асист. Марченко С.К.

ст.3 курсу спеціальності «Менеджменту ЗЕД» Мойсеєвої І.Ю.

Вінницький національний аграрний університет

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ

Аграрний сектор є одним з пріоритетних та стратегічних напрямів розвитку економіки України. Сільськогосподарський потенціал України може стати основою для становлення особливої ролі національної економіки у сучасній системі світогосподарських зв’язків.

Україна має переваги на світовому ринку внаслідок сприятливих природно-кліматичних умов для вирощування переважної більшості сільськогосподарських культур, а також потужний людський потенціал дозволяють Україні не лише забезпечити власну продовольчу безпеку, а й стати активними гравцем на світовому ринку продовольства. Але сьогодні сільське господарство як головна галузь агропромислового комплексу опинилось у надзвичайно важкому становищі, що спричиняє виникнення певних проблем. Насамперед однією із проблем розвитку аграрного сектору в Україні виступає те, що техніко-технологічна база України в сільському господарстві є дуже застарілою і працює ще з Радянських часів. Вітчизняна машинобудівна промисловість, що нараховує майже півтори сотні розрізнених підприємств, не модернізована, оснащена технічно застарілим устаткуванням, технологічно відстала: зношеність технологічного устаткування досягає 70-80%, його середній вік - 30-35 років, а самі технології виробництва машин – жорсткі. Кількість сільськогосподарських машин скоротилася удвічі. Нині знос техніки галузі у 10 разів перевищує темпи її оновлення [8]. Наявна кількість тракторів і комбайнів не відповідає технологічній потребі. Зокрема, потреба у тракторах задовольняється лише на 62%, а у зернозбиральних комбайнах - на 54%. Мінімальна щорічна технологічна потреба у тракторах становить 17 тисяч, у зернозбиральних комбайнах - 5 тисяч [6].

Важливою проблемою постає процес «старіння» кадрів. На кожну тисячу працездатних у селі припадає близько 760 пенсіонерів і непрацездатних [7]. Наростають відмінності між містом і селом в умовах праці, побуту, якості життя, що і спричиняє відплив населення з села в місто, а отже і знищення усілякого стимулу для розвитку села та ресурсів у ньому. Зокрема за січень 2011р., в порівнянні з груднем 2010р., відплив населення з села в місто збільшився на 7,4% - до 585,6 тис. людей. Молоде покоління все частіше іммігрує у великі місця, де є всі умови для навчання та праці, цікавого відпочинку, через що частина кваліфікованих конструкторських, інженерно-технічних і робочих кадрів вже вважається втраченою, хоча щорічно ВНЗ випускають 15 000 юнаків і дівчат з аграрною освітою [5].

Варто відзначити також проблему іноземного інвестування, що характеризується послабленням матеріально-виробничої бази суб'єктів господарювання, зменшенням його прибутковості і рентабельності, існування низького рівня концентрації і спеціалізації виробництва, слабкого розвитку інфраструктури аграрного ринку. Достатня кількість фінансових ресурсів є запорукою оновлення та вдосконалення матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва, підвищення його ефективності, забезпечення конкурентоспроможності аграрного сектору загалом. Матеріально-ресурсне забезпечення аграрного виробництва, його ефективний розвиток в умовах транзитивної економіки прямо залежать від обсягу, структури та напряму інвестицій – витрат на будівництво та ремонт виробничих приміщень, придбання сільськогосподарської техніки та обладнання, впровадження нових технологій, забезпечення достатнього рівня платоспроможності, зміцнення фінансової стійкості та поліпшення виробничої діяльності аграрних підприємств [3].

Для забезпечення ефективного та сталого розвитку вітчизняного сільського господарства за оцінками експертів загалом необхідно інвестувати в галузь щорічно близько 20 млрд. грн., що в 10 разів більше, ніж фактично вкладається протягом останні років [8].

