DMITRIENKO JU.N.  (ДМИТРІЄНКО Ю.М., ЗДОБУВАЧ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ ДОКТОРА ЮРИДИЧНИХ НАУК  КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЬНОГО  УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ  ТАРАСА ШЕВЧЕНКА)

 HISTORY: THE NATURE OF THE UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS ( ІСТОРІЯ:

ПРИРОДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ)

 

ЧАСТИНА 1.  УКРАЇНСЬКА ПРАВОВА СВIДОМIСТЬ ЯК НАЦIOНАЛЬНА: НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ

 

ЗМІСТ

 

Вступ.    

Розділ 1. Національна природа української правосвiдомостi

1.1.               Джерела чинника національного в українськiй правовій свідомості

1.2.               Національнi домiнанти в структурі і функціях української правової свідомості

Розділ 2. Роль національної самосвідомості у формуванні правової свідомості українських громадян  (на приклді кримсько-татарського народуУкраїни)

2.1. Національні особливості становлення української правової свідомості

2.2. Українська національна самосвідомість:  проблеми становлення та розвитку української правової свідомості.

ЛІТЕРАТУРА       

                                             ВСТУП.

    Актуальність теми дослідження. Складна суспільно-політична ситуація, що перманентно та непрогнозовано змiнює вектори розвиткових тенденцiй України та українського права, гостро пiдкреслює необхідність формування правової держави і корінного розв’язання  проблем національних і міжнаціональних відносин. Останнi  вимагають підвищеної уваги влади, правової науки та практики до всіх проявів і шляхів розвитку національного початку, який, залежно від ступеня задовiльнення  національних інтересів і потреб в системі суспільного розвитку, отримує в процесі еволюції різні контури, що полiфонiчно та рiзноджерельно впливають на правовий статус актуальних проблем українського правотворення.

    Правова самосвідомість - закономірний результат в розвитку будь-якого народу, наслідок зростання національного, перш за все, особистiстогенного елементу у змісті правосвідомості. Правова самосвідомість істотно змінює відношення народу, нації до свого правового стану у взаємозв'язках з іншими народами, націями з погляду справедливості, моральності, гуманізму. Це, по суті, актуалізація національної правової самосвідомості, що як правова етнотрадицiя мiцно пов’язує сучасний  та минулий досвiд правового нормотворення та правозастосування.

    Історія правового розвитку України свiдчить, що її правовий розвиток достатньою мірою ніколи не забезпечувався. Відсутність зваженої політики за відношенням до націй завжди була характерна для національної політики держави як в імперський, радянський, так і в постсоціалістичний періоди.

    При існуючій міжнаціональній напруженості в офіційній національній політиці центру до цих пір не вироблено жодного концептуального програмного документа зi стабілізації міжнаціональних відносин, в якому враховувалися б національні особливості правосвідомості рiзних верств населення, включаючи Крим, татарське населення. Цей чинник ніколи не враховувався в правовій сфері розвитку української нації: у правотворчому процесі, у правозастосовувальнiй практицi, у діяльності правоохоронних органів і в багатьох інших сферах юридичної практики.

    Необхідний цілеспрямований, конструктивний, гнучкий, зважений підхід до вирішення національних проблем з урахуванням всіх об'єктивних і суб'єктивних причин, що впливають на їх характер і особливості. Адже правова стабілізація і координація національних і міжнаціональних відносин - це вельми складний процес, що вимагає урахування специфіки багатьох чинників, включаючи становлення і розвиток самобутності і своєрідності національного в правовій свідомості суспільства і індивідів, що склалася в національному правовому житті народів. Складна ситуація викликає необхідність ретельного аналізу національних особливостей в змісті української правової свідомості, вимагає істотного коректування національної політики, що проводиться, у сфері права, юридичної практики. Вказані обставини і продиктували необхідність вибору даної теми.

    Мета монографiчного дослідження - показати місце національних особливостей в українськiй правосвідомості в співвідношенні із загальними аспектами суспільної правосвідомості, охарактеризувати значення правосвідомості в сучасному суспільному розвитку, показати роль української правосвідомості в розвитку національних і міжнаціональних відносин, в розв’язаннi міжнаціональних конфліктів і суперечностей. Для цього визначаються наступні завдання: 1) провести аналіз методологічних підходів до визначення природної суті правосвідомостi, їх впливи на національний правовий розвиток; 2) вивчити національні особливості правосвідомості, виявити характер їх впливу на структуру, функції, динаміку української правової свідомості, 3) показати розвиток національного чинника в правосвідомості, його вплив на національний правовий розвиток і міжнаціональні відносини на прикладі кримсько-татарського народу; 4) вказати на причини загострення міжнаціональних конфліктів на Кримському пiвостровi з позицій нормативної рацiоналiзацiї української правоcвiдомостi;  5) виявити механізми оптимізації діяльності владних структур в плані розв’язання актуальних національних проблем; 6) сформулювати рекомендації з ефективнішого правового управління національними відносинами в системі суспільного розвитку з позицій прогресивних розвиткових тенденцiй української правової свідомості.

    Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом монографiчного дослідження є: розвиток національних особливостей правосвідомості народів України, їх вплив на загальнонаціональний українськiй правовий розвиток і відносини між народами; основні політичні і правові чинники, що здiйснюють вплив на розвиток національних особливостей української правосвідомості за сучасних умов; правовий механізм стабілізації міжнаціональних конфліктів за сучасних умов; методи оптимізації діяльності владних структур з усунення виникаючих міжнаціональних конфліктів на основі права і правової свідомості.

    Предметом дослідження виступають: історія розвитку аціонального в українськiй правосвідомості; відношення властей до національних особливостей правосвідомості народів (на прикладі кримсько-татарського народу Кримського пiвострову Кавказу); юридична, історична, політична і інша наукова література, що стосується проблем становлення і розвитку національних особливостей правосвідомості.

     Новизна роботи полягає в тому, що автор, враховуючи сучасні тенденції розвитку українського суспільства відносно прав людини, націй, що отримали закріплення в Конституції України, як теоретико-методологічну основу правового розвитку народів, використовує доктрину природного права, згідно якої iстинний правовий розвиток будь-якого суспільства відбувається тiльки з урахуванням національних особливостей правосвідомості всіх народів та нацiональностей України [1-170]. На думку автора, основними  принципами цієї теорії є: свобода, рівноправ'я, недоторканність власності, захист від свавiлля влади, свобода влади, «дозволено все, що не заборонене законом» та iн.

За нових історичних умовах розгляд проблеми розвитку національного в правосвідомості з такої точки зору допоможе глибше оцінити рівень розвитку народів і нацiональностей України, який вимагає значного збільшення  вимог національної української правової самосвідомості.

    У науковій літературі проблеми суті, структури, функції правосвідомості в співвідношенні з її національними особливостями на базі ідей, норм і принципів природного права в контексті їх впливу на національне правове життя та міжнаціональні відносини практично не розглядалися.

    Проблему розвитку суспільної правосвідомості досить глибоко і докладно розглядали П. П. Баранов, Д. Т. Вельський, Н. Л. Бура, Е. Л. Лукашева, Р. С. Остроумов, І. Ф. Покровський, Д. Л. Потопейко, І. Ф. Рябко, В. Л. Сирцева, І. Е. Фарбера. Ю.М. Дмитрієко та ін. Проте в період існування тоталітарної держави національні аспекти становлення і розвитку суспільної правосвідомості з різних причин залишалися маловивченими в юридичній науці. У зв'язку із зростанням національної правової самосвідомості, його впливи на національне правове життя і на міжнаціональні відносини проблема вивчення національних особливостей правосвідомості стає сьогодні однією з вельми актуальних.

    У дослідженні автор дає характеристику ролі національного в українськiй правосвідомості та  обгрунтовує необхідність використання правосвідомості у сфері стабілізації національних відносин і розв’язання міжнаціональних конфліктів, показує необхідність використання національних особливостей правосвідомості в національній політиці; у правовій сфері; у правотворчій і правозастосовувальнiй діяльності. При цьому в роботі визначається механізм впливу національної за суттю правосвідомості на суспільне життя з метою: 1) сприяння викорінюванню iдейно-свiтоглядно несбалансованих націоналістичних і шовіністах тенденций; 2) затвердження принципів міжнаціональної згоди, співпраці, взаємодовіри та iн.; 3) виховання високої правової культури населення.

Методологія і методика дослідження. Методологічною основою дослідження є матеріалістична діалектика як загальнонауковий метод пізнання. У зборі інформації, фактичного і теоретичного матеріалів використовувалися соціологічний, історичний, порівняльний, логічний та інші методи дослідження.

    В ході дослідження автором були використані роботи вітчизняних і зарубіжних вчених з правової теорії, історії, соціології, соціальної психології та національнної політики. Емпіричною основою роботи є результати анкетного опиту 1020 жителів автономної республік Крим з числа національних меншин.

       Теоретична і практична значущість дослідження.

       Викладені в науковiй монографiї положення, висновки і пропозиції можуть бути використані, як нам уявляється, в: 1) практичній роботі зi стабілізації та бiльш ефективнішому правовому врегулюванню міжнаціональних відношенні і конфліктів, з вироблення відповідної національної політики в АР Крим;  2) правотворчому процесі та у правозастосовувальнiй практиці;  3)       процесі підвищення правової культури населення АР Крим; поліпшеннi правового виховання особи на основі принципів справедливості та моральності; підвищеннi в цілому рівня ефективності наукового управління суспільством в національній і міжнаціональній сферах;  4)           учбовому процесі - в лекціях, семінарських заняттях з правової теорії.

Наукова апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження і основні положення наукової монографiї неодноразово обговорювалися на наукових конференціях. Автор виступав з доповідями: "До питання про національну правосвідомість" - на міжвузівській науково-практичній конференції в м. Ростове-на-Дону, в 1997 г.;"Диалектика     національного і інтернаціонального в правосвідомості" - на міжвузівській науковій конференції ад'юнктів, претендентів і слухачів в р. Ростове-на-Дону, в 1997 г.; "Національна психологія і правосвідомість" - па міжвузівської наукової конференції ад'юнктів, претендентів і слухачів в м. Ростове-на-Дону, в 1997 г.; "Роль звичаїв і традицій в становленні національної правосвідомості" - на міжвузівській науковій конференції ад'юнктів, претендентів і слухачів в м. Ростове-на-Дону, в 1997 г.; "Національна правова психологія і національні відносини" - на міжвузівській науково-практичній конференції в м. Ростове-на-Дону, в 1997 г.; "Правосвідомість в системі національних відносин (на прикладі народів Північного Кавказу)" - на науково-практичній конференції в м. Ростове-на-Дону, в 1998 г.; "Правопріменітельная діяльність і національні особливості правосвідомості" - па щорічної науково-практичної конференції слухацького наукового суспільства в м. Краснодарі, в 1998 г.; "Національна правосвідомість російського суспільства і проблеми вдосконалення правової системи" -на науково-теоретичної конференції в м. Ростове-на-Дону, в 1998 р. Тези цих доповідей опубліковані в збірках РЮИ МВС РФ "Проблеми співвідношення міжнародно-правових і внутрідержавних механізмів забезпечення має рацію і свобод особи" (1997 р.), "Міліція. Право. Особа (1997), "Проблеми боротьби із злочинністю в умовах Северо-кавказського регіону" (1997 р.), "Актуальні проблеми боротьби на Північному Кавказі" (1998), "Російська державно-правова ідеологія" (1998 р.), в збірці К'ЮИ МВС РФ "Актуальні питання вдосконалення діяльності правоохоронних органів" (1998 р.), в збірці НЮИ Спбу МВС РФ «Діяльність   ОВД   по   локалізації   злочинності   в умовах   Северо-кавказського регіону» (1999 р.).

Результати дослідження використовуються автором при читанні лекцій та проведеннi семiнарських занять з правознавства в ХНАДУ, в ХІЕ, МСУ, ХНАУ, КІПУ.

 

РОЗДІЛ 1. НАЦІОНАЛЬНА ПРИРОДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСВIДОМОСТI

 

       Давайте прислухаємось до тривожних слів провідного наукового співробітника Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України Лідії Ткаченко:  «В Україні мають шанс дожити до пенсії майже 70 % чоловіків і  85  %   жінок.   нас вірогідність дожити до пенсійного віку мають майже 70  % чоловіків і  85  %   жінок,  а після  тривалість життя для чоловіків складає в середньому 15,5, а для жінок - понад 20 років" [9] -  повідомила вона. Вона також відмічає, що для розробників пенсійної реформи визначальної являється не стільки тривалість життя у цілому, скільки період перебування на пенсії.Ткаченко виразила переконання, що державі слід виділяти більше засобів на охорону здоров'я. "Того,  що є зараз, замало. Це велика проблема. Має бути створена відповідна структура для медичного обсслуговування українців - на це владі, в першу чергу, слід робити акцент"[9], додала вона.Нагадаємо, раніше в Україні було прийнято поетапне.збільшення пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років із збільшення страхового стажу на 10 років для чоловіків і  жінок. Справа полягає у тому, що Лідія  Ткаченко говорить, у нашому контексті, про масових і колективних первинних суб’єктів української правової свідомості та культури (вторинних суб’єктів законодавчої свідомості та культури – фізичних осіб, невладних фізичних і юридичних осіб), чиї україноментально структуровані первинні природні права суттєво, істотно та деградаційно порушені та вони зазнають суттєвого скорочення у своїй чисельності за різким істотним зменшенням тривалості життя. При аналізі таких сухих статистичних фактів не може не виникнути нове запитання: «А чому пані Лідія  Ткаченко не приводить офіційних даних про середню тривалість життя чинних міністрів, депутатів Верховної Ради України, інших вищих посадових осіб, які  з екранів телебачення, не дивлячись на їх немалий вік, одружуються на двадцятирічних і забувають про своїх старих  вірних дружин, виглядаючи дуже впевненими у собі та у своїх перспективах, а також особливо не поспішають на пенсію за власного бажання? Чому це так? А чому пані Лідія  Ткаченко не говорить про розмір заробітної платні та пенсії таких «слуг народу»? Про розмір заробітної платні пересічних громадян? Про прожитковий мінімум для міністрів, депутатів? Тому, що такий стиль правового мислення за чинним позитивним правом зумовлює необхідність вживання категорій правового усвідомлення канонізовано захищаючих владу завжди суб’єктів позитивного права та відповідної форми позитивної правової свідомості як чисто теоретичних усередненозлочинних за кризового праворозвитку для всіх одразу та для кожного суб’єкта української правової свідомості одразу тощо абстрактних правових категорій. Одтак, за позитивним правом і правознавством звичайна правова свідомість (а більш вірніше – позитивна правова свідомість) як типово одномірна, конкретно-історично-лінійна модель внутрішнього правосприйняття, обмеженого можливостями даної конкретно-історичної правової епохи, - є  одним з умовно спрощених лінійних теретичних конструктів, основ та однією з елементарно спрощених лінійних сфер (площин, типів) наукових моделей, як правило, за звичайних практичних умов існування, становлення та функціонування механізмів правового усвідомлення дійсності (родова правова природа) та правової дійсності (видова правова природа) природно більш складних форм національних, політичних, релігійних та інших синергетичних нелінійно структурованих форм правової свідомості, серед котрих найбільш істотною є форма національної правової свідомості, яку є більш доцільним називати за назвою титульної нації, у нашому контексті – української, в російському контексті – російською правовою свідомістю, в німецькому контексті – німецькою правовою свідомістю та ін.  У такому разі звичайно ідентифікована правова свідомість за позитивним правом є не тільки однією з великої кількості ймовірних теоретичних основ, але елементарною, за  догматизовано схематично-раціонально спрощеною теоретичною моделлю, функціональною версією та максимально зрозумілим за мінімальнопараметрально змістовним теоретичним досвідом формування тих більш складних форм правової свідомості, що найчастіше зустрічаються у традиційному правовому житті за будь-яких часо-просторів правового усвідомлення дійсності та правової дійсності. Так, за позитивним правом та за позитивною правовою наукою правова свідомість (правосвідомість), разом з формами суспільної свідомості і разом з політичною, моральною, філософською та іншими формами свідомості відображує суспільне буття. Містить в собі поняття, уявлення, судження, почуття, емоції, концепції, теорії, програми. Зумовлена соціально-економічним устроєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його загальної культури. Ідеологічні елементи правосвідомості виступають в якості головних елементів правової культури та правового виховання. За таких підходів звичайна позитивна правова свідомість презентується як типове теоретичне поняття (або теоретичний труп), яке універсально абстрактно підходить ліше для будь-якого наукового її вивчення без концептуального визначення її істотної природи та істотних властивостей, можливостей і функцій, які набагато  є важливішими у живому правовому житті. Тобто у теоретичному понятті правової свідомості як типово абстрактному понятті є лише набір мінімально істотних теоретичних конструктів (при чому  їх кількість з часом збільшується), які універсально підлегло існують у правовій свідомості кожного народу, суспільства, кожного індивіда, але як вони функціонують та як змусити їх максимально функціонувати, - таке завдання правова наука поки не ставить на повістку дня у зв'язку з їх складністю. Вона обмежується науковим описом цих теоретичних конструктів. Виникає гостра потреба у вивченні істотної природи, істотних властивостей, можливостей і функцій, котрі у теоретичній правовій свідомості виявити абсолютно не є можливим у зв'язку з відсутністю істотної її прив'язки до конкретно-історичного субстрату, матеріального її носія, суб'єктів, об'єктів, предметів, правовідносин, проблем і перспектив. Без такої прив'язки вивчити істотну природу будь-якої правової свідомості, її визначити неможливо та й це ні до чого не потрібно. Правова категорія та правове поняття "правова свідомість" як теоретична наукова категорія не має жодної правової цінності, коли її не можна використати для реальних практичних правоперетворень та правозастовувань. Старе висловлювання класиків дорадянської і радянської правової думки про правову свідомість як форму відповідного державотворення та держави (Гегель, Тацій, Чефранов, Новгородцев, Ільїн, Козюбра, Сташис та інші) досі поки залишаються теоретичною фразою та істотних досліджень на цю тему не існує. Виникає потреба вийти за межі теоретичної правової свідомості та зв'язати її з суспільним життям (родова правова природа) та правовим життям (видова правова природа), які є за відношенням до правової свідомості старшою детермінантою природою, що здатні визначити її максимальні властивості, можливості, вимоги та потреби як ті істотні та суттєві, на той час котрі у теоретичному понятті "правова свідомість" ніяким чином виявлені не можуть. За нашими дослідженнями максимальні функції правової свідомості здатні виявлятися конкретно-історично за типово національною формою. Одже задля виявлення істотних і суттєвих природних властивостей будь-якої правової свідомості, проявлених з максимальною силою, слід вивчати більшою мірою не стільки теоретичну правову свідомість, а правову свідомість, верифіковану у її соціально-прогностичному аспекті та скільки у зв'язку з її історичними та/або сучасними істотними різноджерельними конкретно-історичними субстратами, матеріальними її носіями, суб'єктами, об'єктами, предметами, правовідносинами, проблемами і перспективами (http://uk.wikipedia.org/wiki). Ми продовжуємо нескінченну тему первинних і вторинних суб’єктів української правової свідомості як типово національної та ставимо наступне питання: Чому вторинним суб’єктам української правової свідомості вистачає однієї основної роботи з однією трудовою книжкою, а невладним первинним суб’єктам зазначеної української правової свідомості та культури не вистачає грошей не тільки з однієї основної (що строго дозволено законодателем, інше заборонено), але й з інших додаткових робіт на мінімальне та до того ж примитивне задоволення своїх природних мінімальних фізіологічних потреб і вимог як потреб і вимог родової правової природи? Чому пересічна людина не може працювати на двох, трьох та ін. основних роботах, виплачуючи чесно всі податки? Чому зараз перестали говорити про те, що всі люди рівні? Мабуть тому, що права владних суб’єктів, або у нашому контексті, ідеологічні права вторинних суб’єктів правової свідомості (первинних суб’єктів законодавчої свідомості та культури – юридичних осіб, владних юридичних осіб, владних фізичних осіб) набагато краще конституційно захищені та захист здійснюється набагато ефективніше самою Конституцією України – Основним Законом України, на відміну від ментальних прав первинних суб’єктів правової свідомості та культури, котрі мають лише право на судовий захист своїх первинних природних прав. А що робити, коли у людини не вистачає заробітної платні доїхати до суду, щоб подати заяву про порушення його права, що знаходиться далеко від її постійного місця мешкання? Та це за умов, коли всім відомо про те, кого дійсно захищають суди та як.  Про це ми вже писали раніше у наших численних працях. Виникає гостра теоретико-практична потреба ретельного дослідження нами виявлених широких параметрально-парадигмальних основ становлення й розвитку української правової свідомості та культури: ідейно-світоглядна (ідейно-світоглядний центр їх розвитку - правова психологія, практична психологія, наукові основи правової психології) та нормативно-правова (нормативно-правовий центр їх  становлення - наукова ідеологія, наукова теорія права, правової свідомості, законодавчої свідомості та культури), котрі ми ідентифікуємо двома вісями (вісь розвитку та становлення) української правової свідомості та культури. За умов пріоритету ідейно-світоглядної параметрально-парадигмальної основи становлення й розвитку української правової свідомості та культури процеси розвитку домінують, за умов пріоритету нормативно-правової параметрально-парадигмальної основи – процеси становлення домінують.                    

