Л.С. Ібрагімова

ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЙНО-ПРИКЛАДНОЇ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ-МЕДИКІВ В ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ВНЗ

Буковинський державний медичний університет

м. Чернівці

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими чи практичними завданнями. У сучасних умовах в Україні склалася критична ситуація зі станом здоров’я молоді. Майже 90% дітей, учнів та студентів мають відхилення в стані здоров’я, понад 50% – незадовільну фізичну підготовку. мають низький та нижчий за середній рівні фізичного здоров’я в 61% молоді, на 41% збільшилася кількість учнівської та студентської молоді, віднесеної за станом здоров’я до спеціальної медичної групи.

Нервово-емоційна й розумова напруженість розумової діяльності студентів, яка часто супроводжується недотриманням режиму навчання та відпочинку, великою кількість аудиторного навчання, нераціональним харчуванням, погіршенням екологічної обстановки й іншими факторами, поглиблюється недостатнім рівнем рухової активності. Усе це негативно відображається на стані здоров’я студентів, їхньому фізичному розвитку та рівні фізичної підготовленості.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Велика кількість досліджень із проблем організації фізичного виховання у вищих навчальних закладах медичного спрямування указує на необхідність пошуку нових технологій, які сприятимуть формуванню в студента престижності мати високий рівень здоров’я, що залежить від виховання особистісної мотивації, певних знань і поведінки конкретної особистості, а також є результатом спільної праці викладача й студента.

В умовах вищого навчального закладу якість фізичного виховання, зокрема оздоровчої направленості, відіграє важливе значення, оскільки майбутній випускник повинен бути високоосвіченим спеціалістом із відповідним рівнем фізичної підготовленості.

Формулювання цілей статті (постановка завдання): 1) проаналізувати останні наукові дослідження, які піднімають питання організації й викладання фізичного виховання у вищих медичних навчальних закладах;

2) з’ясувати проблеми, які виникають під час проведення занять із фізичного виховання зі студентською молоддю.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням здобутих наукових результатів. Стан викладання фізичного виховання у ВНЗ свідчить про невідповідність між сучасними, постійно зростаючими вимогами життя та рівнем освіти з фізичної культури випускників. Аналіз сучасних підходів до розвитку фізичної культури в Україні визначає пріоритет рухової активності, здорового способу життя фактично у відриві від особистісних якостей людини. Поза увагою залишилися ціннісні орієнтири особистості, формування її духовної культури, а не тільки духовного здоров’я. У дослідженнях простежується недостатня сформованість ціннісного ставлення студентів до фізичної культури, а також наявність негативних переживань під час занять із фізичного виховання та відсутність основних чинників активності студентів до занять фізичними вправами.

О. Г. Гладощук у своїх дослідженнях доводить, що досягнення позитивного результату з формування ціннісного ставлення до власного здоров’я та вдосконалення культури зміцнення фізичного й психічного здоров’я студентської молоді відбувається за умов, що у ВНЗ працює збудована схема орієнтування студента на здоровий спосіб життя (стратегія орієнтування). Стратегія орієнтування студента-медика на здоровий спосіб життя передбачає реалізацію педагогічних умов. Педагогічна стратегія орієнтування студента на здоровий спосіб життя включає в себе дії викладача ознайомчого, рекомендуючого, підтримуючого характеру, направлені переважно на інформування студента про здоровий спосіб життя, адекватне оцінювання ним свого способу життя, активізацію здоров’язберігальної діяльності, збагачення досвіду здорового способу життя.

