зумовлюється, перш за все, незнанням чи ігноруванням вихідної семантики: мовець не знає чи тільки здогадується про точне значення вихідної лексичної одиниці і, внаслідок цього, семантизує її компоненти відповідно своїх асоціативних норм.

Запозичені слова можуть бути поділені на декілька груп залежно від ступеня асиміляції по відношенню до фонетичних, графічних і морфологічних норм приймаючої мови і його семантичної системи. Ступінь асиміляції залежить від ряду чинників: від часу запозичення, від комунікативної важливості і частотності вживання слова, від шляху, за допомогою якого запозичувалося слово, від генетичної і структурної близькості мов.

Вважається, що чим раніше слово було запозиченим, тим більш повно воно асимілювалося й міцніше увійшло в систему мови-реципієнта. Проте, слова, що не представляють комунікативної важливості, рідко використовуються в повсякденній мові, поступово залишають словниковий склад мови незалежно від часу їх надходження. Навпаки, інноваційні лексичні одиниці, що мають широку сферу вживання, мають можливість бути повністю адаптовані до системи мови-реципієнта.

На відміну від адаптації процес засвоєння полягає, насамперед в перетворенні семантичної структури слова, розширенні сполучуваності із словами мови-реципієнта. Слід наголосити на тому, що запозичені слова досить рідко входять в іншу мову зі всім спектром своїх значень. Звичайно на початку запозичується лише одне значення, іноді два або три, тобто відбувається зменшення об'єму семантичної структури слова.

Прикладом семантичного розвитку запозичень може слугувати слово intifada, яке було запозичене у 80-х роках минулого сторіччя і позначало “повстання палестинців проти ізраїльських окупантів”. З часом це слово придбаває переносного значення (intifada of prices), для позначення учасника повстання було створено похідне intifadist.

Слід зазначити, що важливість запозичень для словникового складу англійської мови повинна оцінюватися в основному з урахуванням їх ролі у словотвірних процесах цієї мови. Дослідження іншомовних та внутрішньомовних запозичень, безсумнівно, значною мірою сприяє розумінню міжкультурних та внутрішньокультурних контактів англомовного суспільства, а також процесу самоорганізації словникового складу англійської мови.