Семенюк О.В.
Хмельницький національний університет
Концепція людини у творчості Ернеста Хемінгуея
Людство навіки залишиться у боргу перед Е.Хемінгуеєм так само, як перед
іншими великими письменниками світу. Коли читаєм його книги, вони назавжди
закарбовуються у нашій пам’яті. А коли згадуєм про письменника, вони розквітають все
з більшою силою, поглинають наше людське єство. Хто з письменників досягнув
такого результату, той може пишатись. Пишатись тим, що йому вдалося “проникнути
до самої суті явищ, зрозуміти послідовність фактів та дій, що викликають певні
почуття; і так написати про дане явище, щоб це залишалось дійсним і через рік,
і через десять, – а якщо пощастить, навіть назавжди”.
Творчі пошуки Хемінгуея були невід’ємні від розробленого ним етичного
кодексу письменника, що характеризується щирістю, відданістю своєму покликанню
та надзвичайною вимогливістю. Проте вимогливим він був не лише до себе, як до “митця у царині
художнього слова”, а й до своїх протагоністів. Аби краще висвітлити їх
внутрішній світ, Хемінгуей часто проводить своїх героїв крізь небезпеку,
збагачує їх життєвий досвід гнітючими подіями світового характеру, що
унеможливлює ведення безтурботного, розміреного життя та наслідування
конформістської філософії. Детермінувати життєві та громадські пріорітети
головного героя, виявити його домінантні характеристики допомагають
автобіографічні паралелі, адже Хемінгуей у своїй творчості сповідує “культ
власного досвіду”. Але не можна стверджувати, що прототипом своїх персонажів
став сам письменник. За словами М.Анастасьєва “навіть у стихії ліричної
розповіді – а майже всі твори Хемінгуея, заразом і романи, густо насичені
ліричними переживаннями митця – зберігається певна дистанція між героєм та
автором”. А феномен автобіографічності з’являється не тому, що письменник
свідомо вирішив описувати хроніку свого життя, а тому, що він прагнув пережити те, чим наділяв своїх
літературних героїв, ніби перевірити власною долею, чи здатна людина витримати
стільки. Живучи у драматичний період світової історії – Перша Світова війна,
громадянська війна в Іспанії, Друга Світова війна – Хемінгуей зумів силою слова
яскраво висвітлити учасників цих подій, людей простих і в той же час
незвичайних, на плечі яких тягарем звалились серйозні випробування. “Оточуюча
дійсність сприймалась письменником, як мозаїка великих і маленьких людських
трагедій, в яких втілювалась беплідна гонитва людини за щастям, безнадійний
пошук гармонії всередині себе, самотність серед людей, приречені на поразку
спроби людини відшукати певні неперехідні духовні цінності, моральний ідеал”.
Та на тлі цієї різнобарвної “мозаїки” проступає цілісна істинна картина буття –
приреченність та безнадійність життя окремого індивіда взаємообумовлює
драматизм світової історії. Із трагічної концепції життя виростають моральні
пошуки Хемінгуея. Творчість письменника від початку пронизана моральними
мотивами, ставить за мету проникнути в сутність характеру, збагнути природу
вчинків, з яких мовби зіткана біографія героїв. А вчинки, як відомо, то
здебільшого привілеї особистості. Особистість же, нерідко, у дефіциті. Тому
природньо, що інтерес письменника викликають люди, чиї вчинки, ідеї, справи
заслуговують на глибоку повагу, а їх багатостраждальна доля – на щоросердне
співчуття. Хемінгуей був перш за все жадним дослідником не стільки людської
природи, скільки індивідуальної поведінки. Його герой з’являвся у
будь-якій точці світу, за будь-якої ситуації, на будь-якій сходинці соціальної
драбини, де потрібно було відчайдушно боротись навіть не для того, щоб вижити,
а для того, щоб отримати перемогу; перемогу над огидними обставинами життя, над пануючим
моральним хаосом, над самим собою, своїми сумнівами та зневірою. І у всесвіті
Хемінгуея перемога діставалась не найсильнішому, а наймудрішому – тому, хто
мудрість черпає із життєвого досвіду.
Справжньою людиною для Хемінгуея є мужній і стійкий носій
чоловічих професій, пов’язаних із ризиком та небезпекою: рибалка, мисливець
солдат. Вони – втілення чесного ставлення до своєї справи і до людей. Хемінгуею
не доводилось вирішувати питання переваг національностей, рас, освіти, релігій:
все це не існувало для нього; він любив людей незалежно від їх походження та
переконань – важлива була лише характерна їм людська гідність. Сповідуючи “правду
факту”, неодмінно треба підкреслити, що літературні персоналії виписані автором
так чітко і виразно, що їхня людська екзистенція перебуває у постійному процесі
творення. “Викинуті у життя”, у коловорот ірраціонального буття, ці люди
шукають свою сутність. Герої Хемінгуея – незламні, сильні особистості, які
здатні силою своєї психіки не скорятись обставинам, діяти наперекір життєвим
ситуаціям. Вони кидають виклик долі і не бояться жорстоких наслідків цієї
нерівної боротьби. І навіть у стані зневіри та відчаю, розчавлені дійсністю,
герої Хемінгуея демонструють надзвичайно високі людські якості, залишаються
морально чистими. Зберегти людську гідність їм допомагає своєрідний “кодекс честі”,
систематизований Ф.Янгом: “Будь сильним, навіть жорстким, вмій дати здачі. Не
чекай ні від кого співчуття, не жалійся, мовчи... Не піддавайся почуттю – краще
холодність, ніж душевна розхлябаність, краще самотність, ніж беззахистність...
Однак будь і мужнім, чесним, справедливим. Не нападай, захищайся. Не прагни
одержати вигоду з підлості... В крайньому разі відповідай супротивнику тою ж
монетою, але не куй проти нього лиха. Залишайся благородним навіть у ставленні
до нього. Тільки так ти збережеш шанс вціліти морально, на дати іншим...
зруйнувати... твою людську гідність – те, єдине, що в тебе залишилося, без чого
неможливо і не варто жити”. Стає зрозумілим, звідки береться та частка стоїцизму,
яка притаманна хемінгуеївській концепції людини. Адже коли немає спільних
кроків, усю надію доводиться покладати на особисту витримку і мужність, на
власну здатність вистояти. Стоїцизм просочився не лише у кожну клітинку, кожен
порух душі та думки героїв, а перетворюється на життєвий принцип, зумовлює
манеру поведінки та манеру спілкування, адже героям Хемінгуея не властиво
нарікати на долю, звучномовно виливати свої почуття. Цьому “етичному кодексу
вони надають універсальне значення – всі їхні зусилля спрямовані на те, щоб
ніхто ніколи не бачив, що відбувається у
них в душі”.