      За ідейно-світоглядною віссю розвитку української правової свідомості та культури формуються різнолінійні, більшою мірою нелінійні властивості української правової свідомості та культури, республіканські, демократично структуровані правові традиції, республіканська форма правової свідомості та культури, власне, республіканське українське статичне право та демократично структуровані механізми правового регулювання суспільних відносин. За цією віссю формуються нетрадиційні суспільства, типи правового розуміння. Такі процеси вивчаються різними гуманітарними, філософськими науками, науками методологічного плану та опосередкування, серед котрих домінують філософські та синергетичні детермінанти. За нормативно-правовою  віссю становлення української правової свідомості та культури формуються лінійні, меншою мірою різнолінійні властивості української правової свідомості та культури, монархічні, авторитарно та тоталітарно структуровані правові традиції, монархічна форма правової свідомості та культури, власне, монархічне статичне українське право та авторитарно та тоталітарно структуровані механізми правового регулювання суспільних відносин. За цією віссю формуються традиційні суспільства, типи правового розуміння. Такі процеси вивчаються переважно історичною та правовою позитивною науками, методичного плану та опосередкування, серед котрих домінують лінійні історико-правові детермінанти. Отож, задля вивчення одномірних, лінійних, теоретичних, універсальних, абстрагованих (теоретичних, «неживих», непроктологічініих,  необ’ємних, нелінійних, нерівноважних, нефілософських, нерізнолінійних несинергетичних), основ будь-якої практичної правової свідомості, характерних для будь-яких, історичних та сучасних правових свідомостей, слід вивчати її вузьку, видову, науково-теоретичну, ідеологічну, наукову, нормативно-регулятивну природу за теорією і історією держави та права, історією держави і права та за іншими науками, вивчаючими видову, видову правову природу будь-якого природного явища та/або процесу, але при чому ці основи будуть мати мінімально спрощений, неповний, нерефлексивно зменшений й трансцендентий, конкретно-історично обмежений за непарадигмальними їх параметрами, елементарний, лінійний характер, що ідентифікується, верифікується та презентується у межах теоретико-практичного дискурсу тільки певної конкретно-історичної епохи становлення української правової свідомості, за відповідними принципами та закономірностями становлення, як певного її хронологічного періоду, максимально детермінованого техніко-технологічними, та нормативно-правовими вимогами, потребами, можливостями та перспективами цього хронологічного періоду. Задля вивчення реальних складних, «живих», різномірних, мультитеоретичних, мультиуніверсальних, мультиабстрагованих,  проктологічініих,  об’ємних, нелінійних (нерівноважних, філософських) і різнолінійних (синергетичних) основ будь-якої теоретичної правової свідомості, характерних тільки для певної історичної та/або сучасної правової свідомості, слід вивчати її широку, родову, ідейно-світоглядну природу за методологією, синергетикою правової свідомості, культури, права, філософією правової свідомості, культури, права, та за іншими науками, вивчаючими родову, родову правову природу будь-якого природного явища та/або процесу, при чому ці основи будуть мати максимально ускладнений, рефлексивно збільшений й трансцендентальний, повний, універсалізований, неконкретно-історичний характер за парадигмальними їх параметрами, мультиелементний, нелінійний і різнолінійний характер, що ідентифікується, верифікується та презентується у межах ідейно-світоглядної, ментально-правової, національно-етнічної та психолого-правової парадигми і методологічно-правового дискурсу будь-якої  історичної чи/то сучасної епохи розвитку української правової свідомості, за відповідними принципами та закономірностями розвитку, як універсалізовано типізованими її хронологічними періодами, максимально нерівноважно детермінованими,  ідейно-світоглядними та культурно-правовими потребами, можливостями та перспективами будь-якого  хронологічного періоду її розвитку. Додамо також, що за нашими проведеними дослідженнями, ідейно-світоглядна параметральна основа формування української правової свідомості та культури, маючи широку родову правову природу, що характерна більшою мірою процесам розвитку української правової свідомості та культури, нами ідентифікується як типово національна, в котрій максимально виявляються всі її функціональні властивості, характеристики та перспективи та за іншими параметрами вони більш максимально або істотно не здатні виявлятися та/або навпаки, здатні до приховування. Саме за таких процесів девіації розвитку української правової свідомості формуються максимально адекватно вимогам и потребам конкретно-історичного правового процесу та прогресу у цілому тощо. Тому, говорячи про наявні пріоритети ідейно-світоглядного формування української правової свідомості та культури, котрі можуть бути тільки конкретно-історичними, ми маємо на увазі істотне формування національної природи, специфіки та певної, конкретно-історичної форми суспільної ідентифікації та законодавчо-технічної презентації цих розвиткових процесів. При цьому найголовнішою нормативно-правовою рисою ідейно-світоглядного розвитку української правової свідомості та культури є стійка домінанта формування різноджерельних та різнолінійних девіацій у розвитку правової свідомості, котрі вибудовують модель  типової української девіантної правової свідомості та культури як однозначно оптимальну та пріоритетну за певних конкретно-історичних умов. Тобто за умов розвитку української правової свідомості та культури формується узагальнена типова модель української девіантної правової свідомості та культури (девіантної правової свідомості та культури) та зникнення девіантності української правової свідомості та культури може відбутися лише за остаточного ствердження нової конкретно-історичної правової ідеї у новій українській Конституції як її конституційній правовій ідеї. Саме з виникненням і ствердженням у правовому полі України нової Конституції як Основного закону починається становлення української правової свідомості та культури як національної за родовими правовими ознаками, та як типово юридичної (або законодавчої) за видовими правовими ознаками. При цьому природними критеріями юридично-технічного (законодавчо-технічного) вибудовування такої моделі (форми, змісту) української правової свідомості та культури є ментальне структурування правових норм, процесів та відносин на засадах реальної природної щільності україноментальної складової пропорції формули української правової ідіоми. Саме пріоритете використання у процесах формотворення української правової свідомості, самою українською правовою свідомістю та культурою універсального пріоритету ментальної відсоткової щільності україноцентричної складової пропорції формули української правової ідіоми є показником                 її розвитку, еволюційності та прогресивності. Саме за таких умов українська правова свідомість та культура формуються або розвиваються як типово національні. При чому за титульною нацією – українською - доцільним є встановлювати назву даної національної правової свідомості та культури – українська правова свідомість та культура. Отож, ідентифікуючи будь-яку правову свідомість та культуру за пріоритетами її ідейно-світоглядного становлення як родовими правовими її критеріями природного конкретно-історичного процесуального розвитку, а не становлення, - ми презентуємо будь-яку правову свідомість та культуру як типово національну, в котрій максимально повною мірою ідентифіковані, верифіковані та презентовані водночас тощо всі її родові правові можливості, детермінанти, властивості  та перспективи. Саме ідейно-світоглядна модель української правової свідомості та культури як типово національних, є зразком істотної, функціонально значимої світової моделі української правової свідомості та культури, її істотних світових об’єктів, суб’єктів, предметів як істотних світових об’єктів, суб’єктів, предметів чинної української правової системи та статичного права, а рівно й презентацією їх світових статусів, котрі за певними та/або повними конституційними стандартами регулюють (або намагаються регулювати) суспільні відносини за кризового статичного правостановлення резонансно та/або нерезонансно за світовими стандартами. Зі з’явленням нової Конституції України як Основного Закону, - українська правова свідомість, набуваючи правомірно закономірного пріоритетного статусу видової правової природи у межах даного конкретно-історичного періоду її розвитку, обмеженого сферою тільки нормативного впливу конституційних детермінант, з першого місця поступово віддаляє швидко старіючі у зв’язку з їх непріоритетністю ідейно-світоглядні розвиткові тенденції, традиції української правової свідомості та культури (природні ментальні права, інтереси, моделі розвитку) та швидко формуючи видові правові інтереси, проблеми та перспективи (конституційні, ідеологічні, штучні права, інтереси, моделі розвитку), суть котрих зводиться до того, що на перше місце висуваються процеси становлення не національної правової свідомості, як за періодів розвитку, котра буда єдиним механізмом регулювання суспільних відносин за тотально несформованого статичного права, а статичного національного права або української національної правової системи та законодавчої культури. Починається процес зворотного розвитку української правової свідомості та культури, фактично, у нових процесах іі становлення. За процесів же становлення української правової свідомості та культури першими стають вторинні суб’єкти української правової свідомості та культури (первинні суб’єкти законодавчої свідомості), котрі природно схильні у зв’язку з власною вторинністю за походженням у світі та Всесвіті до ідеологічної та іншої неприродної узурпації власних владних повноважень за рахунок неправомірного ущімлення природних ментальних прав первинних суб’єктів правової свідомості та культури, прикладом чого й є вище приведені слова провідного наукового співробітника Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України Лідії  Ткаченко. Іншими словам говорячи, зі з’явленням нової Конституції України розпочинається процес переформатування процесів становлення доконституційних суспільних відносин, форм недержавно-правової української правової свідомості та культури у типові конституційні, державно-правові, з неформально пріоритетною формою державно-правової свідомості та культури. Про те, що іноді таке переформатування суспільних відносин може відбуватись найчастіше, або як правило, з самого початку, на неприродній нементальній основі, особливо ураховуючи різноментальне (україноцентричне, європейськоцентричне, азіатськоцентричне (кримськотатарське), російськоцентричне) наповнення української правової ідіоми та культури, що власне й підштовхує до формування пріоритету неприродних шляхів становлення української правової свідомості та культури  – мало пишуть. Та про процеси становлення української правової свідомості та культури майже зовсім не пишуть. Але останнім часом все більш та більш з’являється свіжих оригінальних підходів щодо вивчення процесів становлення, перш за все, статичного українського права та/або української правової системи тощо, наприклад, у нашому контексті, може презентувати досить серйозна у методологічному відношенні наукова стаття  Аблязова Д. Е. [8]. Так у науковій статті дослідника, фактично, здійснена перша спроба типового, але прогресивного аналізу з точку зору української позитивної правової науки у порівняльному відношенні за Конституцією України  правових термінів та категорій «права людини» та «права громадянина», які нами раніше інтерпретувалися за нашим дисертаційним  контекстом як ментальні права первинних суб’єктів та ідеологічні права вторинних суб’єктів української правової свідомості та культури. За правовими ідеями дослідника формуємо наші тези про те, що найбільш важливим, першорядним питанням як для теорії, так і для практики прав людини є питання про те, що собою представляє явище «права людини – первинного суб’єкта правової свідомості»... Тривалі пошуки відповіді на це питання привели людство до розуміння того, що правами людини (ментальні права первинних суб’єктів української правової свідомості та культури – Ю.Д.) є продовження соціально-природних і інтелектуально-духовних властивостей самої людини (первинних суб’єктів української правової свідомості та культури)», додамо, - за природних шляхів формування української правової свідомості та культури  У цьому відношенні за зразками прав людини ментальні права первинних суб’єктів української правової свідомості та культури, дійсно є тим ціннісно-правовим орієнтиром, що дозволяє застосовувати «людський вимір» не тільки до держави, права, закону, законності, правового порядку, але і до громадянського суспільства та до вторинних суб’єктів правової свідомості тощо. Оскільки ступінь зрілості і розвиненості останніх залежить значною мірою від стану справ із правами людини, від обсягу  цих прав і їхньої реалізації. За правовими ідеями О.А. Лукашової, на котрі посилається дослідник, можна сформувати правомірні тези про те, що ментальні права первинних суб’єктів української правової свідомості та культури надають їм можливість не тільки  брати участь в управлінні державою, але і дистанціюватися від неї, самовизначатися в сфері приватного життя, вибору переконань, відношення до релігії, власності. Поглинання громадянського суспільства державою, одержавлення всіх сфер життя відбуваються там, де права первинних суб’єктів української правової свідомості або відсутні, або носять декларативний характер [1, с.13]. За останніми публікаціями в юридичній  літературі, вперше започаткованими нами раніше, ми розрізняємо категорії «ментальні права первинних суб’єктів української правової свідомості та культури» або «права людини», «права фізичної особи», «права невладної фізичної особи», «права невладної юридичної особи» і за різних умов рівні та/або протилежні їм - «ідеологічні права вторинних суб’єктів правової свідомості та культури» або «права громадянина», «права юридичних осіб», «права владних юридичних осіб», «права владних фізичних осіб». За правовими ідеями Аблязова Д. Е., котрий продуктивно інтерпретував положення відомих правознавців щодо розмежування прав людини та громадянина, зокрема доктора юридичних наук О.Ф. Скакун, формуємо тези про те, що ментальні права первинних суб’єктів української правової свідомості та культури і ідеологічні права вторинних суб’єктів української правової свідомості є тісно взаємозалежними, однак не тотожними поняттями. За правовими ідеями О.Ф. Скакун, які знову ж таки прогресивно використані у роботі Аблязова Д. Е., про відмінності та тотожності прав людини і громадянина формуємо такі наші тези про істотні наступні відмінності між ментальними правами первинних суб’єктів української правової свідомості та культури та ідеологічними правами вторинних суб’єктів української правової свідомості та культури: 1) ментальні права первинних суб’єктів української правової свідомості та культури – це позатериторіальні універсальні давні права, що мало з часом змінюються, існуючі незалежно від державного використання чи-то визнання, а також закріплення у законі і завжди залишаються поза історичними, дійсними та майбутніми структурними зв’язками їх носія з конкретною державою; 2) ментальні права первинних суб’єктів української правової свідомості та культури –  це загальновизнані, загальновідомі та загальносоціальні, тобто належать звичайній, пересічній людині як фізичній особи через факт народження як природні, невідчужувані права, тобто не завжди виступають як юридичні категорії (апатриди, біженці не мають статусу громадянства, але мають права людини); 3) реалізація ментальних прав первинних суб’єктів української правової свідомості та культури здійснюється у сфері будь-якого громадянського суспільства, де б не знаходились. Реалізація ж ідеологічних прав вторинних суб’єктів української правової свідомості та культури охоплює сферу відносин індивіда, юридичної особи за їхніми владними ознаками з певною державою [2, с.175]. За правовими ідеями М.Л. Заінчковського формуємо тези про те, що вторинний суб’єкт української правової свідомості та культури  – це неодмінна юридично структурована іпостась людини як учасниці законодавчого процесу у державі. Поняття вторинний суб’єкт української правової свідомості та культури фіксує те, чим з необхідністю стає і має бути людина у суспільстві. Але на відміну від істотної правової ідеї Аблязова Д. Е., котрий ідейно підтримує точку зору Заінчковського М. Л. про те, що говорячи про права людини та права громадянина, у нашому контексті – говорячи про ментальні права первинних суб’єктів української правової свідомості та культури і ідеологічні права вторинних суб’єктів української правової свідомості та культури – маємо на увазі начебто завжди єдиний суб’єкт – людину, що реалізовує свої невід’ємні (природні) права у площині спільного життя з іншими, - ми категорично не згодні. За нашими правовим ідеями – це майже одні й ті ж суб’єкти української правової свідомості та культури, або суб’єкти, чиї права можуть наближатися, навіть бути тотожними ( аде ніколи рівними бути не можуть) за одних умов, в першу чергу за природних шляхів становлення й розвитку української правової свідомості та культури, але за інших умов, в першу чергу за неприродних шляхів становлення й розвитку української правової свідомості та культури,  – це абсолютно інші суб’єкти української правової свідомості та культури, з абсолютно нетотожними права, обов’язками, вимогами, потребами та перспективами.  За нашими підходами, за природних підходів становлення української правової свідомості та культури, ментальні права первинних суб’єктів української правової свідомості та ідеологічні права вторинних її суб’єктів умовно співпадають або можуть співпадати. За неприродних – істотно різняться та можуть бути істотно антагоністичними у зв’язку з тим, що істотно порушуються за періодів розвитку української правової свідомості та культури, в першу чергу, ментальні права первинних її суб’єктів, вони ж можуть істотно не поновлюватись та приводити до масової загибелі первинних суб’єктів правової свідомості (підвищена загальна смертність населення, коли смертність перевищує народженість, заробітна платня та пенсія не відповідають реальної вартості життя за мінімальними природними стандартами (зараз – це менше 17 доларів на добу) у первинних суб’єктів української правової свідомості та культури, та навпаки у вторинних – непомірно високі заробітна платня та пенсії, які навіть вголос вимовляти соромно). Коли первинні суб’єкти української правової свідомості та культури формують істотну розвиткову опозицію до ідеологічних прав вторинних суб’єктів української правової свідомості та культури, різноджерельно, в першу чергу революційно, відстоюючи свої права. Вторинні суб’єкти української правової свідомості (українські громадяни, за нашими уточненнями, є природним продовженням первинних (людини), але за умов типово природних шляхів становлення й розвитку української правової свідомості та культури [3, с.128].  За істотними ідеями Д.І. Луковської та Аблязова Д. Е., розмежування ментальних прав первинних суб’єктів української правової свідомості та культури випливає з  розрізнення громадянського суспільства і держави, людини взагалі як приватної людини і «політичної людини – громадянина держави»: «В аспекті прав громадянина, громадянство – це особливий юридичний статус особи. Юридичне визнання одержує державна приналежність особи всередині країни і за рубежем, і особа наділяється в повному обсязі правами й обов’язками, передбаченими в законодавстві даної держави [4, с.34]. Слід підтримати вищезазначених вчених у тому, що це дійсно різні категорії. Там, де йде мова про права громадянина, існує необхідність у відповідному зв’язку фізичної особи та держави. Права людини (у нас – ментальні права первинних субєктів української правової свідомості та культури – Ю.Д.) – більш широка у суб’єктному складі категорія. Традиційно права (первинного субєкту правової свідомості та культури – Ю.Д.) людини поділяють на три покоління: перше покоління прав – це громадянські та політичні права (liberie); друге покоління – економічні, соціальні та культурні права (egalite) і третє покоління – колективні (солідарні) права (fraternite) [5, с.23].  В юридичній літературі права другого покоління пов’язують з існуванням соціальної держави. Так, В.В. Копєйчиков [6, с.64], О.А. Лукашева [1, с.202], І.В. Яковюк [7, с.22–27] вважають основним завданням соціальної держави створення умов і відповідальність за реалізацію прав людини «другого покоління». Це положення є центральним у сучасній концепції соціальної держави, адже держава, де реально не забезпечені вищеназвані права і яка навіть не прагне до цього, «однозначно не може іменуватися соціальною»  (Аблязов).  Додамо, що мабуть, давно визріла потреба у обгрунтуванні нових прав цих субєктів – масові (колективно правоусвідомлені) права – права на масове висловлювання доказового порушення природних прав первинних субєктів української правової свідомості та культури, масові права на конституційний захист мінімальних природних прав людини, або конституційне право на конституційний захист ментальних прав. Говорячи про українську правову свідомість та культуру як типово національні, ми тим самим говоримо про домінантну, пріоритетну родову правову природу, в котрій максимально, різноджерельно й різнолінійно ідентифікуються, презентуються та верифікуються водночас максимально сконцентровані, презентовані та різнофункціонально реалізовані першоприродні, ментально структуровані  можливості, вимоги та потреби.  Національна природа української правової свідомості та культури як така, що презентує максимальну природну суть, максимальне природне єство, максимальне природне призначення та квазиістотнішу властивість будь-якої правової свідомості та культури: бути завжди максимально істинним та істотним першоприродним корелятом за будь-яких часо-просторів як конкретно-історичного (тимчасового, мінливого), так й неконкретно-історичного (вічного) становлення й розвитку всіх (будь-яких) природних процесів розвитку, повязаних з видовим усвідомленням, правоусвідомленням, самоусвідомленням, правосамоусвідомленням будь-чого та будь-коли. Національне правове усвідомлення дійсності (родової, родової правової природи)  та правової дійсності (видова правова природа) природно матеріально презентується родовими правовими (родовими) процесами становлення й розвитку (з пріоритетами розвитку) відповідної національної мови, де сама національна мова є істотним матеріальним носієм (інформаційною знаковою  матерією правової свідомості,  межевою оболонкою) будь-якої національної правової свідомості та культури її масових, колективних та індивідуальних, з пріоритетом масових, первинних суб’єктів (фізичних осіб, невладних фізичних і юридичних осіб) як перших правових суб’єктів української правової свідомості у світі та Всесвіті, створюючих інші форми правової свідомості (законосвідомості) у першу чергу для вторинних її суб’єктів (юридичних осіб, владних фізичних і юридичних осіб). Вони є донорами правової свідомості для інших суб’єктів української та неукраїнської правової свідомості та культури за будь-яких часо-просторів її становлення та розвитку. Саме для процесів різнолінійного та різноджерельного розвитку української правової свідомості та культури типово властива за природних моделей різка та тотальна домінантна української національної правової свідомості та культури, котра формує одну з двох вісей (осей – рус.) формування української правової свідомості та культури – вісь розвитку української правової свідомості, що має максимально припустимі за того чи іншого конкретно-історичного періоду її розвитку – розвиткові девіації з напрямком руху від «околиці» української правової свідомості до її ідейного центру – української правової ідеї як типової конституційної правової ідеї. Українська правова свідомість як типово національна, що формується, природно  характерна періодам її розвитку та світоглядно-систематизовано уособлює різні, як правило, неспадкоємні конкретно-історичні моделі її формування, та створює неформальну, українотериторіально структуровану спадкоємність. За періодів розвитку української правової свідомості та культури найбільш характерними є девіантні моделі її формування. Тобто за цих періодів розвитку українська правова свідомість суспільно є більшою мірою максимально девіантною, маргінальною та намагається стати, але не стає делінквентною, тому що за періодів розвитку природним для української девіантної правової свідомості є намагання вирватись зі свого природно девіантного розвиткового змісту, тому вона остаточно є й регулятивно десистемною. Говорячи про українську правову свідомість та культуру, у тому числі й про українську девіантну правову свідомість та культуру, ми, в першу чергу говоримо про суспільну, ментально визначену площину їх розвиткового структурування (родова правова природа) та опосередкування (видова правова природа). Тобто ми маємо на увазі таке розвиткове формування української правової свідомості та культури, що відбувається в українському історичному та сучасному різностановому, але поки ще неоригінальному нетрадиційному суспільстві засобами масової суспільної їх соціалізації, верифікації, кореляції та мультиперспективізації. У більш широкому розумінні – ми говоримо про таку українську девіантну правову  свідомість та культуру за періодів їх розвитку як типово національні, коли їх первинними суб’єктами, що істотно формують її як таку, є ідейно-світоглядно типізовані  масові першосуб’єкти української правової свідомості та культури як першосуб’єкти українського статичного права та законодавчої культури  (але фізичні особи – пересічні українці, що не є у владі). Одже, говорячи про розвиток (вісь розвитку, вісь розвитку родової правової природи) української правової свідомості, ми говоримо про розвиток тииово світових явищ, процесів і різних ментальних (родова правова природа) і ментально-правових (видова правова природа) соціалізацій української правової дійсності та культури, верифікованих за типовими пріоритетами ідейно-світоглядних процедур їх оприлюдненого визнання як таких, що формуються за природними основами, принципами і закономірностями нелінійної та різнолінійної  родової (родової правової природи) та презентються у ідейно-світоглядній вісі (ідейно-світоглядній основі, ідейно-світоглядних джерелах, ідейно-світоглядних вимогах, потребах і перспективах) їх типового розвитку за українського нетрадиційного або неоригінального суспільства, що трансформується у суспільство національного типу за філософсько-методологічними детермінантами. За такого підходу будь-які ідейно-світоглядні процеси як типово природні процеси розвитку української правової свідомості та культури є також родовими (родовими правовими) процесами, фактично, пріоритетно нелінійного, девіантного (маргінального, ілюзорного) розвитку української правової свідомості та культури або розвитку української девіантної (маргінальної, ілюзорної) правової свідомості та культури за будь-яких часо-просторів їх формування. У цих процесах розвитку української правової свідомості та культури формуються максимально можливі девіації української правової свідомості та культури, але вони не виходять з правові межі їх осмислення, верифікації та реалізації, бо коли вони виходять, то формують принципово нову форму української правової свідомості та культури, - делінквентну,  яка має інші закономірності свого становлення та розвитку, та вона має іншу нову цільову правову мету – делінквентну (злочинну), що є більш індивідуалізованою та ірраціоналізованою. Саме у процесах розвитку української правової свідомості як типово національної та максимально девіантної водночас,  формується  нова (модернізується, корелюється, вдосконалюється стара) українська правова ідея, котра відповідає найктуальнішим правовим інтересам і реаліям сьогодення (родова правова природа) та правового сьогодення (видова правова природа)  – найголовніший системний її елемент та основа водночас нової Конституції України. Зі з’явленням Конституції України остання стає новою формальною спадкоємністю тепер вже не розвитку, а становлення української правової свідомості та культури.  Але Конституція будь-якої країни теж може формуватися за природними та/або за неприродними шляхами за принципами та закономірностями, наприклад, становлення та розвитку української конституційної правової свідомості та культури як різновиду типової української державно-правової. В залежності від чого процеси подальшого становлення української правової свідомості та культури теж можуть бути, як і процеси розвитку, природними та/або неприродними. Одже, говорячи про становлення (вісь становлення, вісь становлення видової  правової природи) української правової свідомості, ми говоримо про становлення тииово національних явищ, процесів і різних ідеологічних, науково-теоретичних (видова правова природа) і ідеологічно-прикладних, теоретично-соціологічних (видова правова природа) соціалізацій української правової дійсності та культури, верифікованих за типовими пріоритетами нормативно-правових та/або інших регулятивних процедур їх державного трансформування й стимулювання як таких, що формуються за штучними  основами, принципами і закономірностями тільки  лінійної видової (видової  правової природи) та презентються у нормативно-правовій вісі (нормативно-правовій основі, нормативно-правових джерелах, нормативно-правових вимогах, потребах і перспективах) їх типового становлення за українського традиційного або оригінального суспільства та/або такого українського суспільства, що трансформується у традиційне, світове за методично-правовими детермінантами. Разом з цим Конституція України стає центром (новою віссю, основою та найголовнішим механізмом виникнення нової вісі (осі – рос.) становлення української правової свідомості та культури за конституційними принципами, закономірностями та перспективами та за її формальною спадкоємністю як формальною спадкоємністю української правової свідомості та культури, котра принципово не може бути нелінійною. За нашими підходами  для процесів розвитку української правової свідомості та культури за природними шляхами формування останніх, найбільш типово характерна лінійна та/або більшою мірою нелінійна чи-то різнолінійна вісь розвитку, за автентичних періодів становлення – лінійна вісь становлення. За неприродних шляхів історичного й сучасного формування української правової свідомості та культури  зазначені вісі, як правило, можуть бути нелінійними, різнолінійними, але лінійними вони бути не можуть. При чому можуть співпадати, не співпадати, можуть трансформуватись симетрично, асиметрично, нелінійно, тобто функціонуватимутся та трансформуватимуться типово хаотично. Але знову ж таки, за проведеними дослідженнями, вісь розвитку як вісь формування максимальних ідейно-світоглядних трансгресій, під час котрих критично девіантно формується нова українська правова ідея,  презентується типово традиційна девіантна модель розвитку української правової свідомості, з тотально пріоритетними девіантними формами української правової свідомості та культури, типово правоналаштованими та правоперспективізованими.  При чому може правомірно виникнути одразу для юристів-позитивістів типове для них питання: Що таке українська правова ідея? У контексті української правової свідомості - українська правова ідея – це її найголовніший системний елемент. Тобто такий конкретно-історично пріоритетно вільно масово сприйнятий первинними суб’єктами української  правової свідомості та культури її ідейно-світоглядний зв’язок просторово унормованих структурних елементів, котрий автентично ідентифікує, презентує та верифікує водночас український правовий ідеал певного та/або даного конкретно-історичного правового періоду. Давайте спробуємо здійснити правомірну інтерпретацію української правової ідеї у контексті енциклопедичного розуміння терміну «ідея». Так, українська правова ідея (від грец. εἶδος (ейдос); ιδέα — початок, принцип) — це ідейно-світоглядна (за розвитку української правової свідомості) і нормативно-правова (за становлення української правової свідомості) форма духовно-пізнавального сприйняття певних закономірних зв'язків та відношень зовнішнього правозаконодавчого світу, спрямована на його відповідне ідейно-світоглядне та нормативно-правове перетворення. За своєю логічною будовою українська правова ідея є найголовнішим її системним елементом, формою правового мислення, різновидом нормативно-правового поняття, ідейно-світоглядний зміст якого своєрідно поєднує в собі як об`єктивне правове знання про наявну правову дійсність, так й суб`єктивну правову цільову мету, спрямований на її перетворення як таку, що трансгресивно цілеспрямовує наявний правовий стан будь-якої речі, будь-якого суб’єкта, об’єкта, предмета української правової свідомості та культури у їх цільовий як такий, що є керованим у власному становленні та розвитку. Особливістю української правової ідеї як типово національної, та як й будь-якої іншої такої ж, є здатність ідейно-світоглядно виявляти найсуттєвіші, всепідпорядковуючі нормативно-правові риси, принципи, закономірності та закони об`єктивних процесів становлення й розвитку правової свідомості, культури, створюючи цілісний, взірцевий образ предмета віддзеркалення української правової свідомості та в українській правовій свідомості, в правозаконодавчому пізнанні або творчості. З цього погляду українська правова ідея споріднена з українським правовим ідеалом, оскільки нормативно спрямована на досягнення вищої правової істинності й довершеності у відображенні й перетворенні існуючого як відображенні й перетворенні українською правовою свідомістю та в українській правовій свідомості. Вона органічно поєднує в собі теоретичні та практичні аспекти правоусвідомленого відношення людини до світу. Українська правова ідея цілепокладається за основу того чи іншого процесу правотворчості. Вона може бути істинною або хибною. Критерієм істинності української правової ідеї є суспільно-історична правозаконодавча практика (http://uk.wikipedia.org/wiki). Український правовий ідеал   (http://uk.wikipedia.org/wiki - mw-head; http://uk.wikipedia.org/wiki)  (від лат. idealis від грец. ίδέα — образ, ідея, пор. також ейдос) — українська вища абсолютна українська правова істина,  вища ідейно-світоглядна та нормативно-правова цінність; як найкращий, завершений ідейно-світоглядний та нормативно-правовий стан того або іншого правозаконодавчого явища; зразок особистих ідейно-світоглядних і нормативно-правових якостей, здібностей; вища ідейно-світоглядна норма етичної правової особи; вищий ступінь етичного правоусвідомлення про благо і належність, функціонально реалізований у вищому та найвищому циклі соціальної активності української правової свідомості та культури; найвища досконалість у ідейно-світоглядних і нормативно-правових відносинах між людьми як суб’єктами української правової свідомості та культури; найбільш довершений устрій правового суспільства. Тут дуже важлива функціональна правова творчість як інструмент здійснення механізму правової ідеалізації дійсності (родова правова природа) та правової дійсності (видова правова природа).  Правова творчість, створююча український правовий  ідеал, формування знаково-матеріальної речовини правової природи на основі українського правового ідеалу є специфічно українською  формою правозаконодавчої життєдіяльності як типово національної, що відрізняє її від іншої правозаконодавчої діяльності. Як загальна форма правозаконодавчої діяльності, український правовий ідеал виступає у всіх галузях суспільного життя: соціальній, політичній, етичній, естетичній та ін. Категорія українського правового ідеалу володіє глибоким соціальним значенням. Впродовж століть прогресивні класи в конкуренції та боротьбі проти віджилих форм української правової свідомості та культури  черпали свій ентузіазм у високих правових ідеалах свободи, рівності, братерства. Поняття український правовий ідеал вживаємо однаково й до конкретних предметів: ідеал українського добра, ідеал української жіночої краси, ідеал української чоловічої краси, ідеал української держави, ідеал українського громадянина та ін. Додамо також, що у загальне вживання термін «ідеал», «український правовий ідеал» у типовому значенні національного, стали входити з кінця XIX і початку XX століття, головним чином, завдяки Шиллеру (http://uk.wikipedia.org/wiki). Отож, задля виявлення істинної природи будь-якої практичної «живої» правової свідомості треба модель теоретичної правової свідомості прив’язати до певної конкретно-історичної правової дійсності. Прив’язуючи будь-яку теоретичну, буденну, професійну, чи-то будь-яку іншу правову свідомість у її національному форматі до певної історичної та/або сучасної конкретно-історичної епохи, та/або до певного конкретно-історичного часу, та/або до певного конкретно-історичного часу-простору її існування, ми визначаємо тим самим: 1) традиційні місця її розташування, традиційні та/або типово характерні місця звичайного її функціонування, становлення та розвитку, традиційні територіальні місця, з яких вона за різних умов різноджерельно істотно суб’єктно, об’єктно, предметно, змістовно чи формово максимально проявляється особливо за перехідного правостановлення статичного права, та/або переноситься за закономірностями цього історичного чи-то сучасного конкретно-історичного часу (періоду) у інші часо-простори існування та функціонування. Ми також визначаємо, з яких місць переносяться на юридично зафіксовані за географічними, етнічними, державними, мовними, та іншими, офіційно визначеними кордонами, традиційні місця певні форми правової свідомості як типово національної  - форми, змісти, суб’єкти, об’єкти, предмети, відносини (чужі, вітчизняні) інших історичних і сучасних правових свідомостей, як вони впливають та взаємовпливають одне на одне, подякуючі різним їх функціональним силам, котрі визначаються конкретною пріоритетною ментальною щільністю певної складової пропорції формули тієї чи іншої національної та правової ідіоми. Або ж за правовими ідеями О.Ф. Скакун ми тим самим вивчаємо становлення та розвиток історичної та сучасної правової  свідомості у її часі (за різнолінійними ідейно-світоглядними просторовими формами розвитку) та її просторі (за лінійними нормативно-правовими часовими змістами становлення). Причому розвиток правової свідомості вимагає пріоритетного використання ідейно-світоглядної, формової платформи як найголовнішої основи, а її  становлення – пріоритетного використання змістовної, нормативно-правової; 2)  за назвою титульної нації або інших націй, що концептуально та парадигмально визначають програму, стратегію та перспективи становлення титульної нації, держави як національної та/або інших істотних верств населення, та/або тих партій, партійних та інших суспільних блоків, що одержали перемогу на останніх виборах, та/або на інших офіційних засадах формують від імені значної більшості населення правову та політичну програму діяльності країни як типово національної та ця більшість населення цю програму визнає й підтримує за даними офіційної моніторингової мас-медійної асоціації, - формуємо назву тієї пріоритетної правової свідомості, котра згодом трансформуватиметься у національну державно-правову. Такою титульною нацією є в Україні українська. Тому національна правова свідомість у межах всієї України є українською національною правовою свідомістю або українською правовою свідомістю; 3) на грунті виявлених нами формул української національної та правової ідіоми виникає можливість формування оптимальних реальних історичних, сучасних напрямів та тенденцій становлення й розвитку української правової свідомості як національної; 4) За випадків різконерівноважного стану пропорцій за формулами української національної та правової ідіоми презентуємо автентично чіткий статус будь-якого чи-то історичного, чи-то сучасного конкретно-історичного періоду становлення чи розвитку української правової свідомості як типово національної: за домінанти неукраїноцентричної пропорції формули української правової ідіоми – презентуємо період розвитку, за домінанти україноцентричної пропорції – період її становлення. За випадків більш-менш рівноважного стану та статусу складових пропорції формули української правової ідіоми – застосовуємо кореляційну формулу української національної ідіоми: за додатковими відсотковими даними математичних підрахунків безпосереднього національно-кількісного, різнонаціонального складу первинних суб’єктів української правової свідомості за певного конкретно-історичного періоду становлення української правової свідомості як типово національної, уточнюємо ментальну щільність всіх (і кожної окремо) пропорцій(її) формули української національної ідіоми з метою виявлення самої високої щільності ментального насічення тієї чи іншої складової пропорції зазначеної формули в залежності від тих чи інших національностей. За цим параметром формуємо тезу або про домінанту іншої, неукраїноцентричної правової ментальності іншої складової пропорції, або формуємо тезу про неможливість визначення будь-якого пріоритету за будь-якою ментально-правовою домінантою, що свідчить про типову нормативно-правову домінанту або про період становлення української правової свідомості; 5)  визначаємо найголовніші системні та структурні елементи, центри, периферії, напрями конкретно-історичного розвитку й становлення української правової свідомості (як типово національної). За періодів розвитку української правової свідомості найголовнишим системним елементом є українська правова ідея, її центром є «околиця» формування української правової свідомості та/або її максимально віддалена від Конституційного центру (текстового змісту старої Конституції) - певна розвиткова ідейно-світоглядна девіація (як правило, конституційно-правова) певної конституційної правової норми, що тісно межує з об’єктивованими потребами й вимогами (низька пенсія, заробітна платня) делінквентного розв’язання нагальних вимог і потреб пригнічених масових первинних суб’єктів української правової свідомості  (заклики до повстання, рухи за часів виборчих компаній на Київ з вимогами зміни міністрів, вимоги імпічменту Президента та ін.), напрям розвитку – формування нової правової ідеї, що призведе до соціальної справедливості та інше.  Саме у періодах ідейно-світоглядного розвитку української правової свідомості як типово національної на засадах неформальної, ментально структурованої спадкоємності правової традиції звичаєвої української правової свідомості та культури, формується вісь її конкретно-історичного розвитку, а також розвитку статичного права, культури, суспільства та держави за природних шляхів загального формування української правової свідомості тощо. За періодів становлення української правової свідомості найголовнішим структурним елементом за умов відсутності нової Конституції є ті істотні правові норми, викладені у маргінально-правових актах, що закріплюють соціальну справедливість та її захищають (треба виявити ці актуальні маргінально-правові акти). За умов наявності нової Конституції - сама Конституція та у ній безпосередня стаття, що презентує найголовнішу правову ідею, що втілена як правова ідея соціальної справедливості та правова ідея самої Конституції. Тільки за таких умов Конституція є правовим Основним Законом, та тільки тоді подальше становлення української правової свідомості здійснюватиметься за природними шляхами. Її центром є Конституція, вихідні положення про соціальну справедливість, правові норми, що її захищають. Околицею є розвиткові девіації української правової свідомості,  що поступово витісняються правовими нормами, напрям розвитку – формування усталених норм статичного права як природної основи механізму правового регулювання суспільних відносин на засадах соціальної справедливості. Саме у періодах нормативно-правового, законодавчого становлення української правової свідомості як типово національної за її юридично закріпленими ознаками та на засадах природної спадкоємності – формальної спадкоємності Конституції України. Формується вісь її конкретно-історичного становлення, а також становлення статичного права, культури, суспільства та держави, але за природних шляхів загального формування української правової свідомості тощо.  Вивчаючи правову свідомість як живе складне, двовісьове, формозмістовне інформаційне, процесуальне, матеріальне та мультиуніверсальне правове явище, що має своє справжнє національне лице у світі численних світових правових свідомостей та культур, побудованих за відомими світовими зразками та основами формування їх національної природи як максимально істинної і функціонально пріоритетної за будь-яких часо-просторів (українська правова свідомість як національна (багатонаціональна), а не її теоретичний труп (теоретична правова свідомість), - вчені, громадяни, суспільство та держава у цілому тощо отримують можливість не тільки абстрактно знати її абстраговану будову, функції, властивості та можливості, але, що є істотно головним, - можливість практичного використання її будови, функцій, властивостей та можливостей при формування нового статичного права, галузевої правової бази, національних за формою правових суспільств та держав. Теоретична правова свідомість як видова правова природа більш характерна для періодів її становлення, коли у суспільстві та державі, безсумнівно, визнана необхідність формування  робочих пріоритетів, принципів, детермінант та закономірностей широкої родової правової природи. Коли існує чітка ідейно-світоглядна (правопсихологічна) база її формування як істотна істинна основа її нормативно-правової трансформації. Коли ідейно-світоглядні світові стандарти родової правової природи теоретичної правової свідомості не викликають у широкій науковій та вітчизняній спільноті жодних питань до їх пріоритетно щонайменш мінімально, щонайбільш максимально верифікованих і адаптованих основ у соціально справедливих світових стандартах та у цивілізованому становленні певного вітчизняного статичного права. Будь-яка національна правова свідомість, котра має назву за назвою титульної нації, що виходить з назви історично визначеного пріоритетного етносу, народності та народу, котрі максимально сприяли формуванню типових національних ознак широким духовним процесам відродження, - типово характерна для процесів розвитку нації як єдиної одиниці повноментального ідейно-світоглядного та нормативного вимірювання світу та Всесвіту у відповідних одиницях ментально-правової культури, ментально-правового світогляду та ментально-правової або національної правової ідіоми – математизованих основ світового національного і правового стандарту суспільного та правового буття. Отже, за періодів розвитку формується ідейно-світоглядна вісь української правової свідомості як типово національної, за періодів становлення – її нормативно-правова вісь, котрі за природних шляхів становлення й розвитку української правової свідомості можуть більшою мірою співпадати, а за неприродних шляхів – більшою мірою суттєво та/або істотно не співпадати. Вивчаючи правову свідомість як національну, ми тим самим підкреслюємо її першочергову важливість для перехідного статичного правостановлення, а разом з тим ми виводимо правову науку на засади широкої цілеспрямованості наукового формування сучасної ідейної-світоглядної вісі української правової свідомості як найголовнішої за сучасного періоду її становлення й розвитку водночас  та як єдиної практичної та першоджерельної засади формування основних принципів і концепцій вдосконалення сучасної української правової системи тощо. За сучасного кризового правостановлення найбільш важливою є родова правова природа, вивчення та використання досвіду її практичного законодавчого формування у інших суспільствах і державах, в першу чергу тих, що встигли швидко ввійти у коло світових традиційних суспільств, світових правових цінностей та стандартів, особливо  з числа колишніх пострадянських. Найважливішими продовжують залишатися більшою мірою світові філософсько-правові та методологічно-правові твори, за зразками котрих давно раніше сформовані відомі ідейно-світоглядно структуровані за світовими стандартами правові ідеї, що стали основами чинних нині Конституцій світових зразків, зокрема у колишніх посттоталітарних суспільствах і державах. Важливість вивчення ідейно-світоглядних детермінант правової свідомості як типово родових правових полягає радикально у тому, що саме вони можуть або призвести до того, що «чинні Закони будуть або функціонувати, або ні, - не дивлячись на те, що вони хороші» (Л. Кравчук).  Для сучасної української правової науки, перш за все, позитивної, важливим є не скільки проводити чи-то-широкі, чи-то вузькі правові реформи, скільки здійснювати глобальну задачу широкого дослідження сучасного конкретно-історичного правового становлення та/або розвитку української правової свідомості та культури як типово національних, маючих широку детермінантну родову правову природу, визначення конкретного пріоритету: у сучасному конкретно-історичному періоді формування української правової свідомості та культури чи відверто домінують підперіоди розвитку, чи відверто домінують періоди становлення. Коли у суспільстві домінує міжнаціональна і  міжконсесійна злагода, або у суспільстві мінімальні соціальні конфлікти та вони легко долаються. Коли виконуються владою передвиборні обіцянки, - це період становлення української правової свідомості та культури, - це період існування  світових загальних і  соціальних стандартів, або останні наближаються до світових (заробітня платня та пенсія дозволяє почуватися людиною кожному суб’єкту української правової свідомості та культури), у котрому немає масових девіантних різноджерельних і різноформатних девіацій, конфліктів та патологій. За такої обставини українське суспільство стає або ж стало традиційним, оригінальним та світовим. Коли ж переважають соціальні конфлікти, у суспільстві домінує міжнаціональна та міжконсесійна незлагода, або у суспільстві максимально ідентифіковані соціальні конфлікти та вони тривало не долаються. Існує боротьба за природні права пересічних громадян, або ж вона відсутня, або ж громадяни масово ідуть на заробітки за кордон, або ж вимирають, процеси смертності перевищують процеси народжуваності, коли не виконуються владою передвиборні обіцянки, - це період розвитку української правової свідомості та культури. Це -  період існування масових корпоративних несвітових незагальних і  несоціальних стандартів, або останні наближаються до вузько корпоративних, з обслуговуванням правових інтересів владної, олігархної чи-то іншої верхівки (заробітна платня та пенсія дозволяє почуватися людині нелюдиною, а амформною істотою, котру намагаються знищити, бо як можна за чинним прожитковим мінімумом виживати). У суспільстві існують реальні та більшою мірою приховані різноджерельні масові девіантні і різноформатні девіації, конфлікти та патології.  За такої обставини українське суспільство продовжує залишатися нетрадиційним, неоригінальним та несвітовим. Нами раніше визначені основні риси, властивості, функціональні параметри та моделі традиційних і нетрадиційних суспільств,  принципи та закономірності становлення й розвитку української правової свідомості та культури, критерії та підходи ідентифікації та верифікації природних і неприродних шляхів становлення і розвитку останніх,  методи та методології  розуміння трансформаційного розвитку та становлення української правової свідомості та культури як типово національних  (формула української національної, правової ідіоми-правової свідомості-норми права),  а також інші законодавчо репрезентативні моделі кореляційної адаптації та моніторингу цільового формування процесів становлення й розвитку української правової свідомості та культури. Думаємо матеріал є, було б бажання його використати. Але самим цікавим є те, що сучасні юристи, як правомірні позитивісти, за тривалих часів призвичаїлись до теоретично полегшеного розуміння правова, правової свідомості та культури, та того розуміння, що залишилось у спадок від радянського права. Такого розуміння, яке залишається у випускників юридичних вузів, що вимагає постійного суттєвого вдосконалення, кореляції та періодальної перевірки. Справа у тому, що у позитивному праві існують  лише стандарти позитивного його лінійного розуміння. Але за перехідного правостановлення, особливо на українських теренах, однієї юридичної освіти мало для правильного розуміння складних процесів перехідного правотворення, правозастосування та правореалізації, тому що вони мають домінантними детермінанти не тільки видової правової природи позитивного статичного права, скільки широкі детермінанти  родової правової природи, де видова правова природа є лише їх несуттєвою частиною. Як правило, теоретичної конструкції правової свідомості у природі різнонаціонального, різноментального та різноідейноправового розуміння дійсності (родова правова природа) та правової дійсності (видова правова природа)  як такої не існує, вона може бути лише повною та/або певною основою, моделлю правосвідомості більш складної, наприклад, національної, політичної, релігійної та ін. Але зазначену спрощену теоретичну модель юристи-позитивісти намагаються використовувати універсально та до кожного принагідного чи-то історичного, чи-то сучасного випадку: такого ні якому разі робити не можна також у зв’язку з тим, що навіть право, за нашим підходом, може бути різним: монархічним  (зміст монархічної правової свідомості та культури) та республіканським  (зміст республіканської правової свідомості та культури). Для монархічного статичного права більш привабливими є вісь становлення правової свідомості та культури, для республіканського – вісь розвитку  [10]. Сучасна українська правова наука має основним завданням, в першу чергу, змінити парадигму розуміння формування статичного права на парадигму його періодального становлення та розвитку за процесами становлення й розвитку української правової свідомості та культури: по-друге, практологічно виявити та теоретично оприлюднити, які ж конкретні  процеси існують: вісі розвитку чи становлення статичного права за підходами до вивчення процесів становлення й розвитку української правової свідомості та культури, по-треттє, змінити описову парадигму вивчення правових явищ, процесів та їх суб’єкт-об’єктів на парадигму їх комп’ютерного моделювання з застосуванням широких світових і вітчизняних підходів, та, по-четверте, покладаючи у основу становлення чинного статичного позитивного права дослідження процесів становлення й розвитку української правової свідомості та культури,  та виходячи з чинної Конституції України та її вихідних положень як формальної спадкоємності сучасної української правової свідомості та культури, конституційного змісту чинної пріоритетної державно-правової форми української правової свідомості та культури [10], на засадах виявлених нами принципів і закономірностей становлення й розвитку української правової свідомості та культури, природних і неприродних шляхів її формування,  - остаточно сформувати концептуальну модель становлення чинного сучасного українського статичного позитивного права, державно-правової свідомості та культури як основ нової української правової позитивної правової науки, що не на словах, а у власних науково-теоретичних положеннях визнає геніальні правові ідеї класиків права і філософії права про те, що саме правова свідомість є істотною формою будь-якого державотворення та будь-якої держави (Г. Гегель, П. Новгородцев, І. Ільїн, В,, Чефранов, Н.П. Дмитрієнко, О.Є. Уколова, М. Панов, М. Козюбра, В. Тацій, В. Сташис, Л. Петрова та інші). Гадаємо, що подальші дослідження усіляко сприятимуть ретельному вивченню природи української правової свідомості та культури  як різноджерельних і різновісьових природних основ трансформації чинного українського статичного позитивного права.

