Право /1. Історія держави та права

Чайка О.Ю.

студент 1 курсу напряму підготовки «Правознавство»

ПВНЗ «Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля»

ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ ТА НАСЕЛЕННЯ

Взаємодія держави та населення має правовий характер, вона виражається через відносини з громадськими об’єднаннями, які характеризуються наявністю прямого й зворотного зв'язку між ними.

Об'єднання громадян – це добровільне громадське формування людей, яке створене на основі спільних інтересів задля реалізації своїх прав і свобод. Їх діяльність визначається статутом, завданнями та цілями їх створення, що не виходять за межі закону. Вони беруть активну участь на всіх рівнях соціально-політичного життя суспільства і держави в цілому. Громадські організації та їх об'єднання реалізують права, що також передбачені статутами.

Багато експертів вважають, що громадські об’єднання як інститути громадянського суспільства виступають в ролі єднальної ланки між органами державної влади та суспільством в цілому. Громадські об'єднання мають значний вплив на державні органи. Розглянемо основні напрями взаємодії держави та громадських об'єднань:

1) вони беруть участь у формуванні представницьких органів державної влади та депутатського корпусу;

2) представники певних об’єднань, які є народними депутатами, можуть бути суб'єктами права законодавчої ініціативи, тобто мають право внести до парламенту офіційну пропозицію про прийняття, зміну або скасування законодавчого акта;

3) важливим є факт, що у деяких випадках державні органи можуть приймати рішення лише спільно або з погодженням з певними громадськими об'єднаннями;

4) держава надає можливість певним громадським організаціям самостійно приймати юридичні рішення індивідуального або нормативного характеру з певних питань;

5) деяким громадянським об’єднанням надано право здійснювати контроль за діяльністю певних державних організацій;

6) мають право проводити демонстрації, мітинги та інші масові заходи [1].

В свою чергу держава створює всі необхідні правові передумови для забезпечення діяльності та організації громадських об’єднань.

До сфери впливу держави на громадські об'єднання можна також віднести наступні чинники:

1) держава реєструє громадські об'єднання;

2) вживає всіх заходів для контролю законності діяльності громадянських об’єднань;

3) розробляє зразкові положення (статути);

4) передбачає відповідальність уповноважених осіб громадських об'єднань у разі порушення ними законодавства;

5) не втручається у діяльність громадських організацій, у зв’язку з тим що вони не є об'єктами державного управління [2].

До громадських об'єднань можна віднести політичні партії, соціально-економічні і соціально-культурні об'єднання, масові громадянські рухи, асоціації, релігійні організації тощо. Основними з них є політична партія і громадська організація.

Політична партія – це добровільне об'єднання людей, що виражають інтереси певних соціальних груп, прошарків, тих чи інших класів. Політична партія має статут та програму, в яких викладені її завдання і цілі. Основними цілями політичної партії є завоювання влади конституційним шляхом, висування на виборах кандидатів у представницькі органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також донесення до громадськості думок, які стосуються всіх сфер суспільного життя. Не допускається втручання органів державної влади в діяльність політичних партій, так само і не допускається втручання партій у діяльність органів державної влади.

В Україні лише її громадяни можуть бути членами політичної партії. Членами партії не можуть бути особи без громадянства, особи, які були визнані у судовому порядку недієздатними, іноземці, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки України, військовослужбовці, працівники органів доходів і зборів та персонал Державної кримінально-виконавчої служби України.

Міністерство юстиції України провадить реєстрацію політичної партії.

В Україні формування політичних партій знаходиться на початковій стадії. Не дивлячись на те, що на сьогоднішній день ми маємо велику кількість партій, їх база ще дуже слабка, а для їх повноцінного формування необхідний тривалий час, щоб їх програми знайшли застосування під час виборчих компаній, а саме головне, щоб до лав партій долучилася велика кількість населення [3].

Розрізняють такі види політичних партій:

1) масові політичні партії (їх діяльність спрямована на підвищення політичної активності та політичного виховання населення);

2) кадрові політичні партії (виражають волі пануючих суспільних класів, прагнуть об'єднати еліти, для збільшення чисельності з метою посилення впливу на електорат для перемоги на виборах);

3) правлячі партії (партії, які вже одержали і здійснюють владу);

4) партії влади (існують у державі перехідного типу; це тимчасові об'єднання, засновані на популярності конкретних діячів і прагненні політичної влади вищих менеджерів виконавчої влади);

5) державно-патріотичні партії (орієнтуються на мобілізацію представників всіх соціальних прошарків і груп на забезпечення цілісності та стабільності держави);

6) проблемні партії (їх діяльність направлена на вирішення якогось соціального завдання);

7) гротескні партії (їх діяльність направлена на демонстрацію самобутності певної групи громадян) [4].

Громадська організація – це добровільне об'єднання людей, яке створене ними для того, щоб досягти особистих і громадянських цілей, що діє на засадах самоорганізації, самоврядування, самооплати.

В Україні громадська організація, як і політична партія, реєструється Міністерством юстиції, а також місцевими органами виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад. Розрізняють два види організацій, які утворюються залежно від характеру потреб: організації для участі громадян у суспільному житті або виробництві; організації для задоволення особистих потреб.

Найвагомішими громадськими організаціями є профспілки. Професійні спілки – це громадські організації, які об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом професійної діяльності та утверджуються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їхніх членів. Усі профспілки мають рівні права. Вони діють відповідно до статутів, які вони приймають, і не підлягають реєстрації у державних органах.

Не менш вагомим у взаємодії держави з населенням також є зв'язок з суспільно-політичними рухами та трудовими колективами.

Суспільно-політичні рухи – це єдина соціальна організація, яка може об'єднати людей різної партійної належності для досягнення певних політичних цілей. В цьому полягає їх відмінність від політичних партій. Суспільно-політичні рухи відіграють значну роль у створенні та функціонуванні політичної системи, також це можна назвати своєрідною формою вияву політичної активності людських мас. Суспільно-політичні рухи не ставлять перед собою мету завоювати державну владу, що є характерним для політичних партій. На відміну від політичних партій, рухи своїми структурами ніяким чином не входять у державні інститути, але і є частиною політичної системи суспільства.

Трудовий колектив – це специфічне об'єднання людей, метою якого є виробництво матеріальних і духовних благ та забезпечення виробничого самоврядування на базі різних видів власності. Трудові колективи здійснюють вагомий вплив на політику країни, вони обирають різні громадські органи, висувають кандидатів у депутати рад, заслуховують депутатські звіти, розглядують проекти актів органів влади та управління. Такі колективи грають важливу роль у розвиту політичної системи і впливають на розвиток держави в цілому [5].

Можна зробити висновок, що держава взаємодіючи з громадськими об'єднаннями та політичними партіями, повною мірою виражає щільний зв'язок з населенням.

Література:

1. Правові форми взаємовідносин держави і громадського об'єднання [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/34/24/.

2. Взаємодія держави з політичними партіями й іншими об'єднаннями громадян [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/literatura/stati/tgp/033.php.

3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.chdu.edu.ua/pdf/ukrpolituk/3/27.pdf.

4. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / О.В. Зайчук, Н.М. Оніщенко. – Київ: Юрінком Інтер, 2006 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/law/zaychuk_tdp/part2/804.htm.

5. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. – Тернопіль, 2002 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravouch.com/page/tgp1/ist/ist-16--idz-ax238--nf-31.html.