Манько В.А.

Харківський національний педагогічний університет ім..Г.С.Сковороди

Визначення сутності поняття „ініціатива” у науково-педагогічній літературі

У Концепції виховання дітей і молоді в національній системі освіти одним з основних напрямків національного виховання є „активність, самодіяльність і творча ініціатива учнівської молоді, об’єднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів, утвердженням життєвого оптимізму, розвиток навичок позитивного мислення” [1].

В умовах інтенсивного оволодіння учнями змістом розвивальної освіти як основи виробництва нових ідей і технологій, а також гострої конкуренції у всіх сферах життєдіяльності необхідно не тільки передбачати появу нових знань про такий феномен як „ініціативна особистість”, але й брати участь у його формуванні.

У психолого-педагогічній науці проблема вивчення розвитку ініціативності особистості знаходить висвітлення в роботах Б.Ананьєва, Л. Виготського, Я Пономарьова, Н.Левитова, В.Ляшенко, Н.Степашова та ін. Сутнісні особливості поняття „ініціативність” були з’ясовані у наукових працях Ф. Гонобліна, П. Рудика, Б. Теплова. Різні аспекти проблеми розглядалися у дисертаційних дослідженнях М.Говорова, І.Добрянського, Є.Дудкіна та ін. В Україні проблема знайшла відгук у роботах Л.Новікової, Г.Сорокі, О.Трошкіна та ін.

Аналіз досліджень з цього питання показав, що серед дослідників немає єдиної точки зору стосовно визначення цього поняття. Розглянемо загальні напрямки у тлумаченні цього терміну з метою цілісного визначення сутності поняття „ініціатива”.

Розглядаючи проблему, слід розрізняти терміни „ініціатива” та „ініціативність”.

Визначення терміну „ініціативність” пов’язується в сучасній філософській та психолого-педагогічній літературі з поняттями „творча активність”, „творча особистість”, „самостійність” як сукупність соціально-значущих якостей. Якщо дослідження в сфері психології творчості ведуться досить давно, то дослідження ініціативності, у теоретичному й експериментальному планах, почалися зовсім недавно.

Як зазначає дослідник О.Трошкін, який займався питанням розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів, „існують різні напрямки в обґрунтуванні сутності понять „ініціатива” й „ініціативність” у психолого-педагогічній літературі. Можна визначити, що ініціативність – це якість особистості, у якій виявляється діяльнісний стан людини з її ставленням до змісту, характеру діяльності і прагненням мобілізувати свої морально-вольові зусилля на досягнення навчально-творчої мети. Ініціатива – засіб вияву певної якості., що є складовою діяльності учня” [2; 27].

Ряд дослідників як основну характеристику ініціативності виділяє особистий почин (М.Говоров, Б.Теплов, Н.Левітов та ін.) На думку цих фахівців, ініціативність слід розглядати як уміння людини діяти за своєю власною потребою без нагадування і підштовхування, потребу відповідальності за свої дії і вчинки. До того ж, етимологічний аналіз слова „ініціатива” дає нам значення „входжу, наставляю, починаю”[4]. У тлумачному словнику В.Даля ініціатива – це „начінаніє, зачінаніє, учинаніє”[5]. На основі семантичного аналізу можна зробити висновок, що зміст ініціативності полягає у тому, що людина, яка її виявляє, спонукається внутрішніми метою і цінностями.

Так, К.Абульханова-Славська розглядає ініціативність як одну з найважливіших форм соціальної активності, „що виступає проявом особистісного інтересу і творчого ставлення до дійсності, зустрічної активності стосовно іншої людини. Ініціатива – це зберігання особистістю творчої або авторської позиції в процесі діяльності. Ця форма виступає як причина початку і розгортання діяльності” [3].

Це дало можливість деяким науковцям виділити зв’язок ініціативності і вольових якостей особистості. Таку точку зору розділяють О.Радугін, М.Говоров, Ф.Гоноблін, Н.Левітов. На думку цих дослідників ініціативність характеризується як якість волі, пов’язана зі ставленням людини до праці, що виявляється в умінні працювати творчо, здійснюючи вчинки з власної ініціативи.