                     **Cписок використаних джерел:

1. Права человека: учебник [для вузов] / отв. ред. член-корр. РАН, д-р юрид. наук Е. А. Лукашева. – М. : НОРМА, 2001. – 573 с.

2. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: підручник / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. – Х.:Консум, 2001. – 656 с.

3. Заінчковський М. Л. Права людини як новоєвропейський філософський та політико-правовий феномен: дис. ... кандидата філос. наук / Заінчковський М. Л. – К., 2003. – 178 с.

4. Луковская Д. И. Права человека и права гражданина. Правовой статус человека и гражданина / Д. И. Луковская // История государства и права. – 2007. – № 13. – С. 34–36.

5. Антонович М. М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини / М. М. Антонович. – К. : КМ АСАDЕМІА, 2011. – 262с.

6. Копейчиков В. В. Соціальна держава як людська цінність, захисник прав людини / В. В. Копейчиков // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. – 2010. – Ч. 1. – С. 62–65.

7. Яковюк І. В. Розвиток концепції соціально-економічних прав як передумова формування соціальної держави / І. В. Яковюк //Проблеми законності. – 1998. – Вип. 35. – С. 22–27.

8. Аблязов Д. Е. Соціальна, правова держава та права людини і громадянина / Д. Е. Аблязов // Форум права. – 2012. – № 1. – С. 10–14 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-1/12adelig.pdf

9.  http://economics.puls.kiev.ua/personal_account/106974.html#1339916021

10. DMITRIENKO JU.N. HISTORICAL FORMING UKRAINIAN LEGAL IDEA  // Материали за VIIІ Международна научна практична конференція «Актуальные достижения европейской науки - 2012, 16-25.06.2012.   Том  10.  Икономики. Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2012. - С.  14-25

**ЧОМУ УКРАЇНСЬКА ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ БІЛЬШ УНІВЕРСАЛЬНО ТА ТРАДИЦІЙНО СТАТУСНА, АНІЖ ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ УКРАЇНИ?

 

    Нестабільна суспільно-політична ситуація, що перманентно, але часто-густо неспадкоємно змінює вектори розвиткових тенденцій України та українського права, гостро підкреслює не­обхідність подальшого адаптативного формування правової держави, розв'язання проблем корінного та некорінного населення, пов'язаних з національними та міжнаціональними відносинами, ідентифікованими в українській правовій свідомості, маючей загальні, особливі та специфічні властивості, проблеми та перспективи. Останні вимагають підвищеної уваги влади правової науки та практики до всіх проявів  і шляхів розвитку національного по­чатку, який, залежно від ступеня задоволення національних інтересів і потреб в системі суспільного розвитку, отримує в процесі еволюції різні базові тенденції, що різноджерельно впливають на правовий статус актуальних проблем и перспектив українського правотворення, праворозуміння та правозастосування, особливо тоді, коли збільшується кількість корінних національностей у державі (наприклад, повернення кримських татар на Кримській півострів), що, в першу чергу, пов'язано з вічним етногенезом української нації як правової, процесуальної та ментальної, тривалоісторичної ідентифікації її національної свідомості, мови та культури. Зазначена проблема пов'язана з державною програмою Київського національного університету ім. Т. Шевченка «Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян України» (номер теми 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації 0191Ю03579).

    Сучасна правова наука виділяє чотири модуси етногенезу, синергетично налаштованих та історично змодельованих [1], які у нашому контекасті є способами перенесення форм української правової свідомості, у тому числі й з історії у сучасність. Перший - це спосіб міграцій, який є результатом переселення народу або його численної групи разом з рідною правовою свідомістю (або сприйняття певної історичної чи певної сучасної світової прогресивної форми української-неукраїнської правової свідомості активними сучасними науковцями, діячами чи-то владною елітою, зафіксованої у філософсько-правових творах та її нормативна реалізації у тестах сучасних нормативно-правових актів як норм звичаєвої правової свідомості та її ідей, правових символів та ідеалів, - чим презентуємо нову віртуальну модель творення нової форми правової свідомості, котру можна поновлювати, моделювати та проектувати у сучасність внаслідок використання у навчанні підростаючого покоління розвиваючих комп'ютерних ігор, програм та спеціально пролонгованих методів сприйняття історичного та сучасного світу на історичні тематики та ін.). Або у процесі змішування з місцевим  населенням складається нова культурна спільність людей, тобто новий правовий етнос (нова форма правосвідомості). Другий - модус розселення, коли в зоні достатньо щільного заселення декількох складових відбувається їх взаємне проникнення, виникають двомовність, змішані правові системи, змішані правові культури, змішаний антропологічний тип  правової системи,правової мови та культури (змішана, маргінальна форма правосвідомості). Третій тип - це модус етнічної безперервності, за якого етноси переходять один в іншій, і відрізняються один від  одного тим, що тільки живуть у віддаленості, через декілька етносів. І останній - модус автохтонного розвитку, коли за географічної ізоляції або ж за інших чин­ників відбувається становлення нових різних ідейно-світоглядних і нормативно-правових рефлексій відносно відособлено, що й приводить до утво­рення нових етносов як соціальних основ нових форм правових свідомостей , маючих основою, перш за все, приховані ефекти правової свідомості [2]. Процес виникнення, становлення і розвитку будь-яких етносів, окрім становлення та розвитку нових форм їх правових свідомостей, припускає також формування відповідної правової культури, певного способу життя, що грунтуються на нових духов­них цінностях, складаються та закріплюються в правових традиціях, звичаях, нормах моралі та інших соціальних регуляторах. Етнос не може успішно тривало розви­ватися у межах власних нормативних та ідейно-світоглядних можливостей та особливостей. Він розвивається через взаємодію з іншими етносами, через взаємовплив, взаємопроникнення правових культур, форм правових свідомостей, які зрештою призводять до деякого ототож­нення, вирівнювання національних правових культур, кожна з яких запозичує з іншої духовно-правової спадщини все істинне народне, гуманне, благородне та справедливе. Етнічне ж слугує виразом національно-особливого, виробленого в процесі природно-історичного розвитку. В процесі тривалого еволюційного роз­витку загальносоціальне з необхідністю вбирає національне і навпаки. Станов­лення української правової свідомості зі всіма її національними особливостями і властивостями - це правовий процес що складається, поза сумнівом, не на порож­ньому місці, не штучно, а знаходить сприятливий грунт, що готувався в ході три­валого попереднього для української нації суспільно-історичного та правового розвитку як створення якісної правової цінності, маючей домінантою національні орієнтири формування пріоритетними відповідні інтереси та перспективи. У основі поняття «правова цінність» знаходяться загальнолюдські правові потреби та інтереси. Результатом їх нормативної оцінки є типово правове усвідомлення необхідності того, що ті або інші правові явища можуть або не можуть задовільнити зростаючі правові потре­би і інтереси людей. Таким чином, необхідно розрізняти загальносоціальні і національні цінності в праві та відповідні аспекти в правосвідомості. Аксіологічне обгрунтування цінності права застосовувалося у вітчизняній юри­дичній науці, як правило, для аналізу правового розвитку і правового стану суспільства.

      Отож, залежно від рівня, змістовності, повноти віддзеркалення національної пра­вової дійсності можна виділити і правову ідеологію, і правову психологію як ос­новні структурні підрозділи (елементи) даної форми суспільної правосвідомості. Важ­лива особливість правосвідомості полягає й в тому, що вона є таким своєрідним, норма­тивно передписувальним засобом, котрий націлює нації, народності до певних цілеспря­мованих дій та акцій у сфері національних правових інтересів і цінностей. Вона в сукупності з нормами права визначає межі і форми поведінки людей в національних і міжнаціональних відносинах. Це дозволяє говорити про важливе практичне призначення такої духовної сфери, якою є правосвідомість в її національній зумовленості. Національне або природне в правосвідомості визначаємо як систему найістотніших правових поглядів, ідей, уявлень, відчуттів, емоцій, ціннісних орієнтації, настроїв, що склались за тривалих часів, виражають ідейно-світоглядне та нормативне парадигмальне відношення народів, етносів, націй до діючого права, правових інститутів та регламентують сферу національних відносин як найголовніших серед усіх інших за будь-яких часів.  За таких підходів, говорячи про українську правову свідомість, ми маємо на увазі, перш за все, систему істотних, традиційних правових концепцій, теорій, поглядів, ідей, уявлень, відчуттів, емоцій, ціннісних орієнтацій, настроїв, що виражають відношення великої кількості історичних і сучасних народів, націй, етносів, представників різних історико-правових культур, конкретних видатних особистостей, державних діячів, існувавших на традиційних українських землях, або землях, на котрих мешкало давнє людство з українською (українотериторіальною) ментальністю, до діючого права, правових інститутів, правової, суспільної історичної та сучасної дійсності, історичних і реальних подій, явиш, фактів і перспектив, що ідейно-світоглядно та нормативно регламентували та рег­ламентують сферу національних відносин, які складись тривало-історично на давніх історико-географічних теренах України, мали різні цикли соціальної активності, різні історико-хронологічні періоди свого становлення та розвитку у різних формах правової свідомості та правової культури, починаючи від часів формування правовідносин Київської Русі, різні суттєві риси домінантної звичаєвої украінотериторіальної правової свідомості як традиційного та пріоритетного механізму правового регулювання суспільних відносин за різних перехідних конкретио-історичних форм становлення та розвитку української державності та українського державотворення, що розвинулись до теперішнього часу у приблизних межах сучасних державних кордонів української держави останнього століття у сучасну незалежну державу - Україну та функціонально ідентифіковані у різних, з домінантою кризових, циклах соціальної активності різних пріоритетних конкретно-історичних форм української державно-правової свідомості та  культури як типово національних. У такий спосіб ми пропонуємо феномен нації як ту якісну істотну властивість будь-якої правової свідомості, що типово тра­диційно ідентифікована у світовому правовому часо-просторі як така у її прак­тичній ідентифікації або у якості базисної основи механізму правового регулювання за перехідно­го правостановлення та правотворення, за зразком посттоталітарних, або як систему істотних, тра­диційних правових концепцій, теорій, поглядів, ідей, уявлень, відчуттів, емоцій, ціннісних орієнтації, настроїв, що виражають відношення народів, націй, етносів, представників різних історико-правових культур, конкретних видатних особисто­стей, державних діячів, існувавших та існуючих на традиційних землях державності та держа­вотворення будь-якої частини людства з певною цілісною національною мен­тальністю, або землях, на котрих мешкало те чи інше державницькі локалізоване давнє людство з певною національною ментальністю, до діючого права, правових інститутів, правової, суспільної історичної та сучасної дійсності, історичних і реальних подій, явищ, фактів і перспектив, що ідейно-світоглядно та нормативно регламентували та регламентують сферу національних відносин, які складись тривало-історично на давніх історико-географічних теренах тієї чи іншої сучасної світової держави. Будь-яка правова свідомість здатна суттєво ідентифікуватися за її істотними властивостями тільки як національна, що ідейно-світоглядно та нор­мативно реалізується за певного часо-простору у пріоритетній державно-пра­вовій формі за перехідного правостановлення - як механізм правового регулю­вання суспільних відносин, за неперехідного становлення та розвитку - як систе­ма істотних уявлень про природу, людину суспільство та державу, структурована за закономірностями формування відповідної національної ментальності як родової правової природи за відношенням до видової правової природи правової ментальності, що склалась на певній території тривалого конкретно-історичного формування певного етносу, народності, народу та нації, розвинених у певну національну державу, - як єдиних її квазисубєктів світового масштабу, визначаючих основні процесуальні та статичні макропоказники певного національного права як світового.

        Феномен національного ми уявляємо як істотну якісну ідейно-світоглядну та нормативну властивість будь-якої правової свідомості, котра функціонально здатна презентуватися максимально, насамперед, за будь-яких часів перехідного правостановлення. У цьому плані українська правова свідомість - це така національна правова свідомість, яка нор­мативно легалізує ідейне, емоційне, логічне, теоретичне та практичне відношен­ня корінного населення, титульної нації або іншої більшості населення до чинного права, правової  дійсності, їх суб'єктів та об'єктів, відповідних правових і суспільних відносин, що здавна склались за істотними, часто повторювальними закономірностями становлення й розвитку будь-якої національної правової та національної менталь­ності як домінантної. Саме крізь призму правових інтересів, як правило, місцевого корінного населення, титульної нації іншої більшості населення тієї чи іншої країни, що тривало історично мешкало та мешкає зараз на певній єдиній, строго чи нестрого локально обмеженій території, формується будь-яка держава, котра максимально виявляє свої концептуальні властивості як національна. Її нормативна, ідейно-світоглядна природа та розвитково пріоритетна, як правило, часто повторювальна за різних часо-просторів становлення та розвитку корінної національності форма як пріоритетна (істотна) форма правової свідомості, сформована за національним правовим світоглядом корінних мешканців, титульної нації або іншої більшості населення у державно-правову. Така держава, має прогресивними, світового значення тенденції у державотворчих процесах – закономірності актотворення національною правовою свідомістю корінного населення - титульної нації або іншої більшості населення домінанти чинних норм статич­но права, цілепокладених у механізм правового регулювання актуальних право­відносин за традиційного суспільства, або домінанти норм процесуального за нетрадиційного, що не встигають швидко, за причиною широких кризових явищ,  масового правового нігілізму, правових патологій, завчасно дорозвинутись до звичайних норм статич­ного права традиційного суспільства, залишаючись нормами правової свідомості як актуального механізму правового регулювання суспільних відносин за перехідного правотворення, на­приклад, за зразком посттоталітарного, або будь-якого революційного, воєнного часу. За домінантою конкретно-історичних форм національної правової свідо­мості корінного населення, титульної нації або іншої більшості населення певної країни, що визначається домінантою тривалої реалізації певних правових інте­ресів, пріоритетно реалізуються ті національні інтереси, що сформовані більшістю населення, об'єднаного в націю, за відповідними її істотними ознака­ми (територія, мова та ін.). Але за будь-якого випадку, говорячи про українську, російську, білоруську, німецьку, американську чи будь-яку іншу, правову свідомість, ми маємо, перш за все, домінантну національність, правову ментальність та правові цінності корінного населення (українців, росіян, білорусів чи будь-яку іншу національність), формуючого домінантні форми національної правової свідомості, правосвідомості більшості населення або іншої більшості населення відповідної держави, з усіма її формальними та неформальними озна­ками), сформованої за закономірностями національного світосприйняття та пра­вового усвідомлення дійсності її масових первинних суб'єктів та коли це населен­ня (наприклад, українське) є її масовими первинними суб'єктами (фізичними осо­бами) - виробниками масових форм української суспільно-правової свідомості для інших її суб'єктів. За такого випадку говоримо про систему істотних ідейних, теоретичних, концептуальних світоглядних і нормативних відношень, максималь­но легалізованих, інтерпретованих і верифікованих більшістю населення певної національної держави до чинного права, правової дійсності, її суб'єктам та об'єктам, котрі узагальнено презентують пріоритетну сферу регулятивних мож­­ливостей механізму правового регулювання та правового захисту за тривалого ча­су прогресивного становлення та розвитку титульного етносу-народу-нації цієї національної держави.    

       Так як не існує у світі держави без відповідної назви, те­риторії, мови, маючих широко визнану за звісними світовими зразками та лінгвістично укорінену у вітчизняному правовому просторі за традиціями світового формування правильну назву, так й немає абстрактної «універсальної», «безлікої» теоретичної правової свідомості, котра функціонує типово за усіх історичних і сучасних форм державних устроів, суспільств, соціумів, типово та однаково у всіх (або у кожній окремо) держа­вах, суспільствах, народах, націях чи етносах, так, як нема абстрактної «універсальної» «безлікої» людини, котра або не має лиця, або має маску, що приховує справжнє обличчя. Саме у прикметнику «українська» правова свідомість набуває свое лице у світі нескінченних світових правових свідомостей. Держава, державність, державотво­рення, право та правова свідомість можуть бути взаємопов'язані та дієво існувати (співіснувати), бути повноцінно досліджені функціонально тільки у національній площині їх регулятивотворчих можливос­тей и перспектив, недаремно Г. Гегель, один з перших у світі серйозних успішних філософів права, вперше ідентифікував правову свідомість «формою держави, державотворення та правореалізації» (Г. Гегель)  [3], маючи на увазі її природну сутність як типово національну, котра формує ідейно-світоглядну природу як завжди пріоритетну при будь-кому правотворенні, правореалізації та правоздійсненні; пізніше цю ідею підтримали  В.О. Чефранов, Л.В. Петрова, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, М.І. Козюбра та інші відомі правознавці. Українська правова свідомість є українською тому, що вона є домінуючою правовою свідомістю корінного українського (українотериторіального, укрїноментального) населення на історичній та сучасній традиційній території, титульна нація -  українська, іншої більшості населення, що претендує офіційно на титульну загальнодержавну націю та має неукраїнську специфіку ідейно-світоглядного та нормативного світосприйняття, - немає, всі нації, народності, народи та етноси, що мешкають на традиційній території України - рівноправні, державною мовою офіційно є  українська, назва держави - Україна, українці мають справжній правовий світогляд, правову ментальність, культуру та ідею, концептуально реалізовану у Конституції сучасної незалежної України. В Україні існує як національна, масова, колективна та індивідуальна - правова свідомість, сутнісно ідентифікуючи світові, національні та регіональні основи свого тривалого історичного становлення та розвитку на вітчизняній, національній та іноземних часо-просторах свого існування та перенесення,  маюча різні типові та атипові світові, національні та специфічні властивості, функції та регулятивні можливості, що істотно відрізняється від інших та має певні спільні риси з іншими, але максимально виявляє свої якісні ідейно-світоглядні та норма­тивні властивості тільки як національна, тобто як правова свідомість корінного ук­раїнського населення, корінної української титульної нації - більшості або всього населення країни (а не тільки одних українців), причетного до формування та оновлення історичної та сучасної української правової духовності як основи ук­раїнського правового та суспільного буття. При проведенні різних державно-пра­вових трансформацій та досліджень, слід обов'язково враховувати національні особливості історичного та сучасного розвитку кожного народу-етносу-нації як ті найголовніші, що сформували та формують досі Україну як незалежну самодостатню правову державу світового зразка, структуровану на засадах української правової свідомості, самосвідомості, самодостатності, історії, ментальності, подальше різнопланове вивчення котрих спри­ятиме оптимальному вдосконаленню українського законодавства як типово національного. Хотілося б додати, що вперше вітчизняний законодавець запровадив нову, справедливу у лінгвістично-правовому контексті, термінологічно-категоріальну традицію правильного формування правових понять широкого родового значення у Конституції сучасної незалежної України та інших нормативно-правових актах. Cлід зазначити, що прикметник «українська», «український» досить широко вживається у сучасній нормативній літературі. Багато сучасних нормативних актів досі мають широке використання словосполучення «українська СРСР» у багатьох кодексах. Так, наприклад, сучасний «Кодекс законів про працю України»  як актуальне джерело трудового права сучасної незалежної України вперше було прийнято в Україні наприкінці 1922 року за Основами законодавства Союзу РСР, та затверджений в Українській Радянській Соціалістичній Республіці 10 грудня 1971 року [4]. У прикінцевих та перехідних положеннях сучасного цивільного Кодексу України багато разів вживается прикметники «українська» [5], багато разів використовується цей же термін в тексті кримінального Кодексу України [6],  у прикінцевих та перехідних положеннях Кодексу адміністративного судочинства України містяться посилання на Цивільно-процесуальний Кодекс України 1963 року, котрий був прийнятий за часів Радянської України [7], термін «українська…» використовується у Таможенному Кодексі України [8] та ін.  Гадаємо, що саме у терміні «українська правова свідомість» зконцентрований синергетичний (самоорганізаційний) потенціал історичних та сучасних імпульсів світового, національного та регіонального компонентів вічного становлення та розвитку української правової свідомості як світової, національної та регіональної правової цінності та самоцінності разом, а також цей термін автентичний іншому – «спадкоємний», «спадкоємність правової свідомості».

       Сама назва колишньої нашої батьківщини мали назву «УКРАЇНСЬКА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА (УРСР; до 1937 - Українська Соціалістична Радянська Республіка, УСРР) - штучна форма державності, що існувала в Україні у 1917-91 (до цього - Українська Народна Республіка). Виникла в умовах соціальної і національної війни, яка розгорнулася в Російській імперії після падіння самодержавства. С. Кульчицький (Київ) [9]. Українська держава мала назву «українська» назву аж цілих 74 року. За колишніх радянських часів офіційно існували та мали офіційними назви Конституцій Української Радянської Соціалістичної Республіки 1919, 1929,  1937, 1978 років, тобто з такою назвою існувала та функціонувала  до прийняття нової Конституції незалежної України 1996 року, тобто 77 років [10], тобто за тривалих часів було створено, фактично, законодавчо адаптовану правову традицію до широкого використання у звичайних нормативних актах, сформованих керівництвом УРСР та для України з боку СРСР прикметника «український», «українська». З сучасних курсів теорії та історії держави та права України відомі розділи, де також широко вживаються прикметники «українська», «український», наприклад: «Українська національно-демократична революція 1917-1921 рр.», «Українська держава Павла Скоропадського»,  «Українська національна революція середини ХVІІ ст.», «Українська народна республіка» та ін. Говорячи не тільки про давні правові традиції використовувати у широкій нормативній літературі прикметник «український», «українська», слід додати ще й про активну давню традицію використовувати прикметник «український», «українська» широкими історичними та сучасними політичними колами та відомими керівниками. Наприклад, історичні політичні партії - «Українська соціал-демократична робітнича партія» (1918 р.), «Український національно-державний союз (УНДС) (1918 р.), «Українська соціалістична революційна партія (1918 р.), сучасні - Конгрес українських націоналістів (КУН), Українська консервативна республіканська партії (УКРП, Організація українських націоналістів в Україні (ОУНУ), Українська національна асамблея (УНА), Українська народна самооборона (УНСО), Українська республіканська партія (УРП), Українська селянська демократична партія (УСДП) та багато інших аргументовано свідчать також про історичну спадкоємність використання терміну «українська» у традиційних назвах політичних партій  та назвах інших соціально-правових інститутів, органів влади, термінах актуального політично-правового  життя в Україні. Так, наприклад, у преамбулі до сучасної Конституції незалежної України (1996 р.) істотно зазначається вперше за всю правову історію незалежної України: «Верховна Рада України від імені українського народу – громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волу народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом (ст. 79, 104 Конституції України) права на самовизначення …приймає цю Конституцію – Основний  Закон України… Державною мовою в Україні є українська мова (ст. 10 Конституції України)…Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традиції і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11 Конституції України)… Всеукраїнський референдум ( ст. 72, 73) [11]. Говорячи так, законодавець вбирає в запропонованих нових правових категоріях-поняттях «український народ», «українське державотвореня» їх розуміння як таких, що ідентифікують і історичних, і сучасних об’єктів, суб'єктів, як фізичних, так й юридичних осіб, предметів, різногалузевих правовідносин історичного та чинного українського права, які вступали та виступають зараз істотними  об’єктами, суб’єктми і предметами актуальних сучасних правовідносин, мають розвинену історичну правову спадкоємність, світову правову культуру, що функціонують у сучасній Україні на засадах давніх сучасних правових традицій, цінностей та інтересів, сформованих з сивої давнини на теренах сучасної України та розвинених у сучасні за давніми закономірностями  творення правової традиції українотериторіального та україноментального правового світорозуміння і світозасвоєння. Ми логічно продовжуємо цю традицію та вводимо саме тому в наукове коло актуальних правових термінів і категорій вперше новий правовий термін «українська правова свідомість", а не, наприклад,  «правова свідомість України».

      Говорячи про українську правову свідомість, ми говоримо про минуле, сучасне та майбутнє України одразу у цілому тощо, маючи на увазі всі етноси, нації, народності, народи та інші малі народи, окремі  колективи та індивідууми як первинні її суб'єкти, що мешкали у минулому та мешкають зараз в широкому українотериторіальному часо-просторі (формально у кордонах сучасної української держави останнього сторіччя), та які тривалоісторично сформували типово «українське», духовно-ідейне уявлення про право, світ правові та суспільні відносини, її предметів, суб'єктів та об'єктів, правові цінності, вимоги, потреби, проблеми та перспективи, що збереглися здавна як давні україноментальні правові ідеї та, актуально модернізуючись зараз, дієво допомагають розбудовувати нову сучасну українську правову систему. Але такі уявлення, правові теорії, концепції та моделі були узагальнені титульною нацією, котрою є сучасна українська, та інші за більш давніх часів, наприклад, кримсько-татарська, російська або інша європейська, у складі котрої, наприклад, існувала давня Україна чи її окремі значні території або державні (державницькі) утворення (що можна відслідкувати за тривалоісторичним формуванням домінанти різних складових пропорцій за різних часів у формулі української правової ідіоми. У хронологічному відношенні ми маємо, перш за все, всю видиму історичну, правову та культурну українську реальність, досліджену та визнану світом, правовою, історичною, суспільною наукою та практикою [12]. Говорячи про правову свідомість України, ми значно звужуємо її зміст та цим самим формуємо цілу низку нових питань: правова свідомість історичної чи сучасної України мається на увазі, суспільства, держави, етносу чи народу, якого періоду мається на увазі її становлення та розвиток, яких верств населення та ін., що створює нові «білі плями», «білі питання» навіть у самій назві. Такого бути не можна, тому що правова наука, як й будь-яка інша, покликана давати правильні та завчасні відповіді на питання та виклики часу, а не створювати додаткові та зайві нові. За інших випадків правова наука може стати також зайвою або псевдонаукою.

                                                     Список використаних джерел:

1. Дмитрієнко Ю.М. Про синергетику правосвідомості як домінантну еволюційну функціональну закономірність (функціональний закон) посттоталітарних правових рефлексій // Науковий вісник дипломатичної академії України. Вип. 8. “Зовнішня політки та дипломатія: витоки, традицї, новації” – Київ:ДАУ, 2003. – С. 348- 380

2. Дмитриенко Ю.Н. Скрытые еффекты девиантного правосознания: ориентиры и природа снергетической методологии правового познания // Право і безпека. Науковий журнал. – 2004/3’4. – Харків: НУВС, 2004. – С.18-26

3. Дмитрієнко Ю.М. Міжфункціональна (різнолінійна) гносеологія девіантної правосвідомості у джерельній парадигмі девіацій синергетичного правосвітогляду // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. Вип. 21. – Одеса: ОНЮА, 2002. - С. 68-75

4. http://ebk.net.ua/Book/Konspekt/TPU/012.htm

5. Цивільний Кодекс України. – Харків: Одіссей, 2003. - C. 468-470

6. Кримінальний Кодекс України. – Київ: Видавець Паливода А.В., 2005. - С. 163-167

7. Кодекс адміністративного судочинства України. – Харків: Одіссей, 2005. - С. 143

8. Таможенний Кодекс України. . – Харків: Одіссей, 2005. - С. 173

9. http://pravopys.vlada.kiev.ua/mova/20/Dovidn/USRR_USSR.htm

10. Таранов А.П. Історія Конституції Української Радянської Соціалістичної                   Республіки. – Київ: Видавництво академії наук Української РСР, 1957;                   Українська Радянська Енциклопедія. - T. 5. – Київ: Головна редакції                   Української Радянської Енциклопедії, 1980; Дубина К.К. История Украинской ССР. - Т. 2. - Киев: Наукова думка, 1969;  Слюсаренко А.Г., Томенко М.В.  Історія Української Конституції. – Київ, 1993

11.  Конституція України. – Харків: Одіссей, 2006. – 48 с.

12. Брегеда А.Ю. Основи політології- К., КНЕУ, 2000. – 138 с; Гавриленко А. – “Що об’єднує лівих і правих” – Вечірній Київ- 3 березня – 1999; Майборода С.О. Політичний простір України //Вітчизна - №1-2 – 1998; Коментар до Конституції України – К., 1998; http://www.rada.gov.ua/LIBRARY/bibliogr/party.htm;  Кремень В., Ткаченко В. – Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. – К., 1998. – С. 325-327; Програмові засади Молодіжного Конгресу українських націоналістів //Визвольний шлях. – 1998. – Кн. 8. – С. 923-926; Народний Рух України. Документи і матеріали. – К., 1993. – С. 10-16; Міжнаціональні відносини в Україні: стан, тенденції, перспективи / Д.В. Табачник, Г.Г. Москаль, В.М. Воронін, Т.І. Пилипенко, С.В. Василенко. — К.: Етнос, 2004. — 584 с.; Україна: проблеми самоорганізації: В 2 т.: Моногр. Т. 1. Критика історичного досвіду / В.Г. Кремень, Д.В. Табачник, В.М. Ткаченко. — К.: Промінь, 2003. — 383 с.; Україна: проблеми самоорганізації: В 2 т. Т. 2. Десятиріччя суспільної трансформації / В.Г. Кремень, Д.В. Табачник, В.М. Ткаченко. — К.: Промінь, 2003. — 463 с.;  Народно-демократична партія. Статут, керівні та контрольні органи. – К., 1998; Программа Коммунистической партии Украины. Устав Коммунистической партии Украины. – К., 1996.- C.33-36

 

1.1.                 Джерела чинника національного в українськiй правовій свідомості        

 

    Сучасна практика національного життя і міжнаціональних відносин підтверджує той факт, що вплив національних особливостей на правовий розвиток та на правову свідомість індивідів значно збiльшився. Вплив національних особливостей на становлення і розвиток правосвідомості рiзних народів і кожної особи презентує науковий і практичний інтерес за умов демократизації суспільного життя, її багатогранного реформування. Національні особливості розвитку кожного народу формують самобутні    правовi світовідчування,        світосприймання,  світобачення,  світогляд, що визначають спосіб життя, правову культуру, духовність, поведінку, характер людей, специфіку міжнаціональних відношень. Національний чинник зумовлює своєрідність і самобутність багатьох сутнісних рис людської діяльності, впливає на мислення і психологію людей, зачіпаючи їх правові аспекти життєдіяльності.

    Як відомо, нація - це стійка спільність людей, що проживають на одній території, мають загальну культуру, мову, самосвідомість, що історично склалася в процесі розвитку. Нація характеризується економiчною і соціальною спільністю, що є єдиною та  полiаспектно виявляється         системою                політико-правового життя      складним етнопсихологическим характером. Важливою особливістю нації є те, що вона володіє особливим складом, стилем мислення, специфічним менталітетом, відчуттям власної пристойностi [61, с. 314].

      Така своєрідність характеристик нації не може не враховуватися при осмисленні властивостей і якостей правової свідомості на її суспільному, груповому та  індивідуальному рівні.

     Національні особливості кожного народу в значній мірі детермiнуються рiзними форми правової культури,  правовими традиціми, звичаями та тим самим набувають стабільного й стійкого характеру, фіксуючись у нацiональнiй свiдомостi та психології, що має безпосереднє відношення до правомiрної оцінки дiйсностi, як найважливішого соціального регулятора правових відносин, до характеристики юридичної практики та до становлення і формування відповідної правової свідомості як провідної форми суспільної свідомості.

     Правова свідомість акумулює в собі не тільки загальносоцiальнi чинники життя (економічні, політичні, ідеологічні та iн.), але й в значній мірі національні особливості буття людей, людського гуртожитку, що носить багатоаспектний, глибокий, вельми помітний характер. Зумовленість особливостей, властивостей, якостей та змісту української правової свідомості національними рисами пояснюється багато в чому характером процесів походження етносів. Першопрірода національних особливостей правової свідомості закладається, як в мисленні, наiональнiй мовi народів, так і в процесі історичного формування етносів в цілому.

     Сучасна наука виділяє чотири модуси етногенезу як моделі перенесення української правової свідомості та культури. Перший - це спосіб міграцій, який є результатом переселення парода або його численної групи, та в процесі змішування з місцевим населенням складається нова культурна спільність людей, тобто етнос. Другою - модус розселення, коли в зоні достатньо щільного заселення декількох складових відбувається їх взаємне проникнення, виникають двомовність, змішана культура, змішаний антропологічний тип. Третій тип - це модус етнiчної безперервності, за якого етноси переходять один в іншій, і відрізняються один від одного тим, що тільки живуть у віддаленості, через декілька етносів. І останній – модус автохтонного розвитку, коли при географічній ізоляції або ж за iнших чинникiв відбувається відносно відособлено, що і приводить до утворення этносов як соцiальних основ правових свiдомостей  [1, с. 182 – 190].

       Процес виникнення, становлення і розвитку етносів припускає також формування відповідної правової культури, певного способу життя, що грунтуються на духовних цінностях, складаються та закріплюються в правових традиціях, звичаях, нормах моралі та інших соціальних регуляторах.

 З моменту впровадження в суспільне життя правових нормативних регуляторів накопичений людьми, суспільством духовно-ціннісний потенціал, система правил, норм і принципів поведінки, традицій, звичаїв, що склалися, відповідним чином фіксуються в правовiй свідомості людни, в якiй починають відбиватися правовi ідеї, погляди, уявлення, відчуття, емоції людей, що характеризують і оцінюють те чи iнше iсторичне та реальне юридичне середовище.

                 Включені одного разу і в національну свідомість оцінні критерії активних правових рефлексiй за допомогою національної культури, традицій і звичаїв, інших нормативно духовних засобів складаються в стійку, стабільну форму суспільної свідомості - правову свідомість у всії її іпостасях.

     Проблеми вияву і розвитку національного, нації як історичної спільності людей, нації як форми суспільно-історичного розвитку продовжують привертати до себе підвищений інтерес з причин серйозного осмислення такого складного і суперечливого явища як правова свідомість. Для з'ясування загальнотеоретичних властивостей правосвідомості та урахування її  національних особливостей жодним чином не слід штучно вип'ячувати національне, перебільшувати його роль в механізмі (системі) правосвідомості, зменшуючи при цьому значення загальносоціальних початків у формуванні і розвитку цієї форми суспільної свідомості.

