Економічні науки/5.Управління трудовими ресурсами

Викл. Сухарева С.О., Шаповал Ю.В.

Донецький державний університет управління

ІНВЕСТУВАННЯ В ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ ЯК НЕОБХІДНИЙ ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

На сучасному етапі підприємство виступає основним суб’єктом господарювання. Основою його функціонування є ресурсне забезпечення.

Трудові ресурси більшою мірою, ніж інші чинники виробництва, визначають стратегічний успіх підприємства, є основою забезпечення його конкурентоспроможності [1].

Під інвестиціями у розвиток кадрового потенціалу слід розуміти витрати підприємства, що пов'язані з підвищенням загальноосвітнього і професійного рівня працівників, з програмами додаткового пенсійного забезпечення і медичного обслуговування з іншими виплатами стимулюючого і компенсаційного характеру, які не передбачені чинним законодавством [2].

Необхідність здійснення інвестування у людський потенціал працівників у вигляді обов’язкового постійного процесу на підприємствах пояснюється стрімким розвитком НТП, збільшенням чисельності людей, які здійснюють економічні відносини, міграцію трудових ресурсів, посиленням конкуренції [3].

Розглянемо основні види інвестицій у людський капітал на підприємстві [4]:

Рисунок 1. Види інвестицій у людський капітал

Як показують дослідження, основними проблемами, які ускладнюють підприємствам організацію професійного навчання кадрів на виробництві, є такі:

1) низька зацікавленість роботодавців вкладати кошти у професійне навчання. Роботодавці неохоче спрямовують інвестиції у людський капітал, оскільки працівники, що одержали підготовку, можуть перейти до іншого роботодавця, і, таким чином, підприємство втратить свої кошти;

2) недостатність фінансування витрат на проведення професійного навчання на виробництві підприємства. Зарубіжні компанії витрачають на професійний розвиток персоналу і підготовку кадрів на виробництві від 2 – 10% фонду оплати праці. В Україні це значення ледь сягає 2% фонду оплати праці.

3) незацікавленість працівників вкладати кошти у свою професійну підготовку через відповідність для цього достатніх стимулів, адже вищий рівень професійної майстерності не завжди супроводжується високою заробітною платою.

4) відсутність відповідних структурних підрозділів чи посад безпосередньо на підприємствах; недостатня підготовка спеціалістів, які залучаються до професійного навчання кадрів на виробництві як викладачі [3].

Обсяг інвестицій у людський потенціал та людський капітал в Україні є досить обмеженим. Він не забезпечує формування на необхідному рівні всіх тих якісних рис і людини, і працівника, які необхідні постіндустріальному суспільству [5].

У країнах, що є світовими лідерами, найвигіднішими інвестиціями вважаються вкладення в людський капітал, а перспективи економічного та соціального зростання справедливо пов’язуються з якістю освіти [4].

Інвестиції в науку та освіту, що є базовим компонентом покращення людського капіталу, в різних країнах істотно відрізняються.

За даними Світового банку 2012 року, 85% сукупних світових інвестицій в освіту і науку здійснюють країни-члени ОЕСР, 11% - Індія, Китай і Бразилія та нові промислово розвинені країни Східної Азії, і лише 4% - решта країн світу, до яких належить і Україна [6].

Рисунок 2. Сукупні світові інвестиції в освіту і науку кадрів

Доля інвестицій з навчання менеджерів в різних компаніях і різних країнах неоднакова: у США функції по підготовці персоналу здійснюють до 97 % кадрових служб, спеціальні програми мають 45 % служб; у Японії 90 % великих фірм розробляють програми навчання. У Німеччині функції з підвищення професійної підготовки менеджерів виконує 81 % відділів кадрів, але розробку програм підготовки ведуть тільки 18 % фірм, оскільки там високо розвинута державна система підготовки. В Італії тільки 8 % фірм, мають власні програми підготовки менеджерів [6].

Спираючись на досвід передових країн у сфері інвестування професійного розвитку й навчання працюючих і безробітних, в Україні доцільно сформулювати основні напрями ефективної державної політики в цій сфері, а саме:

· фінансова підтримка або повне фінансування за рахунок коштів державних або місцевих бюджетів навчання за найбільш актуальними у сучасних умовах професіями на ринку праці;

· чіткий контроль з боку держави стану інвестування в людський капітал

підприємствами всіх видів економічної діяльності;

· паритетне фінансування витрат на професійний розвиток персоналу державою, роботодавцем та організаціями профспілок.

· податкове стимулювання підприємств, які здійснюють інвестування в

людський капітал, і, у першу чергу, інвестування професійної підготовки та працевлаштування молоді.

· субсидіювання підприємств, що за власний рахунок і на власній навчально-виробничій базі здійснюють підготовку персоналу.

· обов’язкова сплата підприємством коштів у вигляді податку у спеціальні фонди, кошти яких надалі використовуються на професійне навчання й розвиток працюючих та безробітних в обсязі від 0,1% (Японія) до 8% (Данія) від фонду оплати праці.

· законодавче встановлення мінімального розміру коштів, які підприємство має прямовувати у фонди професійного розвитку та диференціювання їх значень залежно від чисельності персоналу підприємства [2].

Отже, людський капітал є найголовнішим фактором розвитку і підвищення конкурентоспроможності підприємства на ринку. Сформований позитивний досвід розвинених країн світу у сфері державної політики інвестування у професійний розвиток як на макро-, так і на мікрорівні має стати орієнтиром при реформуванні української нормативно-правової бази забезпечення достатнього рівня ефективності інвестування в людський капітал.

Література

1. Богацька Н.М. Людський капітал на підприємствах та його інвестування в сучасних умовах. [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/31_ONBG_2009/Economics/53163.doc.htm

2. Гейць В.М. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доп. / за ред. В.М. Гейця, А.І. Даниленка, М.Г. Жулинського, Е.М. Лібанової, О.С. Оніщенка. – К.: НВЦ НБУВ, 2009. – 687 с.

3. Кіндрик Т. О., Романенко Н. Г. Інвестування у людський потенціал на підприємствах. [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/13_NPN_2010/Economics/65774.doc.htm

4. Гармідер Л.Д. Джерела фінансування інвестицій в розвиток кадрового потенціалу підприємства. [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/Nvuu/Ekon/2011_33_sv1/SOURCE/14.pdf

5. Сардак С. Е. Перспективні форми інвестування у людський потенціал на вітчизняних підприємствах./С. Е. Сардак //Інвестиції: практика та досвід. – 2009 - № 22. – С. 9-11

6. Арич М.І. Основні положення інвестування в людський капітал. [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/32_PWMN_2009/Economics/55205.doc.htm