Макухіна Я.О., БС-09-А
Науковий керівник: д.е.н.,
проф. Головінов О.М.
Донецький національний університет економіки і торгівлі
імені Михайла
Туган-Барановського
КРЕДИТУВАННЯ АГРОПРОМИСЛОВОГО
КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ
Постановка проблеми. В сучасних умовах функціонування сільськогосподарських підприємств неможливо без залучення кредитних ресурсів, адже галузь сільського господарства є кредитомісткою галуззю.
Сільськогосподарські підприємства для оновлення техніки, будівництва нових об’єктів, впровадження інноваційних технологій все більше потребують залучення довгострокових фінансових ресурсів. Через високу ризикованість цього бізнесу, низьку кредитоспроможність підприємств, низьку якість і ліквідність застави, яку підприємства можуть запропонувати банкам, відсутність механізмів іпотечного кредитування в галузі, а також через недосконалість законодавчих механізмів, отримати ці кредити буває досить проблематично.
Власники землі, які отримали право користуватися нею, малі та середні фермерські господарства, незважаючи на державну політику сприяння кредитування, не в достатній мірі можуть використовувати свій наявний потенціал.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Велику увагу теорії кредиту та кредитуванню сільськогосподарських підприємств в своїх працях приділяли такі вчені: В.М. Алексійчук, І.М. Барановський, О.Є. Гудзь, М.Я. Дем’яненко, П.Т. Саблук, В.Г. Ткаченко, А.В. Чупис та багато інших. Проте це питання завжди залишається відкритим для численних дискусій та обговорень, адже залишається ще багато не вирішених аспектів, які необхідно дослідити.
Ціль роботи. Метою даної статті є вивчення стану кредитування сільськогосподарських підприємств України та визначення проблеми кредитного обслуговування аграрного сектора економіки.
Виклад основного матеріалу. Аграрний сектор є однією з головних складових економіки України. Стан галузі сільського господарства перш за все залежить від обсягів коштів, вкладених в його розвиток.
Кредит для аграріїв є одним із найважливіших зовнішніх джерел інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств поряд із бюджетним фінансуванням.
У сфері сільського господарства кредитні ресурси відіграють вирішальну роль: сезонний розрив між вкладенням і надходженням коштів, безперервність процесів відтворення, значна потреба в обігових засобах перетворюють кредит в основне джерело поповнення фінансових ресурсів [1].
За даними офіційного сайту Національного банку України станом на 29 квітня 2012 року сільськогосподарські підприємства залучили 4,5 млрд. грн. кредитних коштів на проведення весняної польової кампанії. Із загального обсягу залучених коштів 3,6 млрд. грн. становлять банківські кредити і 923 млн. грн. - товарні кредити. Протягом 2011 року сільськогосподарські підприємства залучили кредитів лише 1,8 млрд. грн., що на 2,7 млрд. грн. менше, ніж протягом чотирьох місяців 2012 року, що свідчить про зростання довіри банків до сільськогосподарського виробника у вигляді надання йому кредитів та впровадження різноманітних кредитних програм саме для аграрного сектору економіки [2].
На рисунку 1 проілюстровано стан сфери аграрного виробництва в Україні за останні 12 років (з 2000 по 2011 р.).
Рис. 1 Кредитування підприємств АПК Україні у 2000-2011 роках, млрд. грн. [6]
Аналізуючи рис. 1, можна побачити досить гнучку тенденцію залучених кредитних коштів, особливо після врожайного 2008 року спостерігається стрімкий спад у менш врожайному 2009 році, разом зі світовою фінансовою кризою, зробило аграріїв некредитоспроможними.
На сьогодні головним завданням для уряду є створення таких умов, при яких сільськогосподарські підприємства могли б залучати кредитні кошти на пільгових умовах. Але при цьому не зникає необхідність пошуку учасниками аграрного ринку альтернативних джерел фінансової підтримки.
За даними Національного банку України у 2012 році залучили кредити 2421 підприємств АПК, з них 824 – на пільгових умовах. Станом на 18 листопада 2012 року у структурі кредитування сільськогосподарських підприємств переважали короткострокові кредити (до 1 року) – 8,5 млрд. грн. Середньострокові кредити (від 1 до 5 років) – 2 млрд. грн., і 1,5 млрд. грн. – довгострокові кредити (більше 5 років) [2].
Для України цілком актуальна необхідність встановлення низьких відсоткових ставок за банківськими кредитами, наданих аграрним підприємствам. Аграрні підприємства мають сезонний характер виробництва, тривалий виробничий період, що зумовлює підвищену потребу в кредитних ресурсах з помірною вартістю [4].