    Національне не може розвиватися і зміцнюватися, мати перспективи на сприятливе майбутнє, якщо функціонуватиме в глухій ізоляції від решти суспільного механізму, ігноруватиме зовнішні політичні, соціальні і правові зв'язки. Історія становлення цивілізацій, сучасний стан світової спільноти підтверджують реальність руху народів до співпраці, взаємообміну досвідом, узгодженню інтересів і потреб, що найсильніше і ефективно виявляється у сфері взаємодії правових культур.

      Правова культура - історично певний рівень якiсного розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, iдентифiкований у відповідних типах і формах правової  організації життя і діяльності людей, в їх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних ценностях [13, с. 607].

       Правова культура - найважливіший показник багатовікових правових досягнень, правового та законодавчого досвіду народів, своєрідний моральний зріз правової мудрості,  правового характеру, правових ціннісно-духовних якостей того або іншого народу, нації. Правова культура не тільки відображає нормативно-правове минуле життя людей, але і прокладає дорогу в правове майбутнє, сприяє становленню суспільного правового оптимізму, віри в сили народу, дозволяє уникати помилок і непотрібних суспільно-історичних аналогій.

      Правова культура кожного народу, нації відображає не тільки суто внутрішнє правозаконодавче життя, але і в значній мірі зорієнтована на все те краще, нескороминуще, що характеризує якiснi загальнийсоціальні, загальнолюдські досягнення і цінності.

      Загальносвітовий правокультурний процес нацiлений на праворефлексивний взаємозв'язок, взаємодію правових культур всіх націй і народів, що несе благо в загальносвітовому масштабі, у тому числі й в конкретних сферах міжнародної співпраці: обмеження гонки озброєнь, боротьба з міжнародним тероризмом, наркобізнесом, епідеміями, стихійними лихами та iн.

        Але найголовнішим є те, що у результаті зміцнюється довіра між народами, збiльшуються  взаємні симпатії, зростає духовно-ціннісний потенціал кожного народу.

    Чим інтенсивніше протікає взаємне культурне взаємозбагачення, ніж більш насиченими стають правокультурні контакти і обміни, тим більш плідною стає міжнародна і міждержавна правова співпраця, ширше сфера взаємних симпатій народів, масового характеру набувають гуманітарні правовi зв'язки. На такій основі успішніше вирішуються ті, що виникають в світі та в окремих регіонах гострі конфлікти, спори, претензії. У цьому плані виключно важливим є факт  взаємодії різноманітних правових культур. Багато бід, що переживаються рiзними народами  (у минулому і сьогоденні), є нерозв'язними у низцi  регіонів довготривалі міжнаціональні конфлікти, національні претензiї, небезпечний розвиток подій в «гарячих точках» країни багато в чому зумовлені тим, що впродовж тривалого історичного розвитку народів  не приділялося належної уваги, тим більше на цілеспрямованій основі, проблемам взаємного збагачення і використання національних правових культур. Процес правокультурного взаємопроникнення, придбання справжньої культурної освіти, що включає національно-етнічні особливості, пiдмiнювався багато в чому великодержавним чванством в період Російської імперії, класово-пропагандистськими шаблонами в радянський період, коли національне нівелювалося загальнорадянським, розчинялося в надуманих штучних

кампаніях інтернаціоналізму. Така політика, що насаджувалася в сферi правової культури, була їй протипоказана, вона вела лише до національного відчуження.

 До тих пір, поки нації і народи не стануть уважно вiдноситься один до одного, не навчаться взаємно поважати відповідні цінності народної, правової  творчості, літератури, мистецтва, а суспільство і держава не зроблять необхідних зусиль для позитивної і насиченої взаємодії національно-народних культур, українське суспільство роздиратимуть й далi рiзнi правовi конфлікти, між народами зберігатиметься протистояння, а над державою висітиме загроза порушення територіальній цілісності .

    Наслідком відокремлення правових культур виступає відокремлення між народами і націями, посилення елементів ворожості та взаємної підозрілості.

    За відношенням до правової дійсності це обертається порушенням єдиного правового простору, гальмуванням становлення правової державності, зниженням гарантованості прав і свобод людини та громадянина, деформованістю законопокірності громадян, збiльшенням протиправних діянь, загальним падінням престижу права, що руйнівно б'є по загальному стану суспільної, групової та індивідуальної правосвідомості, у тому числі й на рівні її національної зумовленості. Деформація правової свідомості в значній мірі послаблює всі правові основи життєдіяльності суспільства на регіональному та національному рівнях.

      Суспільна наука виходитиме з того, що конкретне національний розвиток завжди припускає взаємодію однієї нації з іншими націями і народностями, що неминуче приводить до формування загальних з іншими націями рис і якостей. От чому характеристика нації як історичній спільності людей в першу чергу пов'язується із загальносоціальними, та лише потім з етнічними правовими ознаками.

       Етнос не може успiшно розвиватися у межах власних можливостей та особливостей. Він розвивається через взаємодію з іншими етносами, через взаємовплив, взаємопроникнення правових культур, які зрештою приводять до деякого ототожнення, вирівнювання національних правових культур, кожна з яких запозичує з іншої духовно-правової спадщини все істинне народне, гуманне, благородне та справедливе. Етнічне ж служить виразом національно-особливого, виробленого в процесі природно-історичного розвитку. В процесі тривалого еволюційного розвитку загальносоціальне з необхідністю вбирає національне і навпаки. У широкому соціологічному сенсі суспільство виступає як безліч утворюючих його компонентів, серед яких національний чинник (як специфічна властивість спільності і спілкування людей) займає своє вагоме  місце. Розгляд нації як соціально-етнічній спільності людей дозволяє відрізняти її етнічну характеристику  та  її сутнісні якості в цілому.

      З'ясування належного співвідношення суспільства і нації набуває особливе значення за умов складних полiтичних відносин, властивих сучасній українськiй  дійсності. Становлення і розвиток будь-якого етносу врештi-решт спирається на спеціально сформовані соціальні інститути та установи, зокрема формовані норми і принципи права. Причому особливого значення набуває правове регулювання відносини між людьми, що стає обов'язковою умовою нормального функціонування життєдіяльності будь-якого народу. Жодна нація, народність не може повноцінно існувати без стійкого громадського порядку, засад гуртожитку, традицій, звичаїв, норм моральності  і  права,  порушення яких вносить дисгармонію суспільного життя, його національні сфери. При цьому правова свідомість суспільства і індивідів виходитиме з необхідності застосування відповідних санкцій за замах па громадський порядок, права і свободи людини. Антигромадські, асоціальні діяння без належного покарання неминуче ведуть до хаосу, деформації в будь-якому соціальному організмі, покликаному заради збереження своєї цілісності і дієздатності постійно протидіяти, боротися з порушеннями тих діючих в суспільстві принципів, норм і правил поведінки,  що відображають інтереси і потреби тих або інших соціальних структур.

                Подібне відношення народу, що формується сторіччями, нації, їх представників до неухильного дотримання правових традицій, звичаїв і інших соціальних норм закладає врештi-решт в загальнiй правовiй свідомості людей всі ті сприятливі передумови, які дозволяють фокусувати, відображати і закріплювати в суспільній, груповій і індивідуальній правовiй свідомості витікаючі від права процесуально-правовi особливості, властивості і якості, що характеризують її як особливе суспільне явище, як істотну загальносоціальну цінність.

  Становлення української правової свідомості зі всіма її національними особливостями і властивостями –  це правовий процес що складається, поза сумнівом, не на порожньому місці, не штучно, а знаходить сприятливий грунт, що готувався в ході тривалого попереднього для української нації суспільно-історичного та правового розвитку.

 У плані підготовки сприятливих умов для становлення української правової свідомості за умов національних суспільних відносин особлива роль відводиться народним правовим традиціям, звичаям та  іншим духовним цінностям, що здійснюють нормативно-правове регулювання взаємин між людьми. Ці нормативно-ціннісні регулятори відображають динаміку національно-правового розвитку свiдомостi за  різні історичні періоди. На цій базі створювалося і звичайне або звичааєве українське право, яке мало широке розповсюдження на традицiйних територiях здавна. Держава, використовуючи силу правових традицій і звичаїв, як регуляторів найважливіших правових відносин, тим самим відкрило широкий простір і для формування юридичних норм у вигляді звичаєвого права, що наочно підтверджене якнайдавнішими пам'ятниками законодавства, знайденого в ареалах колишнього розселення україноментальної спiльноти.

        У цьому плані безперечний інтерес уявляють і національно-правовi традицій, звичаї, ритуали народів України, наприклад, звичаєве право кримсько-татарського народу Кримського пiвострову.  Хоча в даний час звичаєве право в значній мірі втратило своє минуле значення, сам механізм передачі цінностей за допомогою правових традицій і звичаїв уявляє інтерес для з'ясування процесу формування національної та  правової свідомості.

       Будь-яка форма правової свідомості відображає в собі погляди, переконання, відчуття з приводу тих або інших явищ об'єктивної дійсності. Правова свідомість прямо або побічно випробовує на собі вплив закономірностей розвитку всіх форм суспільної свідомості, інтегруючих в собі усвідомлення нацією своїх етичних, релігійних, правових і інших інтересів і потреб, що об'єктивно склалися в попередній період національного розвитку.

     Форми суспільної та правової свідомості стимулюють і постановку нових цілей і завдань, переорієнтацію практичної діяльності людей адекватно життєвим потребам, що складаються, зокрема н в правовій сфері, що істотно відбивається на характері та  змісті правової свідомості нації, народності. С. Л. Рубінштейн справедливо писав: «Наявність у людини правової свідомості позначає, власне, що у нєї у процесі життя, спілкування, навчання склалася або складається така сукупність (або система) правових поглядiв, що об'єктивувалися в слові більш-менш узагальнених знань, за допомогою яких вона може усвідомлювати те, що оточує її, пізнаючи явища дійсності через їх співвідношення з цими знаниями [67, с. 276].

       При цьому найважливіше місце в системі правового  усвідомлення дійсності відводиться і осмисленню правових цінностей, виробленню оцінних критеріїв юридичної практики, що не може не позначатися і на особливостях правової свідомості.

  Які ж національні особливості властиві правовій свідомості як особливій самостійній формі суспільної свідомості? Формування і облік національних особливостей правосвідомості - процес довготривалий, складний, суперечливий, багатоаспектний і неоднозначний, такий, що включає все різноманіття розвитку даного народу (етносу). В ході свого історичного становлення і розвитку кожен народ поступово виробляв, фіксував і закріплював у рiзних конкретно-iсторичних циклах правової свiдомостi найбільш розумні, корисні і нескороминущі духовні цінності, форми і варіанти сутнісної і необхідної поведінки. Все це відбивалося і в багатообразних нормативних соціальних регуляторах - духовних скарбницях української нації. Правова мораль, релігія, правовi традиції і звичаї адекватно вимогам життя народу затверджували нормативні стереотипи як єдиних можливих, етичних і справедливих. Не дивлячись на всі соціальні, політичні, військові катаклізми, якими насичена правова історія людського суспільства, люди зберігали прихильність тим правовим принципам, нормам, правилам, духовно-культурним стереотипам і варіантам правової поведінки, які відображали найістотніші, характерніші сторони національно-правової самобутності, народної мудрості, життєвого правового прагматизму.

    Осмислення української правової свідомості у взаємозв'язку з її національними особливостями веде до наступних логічних висновків, якi характеризують ступень вивченостi проблеми: 1) Теоретико-методологiчне спiввiднесення терміну «нація» в з категорією «правова свідомість» призводить до висновку про національно-історичний характер правосвідомості. 2) Поняття «нація» в контексті багатонаціональної держави, якою є Україна, неодмінно включає все різноманіття конкретної правової  дійсності, на яку накладаються своєрідність і самобутність її національної оцінки, яка може бути як позитивною, так і негативною. 3) Опосередковані національним устроєм життя правовi оцінки мають  рацію юридичної практики, що закладають нормативнi  основи для формування і розвитку правової свідомості відповідного рівня і змісту.

  Суспільне життя, будучи осереддям полiфонiчних,  різнопланових, специфічних, неповторних, самобутніх правоусвiдомлених зв'язків і взаємин людей, спроектованих на національно-культурні особливості і відповідні юридичні цінності і явища, надає могутню дію на творення суто правових аспектів мислення, психології, ідеології, що врештi-решт, знаходить віддзеркалення в змісті суспільної, групової і індивідуальної правової свідомості, яка поєденує в собі як загальниосоціальні, так і національно-етнічні початки.

  Про існування різних видів і типів правосвідомості, їх своєрідність і самобутність залежно від різних життєвих чинників писав ще I. О. Ільін: «Людська правосвідомість виникає ірраціонально, воно розвивається історично, воно підлягає впливу сім'ї, роду, релігійності, країни, клімату, національного темпераменту, майнового розподілу та всіх інших соціальних, психологічних, духовних і матеріальних чинників. З цієї точки зору можна було б говорити, наприклад, про «морську» правосвідомість греків і англійців і про «континентальну» правосвідомість у росіян і у китайців; про релігійну правосвідомість у магометян і про безрелiгiйну правосвідомість сучасних соцiал-комуністів; про родову правосвідомість стародавньої цивільної общини та про безрідну правосвідомість сучасних республік та iн.» [34, с. 129.].

  Зi свого боку В. А. Щегорцев підкреслює: «На правосвідомість і характер відношення до права впливає до певної міри приналежність до певної соціально-етнічної групи. Національні особливості в усвідомленні людьми суспільного буття, викликанi об'єктивною  соціально-правовою дійснiстю - це продукт соціально-історичного розвитку націй, національних відносин. Його не можна не враховувати в практичній правовiй діяльності з реалізації правотворчостi, а тим більше при аналізі формування і функціонування правової свiдомостi на всіх соціальних рівнях її вияву. Тим часом соціологічному дослідженню цієї проблеми не приділяється поки достатньої уваги» [93, с. 98 - 99].

                Ці ж ідеї висловлюються й іншими вченими. Так, К. Т. Вельській пише: «Правосвідомість індивіда носить на собі вiдбитки й національної приналежності, визначаючись умовами життя даної нації»" [15, с. 160].

  У літературі з соціальної психології часто-густо наголошується про те, що нація як велика масова соціальна група характеризується специфічними особливостями правового сприйняття дійсності, особливим характером психологічних переживань.  Соціальні умови існування надають й значну дію на формування правової психології, у тому числі й психології особи. Проте специфічні тільки для даного індивіда правовi умови існування можуть породити лише індивідуально-неповторні психічні правовi особливості і риси. Вони не пояснюють національні властивості, але для розуміння останніх необхідно враховувати не тільки специфічні для даного індивіда властивості і риси, але і загальні з іншими людьми однакові соціально-психологічні стереотипи правового сприйняття і віддзеркалення. При цьому важливою є думка тих, хто вважає основним предметом соціальної психології не стільки особу, скільки психологічні особливості різних соціальних груп, прошаркiв та корпорацiй, класів суспільства. Серед тих, хто розподіляє цей погляд, існують різні відтінки в розумінні того, які аспекти массовидных соціально-психологічних явищ повинні бути перш за все в центрі уваги соціальної психології. Соціальна психологія, вбираючи в себе нацiональнi особливості правового  життя, трансформує національне в правовiй свідомості людей, включаючи їх iндивiдуальну правову свідомість.

  Національні особливості правосвідомості можна з'ясувати, розшифрувати, тільки виходячи з історичних умов становлення і розвитку народів. Нація - це реальна історична спільність. Її виникнення і розвиток не вичерпується одним або навіть декількома поколіннями людей, а йдуть в глибоку старовину. Специфічні національні особливості правосвiдомостi виникають разом з етносом як необхідний елемент в існуванні даної спільності людей. Завдяки ним здійснюється внутрішньогрупова згуртованість, інтегруються сутнісні особливості характеру даного народу (нації). Національне, врештi-решт, стає основою життєзабезпечення, виживання етносу, відступ від нього для кожного члена цієї спільності загрожує  матеріальними, етичними, культурними, психологічними наслідками, накладає стійкий та стабільний відбиток на подальший розвиток нації, закріплюється в національних i правових традиціях, звичаях і інших соціальних нормах та, таким чином, стає необхідною умовою, що утілює стiйке, ментально опосередковане духовно-практичне сприйняття  навколишньої дійсності, зокрема правової.

 Національно-духовне в історії культурно-правового  розвитку народів, у відносинах між народами стає за  певних умов і найважливішим засобом вияву національних особливостей в правосвідомості суспільства. Вивчення національних особливостей в правовій свідомості не має такого розповсюдження у широкiй вітчизняній юридичній науці, як дослідження загальносоціальних, загальнотеоретичних основ правосвідомості. При цьому слід зазначити, що  категорія «національна свідомість» досліджувалася в рамках проблем економіки, історії, культури різних народів, нації і народностей. Стосовно юридичних аспектів життя суспільства, правосвiдомостi зокрема,  категорія «національне» через різні причини не ставала об'єктом спеціальних, цілеспрямованих наукових досліджень, що відноситься і до проблем вивчення правової свідомості. Не викликає сумнівів, що нормалізації і стабілізації в розвитку націй і національних відносин можна досягти, тільки вивчивши всі аспекти і форми вияву національної специфіки в правовому житті, зокрема в сферах правотворчості і реалізації права, що зачіпає й проблеми становлення і вдосконалення правової свідомості як на рівні суспільства, так і особи. Виявлення національних особливостей в правосвідомості не може проходити у відриві від результатів загальнотеоретичного пізнання категорії «правова свідомість».

  Проблеми пізнання правової свідомості давно і успішно розробляються у вітчизняній науці, свідоцтвом чому грунтовні роботи П. П. Баранова [9], К.Т. Вельского [14], І. Л. Бури [8],  Р. А. Злобiна [32], Е. А. Лукашевой [45],  Е. В. Назаронко [51],  Г. С. Остроумова [59],  І. Ф. Покровского [62],   Д. А. Потопейко [63],   І. Ф. Рябко [69], В. П. Сальникова [71],  В.А. Сирцова [72],  І. Е. Фарбера [85] та iншi.

                 Спираючись на загальнотеоретичні досягнення, стає можливим пізнання певних аспектів впливу національного на особливості, властивості, якості і зміст правосвідомості, оскільки з соціологічної точки зору поняття «суспільне» виступає за відношенням до національного як щось загальне, як те, що втiлює елементи вияву всього національного. Поняття «суспільне» характеризує все те, що відноситься до суспільства. Точно також «правова свідомість» як загальна категорія поширює свій потенціал і на розуміння правосвідомості з її національними рисами і властивостями. Правосвідомість в широкому сенсі слова є сукупністю уявлень, поглядів, відчуттів, що виражають відношення до діючого права, юридичної практики, до інших юридичних цінностей як суспільства в цілому, так і його національних структур.

Правову правосвідомість у вітчизняній літературі визначають як систему правових поглядів, уявлень, відчуттів, емоцій, оцінок, установок і інших проявів, що iдентифiкують відношення громадян до діючого права, до юридичної практики і інших правових явищ. На відміну від інших форм свідомості, суспільна правосвідомість направлена саме на віддзеркалення правової дійсності і її перетворення у зв'язку з правовими потребами і інтересами людини і суспільства в цілому. Це єдина форма суспільної свідомості, чиї ідеї, погляди, уявлення знаходять нормативне закріплення і в цілому реалізуються в процесі нормативного регулювання суспільних відносин. Юридичний розвиток будь-якого суспільства - це функціонування всіх правових засобів і цінностей, включаючи національно-правові аспекти.

  Співвідношення загальносоціального змісту правосвідомості та його національних сторін необхідно осмислювати з ціннісних позицій. Кожна нація виробляє та засвоює такі духовно-правові цінності, які в її самосвідомості виступають як специфічні юридичні інтереси і потреби. Різні соціальні суб'єкти, залежно від різноманіття життєвих обставин, мають різні оцінні уявлення про право. Для національного ж змісту правосвідомості додаткове і вагоме значення має усвідомлення ціннісного потенціалу століть національних традицій і звичаїв, що дійшли з глибини, норм моралі як ключових моментів, що підносять оцінні критерії до правової дійсності. Саме вказані духовно-нормативні цінності в першу чергу привносять в свідомість людей вимогу - оцінювати право, закони, юридичні норми з позицій справедливості, моральності, національної духовної культури.  Національна правова самосвідомість - це результат розвитку нації, це усвідомлення нацією особливостей свого правового розвитку. «В результаті розвитку виникає новий якісний стан об'єкту, який виступає як зміна його складу і структури. Здібність до розвитку - одна із загальних властивостей матерії та свiдомостi» [86, с. 537].

       Національний розвиток правової свiдомостi пов'язаний із закріпленням справедливих і етичних уявлень про право і юридичну дійсність, що знаходить відповідне віддзеркалення в суспільній і індивідуальній свідомості. Уявлення про право з позицій справедливості і моральності стосовно народу характеризується поняттям «цінність», оскільки це є те, що корисно для даного народу, що приносить йому благо. У аналізі проблем правосвідомості в світлі її  національних особливостей як належний критерій використовується поняття «цінність», яке слід відрізняти від поняття «оцінка», що також характеризує властивості правосвідомості. «Цінність» є те, що можна оцінювати, що є предметом, об'єктом оцінки. «Оцінка» ж є розумовий акт, що є результатом оцінного відношення суспільства, індивідів до даного предмету.

     У основі поняття «цінність» знаходяться людські потреби і інтереси. Результатом оцінки є усвідомлення необхідності того, що ті або інші явища можуть або не можуть задовiльнити зростаючі потреби і інтереси людей.

       Таким чином, необхідно розрізняти загальносоціальні і національні цінності в праві та  відповідні аспекти в правосвідомості.

     Поняття «Ціннісна орієнтація» також застосовно до аналізу національного в правосвідомості. Система ціннісної орієнтації не довільна, в ній фіксується суспільна необхідність. Вся соціальна дійсність предстає перед людиною як система ціннісних орієнтирів, що виражають об'єктивну необхідність в певному характері діяльності. Національне в правосвідомості, відображаючи національні цінності в праві, фіксує необхідність подальшого правового розвитку народів в системі суспільного розвитку. Далі, філософські категорії «належне» і «суще» також застосовні для аналізу вказаної проблеми. Перша категорія позначає те, яким повинне бути чинне законодавство з погляду справедливості і моральності. Друга категорія позначає його дійсне перебування, стан, відмінний від того, яким повинне бути чинне законодавство.

                Аксiологiчне обгрунтування цінності права застосовувалося у вітчизняній юридичній науці для аналізу правового розвитку і правового стану суспільства. Досить назвати роботи С. С. Алексєєва [2], Е. А. Лукашевої [46], Д. А. Кєрiмов [41], П. М. Рабиновича [70],   А. Ф. Черданцева [87],  Л.С. Явпча [94] та iн.

       Моральність і, отже, цінність права в цих роботах базується тільки на позитивістському праворозумiннi, яке дозволяє оцінювати справедливість права тільки з погляду соціально-економічної детерміації. У багатонаціональній державі може діяти одне, єдине, нею ж породжене право. На той же час в такій державі окрім суспільної моралі існують національно-особливі духовні цінності. Вони диференціюються залежно від чинників історичних відповідно до національного, соціального або іншого, наприклад, корпоративного, розподiлу суспiльства. Національний розподiл українського суспільства припускає існування різних систем моральності. Моральні норми фіксуються в мові моралі у вигляді розпоряджень, нацiлених на подолання суперечностей між особою і суспільством, а також у відносинах між індивідами. Національний розподiл  суспільства припускає своєрідність і самобутність форм iдентифiкацiї моральних норм: це і релігійні заповіді, і національні звичаї і традиції, і ритуали, а також фольклор. Умови істинності і помилковості моральних цінностей виявляються різними методами у різних народів. Ще Гельвеций говорив про iснування багатьох істин, наприклад, математичних, які не суперечать жодним інтересам та є загальновизнаними. Що ж до галузi політики, моралі, релігії та iн., де найрізкіше виступають розбіжності в розумінні тих або інших явищ, то й тут,  за Гельвецiєм,  не виключається можливість встановлення істини, якщо її шукатимуть люди, що вміють поєднувати приватний інтерес з суспільним. 

 У системі суспільного життя соціальна значущість національних звичаїв і традицій в ході історичного розвитку зміняється від покоління до покоління. У правовій сфері її специфіка полягає в тому, що в міжнаціональних відносинах починають стикатися різні національні моральні системи, що по-різному оцінюють правові норми поведінки людей, і це дозволяє говорити про відповідне відношення народів до чинного законодавства. В галузi політики, держави, права практично немає відносин, які були б за межами оцінок з позицій добра і зла та заснованих на них інших моральних категорій. Оцінка правових систем в категоріях моралі - один з найважливіших критеріїв права. «Моральність має рацію – вияв її ціннісних характеристик»  [46, с. 86]

                 А. А. Гусейнов відзначає, що мораль виглядає як система оцінок із знаками «плюс» або «мінус», «відображаючи дійсність крізь призму схвалень і засуджень через протилежність добра і зла» [16, с. 23],  Л.С. Явіч  [94, с. 23],  відзначаючи взаємозв'язок права та моралі, пише, що «одна з найважливіших етичних категорій - справедливість - одночасно і юридична категорія»". Мораль завжди виступала як ціннісний критерій права. З етичних позицій народи, що історично розвиваються, висували свої критерії оцінки права, які відображали природні уявлення про справедливість, соціальні уявлення про добро і зло, що втілювалися в систему правових відносин. Моральне вимірювання має рацію - це не абстрактна міра, однакова для всіх народів. Воно зумовлене природним правом кожної нації.

 Згідно марксистсько-ленінської теорії історичного процесу, категорії моралі як критерії оцінки права завжди конкретно-історичнi та класово зумовлені. Згідно іншої теорії, природно-правової, такі критерії виникають з моральних засад суспільства, і ці критерії, на наш погляд, понад усе відповідають таким, що пред'являється сьогодні до права вимогам. Звідси негативне моральне відношення народів до права може значно знижувати його соціальну дію; право, що «декретує аморальність», позбавляється соціального престижу, викликає протидію, негативно позначається на правосвідомості народу. Зміни, що відбуваються сьогодні в країні більш співзвучні оцінці права з погляду моральних засад, особливо у сфері міжнаціональних відносин, бо мораль кожного народу, критикуючи чинне законодавство, стає одним з головних джерел міжнаціональних конфліктів, каталізатором правового розвитку будь-якого народу, наближаючи, таким чином, ідеї справедливості і моральності до правових потреб націй. Значення моралі для національної правосвідомостi є неоцінимим. Мораль займає одне з провідних місць в передачі інформації з покоління в покоління. Вона апелює до минулого та спрямовується до майбутнього, дає можливість наскрізного розгляду історії. Тим самим забезпечується збереження і передача національних звичаїв і правових традицій.

 Отже, у суспільстві через соціальну неоднорідність, різний соціально-політичний і культурний стан народів існують неоднакові потреби і інтереси в правовому розвитку. Вони також залежні і від моральних засад народу. У історії розвитку людства першу спробу пояснити суспільне життя через потреби і інтереси зробили ще французькі матеріалісти: «Якщо фізичний свiт підпорядкований закону руху, то свiт духовний не менш підпорядкований закону інтересу. На землі інтерес є всесильний чарівник, що змінює в очах всіх істот вид юудь-якого предмету» [18, с. 186-187].  Інтереси суспільства є для французьких матеріалістів інтересами всіх його складових. Особисті, приватні інтереси вони виводили з плотської природи людини, що залишається в цілому незмінної. «Величезна різноманітність поглядів, - пише Гельвеций, - результат особистого інтересу, видозмiнюючогося залежно від наших потреб, наших пристрастей, схильностей, нашого розуму і умов нашого життя. Відповідно цьому різноманіттю інтересів кожне окреме співтовариство має свій особливий тон, свою особливу манеру судити...» [18, с. 214]. Наявність національного чинника в правосвідомості - явище історичне, і його розвиток органічно пов'язаний із спадкоємністю, з правовим минулим народів. Формою виразу такої спадкоємності слугує правова самосвідомість народів. Вона виявляється в зіставленні «ми» з навколишніми правовими системами інших народів у минулому і сьогоденні. З цих позицій можна пояснити, чому правова самосвідомість може трансформуватися у націоналістичну, призводить до міжнаціональних конфліктів.

       На формування самосвідомості увагу звернули давно. Геніальний німецький філософ Гегель писав: «...я пізнаю те, що належить мені, як «я» осягаю  свiт, як ланка в системі того, що я сам, короче кажучи, в одній і тій же свідомості я маю «я» та свiт, в світі знову знаходжу себе і навпаки, в свідомості маю те, що є, що має обєктивность» [19, с. 223].

     Цю ж думку підкреслював К. Маркс, коли писав: «Оскільки людина народиться без дзеркала в руках і не фихтеанским філософом, «Я есмь я», то людина спочатку виглядає, як в дзеркало, в іншу людину” [48, с.  62].  Л Кон пише: «Національна самосвідомість завжди припускає неусвідомлене співвіднесення  якостей правового об’єкта чи суб’єкта з якостями когось чи чогось iншого» [42, с. 148].

       Відомий етнопсихолог Б. Ф. Поршнєв  відзначав, що «суб'єктивна психологічна сторона будь-якої  спільності людей конституюється виразом «ми» і «вони». Немає такого «ми», яке явно або неявно не протиставлялося б якимсь «вони» та навпаки ... Саме зіставлення своєї спільності з іншою завжди сприяло усередині спільності фіксації і активному закріпленню своїх етнічних відмінностей, тим самим скріплюючи спiльностi» [64, с. 95].

       Кожен народ сформувався на певній території, створив сукупність правових цінностей, співіснуючи в єдиному просторі і часі зі всіма етносами, вступаючи з ними у складні відносини. Залежно від характеру цих відносин, інтенсивності контактів, близькості правової культури, релігії, правова самосвідомість формує образи «ми» і «вони». Формування розбiжностей у правових свiтоглядах «ми» і «вони» є критерієм правової самосвідомості народів, що з часом збiльшується.  При цьому національно-особливе в правосвідомості, таке, що сприймається всіма як справедливе і етичне, ставиться в центрі національного праворозумiння в системі суспільного розвитку. На цій основі і функціонують правові образи свого і інших народів. Інші ж народи можуть оцінюватися як позитивно («вони такі ж, як ми»), так і різко негативно. Ці правові образи залежать від ступеня контактності місця існування. Так, Японія в минулому столітті жила в ізоляції від інших пародов,та правові образи інших народів були створені в чужих і негативних фарбах. Народи кримського пiвострову, що знаходилися в тривалому тісному спілкуванні, виробили багато в чому однакові або дуже подiбнi правові цінності в національних звичаях, традиціях і нормах шаріату.

 Для свого подальшого правового розвитку кожен народ спирається на свої національні особливості в правосвідомості, бо вона iдентифiкує національні уявлення про право, що історично склалися. Національна правова самосвідомість - це правові образи, через які нація усвідомлює себе як повноправного члена у середовищі правових систем навколишніх народів у минулому та сьогоденні.    Правову самосвідомість утворює стрижень національного чинника в правосвідомості. Вiн є результатом історичного поступального розвитку нації і є тим духовним утворенням даної сукупності середовища правових систем навколишніх народів, в яких нація усвідомлює свої правові інтереси, своє місце в суспільстві, своїм відношенням до інших народів, до держави, до суспільства в цілому. Національне в правосвідомості має історичне походження, на його формування здiйснює вплив безліч чинників. Без правової самосвідомості воно є просто знанням і віддзеркаленням чинного законодавства, юридичної практики   та ін. 

    Національні особливості правосвідомості - це продукт природно-історичного та конкретно-iсторичного правового розвитку націй. Їх не можна не враховувати в національних відносинах, в практичній діяльності з реалізації права, в правотворчому процесі. Вони визначають правову культуру громадян, правову психологію. Тим часом вивчення цих особливостей не отримало в юридичній науці необхідної розробки, її дослідженню не приділялося належної уваги.

 Враховуючи вищевикладені обставини, можна зробити висновок: правова самосвідомість впливає на національне правове життя і міжнаціональні відносини, стабільність в яких може бути досягнута тільки через відповідний правовий розвиток складових правової свiдомостi народів. Правовий розвиток народів нерозривно пов'язаний з праворозумiнням.  Справедливі етичні уявлення про право, тобто праворозумiння, є результатом правової самосвідомості, що з часом збiльшується у власнiй соцiальнiй активностi. Не даремно, напевно, проблема визначення суті правосвiдомостi має рацію, вона постійно знаходиться в центрі уваги багатьох дослідників, бо тільки через взаємодію правосвiдомостi з дiйснiстю здійснюється оптимиальний правовий розвиток будь-якого суспільства.

  Для національної правової самосвідомості вельми актуальним є праворозумiння з погляду справедливості і моральності, що знаходить віддзеркалення в правосвідомості. Це є, на наш погляд, момент усвідомлення, осмислення, розуміння, а не просто віддзеркалення правової дійсності. У суспільстві праворозумiння, що йде від правосвідомості, що динамічно розвивається, повинно стати чинником, який визначає весь правовий розвиток, забезпечуючи своєчасне виявлення потреб правової регламентації сфер суспільного життя. У нашій країні, де продовжується реформування правової системи, ця проблема зараз гостра, як ніколи.

  Як наголошується в літературі, «само по собі сприйняття загальнолюдських цінностей, відхід від класової дискримінації складають етичну революцію у вітчизняній системi» [88, с. 26]. Досліджуючи правовий розвиток нашого суспільства, А. Е. Жалінській приходить до висновку, що «історія нашого суспільства, її суперечності, її ознаки і драми не давали звикнути до необхідності правового мислення»" [31, с. 7]. На думку А. Е. Жалінського, функція вiддзеркалення правосвідомості не відповідає змiнам, що відбувається сьогодні в країні. «Неважко відмітити, - пише він, - що центр тяжіння при розкритті зв’язкiв правосвідомості з дiйснiстю формується у процесі правового віддзеркалення дійсності. Правове віддзеркалення розумiється як смисловий центр правосвідомості, і саме його результати впливають на поведінку людей» [31, с.  15-16; 57, с. 183].  Правосвідомість, вiдбиваючи крiзь себе всі соціальні, духовні, психологічні чинники, що впливають на право, формується як система правових поглядів, ідей, уявлень, відчуттів, настроїв, у яких виражено відношення до права, до новостворюваних юридичних норм. Виходячи з цих міркувань, необхідно визначитися з тим, чим є праворозумiння для національного осмислення правосвідомості; яке праворозумiння є справедливим та етичним для національної правосвідомості, який методологічний підхід є найбільш ефективним в дослідженні національних особливостей правосвідомості. Оцінка правосвідомості не носитиме дійсний характер, якщо виходити з тривалого часу пануючого у вітчизняній юридичній науці позитивного трактування праворозумiння, побудованого виключно на класовій теорії марксизму, що не визнає загальносоціальної, загальнолюдської суті права.

