Економічні науки / 6. Маркетинг і менеджмент

К.е.н., доц. Фоломкіна І.С., Погромський Д.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк

Методичний підхід до вибору стратегії управління

ризиками функціонування на ринку

Ринкові умови господарювання вітчизняних підприємств відрізняються зростанням складності і імовірнісною структурою маркетингового середовища їх функціонування, зростанням рівня конкуренції, швидкозмінною кон’юнктурою ринку, неспівпаданням інтересів учасників ринкових відносин, що породжує ризик в умовах їх діяльності та визначає необхідність вибору обґрунтованої стратегії управління ризиками. Стратегія управління ризиками передбачає прийняття стратегічних рішень щодо використання тих або інших методів мінімізації ризиків, які впливають на діяльність підприємства.

В процесі господарської діяльності на підприємство впливає ряд зовнішніх і внутрішніх ризиків. До зовнішніх ризиків відносяться політичний, економічний, валютний, інфляційний, соціальний, екологічний, технологічний, ринковий та інші види ризиків. До внутрішніх – товарний, ціновий, збутовий, комунікацій, фінансовий, інформаційний, інноваційний ризик тощо. Кожний з них вимагає застосування особливих методів впливу.

Серед основних груп ризиків функціонування на ринку було обрано ті, що мають прояв у діяльності досліджуваних підприємств (на прикладі ТОВ „ДПА” та ТОВ „Новий світ”): безпосередньо збутові ризики, ризики взаємодії з партнерами, ризики непередбаченої конкуренції.

Для вибору стратегії управління ризиками пропонується використовувати матрицю, побудовану за двома параметрами: ступінь ризику і можливість його передбачення, які доцільно оцінити на основі використання методу експертних оцінок за 3-бальною шкалою оцінки (табл. 1).

Таблиця 1 – Оцінка бізнес-ризиків, що впливають на діяльність ТОВ «ДПА» та ТОВ «Новий світ»

Критерії оцінки	Вага критерію, Wi	Безпосередньо збутові ризики		Ризики взаємодії з партнерами		Ризики непередбаченої конкуренції
		Бали, qi	Wi*qi	Бали, qi	Wi*qi	Бали, qi	Wi*qi
1. Ступінь ризику
1.1. Величина очікуваних втрат	0,20	2	0,40	1	0,20	2	0,40
1.2. Період відшкодування втрат	0,15	1	0,15	1	0,15	3	0,45
1.3. Можливості підприємства щодо подолання наслідків ризику	0,25	2	0,50	2	0,50	3	0,75
1.4. Наявність відповідних навичок і вмінь щодо подолання наслідків ризику	0,10	2	0,20	2	0,20	2	0,20
1.5. Вплив ризику на діяльність підприємства	0,15	2	0,30	1	0,15	3	0,45
1.6. Вплив ризику на фінансову стійкість підприємства	0,15	2	0,30	1	0,15	3	0,45
Разом	1,00	-	1,85	-	1,35	-	2,7
2. Можливість передбачення ризику
2.1. Можливість визначення терміну настання ризику	0,25	2	0,50	2	0,50	2	0,50
2.2. Можливість спрогнозувати величину втрат	0,15	3	0,45	3	0,45	1	0,15
2.3. Можливість планування розвитку подій при настанні ризику	0,15	1	0,15	3	0,45	3	0,45
2.4. Можливість передбачити всі наслідки ризику	0,20	1	0,20	2	0,40	3	0,60
2.5. Можливість розрахувати імовірність настання ризику	0,15	2	0,30	2	0,30	3	0,45
2.6. Вміння і навички персоналу щодо прогнозування ризиків	0,10	1	0,10	2	0,20	2	0,20
Разом	1,00	-	1,70	-	2,30	-	2,35

Поєднання розглянутих параметрів дозволяє побудувати матрицю для вибору стратегій управління ризиками, у якій зважена оцінка більше 2,2 балів розглядається як висока, та обрати за її допомогою стратегії управління різними видами ризиків (рис. 1).

Можна виділити 4 базові стратегії управління ризиками [1, с. 112]:

1) стратегія диверсифікації ризиків – передбачає диверсифікацію за різними напрямками, в разі настання ризику за якимось напрямком дозволяє швидко переключитися на інший напрямок, за рахунок чого зменшуються втрати. (диверсифікація видів діяльності підприємства, розширення асортименту, орієнтація на різні сегменти ринку тощо);

2) стратегія зовнішнього страхування ризиків – полягає у користуванні послугами зовнішніх страхових агентств, укладанні договорів зі страхування (обов’язкове страхування основних фондів, добровільне страхування за будь-якими напрямками);

3) стратегія внутрішнього страхування – полягає у створенні внутрішніх резервних фондів, використанні внутрішніх резервів щодо страхування ризику. (забезпечення отримання додаткового доходу за ризиковими операціями, компенсації можливих втрат за рахунок штрафних санкцій, резервних фондів);

4) Стратегія профілактики ризиків – полягає у використанні запобіжних заходів щодо різних видів ризику (відмова від операцій з ненадійними партнерами, мінімізація ризиків за рахунок одержання гарантій, лімітування ризиків шляхом встановлення певних нормативів).

Ступінь ризику	Високий	Стратегія диверсифікації ризиків Ризики непередбаченої конкуренції	Стратегія зовнішнього страхування
	Низький	Стратегія внутрішнього страхування Ризики взаємодії з діловими партнерами	Стратегія профілактики ризиків Безпосередньо збутові ризики
		Висока	Низька
		Можливість передбачення настання ризику

Рис. 1 – Рекомендована матриця вибору стратегій управління ризиками

Отже, досліджуваним підприємствам слід застосовувати стратегію диверсифікації ризиків (для зниження впливу ризиків непередбаченої конкуренції), стратегію внутрішнього страхування (для ліквідації наслідків ризиків взаємодії з діловими партнерами) та стратегію профілактики ризиків (для безпосередньо збутових ризиків).

Література:

1. Балабанова Л.В. Стратегія і тактика управління підприємством : навч. посібник / Л.В. Балабанова, І.С. Фоломкіна. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2010. – 398 с.