Філологічні науки/7. Мова, мовлення, мовленнєва комунікація

Іванова О.О.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Метафора у політичному дискурсі

Використання метафор належить до стилістичних особливостей мови політичного дискурсу. Основною функцією політичної мови є функція переконання, тобто необхідно певним чином вплинути на реципієнта, викликати у нього необхідний емоційний стан. А це є неможливим без використання образного мовлення. Тому вживання метафор і є характерною рисою політичного мовлення.

Термін «метафора» походить від грецького «meta» – «на,за» і «phérein» – «переносити, переміщувати» [13, с. 21]. А. Буркхардт дає наступне визначення даного поняття:

«Метафора – це імпліцитне або експліцитне вираження тотожності двох предметів, при якому відбувається перенесення властивостей одного об’єкта на інший (предикат), що не відповідає загальноприйнятим граматичним правилам» [4, с. 369].

Як правило, метафору вважають елементом художнього мовлення, але це припущення є неправильним, адже даний троп часто використовується в повсякденному мовленні, а у політичному дискурсі займає особливо важливе місце. Можна сказати, що метафора з’явилася разом з мовою, адже вже в античні часи оратори використовували даний троп.

У сучасній когнітивній лінгвістиці метафора розглядається не як стилістична фігура (троп), яка збагачує мову та полегшує сприйняття оточуючої реальності, а як спосіб мислення. У процесі комунікації метафора виступає одним з головних засобів впливу на мислення, почуття та дії реципієнта.

Будь-яка метафора існує не сама по собі, а у певному контексті, тексті, дискурсі. Метафора є зрозумілою для реципієнта лише в тому випадку, якщо він враховує контекст, в якому вона вживається. Щоб повної мірою зрозуміти метафоричне значення певного поняття, що вживається у політичній сфері, необхідно враховувати не лише найближчий контекст, як от, наприклад, речення, а брати до уваги весь текст або навіть специфіку політичного дискурсу на певному етапі суспільного розвитку. Щоб мати можливість зрозуміти значення використаної у політичному мовленні метафори, людині також необхідно мати певні фонові знання.

На думку російського лінгвіста А. Чудинова аналіз концептуальних метафор, що використовуються у політичному дискурсі, перш за все є дослідженням ступеню впливу мовних, культурологічних, соціальних, економічних, політичних та інших факторів на національну систему концептуальних метафор. Провівши власне дослідження концептуальних метафор, він встановив, що головною метою політичних промов є зміна уявлень реципієнта про політичну дійсність, так звана «переконцептуалізація» політичного світу. Одним з головних засобів здійснення зазначеної «переконцептуалізації» є метафорична модель, за допомогою якої або підкреслюється певний аспект проблеми, виділяється важливість його значення, або навпаки, за допомогою метафор намагаються відвернути увагу суспільства від даної проблеми чи вказати на неможливість розвитку певних варіантів подій [22, с. 72]. Навіть Дж. Лакофф стверджує, що метафорична модель є ефективним засобом маніпулювання соціальною свідомістю [16, с. 81].

Метафора передає не буквальне, а переносне значення слова, тому у політичній сфері вона використовується для того, щоб «підкреслити певні якості предмету/особливості стану речей і щоб, таким чином, інші якості/особливості зробити менш помітними» [14, с. 6].

Метафора виконує декілька функцій у політичному мовленні:

Когнітивна функція: вважається головною функцією метафори і полягає у обробці інформації.

Номінативна функція: використання метафори є необхідним для фіксації знань про навколишню дійсність, особливо у тому випадку, коли певні явища не мають загальноприйнятих назв або ж тих, які б автор вважав підходящими. У такому випадку метафора використовується як для найменування таких явищ, так і для відображення певних характеристик цих понять.

Комунікативна функція: використання метафори робить можливим передачу інформації реципієнту у короткій та зрозумілій формі.

Прагматична функція: метафора виступає у ролі ефективного засобу створення необхідного емоційного стану у реципієнта.

Описова функція: метафора допомагає показати певне явище наочно, і в той же час описати його образно.

Інструментальна функція: метафора допомагає людині сформувати власні уявлення про навколишню дійсність.

Гіпотетична функція: використання метафори дозволяє формувати певні припущення про сутність певного об’єкта, що має метафоричне значення, а також дозволяє представити його в образній формі.

Функція моделювання: метафора дозволяє створити певну модель світу і визначити зв’язки між її елементами.

Евфемістична функція: використання метафор дозволяє передавати інформацію, яку автор з певних причин не хоче називати напряму.

Функція популяризації: використання метафор дозволяє донести інформацію реципієнту у зрозумілій формі, якщо він не має необхідних фонових знань.

Потрібно зазначити, що саме прагматична функція (функція переконання) викликає особливий інтерес у дослідників, що займаються вивченням метафор, які використовуються у політичному дискурсі. Той факт, що метафора використовується з метою переконання реципієнта, пояснюється її властивістю «висвітлювати певне явище з необхідної точки зору – позитивної чи негативної». Вчені-лінгвісти вважають, що навмисне використання слів з метафоричним значенням з метою переконання реципієнта у чомусь і є основною функцією метафори. На думку Цінкена метафора має великий вплив на реципієнта. Він посилається на Я. Босмана, який пише, що «метафора може не лише передавати позитивну чи негативну оцінку певного явища, але й змушувати реципієнта осмислити певне явище з точки зору, запропонованої даною метафорою» [24, с. 34].

Отже, можемо зробити висновок, що основною функцією політичної метафори є все ж прагматична функція, тобто вплив на реципієнта, створення у нього необхідного емоційного стану. Зазначена функція співпадає з головним завданням політичної мови загалом, тобто з функцією переконання. Таким чином, метафора є одним з основних прийомів пізнання об’єктів дійсності, а також є ефективним засобом впливу на світогляд людини.

Література:

1. Burkhardt A. (2003) Das Parlament und seine Sprache. Studien zur Theorie und Geschichte parlamentarischer Kommunikation. – Tubingen: Niemeyer, 2003. – 417 S.

2. Jäkel O. Wie Metaphern Wissen schaffen. – Hamburg: Verlag Dr. Kovač, 2003.

3. Kilian J. Sprache in der Politik. Ein einführender Überblick. In: Praxis Deutsch 125,1994. – S. 4-10.

4. Lakoff G. Metaphor and war: The metaphor system used to justify War in the Gulf // D. Yallet (ed.). Engulfed in War: Just War and the Persian Gulf. Honolulu,1991. – 206 S.

5. Чудинов, А.П. Россия в метафорическом зеркале: когнитивное исследование политической метафоры (1991-2000) / А.П. Чудинов. — Екатеринбург, 2001.-238 с.

6. Zinken J. Intertextuelle und körperliche Metaphern im politischen Diskurs. – Режим доступу:

http://bieson.ub.uni-bielefeld.de/volltexte/2004/483/pdf/09_Kap6.pdf