 Ранiше, з подачі А. Я. Вишинського радянське соціалістичне право розглядалося як «сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих соціалістичною державою і що виражають волю робочою класу і всіх трудящих, правил поведінки, застосування яких забезпечується примусовою силою соціалістичної держави..." [14, с. 160].

Отже, виходить, що в матерiально-технiчнiй основі права є держава, що видає і санкціонує правові норми,  забезпечує їх примусове виконання. Ця этатична  концепція права звела нанівець роль суспільства, громадської думки, соціально-наукових структур не тільки у сфері правотворчості, але й в здійсненні юридичної практики. Народжені в бюрократичних кабинетах, правові установки формально-ідеологічно підносилися як вираз волі, інтересів і потреб трудящих на чолі з робочим класом, а насправді це було не що інше, як відмежування права від дійсних потреб членів суспільства, пересічних громадян. Антинародне за своєю суттю право було ворожим за відношенням до національної самобутності і національного самовираження.

  Прикриваючись етатичним правом, соціалістична держава та тоталітарно-партійна владна кліка цілком і повністю ігнорували інтереси людини, нації, народу, визначали долі цілих народів без якого б то не було урахування їх волевиявлення та всупереч йому.

Таке право та його норми розходилися із загальноприйнятими загальнолюдськими уявленнями про добро і зло, свободу, справедливість, гуманізм, закріпленими в національних духовних цінностях (нормах моральності, культури, естети, традиціях і звичаях).

Пануюча правова політика, під завiсою якої йшла розправа з цілими народами, націями, з їх кращими представниками, врештi-решт, призвела до деформації дійсної позитивної правової свідомості, яка насаджувала лицемірство, фальшиві цінності, хибну iдеологiчну свідомість, психологію людей, вела до глибокої, стійкої невіри людей, нації в дійсні цінності права, законів.

 На той час в порядку зворотного зв'язку в правосвідомості людей, особливо на національному рівні, закладались стійкі уявлення, помисли, надії значної частини членів суспільства відносно права, як тієї цінності, яка, врештi-решт, визначить основи і умови для відновлення і розвитку попранных прав і свобод людей, для функцiонування справедливості, гуманізму, загальнолюдської моральності. Така правосвідомість, що формувалася і розвивалася всупереч порядкам тоталітарного режиму, залишалася тим резервом, тiєю схованкою, які «подпитували надії людей, націй, народностей на краще майбутнє, у тому числi й з правової точки зору.

  Те, що сучасне українське суспільство знову звернулося до природного праворозумiння як загальнолюдській цінності, явищу цивілізації і культури, могутньому демократичному механізму iстинного правотворення та правозастосування – основи правового статусу особи - багато в чому зумовлено тією дійсною правовою свідомістю, що збереглася, носії якої були представниками багатьох націй і народностей - прихильниками духовних цінностей – масовi фiзичнi особи – первиннi суб’єкти правосвiдомостi.

 У історичному плані народ – масовi фiзичнi особи – первиннi суб’єкти правосвiдомостi - був і залишається, не дивлячись на досить тривалi драми та трагедiї, що йому дiставались, єдиним творцем, хранителем і носієм всіх духовних цінностей, включаючи і правові.    Виходячи з історичного досвіду і спираючись на відповідний рівень правової свідомості, народ, нація, суспільство, індивіди, врештi-решт, підходять до оцінок права як першоiстинних з позицій справедливості, етики, духовності. Це положення залишиться актуальним і для сучасної української дійсності, коли суспільство і держава переживають важкий період в своєму розвитку, коли діють багато деформаційних процесів, що руйнують і основи позитивної правової свідомості.

 Суспільство, індивідів завжди цікавлять питання:  - Що є право; які юридичні цінності можна відстоювати і захищати за допомогою державних органів; за яких виняткових випадках можна проводити юридичні цінності в життя, вдаючись до сили державного примушення? У цьому аспекті службова роль права оцінюється в науці з різних позицій:

- право є сукупність права та свобод, що реалізовуються людиною;

      -    право - це вибір умов,  за яких свавілля одного суб'єкта може бути узгоджене зi свавіллям іншого, згідно загальним законам свободи і справедливості;

      -    право – це  сила суспільства, що полягає в силі права;

      - право є застосування рівного масштабу до нерівних людей;

                -   право - соціальне явище, без якого неможливе існування цивілізованого суспільства;

      - право - віддзеркалення вимог загальнолюдської справедливості, засіб служіння інтересам суспільства в цілому і обліку інтересів і потреб особи як першооснови суспільства;

- право - міра поведінки, що встановлена і охороняється державою та iн.

  Всі підходи до розуміння і характеристики права безпосередньо відбиваються в різних формах правової свідомості, адже осмислення права, iсторичного та реального, можливого та дiйсного, законів - головний акумулятор правосвідомості.

  Стосуючись права, С. С. Алексєєв справедливо відзначає, що «йдеться про таке широке поняття, яке в єдності охоплює всі явища, що позначаються даним терміном, тобто і право як юридичне явище (об'єктивне і суб'єктивне), різноманітні явища, що позначаються термiном «право» в загальносоціальному сенсі (моральні права, права-звичаї, права людини, інші безпосередньо - соціальні права та iн.)» [3, с. 123].

 Вищенаведене свiдчить, що єдиного розуміння права, не було, і, не дивлячись на прагнення до правового ідеалу, не буде - такі особливості і властивості цього суспільного феномена. Тому завдання полягає в тому, щоб вибрати, виявити, визначити ті параметри права, які уявляють найвищу, нескороминущу цінність, практичну значущість для суспільного життя, для віддзеркалення дійсних правових інтересів і потреб народів, націй, індивідів, для формування належного циклу соцiальної активностi української правової свідомості.

 Цінність права - це його здатність служити метою і засобом задоволення соціально справедливих, прогресивних потреб і інтересів особи, нації, суспільства в цілому. Ще Гельвеций стверджував те,  що люди добрі або злі залежно від того, чи об'єднує їх загальний правовий інтерес або їх розділяють протилежні правовi інтереси [18, с. 215].

.Вища цінність права полягає в тому, щоб надавати дію на поведінку і діяльність людей за допомогою узгодження їх специфічних правових i неправових інтересів через нацiональнi. Національні інтереси і потреби формуються з урахуванням вимог права в останню чергу. У правовій самосвідомості національні цінності виступають мотивами соціально-правових дій і спонук. Закріплений в народних традиціях і правових звичаях, інших культурних правових цінностях, соціальних регуляторах і правосвідомості національний чинник найбільшою мірою схильний до природного права і співвідноситься з ним найтіснішим чином. Духовно-правове відродження суспільства можливе тільки через звернення до природного права, до його основних  ідей, принципiв, цінностей, через апеляцію до понять справедливості, свободи, пошани прав людини.

  З відродженням ідей природного права пов'язана суть сучасного праворозумiння, включаючи його національні аспекти. А правова свідомість, що iдентифiкує та процесуально збагачує основні ідеї природного права, може наблизити правове демократичне цивілізоване суспільство, що розвивається, до потреб і потреб розвинених народів, націй. Такий підхід дає можливість відобразити в правосвідомості гуманістичну спрямованість перетворень, що проводяться в українському  суспільстві.

 Природно-правовий підхід, на відміну від домінуючого в науці і практиці нормативістського позитивного підходу, дозволяє тонше і чітко виявити, вивчити і оцінити характер національного правового розвитку, його вплив на визначальнi особливості становлення і розвитку правової свідомості [18, с. 263].

 Як відомо, згідно теорії природного права, правовий розвиток суспільства і держави припускає визнання пріоритету невід'ємних i невідчужуваних прав і свобод людини, що належать йому за фактом народження. Розуміння сутi права з позицій справедливості, моральності, гуманізму, високій духовності протікає в ракурсі осмислення природного права, на що звертали увагу ще стародавні мислителі. Суть теорії природного права, а також природної форми правосвiдомостi полягає в тому, що окрім норм позитивного права, що формуються державою, на свідомість і поведінку всіх людей суттєво впливають норми, якi природно належать кожній людині за фактом її народження та існування, та за своїми якісними особливостями стоять над позитивним правом. Останнє за умов демократичного розвитку суспільства покликане  погоджувати свій зміст з вимогами природного права, особливо коли йдеться про основоположні права і свободи людини та  громадянина незалежно від політичних, соціальних, національних чинників.

 Якщо позитивне право часто досить грубо, зневажливо та, навіть, цілеспрямовано ігнорує інтереси і потреби не тільки окремих індивідів, але й цілих народів і націй, та тим самим безпосередньо впливає на формування правової свідомості, відмежованої від природних, ментально структурованих уявлень про право як про нескороминущу цінність, то ідеї, принципи, норми природного права, навпаки, виходять зі всеосяжної підтримки, визнання, заохочення всього того духовно-ціннісного потенціалу, який визначає гідне існування кожної особи, вільний розвиток кожної нації і народності, впровадження в життя суспільства гармонійних міжнаціональних відносин, що є вельми актуальним для сучасної України, покликаної вирішувати багато кризових проблем.

 В зв'язку з цим природне право та форма природної правосвiдомостi стають могутніми регулятивно-ціннісними засобами, надійною основою процесу формування такої оптимальної української правової свідомості суспільства і особи, яке відображало б в собі як загальносоціальні, так й національні особливості дійсних цінностей права, довершеного та апробованого життям чинного законодавства. Природне право залишається невичерпним резервом правосвідомості громадян, посадовців будь-якого рангу, соціальних груп, воно повинне бути постійно присутнім в процесах ухвалення і реалізації норм позитивного права.

    Природне право - це глибоко етичні і справедливі уявлення про право, що зумовлюють всі стадії формування правової свідомості як специфічного суспільного явища. Мислителі всіх часів вдавалися до ідей природного, нацiонального права як до могутнього засобу засудження фактів беззаконня, свавілля, несправедливості, витікаючих від влада імущих і нацiлених проти природних інтересів людини, нації, народу.

 Справедливість як провідна властивість природного права в реальному житті випробовується на міцність дією економічних, класових, корпоративних, національних, культурних і багатьох інших чинників. Співвіднесення вимог принципу справедливості і наслідків реального життя виокремлює потребу формування сильного впливу на суспільну свідомість, включаючи і правову свідомість. Ідеї, принципи, норми природного права містять в собі ключове, вирішальне, основоположне розумiння iсторiї дiйсностi, оскільки виступають в ролі тих оцінних критеріїв, які дозволяють судити про справжній зміст, якість і рівень суспільної і індивідуальної правової свідомості.

Отож, за нашим пiдходом, природне право ми дорiвнюємо нацiональному у зв’язку з тим, що будь-яке природне право формується тiльки на ментальному теренi будь-якої етнотериторiальної спiльностi.

 Чим помітніше виявляє себе природне право в суспільному житті, тим більше змістовним і наближеним до сподівань маси людей стає позитивне право, а правова свідомість набуває нових стійких позитивних якостей. Відношення до природних прав людини, їх визнання і захист з боку держави характеризує цiлепокладання справедливості в суспільстві, природу влади і держави. Якщо звернути увагу на характер будь-якої влади, за відзначенням характеру дореволюційної держави Л.А. Тихомировим, то можна сказати, що «чим чуйніша буде вона до природного права людини, тим більше вона схильна охороняти iнтереси держави» [77, с. 610.].

За сучасних умов в світлі Загальної декларації прав людини 1948 р., конвенцій і пактів про права людини природне право переживає своє нове народження. Його ідеї і принципи знаходять віддзеркалення в Конституціях і відповідних законодавчих актах провідних цивілізованих демократичних держав свiту, в  Конституцiях новостворених посттоталiтарних незалежних держав на теренi колишного Радянського Союзу. Сучасна Україна не знаходиться на узбiччi  загальносвітового процесу.

Розділ другий Конституції України, присвячений  правам і свободам людини і громадянина, - вагоме тому підтвердження. Сьогодні можна говорити, якщо не про утиск позитивного права, то, принаймні, про встановлення контактів з природним правом, про співвіднесення і певний взаємозв'язок їх ідей і змісту, що, безумовно, підвищує і підсилює ціннісні основи чинного права в цілому, закони, що приймаються, наближає до iстинних правових вимог, спонукає державу до більшої відповідальності, принциповості і наполегливості у збiльшеннi уваги до визнання, закріплення і забезпечення ведучих прав і свобод людини і громадянина, що в повному ступені відбивається на національних сторонах життя людей.

       Таким чином, згідно теорії природного права та правосвiдомостi, законодавство повинне розвиватися відповідно до правових потреб і інтересів всіх верств суспільства. Далі, від того, наскільки чинне законодавство співпадає з правовими цінностями всіх соціальних суб'єктів суспільства, виражає правові інтереси кожного, залежить ефективність його виконання. Вимоги норм права безпосередньо звернені до людей, виконуються за допомогою їх свідомою та  вольовою діяльнiстю. І чим вони більше співпадають із загальниосоціальними і національними правовими цінностями, тим точніше виконуються приписи  правових норм.

 Правосвідомість в контексті її національними, природних особливостей забезпечує добровільне, глибоко усвідомлене здійснення правових вимог, розуміння їх правильності і розумності. І навпаки, викликає відчуття незадоволеності, обурення, навіть невиконання розпоряджень правових норм у разі неспівпадання з вимогами, що пред'являються дiйснiстю

 Р. 3. Лівшиц справедливо відзначає, що «з уявленням про право як волю радянського народу потрібно розлучитися”  [47, с. 19].

 Різні соціальні верстви та групи мають різні правовi потреби і інтереси, волевиявлення, уявлення про справедливість і моральність в праві. Проведений аналіз показує, що методологічна основа урахування  національного чинника в правосвідомості вибудовується з природного права. Природне право завжди було постачальником тих критеріїв, що застосовувалися для оцінки діючого права, масштабом його справедливості - правильности. Система загальнолюдських правових цінностей - досягнення всього людства. У багатонаціональному суспільстві, де існують історично вироблені національні правові цінності, справедливість і моральність не можуть бути однаковими у всьому і для всіх.

 Таким чином, на наш погляд, національне або природне в правосвідомості можна визначити як систему правових поглядів, ідей, уявлень, відчуттів, емоцій, ціннісних орієнтації, настроїв, що виражають істотне відношення народів, націй до діючого права, правових інститутів, що максимально регламентують сферу національних відносин, за яких максимально проявляються природні властивості правового усвідомлення дійсності (родова правова природа) та правової дійсності (видова првовва природа [78, с. 346].

                 

1.2.                Національнi домiнанти в структурі і функціях української правової свідомості

 

 Досліджувати закономірності розвитку і впровадження національних особливостей в правову свідомість, її впливи на міжнаціональні відносини важливо не тільки з боку динаміки, але й з боку структури правосвiдомостi, без урахування якої неможливо повною мірою зрозуміти суть і специфіку національних особливостей.

       В. Г. Афанасьев справедливо відзначає: «Щоб всесторонньо пізнати систему, потрібно вивчити, перш за все, її внутрішню побудову, тобто встановити, з яких компонентів вона утворена, які її структура і функции» [4, с. 101].

 У філософській та меодологiчно-правовiй літературі наголошується на тому, що класифікацію структурних елементів правосвідомості неможливо проводити за однією ознакою, скажімо, формально-логічною, а необхідно враховувати різні аспекти, зв'язки і взаємодії елементів, місце і роль кожного з них в загальній системі соціальних отношений [89, с. 31].

 Під структурою розуміється сукупність стійких просторових зв'язків правового об'єкту, що забезпечують збереження його основних властивостей за різних зовнішніх і внутрішніх змінах; основна характеристика системи, її інваріантний аспект. При цьому необхідно враховувати і те, що структурний аналіз національних особливостей в правосвідомості в гносеологічному плані обов'язково повинен проводитися за гносеологічною, а в соціологічному плані - за соціологічною підставою.

 Якщо ж проводити цей аналіз на грунтi різної, планової, ізольованої основи, то неминуче встане питання про алогічний, не відповідний суті структурного підрозділу вивчаємого об'єкту. Національні особливості в правосвідомості в таких структурах, що штучно вичленували, можуть з'явитися як механічний або iдеологiчний набір різних компонентів, які не тільки не зможуть розкрити суть і специфіку правового явища, що вивчається, але й фактично не відобразити істинність, реальність системного правового характеру об'єкту наукового пошуку.

  Щодо структури правової свідомості, що включає компоненти національної самобутності, слід мати на увазі, що вона за формально-теоретичними показниками  не відрізняється від структури загальносоціальної, суспільної правосвідомості. Відмінність може вбачатися лише в змісті відповідних структурних підрозділів, що адекватно відмінностям між загальносоціальною правовою свідомістю та її змістом з компонентами національних особливостей. Тому всі дискусії, спори, різнопланові думки, що стосуються загальнотеоретичних підходів до осмислення структури правосвідомості в такій же мірі стосуються й аналізу структури правосвідомості з її національними особливостями. Сказане позначає, що було б неправомірним вплив національних особливостей на структуру правосвідомості розглядати у відриві від досягнутих загальнотеоретичних результатів осмислення структури суспільної правової свідомості.

 На той же час не слід й переменшувати значення специфічних національних особливостей, що впливають на зміст структурних елементів правосвідомості. Ось чому важливо всю динаміку, насиченість наукових переконань і поглядів з проблем структури правосвідомості, а також переносити їх на розуміння правосвідомості, її структури, зумовлених національною специфікою.

Слiд зазначити, що навколо структури правосвідомості давно ведуться жваві дискусії. Так, В.А. Демічев розподiляє суспільну правову свідомість на правову ідеологію і правову психологію, теоретичну і практичну свідомість, вичленяє буденно-логічні і емоційно-вольові компоненти. Проте певна розпливчатість основи, на якій відбувається розподiл  правосвідомості на структурні елементи, призводить до нечіткості, до неповноти змісту саме структурної схеми, що, зокрема, iдентифiкується у тому, що автор теоретичну правосвідомість і законодавство відносить виключно до правової iдеологiї [23, с. 112].

В. Б. Никітін, аналізуючи структуру суспільної правосвідомості, виділяє в правову ідеологію, загальнолюдську правосвідомість, правову психологію і буденну свідомість. Відсутність чітких критеріїв диференціації правосвідомості на структурні елементи призводить до того, що дослідник відносить до правової ідеології всі правові теорії, ідеї і принципи, а буденну правосвідомість ототожнює з емпіричними знаннями, що утрудняє визначення того рівня правосвідомості, на якій відбувається правове усвідомлення дійсності. Відсутність чіткості щодо структурних елементів, деяка громіздкість запропонованої схеми утрудняє пошуки каналів наповнення належним змістом правової свідомості як цілісного суспільного явища [52, с. 125].

  Аналіз літератури свідчить про те, що у русi  наукового пошуку досягненi й безперечні позитивні результати в питаннi виділення основних структурних компонентів (елементiв) правової свідомості. Так, А.В. Грошев чітко відзначає, що основними елементами в структурі правової свідомості є правова ідеологія і правова психологія, як чинники, що «беруть участь в здійсненні всіх функцій правосознания» [20, с. 17].

       Найлогічніше та аргументовано питання про структуру правосвідомості визначає П.П. Баранов [7, с. 475; 33, с. 379].

                На його думку, в основі вивчення структури правосвідомості повинні лежати гносеологічний і соціологічний аспекти.                 З позицій гносеологічного підходу правова свідомість розглядається як віддзеркалення, як одна з особливих форм пізнання дійсності, а в межах соціологічного підходу правосвідомість вивчається з позицій її місця в системі суспільних явищ і ролі в суспільному житті. Структура правової свідомості, дослiджена в гносеологічному аспекті, складається з двох рівнів або площин віддзеркалення icторичного, реального права та  юридичної практики: правовій ідеології і правовій психологии [43, с. 54], а соціологічний аналіз структури правової свідомості надає підставу виділити у ній три компоненти – пізнавальну, оцінну і практичну правосвiдомiсть [43, с. 55].

    Позитивна правова свідомість має своїми структурними елементами правову ідеологію, тобто пізнавальну, когнітивну сторону (знання, ідеї, погляди, теорії і т.д.) і правову психологію, тобто соціально-психологічну, емоційно-вольову сторону (переживання, емоції, відчуття, переконання і т.д.). Структура правової свідомості, опосередкованої національними особливостями, повинна розглядатися, на нашу думку, з урахуванням рівня, ступеня, глибини і повноти віддзеркалення національних правових ідей і відповідної юридичної практики, ролі і значення різних національних явищ, перш за все культури, що впливають на правосвідомість, правову дійсність. І для оцінки національних особливостей структури правосвідомості також методологічне значення мають гносеологічний і соціологічний аспекти загального та прикладного пізнання.

 Гносеологічний підхід припускає аналіз зв'язків і відносин структурних елементів з метою з'ясування того, на якій основі перебуває специфіка віддзеркалення національних особливостей в правосвідомості. У межах соціологічного аспекту характеризується національний чинник в правосвідомості з метою з'ясування його місця та ролі за умов полiфонiчно та суперечливої юридичної дійсності даного народу, нації.

Отож, залежно від рівня, змістовності, повноти віддзеркалення національної правової дійсності можна виділити і правову ідеологію і правову психологію як структурні підрозділи (елементи) даної форми суспільної свідомості. Залежно від суб'єкта віддзеркалення вказана правосвідомість підрозділяється на групову (колективну) та індивідуальну, таку, що ввібрала до себе всі специфічні особливості національного життя. Окрім того, у буденнiй та у  теоретичнiй правосвідомостi також є два рівні віддзеркалення національної правової дійсності: пізнання явищ і пізнання суті. Буденна правова свідомість з її нацiональним ракурсом є сукупністю правових поглядів і відповідних їм правових форм, які на базі усвідомлення національних традицій, звичаїв і інших культурно-духовних цінностей безпосередньо відображають природний характер функціонування права, системи законодавства, особливості юридичної практики, що додає національну специфіку і правосвідомості. Буденні правові погляди обмежені рамками повсякденного життя людей, опосередкованого юридичними нормами. Вони виникають на емпіричному рівні як усвідомлення цінності національних традицій, звичаїв, норм моралі, як оцінний аналіз чинного законодавства, юридичних інститутів, всіх інших структур юридичної практики. Національний зміст буденної правосвідомості відображає в цілому зовнішні зв'язки і відносини, що складаються на основі своєрідності життя націй і народностей.

       У літературі має місце ототожнення буденної правосвідомості з соціально-правовою психологiєю [45, с. 153], визнання її частиною правової психологии. Зумовлену національними особливостями буденну правову свідомість дійсно складно відрізнити від правової психології, що також відображає національну специфіку права та юридичної практики. Проте за ступенем віддзеркалення національної правової дійсності буденна правосвідомість не може в повному ступені ототожнюватися з відповідною правовою психологією. Національна за змістом буденна правосвідомість містить у собі, окрім психологічних аспектів, і ідеологічні елементи, що відповідає розумінню правосвідомості як певної цілісності, структуро-системи, що складається із специфічних складових частин, володіючих своєю певною самостійністю.

       Слід також мати на увазі, що в буденній правосвідомості, разом з дійсними думками про право, можуть вживатися й помилкові, застарілі, шкідливі погляди, підходи, помилки, забобони, витікаючі з національної специфіки життя, схильного до певних деформацій. Саме по собі національно-буденна правосвідомість - це найчастіше не повне і не достовірне усвідомлення правової дійсності, а тільки розрізнене, еклектичне, уривчате усвідомлення тих або інших явищ суспільного життя, опосередкованих правом, законодавством. На той же час національно-буденна правова свідомість створює в перспективно-історичному плані умови і передумови для становлення і розвитку національно-теоретичної правової свiдомостi [83, с. 262].

       В даному випадку йдеться про те, що національно-буденна правосвідомість не відокремлена непрохідною стіною від її національно-теоретичного різновиду. У національній за змістом правосвідомості буденні правові погляди і думки є полiфонiчнi утворення: у них містяться як стихійно витікаючі з повсякденної життєвої практики, так й, більш-менш, поняття, що цілеспрямовано формуються у русi національного виховання [58, с. 119].

       Національна буденна правосвідомість складається під впливом відповідної правової ідеології, норм права, юридичної практики. Проте, не дивлячись на різномаїття свого змісту, форми, способів, шляхів формування, національна за своєю специфікою буденна правосвідомість нiколи не розвивається у теоретичну, не відображає всю повноту і своєрідність національно-правового життя та тому залишається лише сукупністю певних емпіричних уявленні про право.

     Теоретичний рівень національного чинника в правосвідомості складається і виявляється в руci,  суперечливого, складного та часто-густо  непередбачуваного розвитку національної правової дійсності, практики. Цей розвиток включає послідовну систему правових знань, яку супроводжують також й ті, що виникають спонтанно: ідеї, переконання, поняття, нацыленi, вретi-решт, на грунтовне, глибинне осмислення суті права, ролі законів, особливостей національно-правової дійсності. Теорія права є, таким чином, найважливішим компонентом формування правової свідомості як правової метатеорiї, cтаючи, за iдеями В.О. Чефранова стає її структурною частиною [89]. 

                Тому з позицій сучасної теорії правосвідомості можна говорити не про тотожність правовою науки і правосвідомостi, а про провідну і самостійну роль правової ідеології, як невід'ємного компоненту правосвідомості, що складається під безпосереднім впливом правової науки, яка мiстить у собi істотні особливості національного чинника як того природного, iстинного, вище iстинностi якого нема будь-якого iншого, що виявляє себе у сфері юридичної практики, тим самим закладаючи основи для становлення правової ідеології з відповідним змістом і якісними особливостями. За допомогою такого механізму національне трансформується в загальносоціальне і підноситься у вигляді правової ідеології як складової частини правосвідомості. Тим самим компоненти національних особливостей упроваджуються в правову свідомість не тільки за допомогою правової психології, буденної свідомості, але не в останню чергу - на основі теоретичної свідомості та правової ідеології. Остання обставина додає правосвідомості стійкий та стабільний характер, більш рельєфно виділяючи, виокремлюючи та розвиваючи національні аспекти даної форми суспільної свідомості як прiоритетнi та необхiднi.

.      На той час не слід зводити весь зміст, поняттєвий аппарат правових наук до правосвідомості, оскільки теорія права, інші юридичні науки включають загальну методологію дослідження, інші наукові аспекти. Не слiд також теоретико-правовий потенціал повнiстю зводити до однієї правової ідеології та тим самим ставити знак тотожності між правосвідомістю і юриспруденцією,  гармонія їх співвіднесення складається непомітно, приховано, на особливій психологічній основі.

 Категорія «правова ідеологія» в її національному контексті наближене до однопорядкового поняття «Теоретична правова свідомість». Остання включає й ті знання,  правову інформацію, що не відносяться до ідеології, але є пізнавальною юридичною цінністю незалежно від правових інтересів тих або інших суб'єктів. Окрім того, в теорії права можна виявити і такі елементи, які хоч й співвідносяться з національною правовою ідеологією, але безпосередньо в неї не включаються. До таких можна віднести питання структури правової норми, дії закону в просторі, в часі, за колом осіб та iн.

 Між національною буденною правосвідомістю і теоретичною правовою існують як тісні зв'язки, так і істотні відмінності. Загальним для них є, перш за все, те, що вони відображають національно-правову об'єктивну реальність. Відмінності між ними потрібно шукати в змісті знань, глибині охоплення ними зв'язків національного правопiзнання дійсності, ступені розвитку логічного апарату, співвіднесення чуттєвого і раціонального, абстрактного і конкретного. В національнiй буденнiй правовiй свідомостi є специфічна єдність раціонального та чуттєвого.  Чуттєвий момент складає основу змісту, хоча й проходить певну раціональну обробку, яка виводить чуттєве за його власні межі. Буденна правосвідомість оперує елементарними абстракціями, узагальненнями, що є скоріше, формою, ніж за змістом. Пріоритет емпіричного мислення призводить до абсолютизації на основі національної буденної правосвідомості незначних фактів, другорядних зв'язків.

 На теоретичному рівні національного в правовій свідомості роль чуттєвого і раціонального істотно міняється. У зв'язку з цим основний зміст правових поглядів нації, етносу визначається не емпіричним досвідом, а результатами розумово-раціональної обробки цих поглядів. Теоретична правова свідомість в її національному віддзеркаленні не обмежується окремими (елементарними) правовими абстракціями. Йдеться не про просте виділення чуттєво-конкретних правових характеристик, а про необхідність встановлення необхідних зв'язків між даними характеристиками. Саме це надає правовим абстракціям логічному змісту правосвiдомостi тi характеристики, що  виводять абстракцiї за межі емпіричного, сприяє виявленню дійсної суті об'єкту віддзеркалення.

  Характеристика буденної та теоретичної правової свідомості, джерельно збагаченої національними особливостями, не вичерпується вищевикладеними думками. Для грунтовнішого осмислення правосвідомості в її зв'язку з національними особливостями необхідне повніше уявлення про найважливіші, основоположні частини, сторони правосвідомості (так би мовити, в «чистому вигляді») -  правову ідеологію і правову психологію в контексті з їх національною специфікою.

 Спосіб життя людей, заснований на національних традиціях і  звичаях,  духовно-культурних цінностях, відбиваючись в національній самобутності правової свідомості, стає результатом всього різномаїття  політичних, соціальних, юридичних дій індивідів, суспільних груп, нації, народу в цілому. Особливості національного в правосвідомості виявляються як на рівні національної правової психології, так і на рівні національної правової ідеології.

    Правова психологія і правова ідеологія є самостійними елементами (складовими частинами, сторонами) правосвідомості, хоча межi між ними певною мірою є умовними. Віддзеркалення національної юридичної дійсності названими структурними підрозділами правосвідомості сприяє стійкому формуванню чітких уявлень про право і юридичну практику, що веде, врештi-решт, до належного вдосконалення і розвитку самої правової свідомості як ціннісного суспільного духовно-психологічного явища.

 Обумовлена національним змістом, правова психологія є складним утворенням розумових функцій людини. Як цілісне психічне явище, правова психологія виявляє свою специфіку за допомогою тих чинникiв, що  складаються з породжених національною правовою дійсністю настроїв, емоцій, відчуттів, переживань, устремлінь, установок, що характеризують максимально iстотну поведінку переважної бiльшостi індивідів, членів соціальних груп, нації в цілому як учасників суспільного життя.

Будучи важливим ступенем у формуванні національного вмісту в правосвідомості, правова психологія зi свого боку безпосередньо складається, розвивається і зміцнюється в процесі віддзеркалення національної юридичної реальності. Цей процес характеризується як такий, що стихійно складається у вигляді масових відчуттів, емоцій, настроїв відношення нації, індивідів до правових явищ дійсності: праву, юридичній практиці, пов'язаних з конкретною сферою національних відносин: процес становлення правової психології часто передує виникненню елементів правової ідеології.

 У соціально-правовій психології прийнято виділяти різні елементи: по-перше, ті, які є сполучною ланкою між життєвими чинниками, діяльністю індивідів, соціальних груп, інтересiв, волi, цілями, мотивами діяльності; по-друге, відносно стійкі елементи - звички, традиції, переконання, забобони; по-третє, динамічні елементи - відчуття, настрої; по-четверте, елементи, що впливають на формування правової психології, - наслідування, спадкоємностi, навіювання, взаимовпливу [45, с. 112].

 У національно-правовій психології правова діяльність індивідів і соціальних груп, нації, народності пов'язана в першу чергу з віддзеркаленням національної правової дійсності, із урахуванням та iдейно-свiтоглядним транспортуванням її властивостей і якостей у відповідні прiоритетнi та провiднi аспекти, функцiональний зміст правової свідомості. Всі духовні цінності реального життя опосередкують національні, соціально-групові і індивідуальні правові інтереси, волю, цілі, мотиви діяльності, породжують динамічні відчуття, настрої, що, врештi-решт,  фіксується в правовій свідомості.

Особливості і специфіка національно-правової психології поступово, еволюційно формуються і передаються з покоління в покоління за допомогою особливих національних традицій і звичаїв через відповідні психологічні механізми наслідування, навіювання та iн.

 Слід, проте, відзначити, що національно-правова психологія є визначеною, хоча й недостатньо нормативно iдентифiкованою цiлiснiстю. Ця аморфність цілісності, недостатня «жорсткість» структури правової психології не повинні неодмінно вести до висновку про те, що вона є не системно-складним утворенням, а лише простою сумою певних уявлень про право і юридичну практику. Національно-правову психологію слід розуміти як певну сферу національних особливостей у правосвідомості, що володіє своєю специфікою і відносною самостійністю.

 Національний зміст правосвідомості в своєму цілісному розвитку безпосередньо залежить від урахування національного правовою психологією, правосвідомість випробовує на собі дію всіх властивостей правової психології. Незалежно від стихійного характеру її виникнення і незначного пізнавального потенціалу національна за характером  правова психологія є важливим засобом впливу на поведінку членів суспільства, їх правову свідомість.

  У літературі вірно наголошується про те, що «новий настрій виникає в масах зазвичай раніше, ніж відповідна йому ідеологічна форма, виступаючи у такому разі як психологічний грунт систематизованої ідеології. Окрім того, виникнувши, колективний настрій розповсюджується швидше, ніж відповідна идеология» [64, с. 17].

  Дійсно, правова психологія виникає часто значно раніше за правову ідеологію, що підтверджує її більш оперативна і практично значуща дія на свідомість та  поведінку суб'єктів правосвiдомостi.

 Для правової психології в її національній зумовленості характерні всі ознаки, властиві загальносоціальній психології. Але особливу роль в ній грають такі соціально-психологічні механізми спілкування, як навіювання, переконання, заклинання, застереження та iн.  Спілкування, як відомо, це процес взаємозв'язку і взаємодії суспільних суб'єктів, в якій відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, уміннями і навиками, а також результатами діяльності; спілкування - одна з необхідних і загальних умов формування і розвитку суспільства і особи. У спілкуванні здійснюється сам процес формування особи, національної самосвідомості і правосвідомості. Саме спілкування знаходиться в основі механізму передачі від покоління до покоління закумульованого в національних духовних цінностях соціального досвіду попереднiх поколінь.

