Чайковська Т.В.

Хмельницький національний університет

Труднощі художнього перекладу

У сучасному світі усі налаштовані на взаємообмін інформацією. Людство намагається спрямувати свій розвиток у єдине русло. Особливо охоче країни демонструють свої надбання у мистецькій сфері, тим більше, що музика й живопис є мистецтвами універсальними, тому що вони безпосередньо, через зір і слух, впливають на почуття людини. Література займає особливе місце серед інших видів мистецтв. Літературний твір інколи стикається із значними перешкодами на шляху до свого читача, якщо цей читач є носієм іншої мовної системи, ніж автор твору. На допомогу приходить переклад, вид творчості, який посідає особливе місце у літературному процесі. Переклад як літературне явище має багатовікову історію, але сучасне перекладознавство як самостійна наука сформувалося в основному у другій половині ХХ століття, оскільки післявоєнне розширення міжнародних контактів у всіх сферах людського спілкування викликало зростання потреб у перекладах і перекладачах.

Для літератури як для мистецтва, матеріалом якого служить мова, характерним є особливий зв’язок між художнім образом і мовною категорією, на основі якої він утворюється. Разом з образністю художню літературу від інших творів відрізняє особлива властивість, яку можна назвати його смисловим вмістом. Ця властивість проявляється у здатності письменника сказати більше, ніж говорить прямий смисл слів у їхній сукупності, змусити працювати думки, почуття і уяву читача. Ще одна характерна риса художньої літератури – це яскраво виражена національна забарвленість змісту і форми, що досить природно для літератури, як для відображення дійсності в образах, обумовлених у певній мові.

Важливим є також і відбиток того часу, коли було створено твір, тобто тісний зв’язок між історичною обстановкою і образами твору, що її відображають. Велике значення має й індивідуальний стиль письменника, який використовує певні мовленнєві стилі загальнонародної мови. Специфіка кожного з літературних жанрів з характерними для них мовленнєвими стилями відображується на умовах перекладу. При цьому велику роль грають особливості мовленнєвого стилю тієї мови, на яку перекладається твір.

Художній переклад – це один з найкращих проявів міжлітературної (і значить певним чином міжкультурної) взаємодії. Фактично він є основною частиною національно-літературного процесу. Художній переклад має справу не з комунікативною функцією мови, а з її естетичною функцією. У художньому творі відображаються не лише певні події, а й естетичні філософські погляди автора, його світогляд.

Важливим у процесі перекладу є вибір твору, який найчастіше обумовлений внутрішніми потребами сприймаючої літератури, її здатністю певним чином засвоїти іншонаціональне літературне явище, здатністю певним чином зреагувати на його художні особливості. Проблема художнього перекладу – співвідношення контексту автора і контексту перекладача. Художній переклад обумовлений не лише об’єктивними факторами, але й суб’єктивними. Жоден переклад не може бути абсолютно точним, оскільки сама мовна система приймаючої літератури за своїми об’єктивними даними не може досконало передати зміст оригіналу, що неминуче призводить до втрати певного об’єму інформації. Тут також замішана особистість перекладача, який при передачі тексту обов’язково випустить щось із змісту, а також його схильність продемонструвати чи не продемонструвати усі особливості оригіналу. Закономірністю є те, що при перекладі твору на іншу мову, в силу мовних розбіжностей, ці асоціативні зв’язки руйнуються. Щоб твір продовжував "жити" як мистецький витвір в новому мовному середовищі, перекладач повинен прийняти на себе функції автора і певною мірою повторити творчій процес його створення і наповнити твір новими асоціативними зв’язками, які викликали б нові образи, властиві даній мові.

Ще одна проблема художнього перекладу – проблема точності і вірності, особливо це помітно у поезії. При перекладі прози перед перекладачем постає проблема неспівпадання у смисловому навантаженні і стилістичній виразності слів та зворотів різних мов. Але у прозі слово несе перш за все змістове навантаження і є виразником стилістичного тону, а в поезії слово стоїть в ритмічному ряді поетичного твору, і це призводить до певної зміни його якостей. Спроба відтворити у поетичному творі усі конструктивні елементи неодмінно призведе до втрати гармонії твору, тому необхідно визначити, які елементи в даному творі є головними і відтворити їх з усією можливою точністю, не звертаючи, або звертаючи неістотно, увагу на інші. Як зазначають науковці, переклад повинен звучати як оригінальні вірші і це один з елементів точності чи вірності. Але через призму приймаючої мови повинні чітко відчуватись національний дух та національна форма оригіналу, а також індивідуальний стиль поета. Перекладач поетичних творів повинен пропонувати своїм читачам з кожним новим перекладом нові образи, нові форми, нові стилі, і в кожному перекладі повинен вгадуватися його особистий стиль.

Художній переклад має двосторонній характер: з одного боку він є продуктом міжлітературної комунікації, в той же час він багато в чому обумовлює і визначає її. Переклад виконує дві основні функції: інформативну і творчу. Традиційно вважалося, що основна функція перекладу – інформативна, оскільки теорія художнього перекладу не виходила за рамки національно-літературного процесу, або розуміла його надто односторонньо. До перекладу ставилися вимоги адекватнішої передачі цінностей іншого народу, тотожності перекладу до оригіналу, завжди існувала дилема: зробити переклад "вірний і некрасивий" або "вільний і красивий".

Література

1. Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика. – М., "Междунар. отношения", 1974.

2. Фёдоров А. В. Основы общей теории перевода: Лингвист. пробл. – 4-е изд., доп. и перераб. – М.: Высш. шк., 1983.