Питання
забезпечення економічного росту та розвитку підприємства відіграє ключову роль
у процвітання любої держави та завжди займала центральне місто економічної
науки. Передумовою дослідження проблеми розвитку підприємства є вивчення
світової наукової думки стосовно економічного розвитку як на мікро-, так і на
макрорівні. Ціллю наведеного матеріалу є огляд методологічних проблем
забезпечення росту та розвитку економічних систем. Різні економічні школі по
різному трактували сутність економічного росту та розвитку, виділяли різні
фактори, та формулюючи різні передумови аналізу отримували різні моделі
економічного росту і розвитку.
Класична
економічна школа (А. Сміт, Д. Рікардо, Т. Мальтус) вбачала
причину росту у розмірах факторів виробництва та їх продуктивності. Головним
фактором стримування економічного росту у класиків є “закон зменшення віддачі
від фактора виробництва”. К. Маркс, продовжуючи песимістичний настрій
класичної школи, тенденцію зменшення норми прибутку пояснював зростанням
“органічної структури капіталу” (відношення постійного капіталу до змінного
капіталу).
Менший інтерес к
проблемам економічного росту ми бачимо у маржиналистів. Це пояснюється більшим
інтересом до проблеми розподілення, ніж росту. А. Маршалл виділяє множину
факторів економічного росту валового і чистого доходу держави, в результаті
чого його теорія становиться занадто важкою для розуміння і багатофакторною.
Й. Шумпетер пов’язував позитивну динаміку економіки із підприємницькою
діяльністю щодо здійснення нових комбінацій факторів виробництва.
Й. Шумпетер спробував примірити рівноважний підхід неокласиків і теорію розвитку:
рівновага зберігається поки в системі не виникають вагомі інновації, завдяки
чому здійснюється перехід на новий рівень рівноваги. В результаті економічний
розвиток можна представити як послідовну зміну рівноважних станів.
У моделі
економічного зростання Дж. Кейнса темп економічного зростання визначається
величиною граничної схильності до споживання за існуючих технічних умов
виробництва, а динамічна рівновага може існувати в умовах неповної зайнятості.
Модель Е. Домара, у якій технологія представлена виробничою функцією
Леонтьєва, розширяє умови короткострокової кейнсіанської рівноваги на більш
довгий період за умов розвитку системи. Згідно моделі Е. Домара існує
рівноважний темп приросту реального доходу в економіці, але така рівновага не є
стійкою та порушується при відхиленні темпу зростання приватних інвестицій від
заданого рівня. Держава впливаючи на обсяги інвестицій забезпечує рівноважні
темпи зростання. За моделлю Р. Харрода функція інвестицій базується на
принципі акселератора з урахуванням очікування споживачів і підприємців. За
Р. Харродом також існує рівноважне економічне зростання і воно також є не
стійким, оскільки відхилення інвестицій від умов гарантованого темпу зростання
виводить систему з рівноваги. В цілому кейнсіанські моделі економічного росту
відстоюють необхідність “роботи над помилками” які припускають індивіди у своїх
очікуваннях. У ролі “вчителя” у Дж. Кейнса звичайно виступає держава.
Неокласичні
моделі росту подолали ряд обмежень кейнсіанських моделей і дозволили більш
точно описати особливості макроекономічних процесів. Р. Солоу показав, що
нестабільність динамічної рівноваги в кейнсіанських моделях була наслідком
невзаємозамінності факторів виробництва. Неокласична модель економічного
зростання Р. Солоу побудована на основі виробничої функції Кобба-Дугласа,
у якої труд і капітал є субститутами, що більш відповідає реальній ситуації.
Основа стійкого зростання добробуту за моделлю Р. Солоу – технологічний
прогрес. Серед недоліків слід відзначити те, що модель Р. Солоу не
ураховує ряд обмежень росту, істотних у сучасних умовах – ресурсні, екологічні,
соціальні. Використана функція Кобба-Дугласа, знову таки, як і функція
Леонтьєва описує лише один тип взаємодії факторів виробництва (субституція або
комплементація).
Сучасні теорії
ендогенного зростання (П. Ромер, Дж. Гросмен, Е. Хелпмен)
спробували визначити темпи зростання з урахуванням різних можливих факторів:
інноваційних, інституційних, ресурсних, екологічних тощо. Теорія “економіки пропозиції”
стверджує що зростання за повної зайнятості можливе за рахунок зменшення
регулюючого впливу на ринкову систему. Прихильники сучасної еволюційної теорії
розвитку особливу увагу у процесі розвитку відводять процесу інновацій,
конкуренції як процесу відбору, невизначеності і часу.
Що стосується моделей економічного росту
мікросистем, то слід зазначити, що у останніх поняття розвитку зовсім відсутнє.
Наприклад, мікроекономіка наслідуючи неокласичні погляди розглядає статичні
ситуації рівноваги та оптимізації, при чому за єдиним критерієм – максимізація
прибутку. Ріст розглядується в них як зростання обсягу виробництва з позицій
позитивної віддачі від змінного фактору, що знаходить відображення у більшим за
одиницю суму коефіцієнтів еластичності функції Кобба-Дугласа (a + b > 1).
Курси з менеджменту і маркетингу традиційно
повторюють погляди американських дослідників, які розглядають організацію і її
розвиток у термінах еволюційного підходу (Дж. Гарднер, А. Даун,
Г. Ліппіт, У. Шмідт, Б. Худоба, Л. Грейнер,
У. Торберт, Ф. Ліден, Д. Кац, Р. Кан, І. Адізес,
Дж. Кімберлі, Р. Куін, К. Камерон). Незважаючи на те, що в
основі кожної з описаних цими авторами моделей лежить своя ідея, проте, у
кожній з них закладено зміст, що відбиває сутність розвитку як зміну фаз
життєвого циклу організації.
При цьому сам механізм розвитку організацій підмінюється красивим, наочним і
метафоричним представленням фаз життєвого циклу і ключових факторів розвитку.
Таким чином,
існуючі теоретичні моделі росту та розвитку економічних систем мають ряд
недоліків та потребують адаптації до реальних умов.