Багато авторів розглядають ініціативність як складне утворення особистості, її інтегральну якість. Сутність ініціативи, як вважають П.Рудик, Т.Тищенко та ін., полягає у здатності людини на самостійні вольові прояви, що виражаються у самостійній постановці мети, у самостійній організації самої дії, спрямованої на досягнення цієї мети.

Ряд дослідників (Т.Тищенко, Н.Татарнікова та ін.) розглядають ініціативу і самостійність як основні ознаки, що визначають рівень розвитку самодіяльності.

К.Абульханова-Славська розглядає ініціативність як одну з найважливіших форм соціальної активності, „що виступає проявом особистісного інтересу і творчого ставлення до дійсності, зустрічної активності стосовно іншої людини. Ініціатива – це зберігання особистістю творчої або авторської позиції в процесі діяльності. Ця форма виступає як причина початку і розгортання діяльності” [3].

У працях деяких дослідників ініціативність розглядається як показник вищої форми активності особистості (В. Лозова, А Цаболова та ін.) Розглядаючи ознаки, на основі яких визначається поняття „активність” професор В.Лозова виділяє ініціативність, позитивне ставлення до процесу пізнання показником активності індивіда. „Людський індивід стверджує себе як особистість там і тоді, де і коли він ... проявляє почин і ініціативу” [6; 26].

Д.Богоявленська, Л.Попов, П.Іванов розглядають ініціативу як інтелектуальну властивість особистості. На думку Л.Попова, інтелектуальна ініціатива- один з проявів творчості, здатність до пошуку завдань, проблем, нових засобів дій, вищим проявом яких є самостійна постановка проблем [7; 9].

Таким чином ми бачимо, що специфіка ініціативності, її багатофункціональність полягає в тому, що вона є основою взаємозв’язку багатьох інтегративних якостей особистості і має формуючий вплив на її розвиток. За думкою дослідника О. Трошкіна, найбільш істотними компонентами ініціативності є: спрямованість особистості на творчу діяльність;активність і енергійність; самостійність; здатність до реалізації особистісного почину [2; 35]. До того ж, імпонує визначення науковця, що „ініціативність- це складна якість особистості, у якій виявляється діяльнісний стан людини з її ставленням до цілей, змісту, характеру діяльності і прагненням мобілізувати свої морально- вольові зусилля на досягнення навчально- творчої та професійно- практичної мети. Ініціатива-це засіб прояву даної якості, що є складовою діяльності” [2; 40].

Узагальнюючи вищесказане, можна зробити висновок, що ініціативність, як складна якість особистості, є показником її самостійності та активності. Вміння діяти за власним бажанням, реалізуючи особистісний почин у нових формах та видах діяльності, мати здатність у разі потреби швидко опановувати різними видами діяльності, – таке найбільш повне вираження ініціативності особистості. Тому одним з основних завдань навчання є підвищення активності особистості та включення її у різні види діяльності.

Література:

1. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти// Міністерство оствіти України. - К., 1996.Вип.13.- 15с.

2. Трошкін О. Педагогічні умови розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів у процесі навчально- творчої діяльності: Дис...канд. пед.наук: 13.00.04. - Донецьк, 2004.

3. Абульханова- Славська К.А. Деятельность и психология личности. - М.: Наука, 1980.- 336с.

4. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка.- М., 1967. -С.133

5.Даль В.И. Толковый словарь живого русского языка: в 4 тт.Т.2.- СПб.: ТОО «ДИАМАНТ», 1996.- 784с.

6. Лозова В.І. Цілісний підхід до формування пізнавальної активності школярів/ Харк. держ.пед.ун-т ім..Г.С.Сковороди.- 2-е вид., доп.- Харків: „ОВС”, 2000.- 164 с.

7. Попов Л.М.Интеллектуальная инициатива в условиях общения: Автореф.дис…канд.пед.наук: 13.00.01.- М.,1980.-20с.