Ровинська К.І.

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова

Особливості корпоративного управління у банківських установах та інших небанківських фінансових установах

Фундаментальні зміни, які відбулися за останні роки в структурі та обсягах капіталу, поряд з глобалізацією фінансових ринків, зумовили необхідність розробки міжнародних загальноприйнятних стандартів, які допомогли б визначити інвестиційну привабливість підприємств і побудувати систему їх ефективного управління та контролю. Все це сприяло розвитку та становленню корпоративного управління як самостійного економіко-правового інституту, через який спрямовуються та контролюються акціонерні товариства.

Недослідженість та невивченість особливостей корпоративного управління у фінансовому секторі, у якому домінують комерційні банки, а також розвиток небанківських фінансових посередників, на жаль, перебуває на початковій стадії, призводить до їх неефективного управління та відсутності привабливості для потенційних інвесторів у наслідок чого страждає, перш за все, економіка України. В зв’язку з цим, на наш погляд, визначення особливостей корпоративного управління у банківському секторі допоможе створенню правового поля для вирішення проблем корпоративного управління у цій галузі, які присутні на сьогоднішній день.

Так, за визначенням Базельського комітету по банківському нагляду корпоративне управління у банківських організаціях – це керівництво їх діяльністю, яке здійснюється радами директорів та менеджерами вищої ланки з використанням методів за допомогою яких банки:

- встановлюють цілі свого бізнесу, до якого відноситься: створення економічної вартості для власників;

- управління поточною діяльністю кампанії;

- врахування інтересів заінтересованих сторін;

- забезпечення відповідної корпоративної діяльності та корпоративної поведінки банків вимогам надійної банківської практики, діючому законодавству та нормативній базі;

- захист інтересів вкладників.

Вказане визначення повністю відповідає сутності корпоративного управління у небанківських фінансових установах до яких входять лізингові та факторингові компанії, компанії венчурного капіталу, а також різні види накопичень договірного характеру та інституційні інвестори (пенсійні фонди, страхові компанії та інструменти спільного інвестування). Спільною характеристикою таких установ є те, що вони мобілізують накопичення та полегшують фінансування різних видів діяльності, але не приймають депозитів.

Необхідно підкреслити, що за організаційно-правовою формою банки та небанківські фінансові установи є акціонерними товариства, що дозволяє їм без перешкод періодично збільшувати свій статутний капітал.

Структура акціонерного капіталу банківської системи має деякі відмінності від такої у цілому по Україні:

· іншу структуру власників: серед них (крім державних системних банків) практично відсутні органи державної влади і меншою мірою представлений менеджмент банку. В основному це "ефективні власники" - зацікавлені юридичні та фізичні особи;

· високу концентрацію акціонерного капіталу (у порівнянні з іншими AT);

· практичну відсутність обігу акцій на фондовому ринку.

Утворюючи ефективну систему корпоративного управління, банки зустрічаються з необхідністю вирішення багатьох питань у доповнення до тих, з якими мають справу акціонерні товариства (АТ), діючі у реальному секторі економіки.

По-перше, фундаментальний взаємозв’язок принципала та агента (відношення між власниками та менеджерами) у фінансовому бізнесі набагато складніший, ніж у промисловості або торгівлі. Це пояснюється серйозністю інформаційних асиметрій (нерівномірністю розподілу інформації між різними учасниками ринкових відносин) унаслідок жорсткого регулювання з боку наглядових органів, більшої питомої ваги державного капіталу у банківських системах багатьох країн, банківською таємницею.

По-друге, для виконання функцій фінансового посередника фінансовим банкам та небанківським фінансовим установам достатньо відносно низької, у порівнянні з не фінансовими кампаніями, частки власних коштів у пасивах. Однак, вказане зумовлює рискованість пасивів фінансових установ, що в свою чергу, встановлює критичну залежність банків від довіри більшості вкладників.

Така своєрідність породжує ряд проблем. Ключовими проблемами корпоративного управління є проблеми реалізації права власності, зміни структури власності та впливу власників на діяльність підприємства.

Детальний аналіз показує, що природа корпоративних конфліктів у банках є аналогічною такій в інших AT. Прикладом служать відомі за публікаціями у З МІ корпоративні конфлікти, у яких мають місце типові ситуації некоректної реєстрації нового власника; розмивання його пакета акцій усупереч законодавству і за сприяння чиновників, навіть незважаючи на рішення суду; неможливість реалізації права власності через збори акціонерів. Скандальна репутація банку, зрозуміло, не сприяє покращанню його іміджу.

Ще одна проблема, на яку хотілося б звернути увагу, - взаємовідносини власника з банком. Дуже часто власники, які володіють значною часткою акцій, здійснюють певний вплив на прийняття керівництвом банку різноманітних бізнес-рішень. При цьому юридичної відповідальності власник не несе, а заручниками прийнятого рішення у випадку понесених банком збитків можуть стати його вкладники. Слід зазначити, що проблема запобігання зловживанням з боку власників щодо діяльності банку достатньо чітко регулюється Законом України "Про банки і банківську діяльність", Інструкцією НБУ про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Проте міра юридичної відповідальності в зазначених документах не прописана.

Очевидно, необхідно, щоб власники (фундатори) несли юридичну відповідальність за фінансовий стан свого підприємства, наприклад, в обсягах своїх часток у статутному капіталі банку, а права акціонерів, що не мають впливу на управління, були відповідно захищені.

Пильної уваги з боку банків потребує оцінка ризиків при проведенні активних операцій з урахуванням специфіки корпоративного управління клієнтів. Найбільш гостро ці проблеми постають при зміні структури власників таких клієнтів.

При зміні у складі власників клієнта, що часто тягне за собою зміну орієнтирів та обслуговуючого банку, ризики неповернення коштів по активних операціях (наприклад, по кредитах), незважаючи на давню і гарну кредитну історію даного клієнта в банку, різко зростають у зв'язку з неможливістю контролю фінансових потоків клієнта в іншому банку. А оскільки перерозподіл власності в Україні ще не закінчено, то не можна не враховувати ці ризики.

Диверсифікація клієнтської бази (зокрема, за галузями промисловості) - один зі шляхів зниження ризиків утрати частки бізнесу у зв'язку з переходом значних клієнтів до іншого банку.

У той же час, одним з провідних державних органів з регулювання та нагляду за дотриманням вимог товариствами діючого законодавства України щодо корпоративного управління в України є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Саме цей державний орган має можливість виправити ситуацію з неналежним корпоративним управлінням та недостатньою прозорістю на ринку капіталів.

На наш погляд, тільки коаліційна діяльність усіх вищевказаних державних органів на чолі із законодавчим органом – Верховної Радою України, допоможе вирішити вищезазначені проблеми, які є в корпоративному управлінні банків та небанківських фінансових посередників, адже на бажання вказаних установ самостійно робити фінансові операції та звітності прозорішими, а також використовувати найкращу практику корпоративного управління, покладатися не варто.

Таким чином, розглянуті особливості корпоративного управління банків та інших небанківських фінансових установ вказують на вкрай необхідні дії щодо створення на ґрунті міжнародних документів, таких як Рекомендації Базельського комітету по банківському нагляду, а також з урахуванням специфіки українського фінансового сектору, уніфікованого Кодексу принципів корпоративного управління для фінансових установ, який би покращив інвестиційну привабливість фінансових установ та надав гарантії потенційним інвесторам ринку капіталу.