Мехеда Н.Г., Жигліна Т.

Черкаський національний університет ім.Б.Хмельницького

Стратегія енергетичної безпеки України

Питання енергетичної безпеки України є на данний момент чи не найактуальнішим для зовнішньої політики нашої держави. Енергетична безпека – це одна з найважливіших складових елементів національної безпеки країни. Енергетичну безпеку трактують як стан захищеності громадян та держави вцілому від загроз дефіциту усіх видів енергії та енергоресурсів, що виникають через вплив негативних природніх, техногенних, управлінських, соціально-економічних, внутрішньо- чи зовнішньо-політичних факторів.

У сучасному розумінні гарантування енергетичної безпеки – це досягнення стану технічно надійного, стабільного, економічно ефективного та екологічно прийнятного забезпечення енергетичними ресурсами економіки і соціальної сфери країни, а також створення умов для формування і реалізації політики захисту національних інтересіву сфері енергетики...

Проблемам забезпечення енергетичної безпеки держави присвячені наукові праці таких вітчизняних вчених, як: Ю. Архангельського, З. Варналія, В. Геєця, М. Гончара, Б. Данилишина, М. Долішнього, С. Дорогунцова, Ф. Заставного, М. Куліка, Б.Синякевичата інших. Результати їх досліджень охоплюють широке коло питань зазначеної проблеми. У той же час багато питань щодо забезпечення енергетичної безпеки держави як теоретичного, так і прикладного характеру залишаються не вирішеними.

В Україні створена достатня нормативно-правова база, яка регулює питання забезпечення енергетичної безпеки, зокрема прийняті:

- Закон України «Про функціонування паливно-енергетичного комплексу в особливий період»

- Закон України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»

- Закон України «Про альтернативні джерела енергії»

- Закон України «Про енергозбереження»

- Закон України «Про нафту і газ»

- Закон України «Про електроенергетику» та інші.

Крім того, урядом України у 2006 році розроблена і оновлена у 2011 році Енергетична стратегія України на період до 2030 року. Однак українське енергетичне законодавство не має дієвих механізмів практичної реалізації відповідно до європейських стандартів, тому питання енергозбереження та ефективного використання паливних ресурсів залишаються декларативними.

Як одна із основних ланок національної безпеки енергетична безпека розглядається за двома напрямками: по - перше, як стан забезпечення країни енергоресурсами для функціонування і розвитку відтворювальних процесів в національній економіці, які забезпечують її життєдіяльність і, по - друге, як стан економічної безпеки енергетичного комплексу України.

Територіальне розташування, природні ресурси і спадок потужностей енергетичної системи, який залишився від Радянського Союзу, роблять Україну економічно привабливим міжнародним партнером. Однак не всі ці партнерства однаково вигідні для України.

Нині російська сторона проявляє активну зацікавленість у підприємствах українського енергетичного сектору задля відновлення “галузевого” принципу енергетичної політики. На думку деяких аналітиків, Росія прагне здобути контроль над газотранспортною системою України, її газовими сховищами і покладами газу на чорноморському шельфі.

Європейський Союз досі не став ключовим гравцем на українському енергетичному ринку, хоча Україна є учасником низки ініціатив ЄС у сфері энергетики.

Україна має розвинуту нафто- та газотранспортну системи, які є одними з найпотужніших в Європі.

Нафтотранспортна система України є мережею магістральних нафтопроводів завдовжки близько 4,8 тис. кілометрів. Її пропускна спроможність на вході становить 114 млн. тонн на рік, а на виході — 56,3 млн. тонн на рік. Зазначена система спроможна в повному обсязі задовольнити потреби нафтопереробних заводів з урахуванням їх максимальної проектної потужності понад 50 млн. тонн на рік. Роботу нафтотранспортної системи забезпечують 51 нафтоперекачувальна станція та резервуарний парк загальною ємністю 1085 тис. кв. метрів. Товарна ємність 11 резервуарних парків морського нафтового термінала «Південний» становить 745 тис. куб. метрів, 90 відсотків нафтопроводів яких відпрацювали свій проектний строк.

На сьогодні потужності нафтотранспортної системи використовуються менш як на 40 відсотків, зокрема через завантаження переробних потужностей вітчизняних нафтопереробних заводів не в повному обсязі. Тенденція до зменшення обсягів транспортування нафти, в тому числі її транзиту, зберігається.

Отже, можна зробити висновок, що Україна має всі можливості і передумови для досягнення незалежності від інших держав в галузі енергоресурсів.