Незважаючи на всі екзогенні фактори, вирішальну роль у процесі прийняття рішення щодо кредитоспроможності потенційного позичальника з боку кредитної установи відіграє фінансовий стан сільськогосподарських підприємств, який в умовах кризи суттєво не поліпшився, оскільки за даними Держкомстату частка збиткових господарств у 2011 р. склала 19,8 % [5].
Необхідність оновлення основних фондів в агропромисловій сфері, де знос їх сягає до 80%, а в окремих агроформуваннях і ще більше, а також відчувається гостра нестача сільськогосподарської техніки, оскільки тракторний парк за останні десять років скоротився майже наполовину, вимагає значних додаткових довгострокових фінансових ресурсів із застосуванням нетрадиційних форм і схем кредитування підприємств агропромислового комплексу. Особливо стала актуальною дана проблема у період фінансової слабкості сільськогосподарських підприємств та відсутності у них ліквідної застави [7].
Гальмує розвиток системи кредитного обслуговування аграрного сектора економіки неврегульованість таких питань як нерозвиненість ринку землі, що унеможливлює її використання як застави для отримання кредиту, знос основних засобів, тривала процедура отримання банківського кредиту, недоступність малих і середніх підприємств до фінансових послуг, високі відсоткові ставки. Велике значення для розвитку сільськогосподарського виробництва має державна підтримка. Сьогодні її механізм є малоефективним і не дозволяє задовольнити всі потреби аграріїв [3].
Розмір відсоткових ставок для підприємств АПК і порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі. Вартість кредиту для аграрного підприємства залежить від таких основних чинників:
- облікова ставка НБУ;
- середня відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами;
- стан кредитного ринку та ступінь ризику кредитування;
- вид, величина та термін користування кредитом;
- попит на кредит, стабільність грошового обігу в країні;
- вартість кредитних ресурсів, які банк залучає на ринку;
- відсоткові ставки банків-конкурентів;
- рівень кредитних ризиків, притаманних певному кредитному проекту. Зокрема, чим більший термін кредитування, тим вища сплата відсоткової ставки.
На відсоткову ставку впливає також періодичність сплати відсотків та погашення кредиту, фінансовий стан підприємства, забезпечення повернення кредиту.
Безперечно, вітчизняні виробники зацікавлені у можливості кредитування майбутнього врожаю, тому співпраця з банками є невід’ємною складовою формування основи продовольчої безпеки України та вітчизняних споживачів [8].
Нові фінансові можливості дадуть змогу українським аграріям зайняти активнішу позицію на світовому ринку продовольства. Представництва найбільших іноземних банків зацікавлені у співпраці з українськими аграріями та заявили про готовність кредитувати вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції.
Кредитні відносини з підприємствами аграрного сектора для банків були й залишаються ризикованими. З-поміж основних видів ризиків можна виділити сезонність виробництва і попиту на продукцію (з цим пов’язані коливання обсягів грошових надходжень і платоспроможність позичальника), високу залежність результатів господарювання від погодних умов, недостатню ліквідність застави, що пропонується в забезпечення кредиту; необхідність формування кредитором значних страхових резервів на покриття можливих втрат від проведення кредитних операцій, що знижує рентабельність цих операцій, нерозвиненість страхового ринку в країні, який нині забезпечує сільськогосподарським товаровиробникам формальний страховий захист; операційні ризики, пов’язані з недосконалістю банківських технологій і відсутністю у банків досвіду роботи із сільськогосподарськими позичальниками.
Визначальним у кредитуванні АПК є процес здешевлення кредитів, адже пільґові кредити в середньому становлять 60 % загального обсягу. Середня відсоткова ставка, що компенсується за рахунок бюджетних коштів, становить приблизно 10,9 %. Обсяг пільґового кредитування істотно залежить від обсягу коштів, передбачених державним бюджетом на пільґове кредитування, а цей показник має тенденцію непостійності й зменшення. Так, частка бюджету, що виділяється на здешевлення кредитів, знаходиться в межах від 0,1 до 0,5 %.
Рівень кредитоспроможності агроформувань знаходиться на низькому рівні: майже 40 % підприємств аграрного сектора залишаються збитковими, темпи розвитку низькі й нестабільні. Сільськогосподарські підприємства мають вкрай незадовільну структуру активів. У загальній вартості майна понад 76 % припадає на необоротні активи, переважну частку яких становлять основні засоби, що є неліквідними через високий рівень (70–80%) зносу й моральну застарілість. Слід вказати на обмежені можливості банків щодо стягнення проблемних та безнадійних боргів внаслідок недосконалості законодавчої бази. Тому високі ризики кредитування підприємств аграрної сфери вони компенсують високими відсотковими ставками й жорсткими вимогами до позичальників. Недосконала структура банківської системи також ґальмує розвиток кредитних відносин з аграрним сектором економіки. Відсутність таких необхідних елементів як кооперативний банківський сектор, спеціалізованих банків (іпотечного, аграрного) створює галузеві диспропорції у кредитуванні [9].