Проблемі професійно-прикладної фізичної підготовки студентів медичних навчальних закладів присвячені дослідження І. Г. Бондаренко, О. В. Церковної. І. Г. Бондаренко зазначає, що система фізичного виховання у вищих закладах освіти не враховує вимоги професії до психофізичної підготовленості студентів, а також залишається недостатньо вивченою проблема застосування ефективних засобів фізичного виховання та їх оптимального співвідношення з метою адаптації студентів до умов навчально-професійної діяльності. Узагальнюючи світовий і національний досвід в організації професійно-педагогічної фізичної підготовки студентів-медиків у ВНЗ, очевидно, що покращити показники фізичного розвитку та функціонального їхнього стану можна за допомогою застосування нетрадиційних для університетів видів спорту: скелелазіння, веслування, вітрильного спорту, туризму; здійснення міжпредметних зв’язків; урахування вікових особливостей; використання видів спорту, спрямованих на покращення силових здібностей та витривалості; створення регіональних програм, які враховують кліматичні й географічні умови регіонів.

Дослідження професійно-прикладної фізичної підготовки студентів проводила О. В. Церковна, яка пропонує методику з використанням комп’ютерних технологій, що направлена на забезпечення необхідного рівня розвитку основних рухових і психофізіологічних професійно значущих якостей фахівця з використанням фізичних вправ на розвиток аеробної й статичної витривалості, на профілактику та оптимізацію розумової діяльності студентів, зняття зорової та м’язової втоми.

Питання нормування рухового режиму студентів залишаються дискусійними, але певні їх величини були зазначені ще в кінці ХХ ст. Сучасні програми фізичного виховання орієнтують проведення обов’язкових занять на профілактику основних факторів ризику серед молоді в умовах гіподинамічної ситуації. За програмами режим рухової активності студента складає чотири години на тиждень, тоді як оптимальне фізичне навантаження повинно бути тривалістю 6–8 год у чоловіків і 5–7 год – у жінок з урахуванням того, що остаточну величину активності студент добирає через інші форми індивідуальної діяльності. Викладачі вищих навчальних закладів перебувають у постійному пошуку раціональних шляхів викладання фізичного виховання задля зміцнення здоров’я студентської молоді.

Питання організації й методики диференційованого підходу в процесі фізичного виховання студентів вищих закладів освіти висвітлюється в роботі О. О. Малімона, де автор визначає критерії диференційованого підходу у фізичному вихованні студентів з оздоровчою спрямованістю, в основі яких лежать розрахункові показники фізичного стану студентів.

Надання студентам можливості вільного вибору виду рухової діяльності та врахування їхніх мотивів, потреб, інтересів і життєвих планів змінює на краще ставлення студентської молоді до фізичного виховання й власного здоров’я та активізує фізкультурно-оздоровчу діяльність. Результати досліджень П. М. Гунько показали ефективність розробленої методики навчання студентів застосовувати силові навантаження в процесі фізичного виховання. Створення педагогічних умов удосконалення силових здібностей юнаків та дівчат сприяло ефективному проведенню занять із використанням фізичних вправ силової спрямованості, а побудований алгоритм річного циклу занять силової спрямованості дав змогу оптимізувати подолання труднощів навчання, більш широко диференціювати тренувальне навантаження, методи та принципи розвитку силових якостей. В. І. Романова рекомендує диференційовану програму фізичної підготовки для студенток старших курсів на основі врахування психофізичних особливостей, що дає змогу збільшити тижневий обсяг занять до 6 год, рухову моторну щільність довести до 70 % з обсягом навантажень зі змішаною енергетичною спрямованістю залежно від модельних показників фізичної підготовленості.

Оскільки ефективність оздоровлення студентів під час занять за розкладом ВНЗ є недостатньою, більшість науковців пропонує покращити стан студентської молоді за рахунок відвідування спортивних секцій при вищих навчальних закладах. Організаційна модель В. Б. Базильчук передбачає делегування додаткових повноважень спеціалізованим структурним підрозділам ВНЗ з активізації спортивно-оздоровчої діяльності студентів у режимі навчання, у позанавчальний час, у вихідні дні та під час канікул. Збільшення рухової активності автор пропонує у відвідуванні додаткових занять з обраного виду спорту в позанавчальний час; моральним і матеріальним заохоченням студентів до подальших занять фізичною культурою й спортом упродовж навчання, що, зі свого боку, позитивно Фізична культура, фізичне виховання різних груп населення відобразилося на покращенні показників відвідування занять, підвищенні рівня фізичної підготовленості та рівні фізичного здоров’я.