Також використання сільськогосподарських угідь не покращує ситуації. В Україні із 60,3 млн га земель 42,8 млн га (70,9%) займають землі сільськогосподарського призначення, у тому числі 41,6 млн га сільськогосподарських угідь, з яких 32,5 млн га ріллі [7]. Більша частина чорноземів вже виснажені, вони втрачають свою продуктивність через недотримання правил обробки землі. Ґрунти не підтримуються добривами та іншими корисними елементами. А вміст гумусу зменшується з кожним роком. Найбільше втрачено гумусу в 60 – 80-х роках минулого століття, що зумовлено інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва за рахунок зростання площ під просапними культурами, передусім цукровими буряками та кукурудзою. У цей період щорічні втрати гумусу сягали 0,55 – 0,60 т/га. На жаль, процеси де гуміфікації протягом останніх 20 років не зупинилися, а продовжують відбуватися з високою ефективністю [1].

Відзначені тенденції розвитку аграрного виробництва свідчать про нереформованість аграрного сектору України, відсутність цілеспрямованих заходів державної політики, спрямованих на забезпечення стабільності власного продовольчого ринку та використання потенційних вигод від зростання присутності України на світових ринках продовольства.

Саме тому, для вирішення вищезазначених проблем потрібно вжити ряд певних заходів, а саме:

- запровадження механізмів пільгового довгострокового кредитування сільськогосподарських товаровиробників при придбанні ними сільськогосподарської техніки; виконанні послуг сторонніми організаціями із встановлення відповідного обладнання;

- сприяння залученню промислового капіталу у розвиток сільськогосподарського виробництва через формування вертикально інтегрованих агропромислових структур;

- створення нових аграрних підприємств за рахунок приватних інвестицій;

- створення новітніх технологій вирощування та підвищення урожайності сільськогосподарських культур, забезпечення приросту поголів'я худоби [4];

- фінансування сільськогосподарського виробництва та забезпечення фінансової підтримки виробників насіннєвого матеріалу, науково-дослідних установ, сортовипробувальних станцій [4];

- сприяння створенню незалежних сертифікованих центрів оцінки якості та безпечності продуктів харчування, які на основі відповідного аналізу мали б можливість маркувати продукцію відповідним знаком якості;

- контроль за використанням і охороною земель сільськогосподарського призначення, який полягає у забезпеченні додержання земельного законодавства при укладанні земельно-правових угод, запобіганні забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, накладанні відповідальності (цивільної, адміністративної або кримінальної) за приховування від обліку та подання неповної інформації землекористувачами про стан угідь;

Отже, реалізація даних заходів допоможе створити сприятливі умови для сталого та ефективного розвитку аграрного сектору України, що у свою чергу вплине на забезпечення продовольчої безпеки країни.

Використана література:

1. Бердіхін О.О. Економічні аспекти контролю збереження родючості грунтів при оренді земельних часток (паїв) // Моніторинг, охорона земель і підвищення родючості ґрунтів. – 2012 р. – с – 37 - 43

2. Ефективність використання трудових ресурсів аграрного сектору економіки України ⁄⁄ Економіка АПК. – 2011р. – С – 102 – 103

3. М.М. Ковальчук Тенденції розвитку інвестиційної діяльності у сільському господарстві та її вплив на результати // Економіка, планування і управління галузі – 2009 р. - С.166 - 167

4. О.І. Кондратюк Конкурентоспроможність сільського господарства та шляхи її підвищення // Економіка та управління національним господарством– 2011 – с. – 58 - 63.

5. Сергій Тулуб Кооперативний рух на селі – 2012р. – С.1

6. Скоцик В.Є Технічне переозброєння сільського господарства: сучасний стан та проблеми вирішення // Всеукраїнський науково-виробничийжурнал. – 2012р.- С.72

7. Сучасні проблеми сільського господарства України та можливі шляхи їх подолання // http://www.rusnauka.com/15_APSN_2010/Economics/65100.doc.htm

8. Проблема іноземного інвестування у сільське господарство України // http://www.rusnauka.com/2_ANR_2010/Economics/4_56869.doc.htm