Аналіз існуючої практики кредитування банками підприємств агропромислового виробництва України дає змогу виділити такі її особливості:
- банки видають кредити переважно на строк від шести до дванадцяти місяців, хоча останнім часом набуває розвитку середньострокове кредитування терміном до 2–3 років;
- процедура отримання банківського кредиту для підприємств аграрного сектора залишається ускладнено-бюрократизованою, потребує надання значної кількості необхідних документів і тривалого періоду їхнього розгляду;
- наявність досить широкої диференціації умов кредитування клієнтів залежно від виду забезпечення, строку кредитування, надійності клієнта, мети кредитування, обсягу кредиту тощо;
- складність визначення обсягу та компонент забезпечення кредитів (для забезпечення використовуються ліквідні товарно-матеріальні цінності, зібраний або майбутній врожай, сільськогосподарська техніка, основне стадо тощо);
- наявність із боку банків контролю фінансово-господарського стану позичальника протягом усього строку кредитування. Крім фінансових показників діяльності контролюється стан посівів, своєчасність проведення необхідних агротехнічних заходів і хід збирання врожаю; - використання майже всіх юридичних можливостей для повернення кредитів позичальниками (залучення до цієї роботи фахівців служби економічної безпеки банку та спеціалістів сільського господарства).
Відсутність дієвого механізму застави майна стримує розвиток банківського кредитування сільськогосподарських підприємств. Об’єктом застави може бути земля, проте, враховуючи високий ступінь ризику неповернення кредитів, існує ризик часткової втрати земель сільськогосподарського призначення товаровиробниками і переходу їх у власність банків. Ступінь захищеності прав кредиторів і можливість проведення різноманітних комерційних операцій передбачені чинним законодавством, але недосконала нормативно-правова база захисту сільськогосподарських товаровиробників із боку держави в процесі фінансово-кредитних відносин. Оцінка заставного майна проводиться оцінювачами банку, виходячи з існуючої ринкової (а не балансової) вартості на конкретний вид застави за винятком дисконту банку. Оціночна вартість застави перевищує обсяг кредиту в 1,5–3 рази [10].
Значна кількість підприємств не має кредитної історії; в багатьох банках відсутній кваліфікований персонал для оцінки стану та перспектив розвитку бізнесу саме в аграрного позичальника; не налагоджений облік господарської та фінансової діяльності аграрних підприємств. Усе це обмежує обсяги кредитування банками аграрного бізнесу, призводячи до підвищення вартості кредитних ресурсів.
Практика кредитування підприємств аграрної сфери свідчить, що банки досить часто стикаються з проблемою правильного визначення розміру кредиту для позичальника. Недостатня сума кредиту підвищує кредитний ризик, оскільки у позичальника може виникнути дефіцит обігового капіталу для повного здійснення виробничого процесу, що поставить банк перед вибором: дати додатковий кредит або втратити раніше наданий. Надання занадто великої суми кредиту підвищує витрати позичальника на сплату процентів, що теж може погіршити його фінансовий стан.
Висновки. Не зважаючи на всі перепони в отримані аграріями кредитних коштів та недосконалості законодавчої бази для ефективної роботи агропромислового комплексу, існує надія на те, що влада дослухається до бажань та пропозицій національних сільгоспвиробників. За останнім даними міністра аграрної політики та продовольства України нині поставлені завдання щодо завершення розробки механізмів створення земельного іпотечного банку, запровадження дешевого кредитування (до 10%) під заставу земель, права на оренду земель тощо. Саме іпотечне кредитування дозволить залучити значні грошові ресурси і стане потужним важелем розвитку аграрного сектору економіки.
Банківське кредитування все ще не відіграє належної ролі у фінансуванні аграрного виробництва, про що свідчать недостатні обсяги кредитних вкладень банків у сільське господарство (2,4% ВВП країни), які є неспівставними з тією роллю, яку відіграє галузь в економіці країни, створюючи близько 1/5 ВВП України [11].
Окремі умови кредитного забезпечення (якісні параметри функціонування кредитних відносин) не відповідають сучасним потребам аграрного сектора економіки України й не враховують сповна об’єктивних вимог галузі через короткостроковість та високу вартість кредитних коштів.
Кредитування аграрних підприємств має здійснюватись у чітко передбачені строки і з дотриманням принципу адекватності кредитування, оскільки несвоєчасність надання та неадекватність суми кредиту може призвести до порушення технології проведення сільськогосподарських робіт і, як наслідок, – до недоотримання врожаю.
