ЕКСТРИМАЛЬНІСТЬ ЯК СПОСІБ МОБІЛІЗУВАТИ ОСОБИСТІСНІ РЕСУРСИ

Authors

  • ГП Дзвоник Украина

Abstract

Існує різні підходи до розуміння поняття екстремальності. Так, вивчення екстремальності часто ґрунтується на визначенні характеристик таких об’єктивно складних умов, що викликають психічну напруженість. Інші дослідження концентрують увагу на особливостях ставлення людини до складних, важких ситуацій. Ще один напрямок у вивченні екстремальності займають дослідження, зосереджені на причинах виникнення емоціогенних умов. При такому багатовимірному розумінні екстремальності універсальною ознакою екстремальної ситуації є фактор небезпеки, якій перш за все пов'язаний із безпосередньою загрозою для здоров’я та життя людини, або такий, що ставить під загрозу виконання діяльності задля вирішення життєвих завдань [3]. Іноді людині потрібна перемога в життєво небезпечній або екстремальній ситуації, що певним чином діагностує наявність необхідних ресурсів для протидії. З набуттям певного досвіду у подоланні складних ситуацій, людина швидше може оцінити загрозу або небезпеку та виробити ефективні стратегії опанування. В різних життєвих ситуаціях людина проявляє, як духовні, моральні, так і психофізіологічні якості, які забезпечують подолання екстремальної ситуації. Екстремальність не тільки сприяє розгортанню потенціалу виживання, формуванню системи захисно-пристосувальних механізмів виживання, механізмів адекватної оцінки особистої загрози та небезпеки, а й обумовлює можливість людини утримувати рівновагу, зберігати віру у контрольованість та передбачуваність подій. Саме така рівновага дає відчуття стабільності та захищеності навіть в екстремальній ситуації Однак, екстремальна ситуація не тільки мобілізує захисно-пристосувальні механізми, але й внутрішньо мобілізує особистість. Так, вищі оціночні механізми, як дух, моральність, честь, достоїнство, порядність, почуття обов’язку та одночасно відповідальне ставлення до себе та людей. Саме завдяки такої внутрішньої мобілізації усіх адаптаційних ресурсів особистості, можливо подолати власні стереотипи, фіксовані настанови та набути мужності й життєстійкості [4]. Для визначення власних можливостей взаємодії з небезпекою вагоме значення має суб’єктивна оцінка екстремальності ситуації. Завдяки індивідуальним особливостям сприйняття та оцінки для кожної людини однакові ситуацій наповнені різною мірою екстремальності. Одні ситуації оцінюються як складі, при цьому вони можуть мати як негативне так позитивне забарвлення, інші ситуації оцінюються як загрозливі. Екстремальність має не тільки різні ступені вираженості, але і різні наслідки для людини (негативні чи позитивні). Так, викликаючи негативні відчуття, екстремальність може актуалізувати потребу людини у безпеці. І навпаки, позитивні відчуття актуалізують потребу у нехтуванні цією ж небезпекою [2]. Сучасне уявлення про екстремальність не має однозначного зв’язку з екстремальністю ситуації, з її небезпечністю для людини. З одного боку, коли людина свідомо взаємодіє з небезпекою, вона завжди отримує певний заряд екстремальності. Але не кожна екстремальна ситуація є об’єктивно небезпечною для людини. Реальну небезпеку несуть тільки ті ситуації, які людина не в змозі подолати сама або навіть за допомоги інших. Так, існують ситуації, які несуть в собі ресурс для розвитку особистості і не можуть бути дійсно небезпечними. Ці ситуації виникають в умовах професійної або учбової діяльності, які пов’язані із конкуренцією чи змаганням, ситуації вибору між кількома формами поведінки, які вимагають від людини проявити власну самостійність та ініціативність [2].

References

1. Баканова А.А. Безопасность жизнедеятельности / Материалы конференции – СПб.: Изд-во «Союз», 2003. - С. 27-29.

2. Краснянская Т.М. О некоторых результатах исследования психологии самообеспечения безопастности субъекта в экстремальних ситуаціях. //Известия ТРТУ. Тематический выпуск «Гуманитарные проблемы современной психологии». – Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2005. - 208 с.

3. Ларіна Т.О. Життєстійкість як життєве завдання особистості / Актуальні проблеми психології: Психологічна герменевтика / За ред. Н.В. Чепелевої. – К.:ДП «Інформаційно-аналітичек агентство», Том 2, вип. 5, 2007. - С. 131-138.

4. Пономаренко В.А. Отношение в обостренной ситуации жизнедеятельности. Экстремальность и проблема отношения к профессиональной деятельности и в профессиональной жизнедеятельности. /Психологический журнал, № 5, 2008. - С. 38-46.

Тиллих П. Избранное. М.: Юрист, 1995, с. 7-130.

Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності. – К., 2003.

Титаренко Т.М. Життєві кризи: технології консультування. У 2-х частинах. – К., 2007.

Титаренко Т.М., Кляпець О.Я. Запобігання емоційному вигоранню в сім’ї як фактор гармонізації сімейних взаємин.- К., 2007.

Титаренко Т.М., Лєпіхова Л.А. Психологічна профілактика стресових перевантажень серед шкільної молоді.- К., 2006.

Титаренко Т.М., Лєпіхова Л.А., Кляпець О.Я. Формування в молоді настанов на здоровий спосіб життя.- К., 2006.

Холодная М. А. Когнитивные стили. О природе индивидуального ума. 2-е изд.

Эпштейн М. Имя века // http//veer.info/01/v1_imia.html

Эммонс Р. Психология висших устремлений: мотивация и духовность личности

/Пер. С англ..; Под ред.. Д.А. Леонтьева. – М.: Смисл, 2004. – 416с.

Франкл В. Основы логотерапии. Психотерапия и религия. – СПб: Речь, 2000. –

Published

2020-03-07

How to Cite

Дзвоник, Г. (2020). ЕКСТРИМАЛЬНІСТЬ ЯК СПОСІБ МОБІЛІЗУВАТИ ОСОБИСТІСНІ РЕСУРСИ . Pridneprovskiy Scientific Bulletin, 11(667). Retrieved from http://www.rusnauka.com/index.php/rusnauka/article/view/1447