 У центрі всіх правових явищ завжди знаходиться людина, особа. Правові норми, духовно-юридичні цінності адресовані до правосвідомості індивіда, його психіки. Проте людина живе не ізольовано, а в конкретній спільності. Його життєдіяльність визначає його приналежність до певного народу. Сприйняття правових актів, реакція на які-небудь правові явища, осмислення понять правового справедливого і етичного протікають у особи не тільки під впливом особливостей її індивідуальної правосвідомості і способу життя, але й в результаті взаємодії з іншими людьми, впливи і взаємовплив настроїв, відчуттів і думок людей. Ці масові відчуття, настрої, думки, думки відрізняються від відчуттів і настроїв окремого індивіда, який, знаходячись в групі, починає відчувати, мислити, оцінювати ті або інші явища інакше, ніж при оцінці тих же явищ ізольовано, поза сферою соціального спілкування і взаємовпливу. У основі всіх психологічних комплексів завжди знаходяться  відношення особи або соціальної групи до будь-якого явища. Особа діє в системі суспільних відносин; установки, захоплення, інтереси, звички відображають ту систему суспільних відносин, в які вона включена, - економічні, політичні, правові, етичні та iн. 

  Основою національно-правової психології є відношення до правових явищ, до правових чинників. Це відношення охоплює не тільки юридичні події, що склалися, і ситуації, але і усвідомлення необхідності певних правових змін в правовій системі суспільства. Відношення до правових явищ визначається усвідомленням потреб і інтересів нації в правовому розвитку. Таке усвідомлення і віддзеркалення правової реальності припускає визначене до себе відношення: воно може зустріти загальну підтримку або викличе гнів та обурення. Пізнання об'єктивної правової реальності - це переживання людиною свого відношення до того. що він пізнає. Відношення до правових явищ включає і осмислення національних особливостей правової психології. Це відношення не тільки результат індивідуального знання і переживання особою правових чинників, але і результат взаємодії і взаємозв'язку з іншими людьми.

  Діючі в суспільстві правові установки найбезпосереднішим чином зачіпають національні правові інтереси і потреби, які можуть бути однаковими у різних народів. Психологічне відношення до правових реалій є результат взаємодії і взаємовпливу народів. Ось чому правова психологія робить значний вплив на національний правовий розвиток і на міжнаціональні відносини.

 Національна правова психологія - важлива сторона національної правосвідомості. Її функціонування в суспільному житті протікає у взаємозв'язку з національно-правовою ідеологією. Правова психологія і правова ідеологія в їх національній зумовленості знаходяться у взаємозв'язку і взаємозалежності як елементи цілісності - правової свідомості, зберігаючи на той же час свою специфіку і свої сфери функціонування. Правова ідеологія на відміну від правової психології є особливим чином систематизованим виразом правових ідей, переконань, поглядів, теорій, що відображають національний спосіб життя з позицій відповідних правових інтересів, адекватних умовам суспільного життя. Правова ідеологі                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        я може бути уявлена такими правовими  доктринами, концепціями, в яких в абстрактному вигляді відбиваються національні правові інтереси, цілі, потреби правового суспільного розвитку.

  Основними ознаками національної правової ідеології, на нашу думку, є: а) систематизоване теоретичне осмислення корінних національних правових інтересів; б) вироблені теоретиками уявлення про право як загальнолюдську і національну цінність; в) визначення національних механізмів трансформації правових цінностей в свідомість, мислення, світогляд людей; г) здатність правової ідеології бути мотивом базою практичної юридичної діяльності членів суспільства.

   Національна правова ідеологія не є безпосереднім продуктом нації, як національна правова психологія, а є результатом свідомої, цілеспрямованої і організованої діяльності теоретиков [65, с. 68].

Правова ідеологія завжди адресована нації. Її внутрішньою тенденцією є прагнення перетворитися на масову правосвідомість нації, вона iдентифiкує, перш за все, національні правові інтереси. Звідси стає зрозумілим, чому правова свідомість як природна завжди національна за своєю суттю, сприймає іноді націоналістичні контури. Боротьба за ту або іншу правосвідомість серед індивідів і соціальних груп - є завжди та за всіх умов боротьбою за впровадження певної правової ідеології. Національна за змістом правова ідеологія відноситься до системи ідей, поглядів, уявлень, що опосередковано відображають правову дійсність даного народу. При цьому за своїх відбивних властивостях національно-правова   ідеологія  мало чим  формально відрізняється  від  національно-правової психології, оскільки і остання певною мірою відображає регулятивно-правові цінності, інтереси, потреби, прагнення нації, народу. Але, якщо національно-правова психологія своєрідно та нерозривно пов'язана з повсякденною буденною свідомістю, то правова ідеологія як вища абстрактно-теоретична складова частина правосвідомості в значній мірі відмежовується від буденної свідомості та відображає національні правові цінності в більш концентрованому, логічному і чіткому вигляді.

 Найважливішою особливістю національно-правової ідеології є розумiння правової дійсності тієї або іншої нації крізь призму правових iнтересiв корiнного начелення як таких, що мають нескороминуще значення національних інтересів і потреб. Це віддзеркалення достатнє складно та суперечливо фіксується в свідомості через систему ідей, поглядів, теорій, ідеалів, що носять, як правило, системно-науковий характер.

                У будь-якiй правовій ідеології є провідна ідея, яка переводить в систему правової свiдомостi всі інші ідеї, погляди, переконання, принципи та додає даному самостійному компоненту правової свідомості цілеспрямований, відладжений, теоретично осмислений характер.  У наукових джерелах немає єдності в питанні про те, яка ідея є такою, що домiнує в правовій ідеології та в цілому в суспільній правосвідомості. Так, одні автори вважають, що провідною ідеєю є ідея законності, інші вважають, що ідея законності вузька, а тому ведучою є ідея права, оскільки саме праву відводиться найвище місце в ієрархії соціальних цінностей. Уявлення про право як загальносоціальну, загальнолюдську цінність, ефективний соціальний  регулятор найбільш сутнісних відносин складає ту головну концептуальну ідею, яка зумовлює характер, особливості, властивості правової свідомості та ії  структурних елементів. При цьому особлива роль відводиться ідеї природного права [79, с. 194].

       У багатонаціональному суспільстві ідея природного права є особливо привабливою для всіх складових ії націй і народностей, більш повно відображає їх правові інтереси і потреби, оскільки саме природне право покликане відображати найсуттєвiшi, життєво важливі права і свободи особи і особливо представників тих етносів, які через ті або інші соціально-політичні причини, історичнi обставини виявилися найбільш позбавленими самих елементарних правових можливостей і гарантій, що визначають гідне існування людини. Природне право - це об'єктивно зумовлений, неодмінний придаток, атрибут буденного, повсякденного життя будь-якої людини, представника будь-якої нації і народності.

        Ідея природного права виступає своєрідним ідеалом, до якого прагне кожен народ в правовому розвитку. Це є справедливі і етичні уявлення про право. Національні правові інтереси усвідомлюються і відбиваються відповідно в національній правовій психології і національній правовій ідеології; якщо в правовій психології вони усвідомлюються стихійно, то в правовій ідеології - свідомо, цілеспрямовано.  Правова психологія і правова ідеологія в їх національній зумовленості знаходяться в неподiльнiй єдності, що найнаочніше виявляється у функціях правосвідомості, якi мають домiнантними національні особливості, своєрідність відношення до права.

 Національна правосвідомість є єдиною, цілісною не тільки в структурному відношенні, але й у своєму функціонуванні, витікає з процесів правового віддзеркалення національної правової дійсності, що виявляється через національні правові потреби і інтереси, усвідомлення яких з погляду справедливості і моральності сутнiсно мотивує правову поведінку людей.

  Що ж до функцій правосвідомості, то вони достатньо докладно і детально висвітлені у вітчизняній літературі. В цілому всі автори виділяють пізнавальну, оцінну, регулюючу, правотворчу, правоохоронну, виховну та деякі інші функції загальносоціальної правосвідомості. Вказані функції характерні й для правосвідомості, що вдягнулася в національно-етнічні форми. Зміст, властивості, механізм цих функцій набувають додаткових особливостей та своєрідностi, будучи зумовленими характером національного життя людей.

        Рiзноджеоельно опосередкована національним змістом, кожна функція правосвідомості нацiлена на реалізацію того ціннісний-духовного потенціалу, який зосереджений у всьому різноманітті правової свідомості. Національні компоненти правосвідомості є частиною єдиної соціальної правосвідомості (В.О. Чефранов), своєю духовно-культурною своєрідністю вони взмозi здiйснювати необхідний вплив на характер і зміст широких функцій правосвідомості.

 Функціонування правосвідомості за умов національної самобутності покликане сприймати всі тонкощі національного розвитку юридичної дійсності. Відштовхуючись від національної правової реальності як першоприродної данностi, вдосконалюючись у  національних правових інтересах і потребах, правосвідомість за допомогою своїх полiаспектних функцій спричиняє дію на правову поведінку людей. Як відомо, правові норми самі по собі не можуть існувати і вибірково впливати на суспільні відносини, їх функціональна дія завжди пов'язана з цілеспрямованою волею і свідомістю людей, які осмислюють, оцінюють, засвоюють соціальну, юридичну дійсність, створюють умови і передумови для впорядкування суспільних відносин на основі (за допомогою) правових норм. За даних умов люди (первиннi суб'єкти права, правосвiдомостi) виступають як першоносії або перошосуб’єкти правосвiдомостi) відповідного рівня і якості конкретно-iсториичного циклу соцiальної активностi правосвiдомостi. Юридичні норми у взаємозв'язку з правосвідомістю стимулюють ту діяльність индивидов - соціальних груп, за допомогою якої можливо здiйснити необхіднi соціальнi перетворення, впорядкувати життєвi ситуації.

  Пізнаючи об'єктивно існуючу національно-правову реальність, правосвідомість як функціональне суспільно-психологічне явище надає, перш за все, праворегулятивну та правоохоронну дію на суспільні відносини, їх суб'єктiв, включаючи національні і міжнаціональні відносини. У взаємозв'язку з вказаними функціями правосвідомості прямо або опосередковано спрацьовують тi чи її функції.

  У багатонаціональному суспільстві і державі всі встановлювані правові розпорядження отримують (покликані отримувати) попереднє усвідомлення, визнання і обгрунтування також і в суспільній, груповій та індивідуальній правосвідомості. Реалізація правових норм є наслiдком відповідних дій людей. Така діяльність не в останню чергу базується на певному аксiологiчному рівні та конкретно-iсторичному циклi соцiальної активностi правосвідомості, оскільки тільки через свідомість і волю людей об'єктивувалася регулятивна дія права та правовi норми, здійснюється їх полiаспектнi, багатофункціональнi впливи на стан певного роду суспільних відносин, зокрема тих, що мають домiнанту національної специфіки як першоприродную.

  Таким чином, національний чинник в правосвідомості стає необхідною передумовою, першоумовою та першопринципом як такий, що iдентифiкує природною правосвiдомiсть тiльки ту, що є нацiональною (неiдеологiчною, нештучною, нехибною), нацiональний чинник стає необхідною першоумовою реалізації національної правової політики, він приводить в рух всю систему правових норм і правових відносин, що відображають особливості життя людей, що відносяться до тієї або іншої нації, народності. Це дозволяє судити про багатофункціональне призначення правової свідомості.

Посилення національного складу в змісті правосвідомості припускає усвідомлення всіх явищ духовної культури, включаючи право, систему чинного законодавства, оцінку їх з позицій справедливості і високої моральності, ментально першоструктурованої так, що будь-коли буде адекватно вимогам кращих народних традицій і правових звичаїв. Правова свідомість - криниця справедливих і етичних ідей, поглядів, уявлень, які в тому або іншому ступені знаходять закріплення в нормативних актах і відповідних правових нормах. Тут можна говорити про провідну роль правоутворювальної функції правосвідомості, включаючи й необхідний національний потенціал.

  Стосовно правовиховної функції правосвідомості, слід зазначити, що вона у вирішальному ступені визначається відповідністю нормативного потенціалу правових правил поведінки вимогам гуманізму, справедливості, параметрам права як загальносоціальної цінності. Кращі нормативно-правові зразки, моделі, відбиваючись в свідомості людей, в порядку зворотного зв'язку впливають на суспільні відносини, свідомість, мислення, психологію, волю людей, здійснюючи тим самим позитивний чи негативний структурний взаємозв'язок між правовою свідомістю і юридичною практикою.

Правова свідомість, бiльшою мiрою вбираючи національні особливості життя первинних суб’єктiв правосвiдомостi як основи нацiональних архетипiв нацiональної правосвiдомостi опосередковано забезпечує целепокладальну життєдіяльність націй, нацiлює національно-правові відносини в потрібне русло, а соціально-групові дії, поведінка індивідів строго оцінюється з позицій справедливості, духовності, моральності, що має першоджерелами нацiональний образ життя.

.Важлива особливість правосвідомості полягає й в тому, що вона є своєрідним нормативно передписувальним засобом, націлює нації, народності до певних цілеспрямованих дій та акцій у сфері національних правових інтересів і цінностей. Вона в сукупності з нормами права визначає межі і форми поведінки людей в національних і міжнаціональних відносинах. Це дозволяє говорити про важливе практичне призначення такої духовної сфери, якою є правосвідомість в її національній зумовленості.

  Всі функції правосвідомостi, що відображають  національну специфіку, знаходяться в стані тісного взаємозв'язку. У своїй реальній сукупності вони реалізують зміст і призначення правової свідомості.     Знання особливостей національних аспектів правосвідомості, її функціонування і розвитку дозволяє оцінити можливості даної форми суспільної свідомості у сфері впорядкування і розвитку національних і міжнаціональних відносин. Підкреслюючи специфіку і важливість національного чинника в правосвідомості, слід зазначити, що правосвідомість ціннісного рівня має реальні передумови для становлення і розвитку тільки в умовах функціонування правового суспільства, що демократично розвивається, сповідає духовні, культурні, етичні цінності. За допомогою права та його віддзеркалення - правової свідомості - долаються міжнаціональні конфлікти, позитивного характеру набуває розв’язання самих важких національних відносин. Національний правовий розвиток все тісніше  плв'язується з особливостями національного змісту правосвідомості. Цьому сприяють і такі народні цінності, як національні традиції, звичаї, норми моральності, що дбайливо зберігаються та передаються  від поколiння до покоління.

Законослухнянiсть, прихильність кращим правовим стандартам фіксуються не тільки в правосвідомості, але й у відповідних традиціях, звичаях, нормах культури та інших соціальних регуляторах. Функціонування національного змісту в правосвідомості протікає в цивілізованому суспільстві на основі віддзеркалення реальної, відкритої суспільству національної правової дійсності, включаючи правотворчість, що дозволяє всеосяжно виражати національно-правові інтереси і потреби, сприяти активізації становлення і розвитку правової свідомості народів, націй, соціальних груп і індивідів.

 За нових суспільно-політичних умов українська  дійснiсть, члени суспільства мають право чекати істотніших позитивних змін у формах і способах функціонування і розвитку національних особливостей, чинників в загальносоціальній, суспільній, груповій і індивідуальній правовій свідомості.

 

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ У ФОРМУВАННІ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН

(на прикладі кримсько-татарського народу України)

 

2.1. Національні особливості становлення українької правової  свідомості

 

Середовище мешкання кримсько-татарського народу в Українi є тією географічною територією України, яка володіє насиченою строкатістю національного складу населення, що включає безліч національних меншин, різноманітність мов, різномаїття віросповідань за могутнього переважання ісламу і християнства, складну історією. Не дивлячись на явне різномаїття, що характеризує життя народів, націй, народностей, якi проживають в цьому регіоні як корінне населення, Автономна республiка Крим володіє тією специфічною особливістю, що сприймається як єдиний географічний, економічний, культурно-iсторичний, правовий регiон України та характеризується єдністю у багатоманiтностi [60, с. 3].

 У житті кримсько-татарського народу Автономно республiка Крим (АР Крим), за тих, що відбуваються там деколи гострих подіях, в протистоянні різних підходів, політичних установок, програм на інтегрованому, стислому мікрорівні досить гостро простежуються всі ті проблеми, які в тому або іншому ступені захльоснули всю українську дійсність, але в середовищi кримсько-татарського народу вони виявляються більш рельєфно, хворобливіше та мають найбільший суспільний резонанс. Це пов'язано з тим, що проживаюче тут населення давно історично втратило віру в благі наміри держави та з підозрою відноситься до будь-яких правових нововведень, економічних і культурних реформ, елементарних обіцянок властей.

    Історична пам'ять кримсько-татарського народу  вплетена і в сучасну дійсність. Тоталітарний режим драматично позначився й на долi всього населення, що проживає в цьому регіоні. За волєю сталинско-бериевского режиму пiд час Другої Свiтової вiйни в 1941-1944 рр. «піддалися департации в східні регіони СРСР балкарці, інгуші, карачаївки, калмики, кримські татари, радянські німці, турки-месхетинцы, корейці, курди, греки, ін... [6, с. 101; 54; 44; 37; 10].  Пiд час Другої Свiтової вiйни в 1941-1944 рр. була скасована Чечено-інгушська автономна республіка, ліквідована автономія народів карачаївки і балкарського, були ліквідовані або перейменовані багато національних районів країв і областей Північного Кавказу, АО Крим, частини територій скасованих автономій були передані під вiйськову юрисдикцію УССР.

Все це накладає серйозний відбиток і на сучасну правову дійснiсть в АО Крим кримсько-татарського народу, що повертається на свою Кримську Батькiвщину, ускладнює проведення правової реформи на достовірно демократичній основі, вносить серйозні корективи до процесів формування правової державності, в забезпечення законності і правопорядку, у вдосконалення та розвитку потрiбного циклу соцiальної активностi правової свідомості.

 Оcь чому важливе теоретичне і практичне значення має наукове з'ясування проблем становлення і розвитку правової психології, правової свідомості в цілому саме на прикладі кримсько-татарського народу АО Крим.    Національні і міжнаціональні відносини в такій багатонаціональній країні, як Україна, мають свої істотні особливості. Так, АО Крим є одна з самих багатонаціональних регіонів України. І тут, як ні в одному іншому національному регіоні, вирішення національних проблем вимагає особливого підходу, політичної тонкості. Історично етнічні процеси, що відбуваються на Кримсьому пiвостровi, мають низку особливостей як в своєму виникненні, так й в  становленні, у взаєминах народів. Ці особливості є, на наш погляд, одним з визначальних чинників, що дозволяють пояснити специфіку і самобутність розвитку національного змісту в правосвідомості проживаючих тут народів, націй.

 Національні особливості правосвідомості, iдейно-свiтоглядно структурованi за тiєю чи iншою правовою ментальнiстью,  має глибоке історичне коріння, тобто зміст національного в правосвідомості складають елементи, досвід історичного розвитку народів. Ці особливості правосвідомості виявляються як в правовій поведінці людей, так і у відносинах представників одних націй з іншими народами. Науковий аналіз взаємин кримсько-татарського народу та слов’янського населення вказує на безліч причин, що викликали, наприклад, сучасні проблеми в Криму, пов’язанi з масовим переселенням кримських татар на свою прабатькiвщину.

 Називаються причини економічні, політичні, релігійні; деякі міркування вказують навіть на кримінальну природу проживаючих тут народів. Зазвичай маловивченiсть будь-якої проблеми і недолік або відсутність інформації породжують безліч чуток, легенд та iн.  Малообгрунтовані аргументи, як правило, легко розвінчуються за допомогою строгого наукового пояснення. Причина ж цих подій - зростання національної правової самосвідомості як того iсторичного явища, що тісно пов'язане із специфікою формування національного змісту правосвідомості кримсько-татарського народу. Історичний підхід слугують кодом до пояснення сучасного стану і національної правової самосвідомості народів.

Відомий фахівець з теорії етногенезу В. П. Алексєєв пише, що «антропологічні спостереження однозначно демонструють безперервну послідовність поколінь від місцевих популяцій старовини, якнадають можливiсть що вони говорили, безперечно, на відомих татарських  мовах, до сучасних тюркомовних народів» [38]. Єдина культурно-історична спільність надалі зазнає безліч змін, які зрештою приводять до виникнення сучасних народів регіону.

 Спеціальні наукові дослідження про походження кримсько-татарського народу свідчать про те, що предки сучасних народів, що проживають на Кримькому пiвостровi, сформувалися набагато ранiше народiв Пiвнiчного Кавказу, якi сформувались, в  основному в XIII-ХIV cт. Тільки з того часу, коли сформуались тi чи iншi народи, можна говорити про початок формування етнічних особливостей майбутньої правосвідомості  вiдповiдних народів.

Поняття «Спосіб життя», «Образ життя» охоплює найбільш типові види життєдіяльності будь-якого індивіда, соціальної групи, суспільства в цілому. Національні особливості правосвідомості народів, що проживають в АО Крим, сформувалися багато в чому в однакових умовах. В результаті тривалої взаємодії та  взаємозбагачення національних звичаїв, традицій, норм шаріату, духовної культури в цілому у цих народів сформувалася надійна основа багатоаспектних насичених взаємозв'язків, интегрирующих початки зближення, а не роз'єднання сутнісних інтересів всiх кримських націй і народностей.

 Називаючи як національні особливості правосвідомість народів АО Крим національні звичаї, традиції, норми шаріату, інші цінності культури, слід виходити з їх особливих властивостей і якостей як елементів механізму становлення і розвитку кримсько-татарської правосвідомості. Так, увагу слід акцентувати і на нормах шаріату. У перекладі з арабського «шаріат» позначає «шлях проходження» та складає основу того, що називають мусульманським правом. Національні звичаї і традиції кримсько-татарського народу є національними норми правової поведінки, які існували і діяли разом з нормами шаріату, іншими явищами правової культури.

  Вивчення суспільного розвитку, устрою життя кримсько-татарського народу, що сповідає іслам, показує, що багато норм шаріату в процесі їх багатократного використання починають сприйматися як національні звичаї і традиції, як важливі регулятори суспільних відносин, компонентів становлення основ кримсько-татрської правосвідомості – складової частини рiзноджерельної української правосвiдомостi.

 Національні правові явища, що виявляються в системі суспільного розвитку, зумовлюють правову ціннісну орієнтацію народів. У історичному розвитку кожного народу правовий порядок, що склався, накопичений нормативно-регулятивний досвід, що виявляється у вигляді національних звичаїв, традицій і інших соціальних норм, виступає онтологiчним критерієм, на основі якого оцінюється вся існуюча правова дійсність за будь-яких конкретно-iсторичних часiв. При цьому національні особливості правосвідомості стають одним з основних критеріїв справедливості і моральності права в цілому, чинного законодавства, окремих юридичних норм. Держава, що сповідає пріоритет права і верховенство закону, дбайливо відноситься до всіх національних особливостей, якi знаходяться у основі правосвідомості націй, народів, індивідів. За нових історичних умов демократизації суспільного життя ця позиція держави повинна стати основним чинником, що визначає весь подальший правовий розвиток народів, формування їх правосвідомості. Ігнорування цього підходу до розвитку загальносоціальної і етнічної правосвідомості, на нашу думку, є однією з корінних причин, що породжують серйозні міжнаціональні конфлікти, суперечності, затяжні кризові явища.

 Спираючись на визначення націй як соціально-етнічній спільності людей, можна зробити висновок, що національний зміст правосвідомості кримсько-татарського народу включає як соціальні аспекти правосвідомості, так й етнічні. Соціальна сторона - це з'ясування, фіксація і віддзеркалення в свідомості цінностей позитивного, діючого права; етнічна сторона це - що збереглися в свідомості людей і передавалися від покоління до покоління: національні звичаї, традиції та інші соціальні норми, що містять в собі оцінки діючого і бажаного права, законів. На наш погляд, в національних особливостях правосвідомості кримсько-татарського народу об'єктивно співіснують ці два аспекти розвитку національного чинника.

 В історії формування особливостей національного в правосвідомості кримсько-татарського народу можна умовно виділити два найбільш помітних етапу, періоду, кожний з яких володіє своїми характерними рисами, своєрідними процесами, що знаходяться у основі формуванні правосвідомості народів даного регіону.

 Перший період - період становлення основ національної структури правосвідомість кримсько-татарського народу. Він охоплює давній історичний період з початку остаточного становлення самого кримсько-татарського етносу, тобто з початку X століття, до повного приєднання Криму до Росії, яке почалося з другої половини XVIII століття і закінчилося на початку другої половини XIX века [53, с. 161]. Головною його особливістю було те, що правове життя народів регіону спиралося переважно на правові системи звичайного і мусульманського права. Вiдносна політична і економічна незалежність кримсько-татарського народу від Російської держави позначала також їх незалежність від правової організації суспільного життя Росії. Правовий розвиток його в цей період відбувався за рахунок національних звичаїв, що історично склалися, традицій і норм шаріату, які вдягалися в нормативно-правову форму і часто піддавалися зміні, коректуванню і вдосконаленню.       Особливо слід зазначити, що на формування національних особливостей правосвідомості кримсько-татарського народу достатньо сильний вплив зробило розповсюдження в цьому регіоні ісламу. Зазначимо, що мусульманське право є одним з різновидів релігійного права. На відміну від інших правових систем, воно не є самостійним, а є лише однією із істотних сторін ісламу. Ця релігія, по-перше, встановлює догми і уточнює, во що мусульманин повинен вірити; по-друге, наказує віруючим, що вони повинні робити у відповідних життєвих ситуаціях та чого не повинні здійснювати. Мусульманське право базується на незаперечних постулатах, що додають системі велику непорушність, стійкість і стабільність. Мотиви і наміри індивіда, що розходяться з нормами даного права, ніколи не приймаються до уваги. Мусульманське право грунтується на вченні про чотири «коріння». Першим «коренем» є Коран. Другим - важлива для інтерпретації і прояснення правил Корану Суну, тобто розповіді про життєдіяльність Пророка. Третій - Іджма: згода, досягнута всім мусульманським співтовариством з питання про обов'язки правовірного. Четвертий, і останній, «Корінь» - аналогія (кияс), застосування до нових подiбних випадків правил, встановлених Кораном, Сунной або Іджмой. Вимоги ісламу як релігії органічно і тісно переплітаються з мусульманським правом.

    Початок розповсюдження ісламу серед тюркських народiв Кримського пiвострова датується другою половиною VII століття, воно продовжувалося аж до другої половини XIX століття. «Ислам до середини XIX столетия проник у все сфери жизни чеченцев, татар, кабардинцев, черкесов, абазин и адыгейцев» [55, с. 213].     Іслам - це не тільки віросповідання як таке, він формує особливий спосіб правового життя, правового мислення, правової свiдомостi. Мусульманські канони регламентують правові відносини, істотно впливають на особливості національної правової психології і ідеології прихильників ісламу. Засвоєння релігійно-етичних цінностей, їх ствердження як необхідних, правильних і справедливих є також основою національно-правової поведінки людей.

 Спонукальні мотиви правової діяльності у кримсько-татарського народу формуються, таким чином, під впливом релігійно-правової ідеології. Віддзеркалення правової дійсності йде як на рівні національної правової психології, так і на рівні національної правової ідеології, тобто на релігійному рівні, що є процесом ідеологічного оформлення національно-правових акцій у відносинах між народами.

  Ісламський чинник постійно надавав і досi робить значний вплив на суспільне життя кримсько-татарського народу, на відносини з іншими народами, на весь правовий розвиток в цілому. Протягом багатьох сторіч тут проводилася політика цілеспрямованого впровадження ісламу в життя кримсько-татарського  народу. Це позначало перетворення ісламу на один з компонентів національного змісту в правосвідомості.

 Раніше ісламська віра небезуспішно використовувалася в національних відносинах національними лідерами як ідеологічний чинник для консолідації кримсько-татарського народу проти Росії. Іслам зробив вплив не тільки на правову дійсність, але і в цілому на етнічний розвиток і етнічні процеси на всьому Кримському пiвостровi. Він сприяв подоланню міжетнічних меж між етнiчними угрупповуваннями кримсько-татарського народу, слугував динамічним позитивним iнтегруючим чинником в міжнаціональних відносинах, що не могло не позначитися на протидії офіційному позитивному праву.

 Взаємодія правового і релігійного підкреслювалася свого часу Г. В. Плехановим, який відзначав, що релігійні уявлення «тісно переплітаються з етичними і правовими поняттями людей, яким вони додають тоді своєрідний відтінок» [66, с. 258].   Взаємозв'язок між правовою і релігійною свідомістю наголошувався й іншими сучасними дослідниками. Серед віруючих, що сповідають іслам, спостерігається водночас переплетення в їх свідомості елементів правового, національного та релiгiйного [49, с. 107 – 108], що ускладнює функціонування механізму позитивної правової свідомості як духовній цінності.

       Другий період формування національного змісту в кримсько-татарської правосвідомості - становлення і формування оцінних критеріїв права у складі Російської держави. Правовий розвиток в цей період безпосередньо пов'язаний з появою російського формально певного писаного законодавства і поступовим витісненням звичайного права і мусульманського права з правової організації суспільного життя кримсько-татарського народу України. Становлення національної правової системи будь-якого народу починається, як показує історична практика, з кодифікування національно-нормативних звичаїв і традицій. Не маючи розвиненої правової системи, кримсько-татарський народ з остаточним приєднанням Криму до Росії прийняли більш довершене російське законодавство. Історія показує, чого кримсько-татарський народ Криму в правовому розвитку багато в чому залишався залежними від політичних режимів, що мінялися, в країні. Видима спочатку свобода відносно збереження національних звичаїв, традицій, норм шаріату, інших нормативних цінностей в період тоталітаризму змінилася політикою їх виживання і викорінювання на нерiдних землях.

 Пануюча політична і юридична система принижувала та зменшувала роль національного в суспільному житті. В період сталінізму деякі народи практично були позбавлені не тільки вільного розвитку, але і права на існування, мало місце повне правове беззаконня. Відкритий захист національних інтересів розцінювався як «націоналізм», «відхід від принципів інтернаціоналізму», «ідеалізація минулого», «захоплення старизною», «патріархальними відносинами» та iн.

  Поступово у кримсько-татарського народу  роль національних звичаїв і традицій в регулюванні суспільних відносин значно слабшає, а роль звичайного права і мусульманського права перестає бути скільки-небудь помітною, що надає значну деформаційну дію на стан кримсько-татарської правосвідомості.

  Спрощені уявлення про роль нації в суспільній свідомості склалися ще в 20 - 30-х роках. У основi  теорії націй і міжнаціональних відносин знаходилось відоме сталінське визначення націй, а також вирвані з контексту ідеї на зразок цієї: «...нация є просто історичною категорією певної епохи, епохи капіталізму, що піднімається». З такого положення формувався  конкретний, зорієнтований на практику національного будівництва висновок, що «нація народжується разом з капіталізмом, смерть капіталізму зумовлює й вмирання націй»" [73, с. 302].

За сучасних умов назріла необхідність у докорiннiй змiнi політики відносно проблем національного розвитку. Сучасний досвід людства, рівень розвитку цивілізації виключають підходи насильницького розв’язання національного питання. Зараз вже явно недостатньо формального проголошення принципів рівності і справедливості. Ці цінності повинні мати реальне втілення. Йде в минуле згубна практика, згідно якої багато проблем за відношенням до націй вирішувалися силою зброї та методами залякування.

 До недавнього часу в юридичній практиці нашого суспільства мало враховувалися національні особливості правосвідомості народів, особи. Тим часом національні нормативно-духовні цінності - це спосіб природного життя, мислення, світогляду, це критерії найправомiрнiшої оцінки поведінки людей, зокрема у сфері права. Досвід показує, що сьогодні, як і в історичному минулому, ці цінності залишаються важливими засобами соціального суспiльства, вони формують основи національних за змістом правовій психології і правовій ідеології, формують  функціональну дію на суспільні відносини, включаючи міжнаціональні [11, с. 10].

     Руйнівний вплив на розвиток національної правосвідомості народів Кримського пiвострову здiйснювали трагічні події історії, що надовго збереглися в суспільній свідомості і були гірким уроком для сучасної дійсності. Царські власті виправдовували свої загарбницькi дії за відношенням до окраїнних народiв  тим, що нібито «народи цi малокультурнi, схильнi до неробства та злочинності,  не пiддаються русифікаторській політиці та цивілізованому впливу часу» [21].

       Відношення російських властей до національних звичаїв і традицій кримсько-татарського народу та народів Північного Кавказу за роки російський-кавказької війни відобразив і своїй творчості балкарський поет Кязим Мечiєв [50, с. 14].

       У вірші «Царські війська зайшли в селище...»  [50, с. 70] поет пише про несправедливостях, що здiйснюються колонізаторами прм порушеннях звичаїв народу. У вірші, що починається прислів'ям «Кожне селище по своєму ріже барана», мовиться про право кожного народу на свої національні звичаї і традиції. Цар же вимагає непомірного, коли відкидає звичаї та звисока дивиться на них. Відомо, що історичні події, що навіть залишилися у далекому минулому, нерідко актуалізуються в свідомості людей, і можуть здiйснювати як позитивну, так й негативну дію на сучасність. Вони здатні грати суттєву провідну роль у внутрішньонаціональній солідарності, згуртованості (наприклад, під час сталінських репресії відносно кримсько-татарського народу та багатьох народів Північного Кавказу), а також можуть здiйснювати вагомий вплив на характер і розвиток міжнаціональних відносин. Не зменшуючи значення позитивного впливу російської культури, науки в цілому на розвиток кримсько-татарського народу, необхідно сказати й про те, що припускалися серйозних політичних помилок відносно цього регіону. За радянського періоду офіційна політика і пропаганда стверджувала, що в соціалістичному суспільстві немає серйозних проблем у сфері міжнаціональних відносин. Замовчувалася трагедія репресованого кримсько-татарського пароду, вимушеного на чужині, в неймовірно важких умовах протягом довгих років боротися не тільки за свою людську гідність, але й за право жити на своїй землі. Всього в Казахстані і Киргизії, куди були виселені репресовані, по даним НКВД, з 1 квітня 1944 року по 1948 рік померло кримських татарiв, балкарців, карачаєвцiв, чеченців, інгушів 144 704 челонека" [39, с. 94]. Така національна політика нанесла непоправну втрату нормальним міжнаціональним відносинам, настроюючи одні народи проти інших, створюючи штучні вогнища суспільно-політичної та мiжнацiональної напруженості [92].

        Кримсько-татарський народ випробував на собі дію жорстоких, несправедливих за змістом законів, що не могло не створити проблеми сучасного становлення правосвідомості кримсько-татарського народу. Ось чому за сучасних умов, наприклад, урядами РФ як правонаступницi колишнього СРСР, УРСР, КБР прийнята ціла низка нормативно-правових актів, нацiлених на відновлення історичної справедливості: «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, що піддалися насильницькому переселенню, і забезпеченні їх прав», «Об установлении Дня памяти жертв насильственного выселения балкарского народа”, «Об  осуждении геноцида адыгов (черкесов) в годы российско-кавказской войни», «О проведении 8 мартя 1992 р. Дня памяти жерта насильственного выселения балкарского народу» та iн.

