Экономические науки/6. Маркетинг и менеджмент

Ст. Гоц Ірина Олександрівна

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Україна

Інноваційна діяльність вітчизняних підприємств як фактор економічного зростання України

На сьогоднішній день глобалізаційні процеси є визначальною характеристикою світової економіки. Саме тому важливим напрямом діяльності українського уряду для пришвидшення темпів економічного розвитку є пошук нових способів, форм та методів адаптації національного середовища до нових вимог світового розвитку.

Підґрунтям економічного зростання є науково-технічний прогрес, який, в свою чергу, є основою інноваційного розвитку. Інновація, нововведення, інноваційний розвиток, інноваційна діяльність – все це нові поняття, що з’явились в українському економічному категорійному апараті на етапі формування ринкових відносин. В той період, коли на Заході теорії інноваційного розвитку активно вивчали, аналізували і вдосконалювали, в Україні теорії інновацій вважалися антикласовими. З цим і пов’язаний такий затяжний екстенсивний шлях розвитку української економіки. [4, с. 25].

Характерною рисою сучасних високорозвинених постіндустріальних країн світу є перехід до інноваційного типу розвитку. Інноваційний тип розвитку стає тим фундаментом, який визначає економічну силу країни, а також її перспективне місце на світовому ринку. Саме інноваційний розвиток обумовлює економічні, виробничі, науково-технічні зміни на новій якісній основі, які сприяють виготовленню товарів здатних конкурувати з аналогічною продукцією в умовах поширення глобалізаційних процесів [2].

Основою інноваційної діяльності є практичне використання наукового, науково-технічного та інтелектуального потенціалу з метою отримання нової продукції чи нової технології її виготовлення, радикальної зміни старої продукції чи удосконалення соціального обслуговування. Цей вид діяльності є дуже актуальним для української промисловості, яка характеризується технічним та технологічним відставанням, і повинен бути спрямований на переорієнтацію виробничого потенціалу з метою створення конкурентоспроможних підприємств.

Базою промислових потужностей України являється чорна та кольорова металургія, машинобудування, хімічна та добувна промисловість. Проте промисловий комплекс і його провідні галузі характеризуються низьким рівнем технологічного розвитку, майже всі підприємства мають істотну зношеність основних виробничих фондів, використовують морально застарілі технології виробництва, а питома вага використання нових технологій вкрай незначна.

Виникнення такого стану спричинене багатьма факторами, які варіюються від нестачі фінансових ресурсів для впровадження інновацій промисловими підприємствами до вичерпання можливостей інноваційно-активних підприємств для проведення діяльності у даному напрямку.

Інноваційна діяльність підприємств в Україні зможе стати ефективною лише за умов узгодженості систем інвестування, оподаткування та кредитування, які функціонують у інноваційній сфері наукових розробок.

При цьому, навіть за умов активного стимулювання інноваційної діяльності на підприємстві в сучасних умовах, розраховувати на великі прибутки можна лише тоді, коли підприємство випереджає своїх конкурентів в освоєнні досягнень науково-технічного прогресу. Проте в умовах ринкової економіки досягти цього доволі складно.

Інноваційна діяльність має ризиковий характер, тому потребує компенсації через достатні інвестиції у певний вид діяльності. Однак західні інвестори не прагнуть вкладати свої кошти в українське виробництво – у рейтингу кредитопривабливості Всесвітнього банку, Україна стоїть у графі «не рекомендується» [1].

Низький рівень інноваційної діяльності в Україні пов’язаний з недоліками нормативно-правової бази, високою вартістю залучення позикових ресурсів, незадовільним рівнем знань керівників підприємств на предмет інновацій, відсутністю у керівних працівників стратегічного бачення майбутньої діяльності підприємства, товарів чи послуг, які воно пропонуватиме. Вкрай важливими проблемами є також недостатній рівень бюджетного фінансування інноваційних розробок, відсутність дієвих стимулів з боку держави для підприємств, що впроваджують інновації, наприклад, через механізм пільгового оподаткування чи кредитування.

Окрім зовнішніх факторів, що впливають на розвиток інноваційної діяльності в Україні, важливими є також проблеми, що стосуються внутрішнього середовища підприємств. Так, наприклад, у зв’язку з нестачею фінансових ресурсів з'являється проблема низької платоспроможності підприємств, які не в змозі самостійно фінансувати власні інноваційні дослідження та розробки.

Через економічну нестабільність в Україні спостерігається постійне зменшення кваліфікованих виробничих кадрів на вітчизняних промислових підприємствах, які досить часто і є ініціаторами інновацій. В основному, свої робочі місця зберігають кадри зі значним досвідом роботи та працівники пенсійного віку, але як показує практика, вони (на відміну від молодих та сповнених ентузіазму працівників) не є прихильниками радикальних змін. Також варто зазначити, що у межах самих підприємств відсутні механізми стимулювання інноваційної ініціативності працівників через премії, доплати, інші форми матеріального стимулювання [1].

Тільки при вирішенні цих проблем, українські підприємства зможуть стати на інноваційний шлях розвитку і тим самим сприяти економічного росту держави в цілому.

Через значну обмеженість інвестиційних ресурсів слід цілеспрямовано сприяти їхній концентрації на інноваційних напрямах. З цією метою слід узгоджувати грошово-кредитну та бюджетно-податкову сферу політики із завданнями інвестиційної стратегії підприємств, стимулювати капіталовкладення у реконструкцію, поповняти та створювати інфраструктури виробництва, заохочувати комерційні банки до надання кредитів під інвестиційні проекти. З сторони держави також необхідно сприяти правовому та методичному створенню малих підприємств, насамперед - інноваційного спрямування й інших форм самостійного інвестування заощаджень і самозайнятості населення, спрямованих на активізацію інноваційної діяльності та розвиток людського капіталу нації. Обов’язковим заходом являється проведення широкої роз’яснювальної та пропагандистської роботи з формування ідеології інноваційного інвестування як такого, що спрямоване на майбутнє держави, підвищення рівнів престижності економічної та інноваційної сфер діяльності [3].

Отже, високий кадровий, науково-технічний та інтелектуальний потенціал можуть стати головними рушіями інноваційного поступу України на даному етапі свого розвитку. Щоб досягти цього, потрібно переосмислити можливості інноваційного розвитку та використати їх на повну потужність. Це одна з важливих умов повноправного членства українських підприємств у світовому інноваційному просторі.

Інновації, особливо у промисловості – це дієвий елемент підвищення ефективності економіки. Забезпечення організаційної та всебічної інвестиційної підтримки з боку держави, як і створення нових високотехнологічних підприємств, будуть сприяти покращенню умов для сталого економічного розвитку, забезпечать необхідні структурні зміни в економіці, вирішать соціальні та екологічні завдання, необхідні для успішної інтеграції в європейське і світове співтовариство.

Література:

1. Бохенко О.С., Ліщук С.А., Черниш Я.В. Інноваційна діяльність підприємства як засіб підвищення його ефективності – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/11_EISN_2010/Economics/63946.doc.htm.

2. Каткова Т.І. Інноваційний розвиток України як інструмент економічного прискорення в умовах підвищених кризових ризиків для світової економіки / Т.І. Каткова // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу – 2012. – №1 (17). – С. 64-69.

3. Коюда В. Стратегічна місія інноваційної діяльності та шляхи іі активізації в Україні // Проблеми науки.-2007.-№6.-с.10-16.

4. Лапко О.А. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання. / О.А. Лапко – К.: ІЕП НАНУ, 1999.