Парійчук К.Р.
Римські впливи в архітектурі Львова
За красу та європейський дух архітектури наше місто називали і маленьким
Парижем, і Страсбургом, і, звісно, Римом. Вважається, що Львів, так само, як і
Рим, стоїть на семи пагорбах. У середньовічних установах, як символах світської
та релігійної влади, легко вгадуються римські прототипи.
Магістрат, або рада, був найвищою міською владою. Його радним органом був
сенат, у склад якого вибирали дванадцять найбагатших та найвпливовіших „отців
міста” – патріціїв, що називали себе консулами. Цей орган видавав укази, які,
як правило,починалися зі слів Senatus populusque Leopoliensis („Сенат і народ Львова”) – за прикладом стародавнього Риму – Senatus populusque Romanum („Сенат і народ Риму”). Кам”яна постать лева, названого
на честь львівського міщанина Лоренцовича, що сьогодні знаходиться біля
підніжжя копця Високого Замку, стоїть на постаменті, на якому абревіатура: S. P. Q. L.
Серед багатьох сотень барельєфних та
скульптурних зображень львівських левів, як символів Львова,єодин незвичайний
чужинець, що являє собою герб Венеції. Крилатий лев тримає розкриту книгу з
написом латиною, зверненим до покровителя цього міста „Мир тобі, Марку,
євангелісте мій”. Цей кам”яний барельєф прикрашає портал будинку №14 на площі
Ринок.[1]
У
другій половині 16 ст. починається формування саме того Львова, пам”ятки якого
сьогодні складають переважну частину львівського історико-архітектурного
заповідника. У цей час до Львова прибуває багато італійців, зокрема такі, як
роди Убальдіні, Массарі, Дуччі, Бандінеллі. Будівничі та ремісники з цієї
країни приносять з собою на зміну німецькій готиці новий архітектурний стиль-
ренесанс, що зародився в Італії. Архітектори того часу назавжди залишили свої імена у львівських
цехових книгах та прославили їх у зведених ними міських спорудах. Найвідомішим
з них був архітектор Павло Римлянин
(Паоло Домінічі), який до форм італійського Відродження додав традиції
місцевої української архітектури.
А грандіозний єзуїтський костел
Петра і Павла збудовано у Львові в першій половині 17 ст. за взірцем відомого
римського храму Іль Джезу архітекторів
Віньоли та Джакомо делла Порта. Продовжуючи традицію італійських, і насамперед
римських взірців, біля підніжжя Замкової гори в середині 17 ст. зводиться
костел, який в різні часи носив різні назви: кармеліток босих, св. Духа,
Мадонни, стрітення. У цій будівлі простежуються прямі аналогії з уже згаданим
храмом Іль Джезу, а особливо з костелом св. Сусанни у Римі, творінням
архітектора Карло Мадерна. Цей храм також називався каплицею римо-католицької
семінарії, якій, власне, і був відданий у середині 19 ст. Також він носив назву
архієпископського, адже поряд з ним приблизно в той же час був зведений
класицистичний будинок латинських архієпископів.
Будинок № 28, який належав до
найгамірнішого у свій час західного фіртеля (кварталу) площі Ринок,
вирізняється класичним поєднанням стендалівських кольорів. На червоному тлі
фасаду будинку виділяються над вікнами розвинені ренесансні карнизи чорного
каменю, над кожним з яких містяться невеликі латинські вислови про людські
чесноти та вади. Античність, зокрема культура Риму, збагатила світову думку
безліччю мудрих, так званих „крилатих
висловів”. Так, написи над вікнами третього поверху сповіщають: „Гідний не
заздрить нікому”, „Доброчинність перемагає все”, „Повага – нагорода доброчинності”. Написи над
вікнами другого поверху: „Де благодать – там Бог”, „Де достаток – там порок”, „Де багатство –
там друзі”, „Хто багатий – щедрий!” – такі слова увінчують портал. Цей будинок
у середині 17 ст. належав львівському докторові Доменіку Хепнерові,
високоосвіченій людині. Він мусив бути обізнаним у латині, зокрема, як
міжнародній мові лікарів та науковців. [2]
Уривки з останнього твору Вергілія –
поеми „Георгіки” – можна побачити на так званому „будинку чотирьох пір року” по
вулиці Вірменській № 23. Кожна цитата присвячена певному сезону і розташована
під відповідним, уособлюючим його барельєфним зображенням.
І пізніше у європейській культурі
збереглася традиція надавати фразеологізмам та мудрим висловам іншомовного
походження латинські шати. Написи
латинською значно пізнішого часу – кінця 19ст. – можна побачити на головному
корпусі національного університету „Львівська політехніка”: „Litteris et artibus („Наукам тп
мистецтвам”) на старій „професорській” бібліотеці цього ж учбового закладу
міститься вислів, що перекладається так: „Тут живуть мертві та розмовляють
німі”. А напис на головному корпусі Львівського національного університету
ім.І.Франка проголошує: „Освіченими громадянами вітчизна прикрашається”. І,
звісно, латинською мовою виконані епітафіальні написи каплиць Кампіанів та
Боїмів (17 ст.) при Латинській катедрі.
Над Львовом підноситься зменшена копія купола найбільшого у світі храму –
римського костелу Петра і Павла. Адже саме його купольне завершення було взяте
за взірець при спорудженні в середині 18 ст. архітектором Яном де Вітте
львівського барокового Домініканського костелу. На фронтоні сьогоднішньої греко-католицької
церкви Пресвятої Євхаристії зберігся латинський напис: Soli Deo Honor et Gloria („Єдиному Богу – честь і
слава”).
Щодо другого винайдення
римлян, то львів“яни пишаються виконаним у вигляді трьохярусної
ренесансної аркади, так званим
„італійським подвір“ям”, що є перлиною будинку Корнякта (площа Ринок №6, де
міститься Львівський історичний музей.
Усе це ще раз
засвідчує приналежність Львова до європейської культури, наслідування ним її
витоків, як у класичному, так і у власному розумінні.
Література
1.В.Левчич. Романіка. – К., 2001, с. 15.
2.Історія Львова в документах і матеріалах. – К., 1986, с. 39.