 Суспільно-політична ситуація, що змінилася, в Українi та Російській Федерації багато в чому позитивно вплинула на національну політику, що ранiше проводилася. За нових умов національні звичаї, традиції, духовні, релігійні, культурні цінності як iстотнi регулятори суспільних відносин, що історично склалися у Крму та на Північному Кавказі кризово відбиваються в правосвідомості, знаходять вираз в нормах права, негативно впливають на механізми реалізації правових норм. Закріплення духовно-регулятивних цінностей в нормативно-правових актах стало звичайною практикою у всіх республіках колишнього РСРС.  Про це свідчать, наприклад, Укази Президента КБР: «Об образовании Советастарейшин при президенте КБР»          (1993, 22 февр.); «Об установлении Дня возрождения балкарского народа» (I0.03. 95); «О провозглашении 3 марта 1995 року нерабочим днем в связи с окончанием місяця Рамазан»(1995. 3 березня.); «О провозглашении 20 февраля 1996 року нерабочим днем в связи с окончанием священного месяця Рамазан» та iн.

  Минуле повинне слугувати уроком для сьогодення. Історія свідчить: у проведенні національної політики Радянської держави були припущені грубі порушення і свавілля. Цілі народи були позбавлені права не тільки на вільний правовий розвиток, але й на своє існування. Національні звичаї, традиції, норми шарму, що виражали суть національного в кримсько-татарськiй правосвідомості та правосвiдомостi народів Північного Кавказу, розглядалися як пережитки минулого, з якими потрібно було боротися всіма засобами. Зміст інтернаціонального, який мінливо зрозуміли, його непомірна абсолютизація стали ідеологічною основою боротьби проти всього національного. У суспільну свідомість постійно впроваджувалася згубна думка про те, що процес інтернаціоналізації правосвiдомостi - це зживання всього національного. Але інтернаціоналізація полягає не в насильницькому викорінюванні національних звичаїв і традицій, а в пошані їх з боку інших народів. Відносно націй і народностей не тільки не дотримувалися норми справедливості й моральності, але і вся державна машина переслідувала мету - звільнитися від національного минулого народів. Впровадження національного змісту в правосвідомість за цих умов не тільки не заохочувалося, але й всіляко гальмувалося. Безумовно, процес зближення народів не виключає нівеляції деяких сторін національного життя. Це необхідний природний процес взаємодії народів і культур. Але політика грубого ігнорування національного у відносинах націй не тільки принижує гідність людей, дратує національні почуття, але й здатна викликати гнів, який з легкістю переноситься на міжнаціональні відносини, викликає соціальну напруженість, підриває правопорядок, згубно впливає на стан суспільної правової свідомості.

 Актуалізація національної правової самосвідомості відбувається саме в періоди відсутності умов і гарантій для нормального правового розвитку народів, в такий час посилюється інтерес до правового історичного минулого свого народу, зростає прагнення до відновлення втрачених історичних культурних цінностей. З розвитком правової самосвідомості національні правові інтереси виступають як необхідна практична реалізація природних переконань, що здавна склалися, мислення, світогляд народу, що тісно переплетене з волею і рішучістю людей, складає зміст і мотиви діяльності, формує установки особи. Визнання права як соціальної цінності слугує завданням задоволення тих потреб і інтересів, які пов'язані із зміцненням правового статусу особи, її прав і свобод. У правовому розвитку потрібний особливий облік цих інтересів і потреб. Їх ігнорування або насильницьке викорінювання можуть обернутися спалахами міжнаціональних конфліктів, привести до деформації правової свідомості. Для затвердження престижу, авторитету, сили права потрібна постійна і напружена робота з розвитку всієї правової системи суспільства, яка враховувала б і національні особливості, що роблять помітний вплив на становлення правосвідомості.

  Таким чином, урахування нормативно-регулятивних національних цінностей кримсько-татарського народу України повинно знаходитись у основі всiєї об'єктивної оцінки змісту і рівня правосвідомості населення, аналізу стану законності і правопорядку в цьому регіоні України. Сьогодні, коли відношення до націй в зрівнянні з недавнім минулим значно змінилося в кращу сторону, національні цінності в праві повинні знайти своє гідне місце в правовому розвитку народів. І це, на наш погляд, може послугувати  одним з суттєвих чинників підвищення ефективності правотворчостi та правозастосовувальної практики.

 Так, за важких періодiв історії національні традиції та звичаї, норми шаріату були повністю виключені з правової сфери, але вони вивчалися у філософській, історичній та етнографічній науці. З проблем національної свідомості продовжувалися дискусії про суть, функції, роль національних традицій і звичаїв в суспільному житті пародов. В зв'язку з цим інтерес уявляють наукові трактування даних питань.

  Так, І. В. Суханов визначає правовi традиції як «систему правових дій, що передаються з покоління в покоління, формують правовi думки й відчуття людей, якi  викликаються у них визначеним суспільним вiдношенням» [74, с. 93].

  Спадкоємність, що відзначається І. В. Сухановим, - дійсно невід'ємна межа правових традицій, але «традиції - це не тільки система дій, а й форма вияву певних відносин. Н. С. Сарсенбаєв продовжує: «Правовi традиції - це історично стійкі, що склалися, і найбільш узагальнені норми і принципи суспільних відносин людей, що передаються з покоління в покоління та  охороняються силою суспільної думки» [75, с. 89].   Л. Чотонов в роботі «Про національні традиції народів Середньої Азії» так характеризує правовi традиції взагалі і національні зокрема: «Національними традиціями називаються ті, що склалися історично, відрізнялися твердою спадкоємністю і стійкістю, що охороняються силою громадської думки, звичаї, правила поведінки людей, характерні для побуту, духовної зовнішності нації, народу або групи народів, близьких за своїм історичним минулим, мовою та культурою» [90, с. 21]. У цьому визначенні достатньо повно і чітко показані характерні особливості традицій. Проте не викликає жодного заперечення характеристика традиції як особливих звичаїв. П. П. Кампарс і Н. М. Закович дають наступну характеристику правових традицій: «Правова традиція - специфічне суспільне явище, особлива форма суспільних відносин, якi виявляються яскраво за перехiдних правовiдносин, що міцно склалися, перехідять від покоління до покоління як правовi дiї, звичаї, принципи та норми взаємин між людьми у виробництві, побуті, сім'ї. Правова традиція - це міцно усталенi звичаєвi праворефлексивнi уявлення та смаки людей, правові ідеї та переконання, втілені в різних творчих напрямах правової культури, в мистецтві, науці, політиці та iн. [40, с. 11].

       І. Ф. Дроздов справедливо відзначає: «Без вивчення механізму становлення та дії правових традицій не можна вирішувати багато національних проблем. В зв'язку з цим слід зупинитися на питанні про те, який зв'язок таких понять, як «традиція» і «національна психологія», і чи існує вiн загалом» [24, с. 85]. С. А. Токарев пише: «Звичаям підпорядковано все наше буття. Сімейні та  публічні звичаї регулюють весь перебіг нашого життя: від мало помітних дрібниць побуту до найважливіших суспільних інститутів - сім'я, брак, побутовий розподіл праці, виховання дітей, моральні правила... Ми обплетені з усіх боків звичаями, частиною старовинними, частиною новішими. Ми так звикли до них, що, як правило, і не помічаємо їх, хоча і підкоряємося їм на кожному кроці. А помічаємо тільки тоді, коли хтось різко порушить загальноприйнятий звичай, або коли, потрапивши в іншу країну, знаходимо звичаї, істотно відмінні від наших» [80, с. 30 - 31].

        А. Б. Гофман і В. П. Льовковіч виділяють п'ять основних функцій правового звичаю: трансляція правової культури, соціальний контроль, соціальна інтеграція, соціалізація, сокралiзацiя [17]. Тут не вичленяють які-небудь сфери вияву функцій звичаїв в суспільному житті народів, вони отримують узагальнення в ширшому понятті «культура».

                Г. Белінській писав: «У чому ж полягає  самобутність кожного народу? У особливому, одному йому належному образі думок і погляді на предмети, в релігії, мові і понад усе в звичаях... між цими відмінностями кожного народу правовi звичаї грають чи не найважливішу роль, складають чи не найхарактернішу межу оних» [12, с. 35]. Правовi звичаї складають зовнішній вигляд народу, без них народ - це образ без особи. В. Г. Белінським дуже точно визначив роль правових звичаїв в житті окремого народу: «Людина, найрозпусніша, закореніла, така, що сміється над всім святим, підкоряється звичаям, навіть внутрішньо сміючись над ними. Зруйнуйте їх раптово, не замінивши ту годину ж новими, і ви зруйнуєте всі опори, розірвете всі зв'язки суспільства, знищите народ... Будь-який народ може переймати у іншого правову свiдомiсть, але він обов’язково накладає печатку власного генія на ці позики, які у нього набувають характеру суцiльного наслiдування» [12, с. 36].  В. Г. Белінський обгрунтовано вказує на прихильність кожної людини, кожного народу до своїх звичаїв. Як показує історія розвитку кожного народу, в своєрідності і самобутності національних звичаїв і традицій відбиваються образ життя, характер, долі, цілеспрямованість націй і народностей, а це - той могутній духовний потенціал, який зумовлює і найважливіші сторони правової дійсності. Традиції і звичаї - це стiйко укорінені погляди і відчуття людей, що є певним порядком і нормами поведінки в буденному життi.  Вони відносяться до явищ не тільки суспільної ідеології, але й суспільної психології, адекватно реагуючого на основи, що реально складаються, життя, включаючи юридичну практику [91].  Правовi традиції і звичаї грають важливу роль в генезисі і функціонуванні різних релігій. Певною мірою вони є невід'ємною частиною релігійно-правових систем. На правосвідомість кримсько-татарського народу певний вплив роблять норми шаріату, що збереглися, як різновид деяких релігійно-правових звичаїв.    Національний психічний склад традиції включає національний характер, звички, смаки, він тісно пов'язаний з національними почуттями, утворюючи разом з ними те, що називається національною психологiєю. Національна психологія, безумовно, впливає на становлення правової психології, хоча й  опосередковано [22, с. 98-99].

                 В цілому правовi традиції та звичаї в літературі сприймаються як явища суспільної психології, національного психічного складу, національної свідомості. З національними традиціями і звичаями як засобами “живої” спадкоємностi духовних цінностей зв'язані певною мірою правове минуле кожного народу, правова сфера національної свідомості, які можуть виступати основою формування національної правової ідеології і правової психології, національного правового розвитку, визначаючи тим самим юридичні засоби, механізми дії на національні відносини. Ця правова сторона розвитку національної свідомості досліджена фрагментарно, поверхнево.

  У Росії як в багатонаціональній державі проживають народи з різними історичними долями, традиціями і звичаями.  Природно, що кожна нація історично сформувала свої уявлення про право, але не викликає сумніву, що вони складалися на критеріях справедливості і моральності. Тому не може і не повинне безслідно зникнути історичне минуле народів. Національні традиції і звичаї - це етнокультурна спадщина народів, що складалася протягом багатьох століть самобутнього розвитку. Кожен народ в процесі свого розвитку виробив і певну традиційну систему виховання, яка в історичній і етнографічній літературі отримала назву «Народної педагогіки». Залежно від різноманіття життєвих чинників, особливості цієї своєрідної педагогіки, що знаходиться в основі національної свідомості, історично змiнювалися у різних народів. Вивчивши національні системи виховання багатьох народів миру, К. Д. Ушинській прийшов до висновку, що кожен народ історично формує національну систему виховання. «У кожного народу, - писав К. Д. Ушинській, - своя система виховання. Досвід інших народів в справі виховання є дорогоцінна спадщина для всіх, але тільки в тому сенсі, в якому досвід Всесвітньої історії належить всім народам. Як не можна жити за зразком іншого народу, яким би хорошим не був би цей зразок, так само не можна виховати за чужою педагогічною системою, якою б не була вона стрункою та добре обдуманою, кожен народ в цьому відношенні повинен живити власні сили» [84, с. 163].

        Виховання знаходиться у основі своєрідності і самобутності національної культури, духовності, права, правосвiдомостi. Виховання дітей своїм корінням йде в правовий зміст традицій та звичаїв, що склалися. До поширених засобів народної педагогіки відносяться прислів'я, приказки, легенди, афоризми. Вони відповідають ідеалам, очікуванням і сподіванням народу. У національних традиціях і звичаях взагалі сфокусованi гармонія людини з природою, гуманістичне спілкування, совість, гідність, відчуття милосердя, терпимість, добротворчiсть, взаєморозуміння, поблажливість до слабкого, огида до насильства, акумулюючи такі етичні категорії, як відповідальність, борг, честь, любов, співпереживання ближньому, батьківщині, звичаї і традиції виступають найважливішими чинниками виховання. А все це ті компоненти, які в значній мірі збагачують зміст правосвідомості. Виховання шанобливого відношення до народних традицій і правових звичаїв, як правило, заохочується в кожному народі, і навпаки, якщо вони не дотримуються і порушуються, це засуджується громадською думкою. Таким чином, національні звичаї і традиції надають нормативно-регулятивну дію, сприяють закріпленню ціннісних орієнтирів, не в останню чергу включаючи і правові. Вони є правовим чинником, що забезпечує зорганізуючу дію національної спільності.

Правове виховання – це, перш за все, засіб підтримки, закріплення і відтворення внутрішнього духовного потенціалу будь-якого народу. Саме воно, на наш погляд, забезпечує своєрідність і самобутність розвитку національного змісту в правосвідомості народу. Правове виховання формує у кожної людини, соціальної групи і всього суспільства відмінне від інших, особливе світосприймання, розуміння справедливості і моральності; виробляє в людині певні установки, поняття, принципи. Народна педагогіка є результатом історичного розвитку кожного народу, і вона відображає національні особливості самосвідомості. Самобутні національні особливості знайшли віддзеркалення і в таких явищах стародавньої правової культури, як міфологія, фольклор кримсько-татарського народу. Міфотворчість в правовій культурі кожного народу займає особливе місце. Зміст міфу в правовій свідомості людей на певному етапі історичного розвитку уявляється реальним, оскільки втілює колективний досвід осмислення дійсності багатьма поколіннями людей.  Правовi міфи і легенди були первинною, певною мірою наївною основою еволюційного становлення традицій, звичаїв, інших соціальних регуляторів; вони закладали  стереотипи передачі культурних i правових цінностей від одного покоління людей до іншого. На основі правової міфології народжувався правовий фольклор народу. Так, невід'ємною частиною національної свідомості кримсько-татарського народу є культурно-ціннісні уявлення, що збереглися у фольклорі: епосі, героїчних оповідях, піснях, легендах. Особливу цінність уявляє героїчний епос, що оспівує подвиги богатирiв-нартов.

 Говорячи про джерела кримсько-татарської правосвiдомостi, слiд визначити, в першу чергу,  героїчний епос, що є загальним надбанням багатьох народів Кримського пiвострову, який склався в глибині століть, але його культурно-історичне значення з часом все бiльше та бiльше продовжує зростати. Він і сьогодні залишається одним з чинників, що гостро впливає на загальну культуру, на правову самосвідомість народів, утілюючи ідеальні, але природнi уявлення про справедливість і моральність, формуючи відмінне від інших народів правову та етичну поведінку, зокрема в міжнаціональних відносинах. В даний час джерелом пізнання історичного коріння свого народу для молодого покоління слугує також багатий історичний матеріал науково-дослідної і художньої літератури.

  Таким чином, становлення і розвиток національної свідомості і похідної від нього нацiональної правосвідомості йде від примітивніших міфологічних уявлень про соціальні норми до більш довершених наукових форм віддзеркалення вже правової дійсності, права, законів, що відбиваються і закріплюються в правовій ідеології і правовій психології як провідних компонентах, критеріях оцінки, усвідомлення правотворчості, правозастосування, юридичної практики.

    Нормативно-регулятивні засоби правової свiдомостi виявляють себе в повсякденному житті людей, в тій чи іншій мірі функціонують в суспільному житті будь-якого народу. Вони слугують засобом залучення індивідів до соціального і культурного досвіду, регламентують поведінку індивідів, підтримують внутрішньогрупову згуртованість, освітлюють різні об'єкти і соціальні відносини.

 У одних народів залежно від рівня цивілізації, культури, релігійності соціальні регулятори є більш усталеними, в житті інших вони виражені слабкіше. Історично всі вони функціонували в межах тих або інших окремо взятих спiльностей, але об'єктивні інтеграційні процеси у відносинах між народами підсилювали значущу загальність соціальних регуляторів, що в подальшому призводить до формування багатьох спiльних інтересів. Відносно права це підкреслює його значущість як загальнолюдській цінності.

 Існуюча до недавнього часу політика негативного відношення до всіх виявів національного з'явилася причиною маловивченостi ролі правових звичаїв і традицій, їх співвіднесення з правом і правосвідомістю в розвитку народів. Як сталі «традиційні» норми, вони певною мірою відбиваються в правосвідомості як критерії справедливості, гуманізму, благородства та iн.

 Національні традиції, що історично склалися, звичаї, інші соціальні регулятори - це глобальний, всеосяжний, але своєрідний, специфічний засіб нормативної та, певною мірою, юридичної соціалізації життя людей. За допомогою соціального спілкування, до якого постійно залучається індивід, постійно оновлюється і збагачується його правосвідомість, що має особливу значущість для нього самого і для інших членів відповідної спільності саме як нацiональна. Залежно від того, якою мірою виявляється вплив на людину різних правових чинників і обставин, осмислюється і переживається сила їх дії, у індивіда виникають відповідні правові емоції і відчуття, що сигналізують про ступінь засвоєння правових вимог, про характер задоволеності або розчарування чинним законодавством, конкретними правовими нормами, про наміри щодо правової поведінки, значущості для нього цих обставин. Отже, засоби нормативної дії, спочатку зовнішні за відношенням до суб'єкта, стають поступово його власними, внутрішніми особистими зразками поведінки, iстотною властивістю вияву правової свідомості. Вони підтримуються, перш за все, внутрішнім переконанням людини в їх корисності, вигідності, цінності як для нього самого, так і для всіх інших людей. Правове переконання є єдністю раціонально вмотивованих думок і відчуттів щодо їх правильності, необхідності, обгрунтованості правових встановлень. Система таких переконань утворює правову ціннісну орієнтацію суб'єкта, тобто його психологічну нацiленiсть на правову діяльність. Правові переконання вiдносно правомірної поведінки як юридичного еталону найтіснішим чином співвідноситься з правовою свідомістю.

 На певній стадії суспільного розвитку відбувається нівеляція правового життя всіх народів і разом з нею - стереотипів поведінки і життєдіяльності, особливостей вияву національного в правосвідомості. Загальновідомі результати спроби штучного наближення, підтягування  національно-специфічного до рівня інтернаціонального або цивiлiзацiйного стану чи розвитку, коли вiдбувається зближення правосвiдомостей, правових систем та правових традицiй.

 Зближення національних правових систем відбувається через природний, а не штучний процес інтернаціоналізації всіх народів. Це довгий природно-iсторичний процес взаємодії всіх народів, який набуває неправомiрної штучностi за умов втручання із зовні, та веде до негативних національних правових почуттів, забуття національних правових інтересів як першоприродних i першоiстинних.

 Виховання національного в правосвідомості народів, індивідів найтіснішим чином пов'язано з культурою та правовою культурою, із засвоєнням етичних цінностей, з правом як явищем цивілізації. На цих духовних цінностях формируются елементи національних особливостей правосвідомості.

    Національна культура, будучи основою національного правового життя, визначаючи етичні і духовні потреби народів як першоряднi, виконує важливу роль й у формуванні національно-особливого в правосвідомості народів. Саме тому можна сказати, що специфіка національного чинника в правосвідомості кримсько-татарського народу визначається наступними обставинами: все, що збереглося в свідомості з далекого давна, передавалися з покоління в покоління національними звичаями і традиціями, іншими соціальними регуляторами, впливом ісламу в цьому регіоні, а також системою російського законодавства.

 Історичний розвиток кримсько-татарського народу показує, що їх національні правові потреби і інтереси, особливості правової свідомості (національної правової психології та ідеології), їх функціонування опосередковують, регламентують і розвивають все різноманіття суспільних відносин, включаючи національні і міжнаціональні відносини.

 Надаючи належне значення національним особливостям у формуванні правової свідомості, не слід на той же час остаточно сподiватися на національну самобутнiсть (своєріднiсть, специфіку) здійснення правотворчості, правозастосовувальної діяльності та  вбачати в цьому єдиний канал функціонування правової свідомості.

       Будь-яка нація, народність - складова частина українського суспільства, тому вона зазнає, переживає загальні для всіх народів позитивні і негативні наслідки, результати політичних, економічних, соціальних, культурних, правових і інших перетворень, зумовлених становленням і розвитком системи демократичних установ, невідомих колишньому тоталітарному режиму. Якби складно не протікали реформи, якими б помилковими, непродуманими, невдалими були багато програм, акції, дії, проте неможливо заперечувати й той факт, що вперше в своїй новітній історії українське  суспільство об’єктивно опинилося за тих сприятливих умов, які дозволяють виробити істотнi  загальносоціальнi національнi зміни, якi покликанi  змінити якість життя українцiв, незалежно від їх національної приналежності, але з повним урахуванням  національної української самобутності.

       Це в рівній мірі стосується формування правової державності, а, отже, повнокровного проведення правової реформи, впровадження iстинного природного, ментально структурованого права як загальносоціальної

цінності у всі сфери суспільного життя, включаючи національні, в юридичну практику. А це позначає, що процес формування, розвитку, збагачення правової свідомості також має тенденцію протікати на абсолютно іншій якісній основі, що зможе зробити позитивний  вплив на стійкий стан законослухняностi людей, законності і правопорядку в житті суспільства,   держави. Цей процес зачіпає всі сторони українського  суспільства, включаючи національні сфери життя народів. З цього логічно витікає висновок, що суспільство має право розраховувати на масове збільшення носіїв позитивної правової свідомості, включаючи високий цикл соцiальної активностi звичайної та професійної правосвідомості.

  Правова дійсність національних суб'єктів України має перспективу свого розвитку лише у взаємозв'язку зі всіма іншими структурами  українського суспільства, а національні особливості правової свідомості будуть тим більше рельєфними, чіткими і стійкими, ніж тіснішим буде взаємозв'язок регіональних правових явищ із загальнореспублiканськими.

Політика сепаратизму, національної ізоляції і відчуженості, якими б переконливими гаслами вона не прикривалася, мiстить у собі величезну небезпеку не тільки для державності, але - в першу чергу для української націй і народів, долями кочорых маніпулюють недалекоглядні діячі. Така політика одночасно підриває і правові основи державної п суспільного життя.

    Таким чином, при реформуванні всіх найважливіших сфер життя суспільства загальносоціальні та  національні інтереси, потреби, наміри людей повинні враховуватися державою, законодавчою владою, політичними структурами в єдності, у взаємозв'язку, в межах єдиного відладженого механізму, що повинне рішучим чином виключити щонайменше антагонистичне зіставлення загальносоцiального, республiканського національному у всіх його виявах, зокрема в правовому просторі, в системі юридичної практики, в правових відносинах.

       У цьому полягає запорука успіху, а  саме у справі формування тієї правової свідомості, яка адекватно відображала б всі нюанси правової дійсності загальносоціальнi та національнi властивості.

 

2.2. Українська національна самосвідомість:  проблеми становлення та розвитку української правової свідомості

 

Будь-яка національна самосвідомість, у тому числi й українська, складається з сукупності уявлень, традицій, звичаїв, понять представників нації або етносу, дозволяючих відтворювати цю спільність людей як iдейно-свiтоглядне та територiальне ціле та  зараховувати кожного індивіда до даної соціальної цілісності. Національна самосвідомість виникає на ранніх ступенях людської історії. Його основна функція полягає в створенні ментальної і соціально-політичної єдності національних утворень [81, с. 275]. 

    Національна самосвідомість - це достатньо складне культурно-інтелектуальне явище, интегрирующее в собі не тільки традиції, звичаї, переживання, але і елементи несвідомого, різні архетипы і стереотипи, що відображають особливості національного життя, національного гуртожитку. У зміст національної самосвідомості включаються певні моменти ідеологічного і наднаціонального характеру, що вносить специфіку особливо даного національного феномена. Відповідні аспекти ідеології підкреслюють національну винятковість, диференціюють, відокремлюють представників даної національності від всіх інших. Моменти сверхнационалъного орієнтують людей на усвідомлення даної нації у взаємозв'язку, в єдності із зовнішнім оточенням.

    Національна самосвідомість проявляє себе у всіх основоположних сторонах суспільного життя, відображає сутнісні сторони буття даної національності, нагадує кожному представникові нації про його приналежність до єдиного цілого, про його якість як носія національних культурних цінностей. Соціалізація людини як представника певної національності, її  включеність в різноманітні суспільні зв'язки, національні і міжнаціональні відносини, врештi-решт, збумовлені всім потенціалом самосвідомості нації.

        За умов сучасного розвитку українського  суспільства національна самосвідомість набула  виключно актуального значення, стала виявлятися в нових формах і вимірюваннях,  знаходячи iстотне віддзеркалення, зокрема, в тому, що практично всі нації, національні утворення встали на шлях отримання державності, автономії і самовизначення.

        Проте практика свідчить, що національна самосвідомість не завжди забезпечує єдність, соціальну цілісність; на її основі не за всіх ситуацій можна розв’язувати виникаючі конфлікти і суперечності. Це пов'язано з тим, що в змісті самосвідомості нації можуть виявляти різні національні інтереси, зокрема такi, що взаємовиключають один одного, що зумовленi  відповідними політичними та ідеологічними моментами.

 Сказане в рівній мірі стосується й віддзеркалення національною самосвідомістю правової дійсності, правотворчої і правозастосовувальної діяльності, становлення, формування і розвитку правосвiдомостi.  Між національною самосвідомістю і правовою свідомістю в сукупності з її національними особливостями існує прямий, безпосередній зв'язок. Виявлення механізму цього взаємозв'язку становить  безперечний науковий інтерес.

 Суспільно-політична ситуація, що змінилася в Українi пiсля Помаранчової революцiї (2004 р.), об'єктивно сприяє зростанню національної самосвідомості, різних її проявiв. За довгі роки, що знаходилася природна українська правосвiдомiсть під жорстким пресом, національні потреби і інтересине сформували потребу до підготовки до всякого роду змінам у механізмi управління націями і національними відносинами, внаслiдок чого зазнають сьогодні великих труднощів. За умов нестабільного розвитку держави виникає безліч ситуацій, за яких різні вияви національного набувають суперечливих рис. Наприклад, домінуючий вплив мусульманського права на правову самосвідомість кримсько-татарського народу - факт очевидний. Свідоцтвом цього є та правова ситуацiя, що склалася в Криму, коли на основі мусульманського права здiйснюються намагання до формування неправомiрної практики застосування нормативних актiв органами мiсцевого самоврядування, наприклад, стосовно незаконного захоплення земель та iн.

Вплив мусульманського права на національне правове життя перестав бути проблемою внутрiшньонаціональною. У кримсько-татарського народу національні правові інтереси виявляються глобально та детермінантно.

        Правосвiдомiсть кримсько-татарського народу, на чолi з правосвiдомiстю представникiв духовного керiвництва правомірно апелює до канонічного змiсту кримсько-татарської нацiональної правосвiдомостi. Особливий акцент робиться на правомірне відродження мусульманського права. Дана обставина є одним з основних розвиткових чинників в міжнаціональних відносинах, в правовому cтанi в цьому регіоні  України [5]. Звернення до мусульманського права, на наш погляд, є результатом національної, загальносоціальної правової самосвідомості народів, що з часом збiльшується, наслідком розвитку демократичних інститутів,  якi прийшли на зміну тоталітарним установам. У історії правового розвитку народів, де домiнує мусульманське право, як ми вже відзначали, цей факт - основний компонент національної правосвідомості кримсько-татарського народу. В даний час національна правова самосвідомість, заснована на мусульманському праві, створює глобальну міжнаціональну і соціальну детермінанту у вказаному регіоні. У зв'язку з цим існує гостра необхідність вироблення чітких механізмів стабілізації обстановки.

Але, на жаль, як показує життя, те, що робиться для стабілізації терпить невдачу. Правовий стан, що склався, не дозволяє будувати соціальні відносини, відносини між народами на основі розумної правової співпраці і поступального розвитку, як це повинно було б бути, а дестабілізує обстановку в цілому в регіоні. Використання правової самосвідомості бiльш високого циклу соцiальної активностi кримсько-татарського населення виявляється в реальних конкретних, високоактивних діях прогресивних соціальних і політичних груп, які як ідеологічну підоснову своїх дій обирають найвитонченіші методи створення соціальної, міжнаціональної стабільності.

      На жаль, негативна динамiка розгортання релігійних процесiв, що відбуваються в АО Крим, отримали тенденційну спрямованість, обслуговуючи, перш за все, інтереси певних груп, а не всього населення. У цій сфері склалася в цілому така ситуація, при якій не враховуються справжні національні інтереси як республiканською владою, так і владою суб'єктів України.

                Що стосується нинішніх кримсько-татарських лідерів, то вони правомірно активізують мусульманський чинник, що істотно сприяє змiцненню істинно національної правової самосвідомості народу. Для віруючих людей, як відомо, релігія і релігійні відчуття складають основу переконань, мислення, а отже, й поведінки. У разі потреби, використовуючи релігійний чинник, можна керовано формувати правосвідість і поведінку людей. Але загальновідомо, що абсолютизація будь-якої сторони національного, а тим більше історичного правового минулого не сприяє плідному правовому розвитку, скоріше, навпаки, гальмує суспільний розвиток в цілому, впровадження цінностей цивілізованого права в суспільне життя. Це дозволяє зробити висновок про те, що замовчування інформаційних даних про домінуючу історичну та сучасну силу іслама і мусульманського права не сприяє оптимальному розв’язанню міжнаціональних відносин в Криму в цілому.  В даний час, як показує розвиток кримсько-татарських подій, стійкі прогресивні прихильники створення мусульманської держави правомірно не обмежуються ідеями «відновлення історичної справедливості» між народами. Старі антирелігійні процеси, що почалися тут, отримують своє продовження й розповсюдження в iнших регiонах. Прикладом тому є посилення правової ідеології релігійно-політичної течії - ваххабизма, прихильники якого виступають з проповіддю «чистоти» ісламу, за справжню єдинобожність. Не заперечуючи позитивних сторін ісламської релігії, слід все ж таки визнати, що розповсюдження сучасної правової ідеології ваххабизма є примусовим захистним наслідком від минулих історичних негативних подій. Але при чому підміна права як загальнолюдської цінності, як основи регулювання суспільних відносин в Українi  чужими, не природними, не адаптованими правовими постулатами - специфічно релігійними ідеями й вченнями - серйозна загроза для становлення правової державності, захисту права і свобод особи. Таким чином, стабілізація міжнаціональних відносин в Кримському регіоні може бути досягнута тільки за умови гармонізації національних і міжнаціональних відносин.За умов, що склалися, розв’язання цієї задачі є пріоритетним в правотворчості, в правозастосовної діяльності і особливо в діяльності правоохоронних органів країни.

  Як видно, немає недоліку в ідеологах, які використовують нинішні труднощі для пропаганди антидержавницьких, протиправних настроїв. Це не тільки дестабілізує обстановку в суспільстві, підриває правові основи суспільного життя, порушує конституційні права і свободи громадян, але й веде до серйозної деформації суспільної та індивідуальної правової свідомості. Посягання на правові засади суспільства – шлях до саморуйнування позитивної правосвідомості, підміна її антиправовим змістом. Тому для безпеки держави, збереження її  цілісності, стабільності, необхідно мати чіткий механізм запобігання негативним наслідкам колишньої радянської політики розв’язання національного питання. Ключ до успіху - чітко організована і узгоджена взаємодія республiканських і місцевих властей, заснована на законі, праві, традиціях і національних проблемах і перспективах. Причини тих подiй, що відбуваються сьогодні в Криму, пов’язнi з поверненням кримсько-татарського народу на свою батькiвщину,  на наш погляд, криються,  перш за все, у невдосконалостi правової бази, у вельми суперечливій і непослідовній політиці колишньої Російської Iмперiї, колишнього Радянського Союзу відносно національних проблем кримсько-татарського народу.

                 Найчастіше республiканське керівництво поводиться інертно або ж реагує на негативні події в цьому регіоні, коли ситуація вступає в гостру фазу. Покладання надії на самодозвіл проблем зумовило те, що більшість рішень, що приймалися останніми роками стосовно проблем крисько-татарського народу, так або інакше страждало недостатньою продуманістю, волею і рішучістю, що приводило до результатів неоднозначних заплутаних, важкорозв’язаних.                  Одним з проявів такої політики є постійне мусування в засобах масової інформації упередженого відношення до «осіб татарської національності», що представляються українському споживачу не інакше, як конфлiктнi особи, що провокують неприємностi. Це далеко не так. Це не кращим чином сприймається населенням регіону, настроюючи їх проти республiканського центру.  Центр, будуючи відносини з регіонами, робить упор в основному на свої права і інтереси. І як наслідок, належним чином не враховуються особливості, умови, потреби місцевого життя, в першу чергу кримсько-татарського населення, яке вимагає посиленої уваги у плані негайного розвязання його нагальних проблем. Як й у минулому, влада не в повній та не в достатній мірі зважає на національні інтереси, правові відчуття народів, не рахується з національними особливостями правосвідомості, що історично склалися у певному iсторичному та реальному часо-просторi української спiльноти.

        На тлі економічних і соціальних труднощів України незважена національна політика тільки сприяє загостренню міжнаціональних відносин. Але найголовніше полягає в тому, що в центрі до цих пір відсутній який-небудь чіткий стратегічний  план правового розв’язання кримсько-татарської проблеми і національних питань інших народів. Необхідно враховувати, у тому числі й на правовому рівні, що в русi демократичних перетворень, що відбуваються в сучасній Українi, правова самосвідомість народів значно зросла. Курс на проведення серйозних реформ дав соціальні, політичні, правові шанси кожному народу самому знаходити форми вирішення національних проблем. Наслідком демократичних і соціальних перетворень є пробудження глибокого правового інтересу людей до свого історичному національному і тому числі правовому минулому.

