Довгань Л.Є., МАЛИК І.П.

Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, м. Київ

Інституціональне середовище в процесі змін

Важливим і актуальним напрямком аналізу сьогодні виступає вивчення інституціональної структури й інфраструктури економіки. Інфраструктура інститутів, на думку С.Г. Кірдіної, А.Е. Шастітко, повинна включати допоміжні й проміжні інститути й організації [1, 2]. Допоміжна інституціональна інфраструктура включає інститути й організації підтримки функціонування існуючої інституціональної структури господарства або її загальних змін. Проміжні інститути, змінюючись у часі, у підсумку еволюціонують у напрямку кінцевої форми розвиненого інституту. Проміжні інститути варто розглядати як історичну інфраструктуру розвинених інститутів, що формує їх у своєму середовищі й відбирає за селективним принципом найбільш життєві й адекватні стану та рівню зрілості існуючої господарської системи.

У теорії інституціональних матриць С.Г. Кірдіної інститути розглядаються як знайдені в ході суспільної практики, що постійно відтворюються, найбільш істотні й стійкі соціальні відносини, які дозволяють суспільству виживати й розвиватися як цілісному організму. Інститути забезпечують збереження самодостатності суспільств у ході історичної еволюції, незалежно від волі, бажання й дій конкретних соціальних суб'єктів.

За визначенням С.Г. Кірдіної інституціональна матриця — сукупність базових економічних, політичних і ідеологічних інститутів. У свою чергу базові інститути виступають історично стійкими основами, що забезпечують відтворення соціальної структури у різних типах товариств. Базові інститути формуються на основі історичного досвіду в результаті пристосування населення держави до зовнішніх умов і в процесі розвитку втілюються в більш розвинені інституціональні форми [1].

Сукупність усіх видів інститутів створює в економіці країни інституціональне середовище, яке створене різноманітними, постійно мінливими інституціональними формами та обумовлене історичним, тимчасовим, культурним контекстом. Інституціональне середовище — це частина господарської системи, що забезпечує її культурно-історичне й організаційно-нормативне функціонування в координатах, освоєних господарюючими суб'єктами.

Процес інституціональних змін можна розуміти як процес удосконалення інституціональних форм, що здійснюється у руслі еволюції і задається типом інституціональної матриці суспільства. Це означає, що хоча базові інститути як сутнісні зв'язки між основними сферами людської діяльності в суспільстві зберігають свій зміст, їхнє втілення в конкретних формах мінливої соціальної практики постійно розвивається. Такий підхід відрізняється від відомих концепцій інституціональних змін, у яких не приймається в увагу природа інституціональної матриці суспільства [1, 3].

У якості головної внутрішньої причини інституціональних змін виступає ускладнення реальності, у якій існують і розвиваються економіки країн. Таке ускладнення містить у собі розвиток матеріально-технологічного середовища, збільшення масштабів виробництва, залучення нових ресурсів у господарську діяльність, розвиток нових технологій, ріст екологічних й інших обмежень, що диктують більше витончені способи рішення проблем і т.д.

Крім внутрішніх, існують також зовнішні причини, або фактори інституціональних змін. Вони проявляються в тих випадках, коли певна держава попадає в сферу впливу більше розвинутої країни. Якщо ці держави характеризуються різним типом вихідних інституціональних матриць, то змістом таких змін стає нав'язування більше слабкій державі тих інституціональних моделей, які звичні й характерні для більш сильної держави. В основі цього лежить природне прагнення сильної сторони до уніфікації економічного, соціального й політичного простору, оскільки це дозволяє їй з більшої ефективністю реалізовувати власні завдання.

Основним джерелом інституційних змін виступає свідома діяльність всіх соціальних груп з подолання перешкод, що виникають на шляху суспільного розвитку.

Іншим важливим джерелом змін є інституційний обмін між державами. Даний процес проходить по-різному при взаємодії країн з однотипними й інституціональними матрицями, що розрізняються.

Інституціональне середовище України характеризується наступними ознаками: неоднорідністю інститутів, що перебувають на різних етапах розвитку; асинхронністю їх функціонування, обумовленою циклічністю розвитку інститутів; дискретністю перетворень, зв'язаних зі ступенем підготовленості суб'єктів і агентів до зміни звичних норм і правил. Разом з тим вектор розвитку інституціонального середовища націлений на досягнення:

· однорідності інститутів, що знижує ступінь невизначеності в діяльності суб'єктів;

· синхронності функціонування інститутів, що дозволить суб'єктам і агентам підвищити ступінь раціональності своїх дій;

· безперервності розвитку, яка втілюється у збереженні наступності традицій, що полегшують агентам сприйняття нових норм і правил.

Література

1. Кирдина С.Г. Политические институты регионального взаимодействия: пределы трансформации// Общественные науки и современность, 1998, № 5.

2. А.Е. Шаститко Новая институциональная экономическая теория. – М., 2002. – 591 с.

3. North D.C. Institutions, institutional change and economic performance. Cambridge. 1990. P. 40.

4. Коуз Р. Природа фирмы / Вехи экономической мысли. Теория фирмы./ Под ред. В.М. Гальперина. – СПб., Экономическая школа, 2000. С.11-32.

5. Джон Р. Коммонс. Институциональная экономика. “Institutional Economics” American Economic Review, vol. 21 (1931), pp. 648-657 by John R. Commonss.