Розвиток та удосконалення кредитних відносин сільськогосподарських підприємств із банками суттєво залежить від підвищення їх кредитоспроможності та ліквідності забезпечення кредитів. Зниження кредитних ризиків і підвищення ефективності кредитування аграрних підприємств можливе завдяки розробці та впровадженню в практичну діяльність банку методик аналізу кредитоспроможності з урахуванням галузевої особливості позичальників [12].
Цілком зрозуміло: розвитку банківського кредитування аграрної сфери сприятиме зростання мотивації банків, що формується під впливом допустимого рівня кредитного ризику, реального (кредитоспроможного) попиту позичальників на банківський кредит, наявної ресурсної бази кредиторів.
Також підвищенню ефективності кредитування аграрного сектора економіки сприятимуть дієві заходи в плані роботи з проблемною і сумнівною заборгованістю позичальників, щодо використання усіх можливих шляхів реструктуризації та погашення таких кредитів у разі виявлення перших ознак проблемності.
Основними напрямами щодо стабілізації механізму кредитування сільськогосподарських підприємств є комплекс заходів із боку держави та банківської системи, спрямованих на розвиток дієвого інтеграційного механізму взаємодії з аграрним сектором економіки; розробка і застосування всіх можливих джерел для залучення капіталу при кредитуванні сільського господарства (раціональне використання бюджетних коштів, збільшення бюджетних асигнувань, залучення іноземних кредитів, створення за їх рахунок механізмів державного, банківського або змішаного кредитування); вирішення майнового і земельного питань, а також проблем існуючих заборгованостей сільськогосподарських підприємств [13,14].
Нині Міністерство аграрної політики та продовольства Украйни спільно з Національним банком напрацьовує механізми спрощення процедури кредитування сільгосптоваровиробників та максимально враховує кращий досвід європейських країн щодо створення сприятливих умов для розвитку аграрного бізнесу.
Сьогодні банківські установи та сільгосптоваровиробники повинні стати партнерами у кредитних відносинах. Аграрії повинні довести, що вони спроможні в повній мірі скористатися взятими у борг коштами, надавши надійну заставу, та вчасно їх повернути. А банківські установи повинні максимально враховувати особливості сільськогосподарського виробництва при наданні кредитів. І, звісно, ці відносини неможливі без безпосередньої участі держави, якій сьогодні відводиться важлива роль у забезпеченні інтересів суб’єктів цих відносин.
Література
1. Барановський І. М. Зарубіжний досвід кредитування сільськогосподарських товаровиробників / І. М. Барановський // Науковий вісник національного аграрного університету. – 2008. – № 119. – С. 236-240.
2. Матеріали офіційного сайту Національного банку України. – 2011. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bank.gov.ua.
3. Окремі дані про банки України // Бюлетень Національного банку України. – 2010. – № 11. – С. 155–156.
4. Олійник О. О. Довгострокове банківське кредитування аграрних підприємств: проблеми розвитку / О. О. Олійник // Науковий вісник НАУ. –2011. – № 44. – С. 72–74.
5. Офіційний сайт Державного комітету статистики України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.
6. Офіційний сайт Міністерства аграрної політики та продовольства України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minagro.gov.ua
7. Реальний сектор економіки - АПК [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/publish/realsektor
8. Ягольник О. Г. Сучасний стан та перспективи розвитку сільського господарства і харчової промисловості України / О. Г. Ягольник - [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua.
9. Аранчій В. І. Кредит у системі фінансового забезпечення інвестиційного розвитку аграрних підприємств / В. І. Аранчій, О. П. Зоря, І. І. Петренко // Вісник Полтавської державної аграрної академії. – 2011. – № 4. – С. 120–124.
10. Ґудзь О. Є. Фінансові ресурси сільськогосподарських підприємств / Ґудзь О. Є. – К. : ННЦ ІАЕ, 2010. – 578 c.
11. Дем’яненко М. Я. Кредитування сільськогосподарських підприємств: теорія і практика / М. Я. Дем’яненко // Облік і фінанси АПК. – 2009. – № 7. – С. 9–19.
12. Кириленко І. Г. Деякі аспекти державної аграрної політики в Україні в умовах світової фінансової кризи / І. Г. Кириленко // Економіка АПК. – 2010. – № 11. – С. 4–9.
13. Скрипник А. Основні аспекти і параметри оцінки ймовірності дефолту України в умовах фінансової кризи / А. Скрипник, С. Марченко // Вісник Національного банку України. – 2010. – № 3. – С. 10–19.
14. Скрипник А., Ткаченко О. Інформаційна складова підвищення ефективності кредитування аграрного сектору / А. Скрипник, О. Ткаченко // Вісник Національного банку України. – 2011. – № 11. – С. 32–35.