В. К. Бальсевич [2] розробив і впровадив концепцію спортизації фізичного виховання як фактора гармонійного формування особистості й виховання в інтересах суспільства. Але для отримання тренувального ефекту в умовах ВНЗ недостатньо часу. Удосконалення системи фізичного виховання у ВЗН С. В. Королівська вбачає в упровадженні клубної форми організації занять студентів. Закордонний досвід свідчить, що в багатьох країнах пiд час організації масової та спортивної роботи з населенням усе вагоміше значення надається діяльності фізкультурно-оздоровчих клубів. Д. В. Бондарев рекомендує фізичне вдосконалення студентів із пріоритетним використанням засобів футболу; А. І. Драчук, С. Г. Защук, Івчатова Т. В. – використання вправ із баскетболу, що сприяє гармонізації особистості студента, його фізичного, психологічного, емоційного й інтелектуального розвитку. Проведені дослідження Н. І. Турчиної дають підставу припустити, що використання як спеціалізованих занять із фізичного виховання спортивних ігор (баскетболу, волейболу, настільного тенісу) сприяє розвитку таких психологічних якостей, як стійкість, переключення уваги, швидкості й переробки інформації та прийняття рішення, які притаманні деяким інженерним спеціальностям, тому їх можна рекомендувати як основу їх фізичної підготовки.

Активізується просвітницька робота за допомогою впровадження методичної підготовленості студентів у вигляді самостійних завдань теоретичного й практичного характеру для покращення фізичного здоров’я та підготовленості. І. Б. Верблюдов [3] запропонував програму самостійного використання у вигляді спецкурсу «Індивідуальна тренувально-оздоровча робота» як чинник покращення функціонального стану й підвищення рівня фізичної підготовленості студентів, що сприяє їхньому фізичному вдосконаленню, збереженню здоров’я для активного довголіття. Програма спецкурсу передбачає проведення лекційних, семінарських та практичних занять, у яких передбачено оволодіння студентами спрощеною методикою оцінки рівня розвитку основних фізичних якостей.

Структура програми має блочну побудову засобів з виділенням у кожному блоці певних модулів.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Упровадження нових інноваційних технологій і методик проведення занять із фізичного виховання у вищих навчальних закладах медичного спрямування є відкритим та єдиним засобом збільшення рухової активності, яка сприятиме покращенню фізичної й розумової працездатності, активізації психічних процесів, позитивному впливу на навчальну діяльність.

Подальшу її розробку доцільно здійснювати за такими напрямками: пошук шляхів удосконалення нових наукових підходів у системі фізичного виховання студентів вищих медичних навчальних закладів.

Література

1. Базильчук В. Б. Організаційні засади активізації спортивно-оздоровчої діяльності студентів в умовах вищого навчального закладу : автореф. дис... . канд. наук з фіз. вих. : 24.00.02 / В. Б. Базильчук ; Львів. держ. ін-т фіз. культури. – Львів, 2004. – 22 с.

2. Верблюдов І. Б. Оптимізація індивідуальної тренувально-оздоровчої програми для студентів вищих педагогічних навчальних закладів : автореф. дис... . канд. наук. з фіз. вих. та спорту : 24.00.02 / І. Б. Верблюдов ; Харк. держ. акад. фіз. культури. – Х., 2007. – 20 с.

3. Круцевич Т. Ю. Контроль у фізичному вихованні дітей, підлітків і молоді : навч. пос. / Т. Ю. Круцевич, М. І. Воробйов, Г. В. Безверхня. – К. : Олімп. літ-ра, 2011. – 224 с.

4. Семенов Л. А. Введение в научно-исследовательскую деятельность в сфере физической культуры и спорта: [учебн. пос.] / Л. А. Семенов. – М. : Советский спорт, 2011. – 200 с.