  У багатонаціональній Українi правовий розвиток кожного народу зумовлюється специфічними умовами становлення і розвитку кожного з них. Держава покликана заохочувати наявність єдиної національної спільності, постійно враховувати будь-які проблеми міжнаціональних відношенні, а виникаючі конфлікти, суперечності, кризові ситуації вирішувати виключно політичними і правовими засобами на основі волевиявлення націй і народностей. Абсолютно неприпустимо, коли держава виражає правові інтереси лише певних народів, вибраних соціальних структур. У подібній ситуації виникають складнощі й в плані правової регламентації міжнаціональних вiдносин на  справедливій основі. Ця проблема може бути ефективно вирішена тільки на умовах доброї волі держави і міжнаціональної згоди народів, побудованих на надійній правовій основі. Дійсна правосвідомість націй і народностей може успішно формуватися лише за  умов довіри до права, визнання ефективної сили чинного законодавства, опори на юридичну підтримку з боку держави. Якщо такі умови і передумови для формування і розвитку правосвідомості не складаються, то в програші виявляються і суспільство, і кожна особа.

                 З метою глибшого вивчення проблеми національного чинника в правосвідомості нами було проведено спеціальне соціологічне дослiдження, в русi  якого було опитано понад 1000 мешканцiв кримсько-татрської нацiональностi. Кількість відповідей на питання представлена в процентному відношенні від загального числа опитаних.   Результати опиту показали, що в цілому населення відноситься з достатнім шануванням до національних звичаїв і традицій. 70 % опитаних вважають, що в правотворчому процесі слід використовувати національні традиції і звичаї частково, а 25 % - повністю все. Таким чином, у населення республік зберігається переконання в їх справедливості, а значить, необхідності використання в правотворчому процесі, в правоприменительной практике та iн.

                 Ті ж варіанти відповідей були підготовлені для питання про доцільність використання норм шаріату. Як показує проведене соцiологiчне дослідження, 52 % з числа опитаних зберігають позитивне відношення до використання частини норм шаріату. Тобто національний правовий розвиток народів вимагає не тільки урахування національних звичаїв і правових традицій, але й частково правових норм шаріату, які, на наш погляд, необхідно також застосовувати в правотворчому процесі, трансформувавши їх з чисто релігійних в світські.

 Правовий стан, за якого національні звичаї і правовi традиції, норми шаріату виступають як національні правові інтереси в системі суспільного розвитку, позначає, що в багатонаціональній державі у кожної нації існують свої правові інтереси, і вони ніяк не можуть бути задоволені за рахунок інших.    Регулювання відносин між центром і національними республіками може бути ефективним тільки у разі, коли правові інтереси всіх народів враховуються при обговоренні перспектив розвитку широких республiканських відносин, а також в національній і релігійній, правовій політиці центральних і місцевих органів влади. Головне завдання стабілізації національних відносин полягає в тому. щоб постійно шукати і знаходити взаємоприйнятні шляхи розв’язання виникаючих суперечностей в правовому розвитку народів. За цих умов правове реформування могло б поставити розвиток суспільства абсолютно на іншу основу. Роль національної самосвідомості в цьому процесі є нескороминущою. Самосвідомість покликана забезпечувати становлення і розвиток правової свідомості відповідно до національних правових потреб, частка яких поступово збiльшується у будь-якому суспiльствi. Зусилля, що здiйснюються державою, для вирішення проблем правового реформування проблем кримсько-татрського населення не завжди досягають мети з причин недооцінки сили національної самосвідомості. Але національний чинник, національні особливості правосвідомості кримсько-татрського народу цілеспрямовано не прийняті до уваги ні в одному програмному документі зi стабілізації міжнаціональних відносин в АО Крим.

Увага акцентується на існуванні якихось кримінальних елементів, що дестабілізують національні відносини. Але це вірно частково, дійсні причини носять глибший, складніший і неоднозначний характер, їх необхідно спеціально і докладно розкривати і вивчати, оскільки це зв'язано, в першу чергу, з проблемами формування правосвідомості. Вплив мусульманського права на формування української національної свідомості, правосвідомості та правосамосвідомості і певною мірою на характер правосвідомості народів регіону, суттєвий, безумовнівний та радикальний. 

 За багато століть іслам став невід'ємною частиною культури, правової культури і буття народів Кримського пiвострову: «...В регіонах розповсюдження ісламу має місце своєрідне переплетення релігійного і національного. Іслам символізує національну приналежність. Мусульмани щиро переконані в доцільності освячуваних ісламом традицій, правомірно вважають їх національними звичаями» [36, с. 301].

                У історичному правовому минулому кримсько-татарського народу, фактично, одночасно функціонували дві правові системи: 1) мусульманське право і 2) звичайне право. Посилення ролі мусульманського права відбувалося, як правило, у зв'язку із зміною суспільно-політичній ситуації в регіоні, загостренням міжнаціональних відносин.   Досвід суспільного розвитку диктує необхідність враховувати цей чинник, оскільки від ступеня релігійності залежить стан правосвідомості суспільства і індивіда. Це тим більше важливо враховувати, оскільки в ісламі панує концепція теократичного суспільства, де державі правомірно відводиться другорядна роль служителя релігії. Фактично ж, мусульманські теологи і юристи розробили, виходячи з божественних одкровень, цілу систему строго деталізованого права - права ідеального суспільства, яке встановиться у всьому світі і буде повністю підпорядковано ісламу. У багатонаціональній державі, де етнічні спільності та групи сповідають різні релігії, практика державного і суспільного розвитку може бути реалізована тільки на основі максимального поєднання в рамках даного суспільства інтересів і потреб кожного народу. Але це зовсім не виключає можливість створення монорелігійної держави, і мусульманского зокрема. На наш погляд, проголошення будівництва мусульманської держави зовсім не позначає повернення до правового минулого народів, яке виключає правовий розвиток і взаємодію народів,  веде до застою. Будівництво мусульманської держави, як й будь-якої іншої, завжди повинно мати наукову, релігійну, чи-то будь-яку іншу ідеологію, але на сучасному етапі суспільного розвитку будь-де, по суті справи, відображає правомірну націоналістичну ідеологію, нацiлену  на історичне возз’єднання  єдиної, у тому числі й багатонаціональної держави. За сучасних умов абсолютизація мусульманського права кримсько-татарського народу несе користь всім тому, що у якості пріоритетів висуває правові цінності, по-суті, мусульманського права, котре розвивається вільно, як й інші релігійні та світські права, вільно конкуруючи та завойовуючи соціальний простір. Справа у тому, що окремі норми шаріату, що збереглися в правосвідомості, передаються з покоління в покоління, що уявляють етичну цінність, закріплюються в нормативних актах. Стосуючись релігійних чинників в механізмі формування правосвідомості, необхідно враховувати не тільки співвідношення, взаємодію релігій, що закономірно для сучасної цивілізації, але й взаємозв'язок релігійних концепцій з ідеями природного права. Так, мислителі середньовіччя співвідносили християнство із загальною природою природного права. Сучасна християнська демократія відноситься до свободи особи як природного стану, людині, що дарувана Богом. Природне право як нескороминуща духовна цінність знаходиться у основі етичного забезпечення невідчужуваності прав людини. Це відноситься й до ситуацій посягання на права і свободи людини за допомогою релігійного маніпулювання. Співвідношення початків природного права і релігійних переконань заради забезпечення прав і свобод людини - це той демократичний підхід, який не суперечить жодній українськiй конфесії і якому слід приділяти належну увагу, тим самим створюються умови і для нормального процесу формування правової свідомості. Осмислення суті релігії,  її впливу на право і юридичну практику залишається складною проблемою. Моделювання відносин між релігією і правом повинне враховувати сутнісні початки віровчення як специфічного погляду на людське існування і права, як ефективного засобу впорядкування значущих взаємин між людьми. Якщо призначення релігії є «вироблення «сенсів», що дозволяють людині так чи інакше визначити свого місця в тому світі, в якому він мешкає» [56, с. 113], то призначення права полягає в нормативно-регулятивному опосередкуваннi  людської активності. У релігії мiститься гранична основа, кінцеве джерело будь-якого права, яке «виникає безпосередньо з вимозі правової ідеї лише тоді, коли група людей, омрiяних цією ідеєю, силою підпорядковує собі групу інших людей, що не розподіляють даних релігійних переконань. Найчастіше таке перетворення відбувається за тих випадкiв, коли дана релігійна ідея припускає сенс такого нав’язування» [81, с. 272].  Безпосередній зв'язок права та духовно-релігійного початку вбачали багато мислителів. Так, Ф. Савіньї в своїй роботі «Система сучасного римського права» відзначив з приводу суті й генезису права наступне: «Якщо ми відвернемо право від будь-якого особливого змісту, то отримаємо як загальну сутнicть будь-якого права - нормування певним чином сумісного життя. Насправді ж скрізь, де люди живуть разом, ми бачимо, що вони утворюють одне духовне ціле, і це єдність їх виявляється і зміцнюється у вживанні однієї спільної мови. У єдності духовному й мicтиться право, оскільки загалом у всепроникаючому народному дусі виявляється сила, здатна задовольняти потреби у врегулюванні сумісного життя людей. Але кажучи про народ як про цілий, ми повинні мати з причини не одних лише наявних членів його: духовна єдність пов’язує також й змінюючі один одного покоління, сьогодення з минулим. Право зберігається в народі силою,  зумовленою не раптовою, а абсолютно поступовою, непомітною зміною поколінь» [82, с. 275].

Саіньї, проте, декілька перебільшує роль спільності мови, оскільки мова не завжди запобігає суспільним катаклізмам, навіть, ворогуючі сторони говорять на одній мові. А ось сила народних традицій, звичаїв, що трансформують релігійні і правові початки, що прехрещуються з етичними вимогами, - дійсно могутній засіб впливу на правову свідомість, мислення, психологію і поведінку людей, що знаходиться в основі становлення і розвитку системи правової свідомості, що включає суспільні, групові та індивідуальні оцінки права та юридичної практики.

       Одним з найбільш класичних прикладів трансформації релігійно-правових ідей, вчень, норм безпосередньо в юридичні норми - є мусульманське право (фикх), головними джерелами якого є Коран і Сунна як явища божественного одкровення. У цих джерелах відбиваються догмати віри, правила релігійного культу і моралі, які й визначають зміст мусульманського права в достовірно юридичному смысле [76, с.. 9].

За умов чіткої диференціації релігійних і правових норм, що характерне для сучасної дійсності, постійними стають колізії між релігійними ученнями, принципами, догмами і вимогами, нормами права. Віруючі можуть оцінювати діюче право, юридичну дійсність адекватно своїм релігійним переконанням, що не завжди може відповідати позиції законослухняних індивідів, що сповідають іншу релігію або що не сповідають жодної ніякої релігії. Такі протилежні оцінки можуть містити в собі далеко не позитивний сенс, що вносить дисгармонію до функціонування права, в характер і особливості правових відносин, в зміст правової свідомості. От чому між релігією (їх різноманіттям) та правом в світській державі (особливо багатонаціональнiй) виникають досить складні взаємини, що потребують правової регламентації.

        Зумовленість релігійних норм правовими нормами має свою специфіку. Українське законодавство, перш за все Конституція, Закон "Про свободу совісті" гарантують свободу совісті і віросповідань, рівноправ'я конфесій, можливість для віруючих заміни військової служби альтернативною цивільною службою. На той же час практика свідчить, що право не може бути нейтральним, байдужим відносно фактів зловживання свободою совістi, коли обмежуються, руйнуються права особи в результаті антигуманної, шкідливої полiтики.

  Оскільки релігія в сучасному світі здiйснює  могутнiй вплив на розуми людей, на суспільне життя, зокрема на правотворчість, реалізацію правових норм, на формування відповідної правової свідомості. Необхідно до цього духовного чинника відноситися об'єктивно, з тим, щоб передбачати всі позитивні і негативні наслідки. От чому в межах взаємодії правових культур слід розглядати і проблеми взаємозв'язку, співпраці різних діючих в Українi конфесій, проникнення в суспільне життя багатьох релігій, що для багатонаціонального суспільства має істотне практичне значення.

                 Сильний вплив різних релігій, специфічної релігійної правосвідомості і правосвітогляду на нормативне мислення, психологію і поведінку людей (і не тільки віруючих) вносить істотні корективи в їх правові орієнтації, надає дію на ті, що містили і якість правової свідомості. Одіозність, однозначність та,  навіть, войовничість будь-якого окремого релігійного вчення, світогляду, нейтралізуючого загальносоціальні орієнтації людей в суспільному житті, включаючи  правові аспекти, можуть бути пом'якшені, обмежені, поставлені в певні межi тільки в процесі проникнення ідей, переконань, поглядів, постулатів, витікаючих від інших релігійних напрямів, віросповідань. При взаємозв'язку релігій, співпраці конфесій на пріоритетні позиції виходять загальнозначущі, загальнокорисні духовні цінності, опосередковуючи загальносоціальні, загальнолюдські інтереси і потреби, та, навпаки, знижується потенціал тих релігійних установок, які вносять елементи деструктивности до суспільних відносин, грають на руку екстремістським, войовничим силам, переслідуючим свої кон'юнктурні цілі, зокрема в сферах політики, економіки, права.

                 Така закамуфльована в релігійні форми діяльність провокує протиправну діяльність, підриває основи законності і правопорядку, стимулює посягання на права і свободи особи, врештi-решт, руйнівно впливає на законослухнянiсть громадян, на становлення і розвиток тривалої мiцної правової свідомості незалежно від її загальниосоціального або національного змісту.     Тільки у взаємозв'язку різних релігії, віровчень, конфесії вбачається можливість раціонального початку, вирівнюючого релігійне протистояння та того, що підсилює інтеграцію всіх тих правових цінностей, які пiдносять людське існування, захищають повсякденні намагання людей до досягнення життєво необхідних цілей, у тому числі й в правовій сфері, пронизаній в першу чергу ідеями природного права.  Вихідна позиція тут - поєднання релігійних, позитивних та природно-правових початкiв правосвiдомостi. У русi подібної взаємодії і реального взаємозв'язку релігійних вчень, позитивного, природного права та конфесій якоюсь мірою скасовуються та гострота, непримиренність, які властиві сучасному релігійному життю. Це все більше розуміють й представники самих конфесій, тому на користь віруючих, суспільства вони все частіше йдуть на певні контакти, переговори, що повинне вітатися і всіляко підтримуватися суспільством і державою.     Юридична наука також не повинна бути в осторонi від цих складних процесів суспільного життя, оскільки правова дійсність, юридична практика, правова поведінка людей, їх правова свідомість багато в чому зумовлені характером розвитку релігійного чинника, що вплітається в зміст опосередкованих правом національних і міжнаціональних відносин, що особливо наочно виявляється в житті народів АО Крим. Історія розвитку права показує, що будь-яка правова система, у тому числі й мусульманська, зберігає свою значущість.Штучне нав'язування народу чужої правової системи або випинання будь-якої з одіозних сторін національного веде до перетворення подібного явища на могутнє гальмо розвитку права як цінності, деформує дійсну правову свідомість.

                 Цілком закономірним є процес впливу правової ціннісної орієнтації кримсько-татарського народу Криму, що історично склалася, на національний правовий розвиток, що знаходить віддзеркалення як в законодавчих актах, так й в національних особливостях правосвідомості. Але проблема полягає і в іншому: на Кримському пiвостровi в даний час загострилось  питання спекулювання природними національними правовими почуттями людей з боку різних кримінальних структур, що виявляється, зокрема, в використання формування нових партiй грошових та інших ресурсiв активних кримінальних елементiв, які використовують національні особливості правосвідомості для прикриття та виправдання своїх дій, і це, на жаль, далеко не завжди знаходить гостру реакцію з боку суспільства як масового носія правосвідомості.

Питання національного розвитку народів завжди пов'язані з необхідністю забезпечення стабільності в міжнаціональних відносинах, що визначається не окремими політиками, як це робилося ранішим, а дійсним рівнем зростання самосвідомості народів, це додає національним відносинам характеру передбаченості, прогнозованості, керованості. Вирішальну роль в цьому повинна зіграти юридична наука. Об'єктивно значущий науковий підхід до вивчення зростання національної правової самосвідомості народів повинен стати основним критерієм формування правової дійсності. У багатонаціональній державі різні народи представляють різні правові інтереси, але специфіка права як цінності полягає в тому, що в багатонаціональному суспільстві воно зближує, а не роз'єднує, не протиставляє народи, бо право - це могутній засіб об’єктивного віддзеркалення та захисту сутнісних засад людського гуртожитку. У багатонаціональній державі окремо взята нація не може створювати свою виняткову правову систему або брати на озброєння правову систему релігійного типу, не побоюючись, що це суперечитиме політиці зближення всіх народів, становленню правової держави, формуванню ціннісної правової свідомості.

 Тим часом у врегулюванні міжнаціональної напруженості малоефективною залишається не тільки загальна національна політика республiканського  центру, але й правова політика, що не враховує достатньою мірою всі нюанси і тонкощі національного чинника в змісті правової свідомості. Але зараз, як і раніше зберігається великий розрив між програмними документами, що приймаються, та конкретними справами, внаслідок чого страждають національні взаємини. Не до кінця відрегульований статус народів, що входять у республiку, що позначається як на правовому положенні народів, так й на інших сферах суспільного розвитку: це не дає можливості швидкого та оперативного розв’язання багатьох назріваючих проблем в міжнаціональних відносинах. Справжні можливості українського республiканiзму в розв’язаннi  національного питання практично не використовується, адже він повинен здійснювати функції головного координатора відносин між народами. На жаль, в українськiй державi національні потреби та інтереси грають далеко не головну роль, тому гострi питання у сфері міжнаціональних відносин мають тенденцію до переростання в серйозні конфлікти, що дестабілізують життя суспільства. В Криму мешкають десятки самобутніх народів, кожнен з яких володіє своєрідним правовим менталітетом. І тут, як ніде, потрібна особлива науковість та обережність в проведенні національної політики. Життєвий досвід все виразніше показує, що за умов багатонаціонального суспільства зберігаються деструктивні сили, завжди готові у власних цілях використовувати будь-які політичні та  соціально-економічні труднощі країни для своєї боротьби за владу.

 Практика міжнаціональних відносин показує також, наскільки буває легко використовувати особливості національної правової психології і правової ідеології в міжнаціональних відносинах для розпалювання міжнаціональних конфліктів. За відношенням до нації не можна також абсолютизувати лише значення політичних і економічних чинників. Необхідно відводити особливе значення й ролі національним особливостям в житті людей, створюючи тим самим передумови для формування належної правосвідомості, яка може бути природною тiльки коли вона є нацiональною. Усвідомлення своїх національних особливостей є закономірним етапом розвитку будь-якої нації, до нього рано чи пізно приходять всі народи. Головне завдання держави полягає в створенні сприятливих умов для розвитку націй та «м'якого» їх включення в багатонаціональний процес, локалізації будь-яких негативних виявів націоналізму або великодержавного шовінізму. Єдність різних націй і народностей скріпляється на рівні особи, колективу і всього цивільного суспільства. Національні відносини реалiзуются в площині «цілісний мир - держава - нації - громадяни». Недооцінка в правовому розвитку і регулюванні будь-якої ланки цієї структури різко знижує ефективність оптимальної правової взаємодії та  взаємовпливу народів. Не можна ігнорувати ні цивільний, ні загальнолюдський, ні національний чинники. Будь-яке штучне випинання однієї із сторін національного, завищення статусу однієї нації перед всіма іншими, нав'язування ідеї про пріоритет прав однієї нації над правами інших неминуче породжують міжнаціональну напруженість в суспільстві, сприяють проявам націоналізму, шовінізму, расизму. Вся історія людства свідчить про те, що, за періодiв значних суспільних катаклізмів завжди відбувається активізація національного чинника.

 Хоча державний суверенітет складає першоджерело правового регулювання міжнаціональних відносин, але він не може бути зведений до суверенітету однієї нації. Не можна розподiляти населення держави на правову більшість і безправну меншину, на громадян і пiдлеглих, бо це неминуче приведе до соціальної напруженості. У демократичній правовій державі посягання на національне рівноправ'я, територіальну єдність держави, діяльність будь-яких об'єднань громадян, політичних партій, нацiлена на розпалювання національної ворожнечі, застосування насильства на національному грунті повинні визнаватися протизаконними. Юридична, політична і економічна рівність націй веде до гармонізації і партнерства в міжнаціональних відносинах.

 

Висновок

Розглядаючи проблему розвитку національного чинника в правосвідомості, ми виходили з тієї методологічної основи, що правовий розвиток всіх народів відбувається за допомогою діалектики загального, особливого та одиничного. Це позначає: постійно, як закономірний процес, йде взаємодія та  взаємовплив всіх народів в правовому розвитку, що зрештою приводить до ототожнення національно-правових систем. Даний процес є природно-iсторичним та не вимагає  будь-якого втручання.

 Проведений нами на основі природно-правового підходу теоретичний та історичний аналіз проблеми національного в правосвідомості показав, що владою недостатньо вирішувалися на належному рівні проблеми національної дійсності, зокрема серйозно не сприймалися до уваги національні особливості становлення та розвитку правосвідомості, її роль в національній і міжнаціональній сфері суспільного розвитку. У основі недооцінки важливості національних особливостей правової свідомості знаходився класовий підхід до суті права, до правового розвитку суспільства, нації, народу. Тим часом на певному етапі історичного розвитку національна правова самосвідомість формується як продовження та результат розвитку звичайної правосвідомості в її національній формі. Це закономірний етап в розвитку будь-якого суспiльства,  народу.

 Сучасна активізація національного в правовій самосвідомості багато в чому пояснюється тоталітарним минулим України. Офіційна національна політика правлячої партії, що одіозно проводилася, поняття інтернаціонального, що мінливо тлумачилися, його непомірна абсолютизація стали ідеологічною основою боротьби з національними особливостями народів. Партійне керівництво та тоталітарна держава повністю ігнорували  справжнє призначення права як ефективного засобу узгодження різних інтересів, включаючи національні. Отож, колишня раднська держава та право перетворилося на знаряддя свавілля та  беззаконня відносно прав людини, інтересів нації.

 Позитивістське праворозумiння, яке довгі роки домінувало в юридичній науці, не враховувало справжніх правових інтересів і потреб людей. Правовий розвиток розумівся як аморфне, мало значуще для націй, народів абстрактне соціальне явище. Нормативні акти, що приймалися, не мали мало спільного із справжніми, життєвими національними правовими інтересами і потребами. Філософські, моральні критерії права не відображали дійсний зміст правової свідомості індивідів, націй, народів. Класово-позитивістська правотворчість та правозастосування виключали реальну можливість прогресивного розвитку національного в правосвідомості. Тим часом національні особливості правосвідомості об'єктивно займають особливе місце в суспільному житті кожного народу,

Розвиток національних особливостей  правосвідомості зумовлений народними традиціями, звичаями, цінностями духовної культури, а також природним правом. В процесі розробки контекстуальної теми  нами зроблені наступні висновки.

                1. У системі суспільного розвитку правова самосвідомість виступає як результат розвитку національної основи в змісті правосвідомості та є тими духовними утвореннями, в яких нація усвідомлює свої правові інтереси, своє місце в суспільстві, своє відношення до інших народів, до держави, до суспільства в цілому. Національне в правосвідомості має історичне походження, на його формування впливає безліч чинників. Без правової самосвідомості воно є просто знанням та віддзеркаленням чинного законодавства, юридичної практики   та iн. Через національну основу української правової свідомості проявляються максимальні її властивості, можливості та функції.

                2. В процесі віддзеркалення національного в правосвідомості правові потреби та інтереси людей виступають як ядро, основа максимальних ідейно-світоглядних і нормативно-правових трансформацій свідомості, правової свідомості, самосвідомості нания нації, народу. Саме вони стають максимально спонукальними мотивами національно-правового розвитку,  національно-правових дій в національних і міжнаціональних відносинах. Національні традиції, звичаї, знаходячись в основі ідеї природного права, є початковими циклами формотворення соцiальної активностi національного в правосвідомості. Історико- правовий розвиток кожного народу пов'язаний з національними культурно-духовними змiнами в їх різноманітті та взаємозв'язку. Передаючись з покоління в покоління, ці національні цінності зумовлюють правову орієнтацію кожного народу, процеси правотворчості, стан юридичної практики. Ціннісні правові орієнтації, юридична дійсність, що складається, врештi-решт, визначають характер, особливості, зміст, рівень правової свідомості в  загальносоціальному та національному аспектi.

                2. Зумовлена національними особливостями як домiнантими, правосвідомість відображає правову дійсність за допомогою своїх структур і функцій. У гносеологічному аспекті вона включає два рівні віддзеркалення національної правової дійсності - правову психологію і правову ідеологію. Національно - виражена правова психологія формується під безпосереднім впливом національних особливостей правової дійсності. Це є початковий, емпіричний ступінь становлення національного в правосвідомості. Зумовлена національними чинниками правова ідеологія, на відміну від правової психології, представляє вищий рівень віддзеркалення сутнісних національних явищ правової дійсності. У ідеологічній національній сфері правосвідомості на базі вже придбаного конкретно-чуттєвого матеріалу відбувається становлення iстинних правових уявлень, переконань, теорій, що стосуються орієнтирів подальшого національного правового розвитку, що є могутнім чинником вдосконалення та збагачення правосвідомості в ії національній своєрідності.     Національно  зумовлена   правосвідомість   має   і   свої   основні функції: виховну, гносеологічну, регулятивну, правозорганiзуючу та ін.

З погляду суб'єктів (носіїв) національна (масова) правосвідомість включає правосвідомість соціальних груп та індивідуальну правосвідомість. З позиції соціального рівня правосвідомість може бути   національно-буденною, національно-теоретично.

                3.  У національній державній політиці практично не враховувалися національні особливості правосвідомості. Основний упор стосувався економических, соціальних, культурних аспектів розвитку нації. Політика будувалася на відношенні до нації як «до неживого» суб'єкта правового розвитку. Це часто виявляється в роботі засобів масової інформації, схильних акцентувати увагу саме на негативних фактах історії розвитку відносин між народами у минулому та сьогоденні, а такий одностороннiй  підхід негативно впливає на суспільну свідомість народів, що сподіваються на об'єктивний і повний аналіз реальних умов життя, зокрема правових.

                4. У національній політиці України слабо відбивається міжнаціональна, інтернаціональна правова ідеологія. Колишня, комуністична, ідеологія, побудована на спільності багатонаціонального, здається, залишилася в історичному минулому. Проте до цих пір не вироблена загальноприйнятна державна концепцiя національного розвитку народів України. Неспроможність колишньої національної політики та недосконалість нинішньої  призводять до складних, часто непередбачуваних ситуацій, ведучих до загострення важкорозв’язуваних  національних, міжнаціональних суперечностей, конфліктів. 

                5. Історично національні особливості правосвідомості складалися під впливом багатьох чинників, серед яких слід назвати національні звичаї, традиції, інші культурно-духовні цінності, що передавалися з покоління в покоління; сильний вплив, який надав розповсюдженню ісламу, мусульманської правової системи. Протягом багатьох століть мусульманське право, національні звичаї, традиції затверджувалися в національній правосвідомості як оптимальнi та iстиннi національно-правові цінності. Своєрідність та самобутність національних звичаїв, традицій і норм шаріату визначають національні особливості правосвідомості.

                6. Соціологічний аналіз національних особливостей правосвідомості кримсько-татарського народу на сучасному етапі показує, що основи правосуб’єктностi цього народу стратегічно визначається національними звичаями, традиціями, іншими соціальними нормами. В процесі правозастосовної діяльності всі норми права перетрансформуються в правовій свідомості, набуваючи тих чи iнших національних особливостей, апробованих з позицій справедливості, моральності, гуманізму. Правоохоронним органам, їх співробітникам при здійсненні правозастосовної діяльності необхідно враховувати цей чинник, визначальний та відповідний цикл соцiальної активностi правосвідомості.

                7. Розвиток правової дійсності - це правовий розвиток самого кримсько-татарського народу, якого вiн був позбавлений протягом тривалого часу. За сучасних умов відродження, наповнення новим змістом національних традицій, звичаїв, соціальних норм створює передумови для формування на національній основі цивільного суспільства, правової державності, досягнення того циклу соцiальної правової свідомості, який приведе у відповідність національні потреби і інтереси з вимогами права та юридичної практики. На такій правовій основі, врештi-решт, вдасться подолати вантаж негативного історичного минулого, коли інтереси, потреби, права та свободи індивідів, соціальних груп, цілих народів і націй ігнорувалися, обмежувалися та не визнавалися.

    Таким чином, історичний і теоретичний аналіз розвитку кримсько-татарського народу АО Крим свідчить, що національні особливості правосвідомості належним чином не враховувалися; проблема зберігає свою гостроту й за сучасних умов, не дивлячись на проведення демократичних перетворень в країні. Тому потрібні додаткові цілеспрямовані зусилля держави, громадськості, науки з проведення правової реформи, яка iнтегрувала б в собі як загальносоціальні, суспільні, так й національні початки всього українського суспільства тільки з урахуванням національних особливостей правосвідомості, правової психології та  правового мислення вхідних в нього народів.

                8. Державі необхідно остаточно усвідомити, що колишні форми і методи управління національними і міжнаціональними відносинами непридатні до сьогоднішніх реалій. Колишні ідеологічні установки гармонізації національних відносин неприйнятні для сучасного стану суспільної, у тому числі і правової свідомості народів. Стабільний та гармонійний розвиток багатонаціональної держави базується на національних інтересах і цінностях, до яких відносяться, в першу чергу, національні правові цінності. У систему таких входить правова свідомість з її національними особливостями.

                9. Вбачаючи в цілому динаміку розвитку правосвідомості в її орієнтуванні на ідеї природного права та загальнолюдські цінності, не можна виключати впливу на його зміст чинників націоналізму, національної неприязні, нетерпностi, ненависті, національного радикалізму, провокованих екстремістськими силами, безвідповідальними політиками. Щоб цього уникнути, необхідно мати науково обгрунтовану комплексну загальнодержавну національну програму, яка б інтегрувала всі механізми розв’язання національних і міжнаціональних проблем, включаючи надійну правову основу.

                               **ЛІТЕРАТУРА

 

1.        Алексеев В. П. Историческая антропология. - М.,  2012. - С. 182 – 190

2.         Алексеев С. С. Социальная ценность права в советском обществе. – М, 2011

3.         Алексєєв С. С. Теория права. – Харків: Основа, 2009. - С. 123

4.         Афанасьев В. Р. О системном подходе // Вопросы философии. - 1973.  -  № 6. - С. 101

5.         Алиев М. Понимание Кавказа дается непросто // Российская газета. - 1998. - 14 березня

6.           Алексеев В. П. Етногенез.  - М, 2009.  – С. 101

7.           Баранов П. П. Правосознане и правовое воспитание  // Общая теория права. - Нижній Новгород, 2009

8.            Бура Н. А. Функции общественного правосознания. – Киев, 1996

9.           Баранов П.П. Правосознание и правовое воспитание // Общая теория права. - Нижній Новгород, 1993. - С. 475

10.     Бетрозов Р. Адиги. - Нальчик, 1990

11.     Бройдо Г. І. Нацiональне та колонiальне питання. – К., 1924. - С. 10

12.     Белинский В.Г. Соч. - М, 1953. Т. 1. - С. 35

13.      Великий енциклопедичний словник. - К., 1997.  - С. 607

14.       Вельский К. Т. Социалистическое правосознание. -  М., 1989.  - С. 160

15.      Вельський К. Т. Социалистическое правосознание. Диалектика формирования и развития. - Ярославль, 2007

16.      Гусейнов А. В. Социальная природа моральности. - М., 1974.    С. 23

17.      Гофман А. Б., Левкович В. П. Обычай как форма социальной регуляции // Советская етнография. - 1973.  - № 1

18.      Гельвеций К. А. Соч. у 2 т.  - М., 1973. Т. 1.  - С. 214

19.     Гегель Г. Енциклопедія философских наук.  - М., 1997.  - С. 223

20.      Грошев А. В. Уголовний закон и правосознание. Теоретические проблемы уголовно-правового регулирования. – Екатеринбург, 1994.  -  С. 17

21.     ГАКК, ф. 454, оп. 2, д. 793а, л. 18

22.     Горячева А. І. Является ли психическая составляющая признаком нации? // Вопросы истории. - 1967. - № 8. - С. 98-99

23.     Демичев В. А. Общественное бытие и общественное сознание, механизм их взаимосвязи. – Кишенев, 1996. - С. 112

24.      Дроздов И. Ф. Являются ли традиции признаком наций? // Вопросы истории - 1968.  - №3.  - С. 85

25.     Дмитрiєнко Ю.М. Національна природа української правосвiдомостi  // www. / http: dmitrienko2.narod.ru

26.     Дмитрiєнко Ю.М. Чинник національного в українськiй правовій свідомості // www. / http: dmitrienko2.narod.ru

27.     Дмитрiєнко Ю.М. Національнi домiнанти в структурі і функціях української правової свідомості // www. / http: dmitrienko2.narod.ru

28.     Дмитрiєнко Ю.М. Роль національної самосвідомості у формуванні української правової свідомості громадян // www. / http: dmitrienko2.narod.ru

29.     Дмитрiєнко Ю.М. Національні особливості становлення української правової свідомості// www. / http: dmitrienko2.narod.ru

30.     Дмитрiєнко Ю.М. Національна самосвідомість і проблеми розвитку української правової свідомості // www. / http: dmitrienko2.narod.ru

31.      Дмитрієнко І.В., Дмитрієнко Ю.М. УКРАЇНСЬКА ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ І КУЛЬТУРА: РЕЗУЛЬТАТИ СУЧАСНИХ НАШИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЗАВДАННЯ ПОДАЛЬШОГО ЇХ ВИВЧЕННЯ  // Наука и образование - 2011/2012,  27.12.2011-01.01.2012, 17-25.12.2011),    Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),  27.12.2011-01.01.2012  г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (0,  72  д. а.)

32.      DMITRIENKO JU.N. THE FORM AND THE MAINTENANCE OF HISTORICAL AND MODERN UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS (4)  // Наука и образование - 2011/2012,  27.12.2011-01.01.2012),    Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   27.12.2011-01.01.2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (0,  83  д. а.)

33.       DMITRIENKO JU.N. THE FORM AND THE MAINTENANCE OF HISTORICAL AND MODERN UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS (5)  // Наука и образование - 2011/2012,  27.12.2011-01.01.2012),    Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   27.12.2011-01.01.2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (0,  86  д. а.)

34.       DMITRIENKO JU.N. THE FORM AND THE MAINTENANCE OF HISTORICAL AND MODERN UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS (6)  // Наука и образование - 2011/2012,  27.12.2011-01.01.2012),    Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   27.12.2011-01.01.2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (0,  89  д. а.)

35.      DMITRIENKO JU.N. THE FORM AND THE MAINTENANCE OF HISTORICAL AND MODERN UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS (7)  // Наука и образование - 2011/2012,  27.12.2011-01.01.2012),    Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   27.12.2011-01.01.2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (0,  91  д.)

36.      Дмитрієнко Ю.М. СУТТЄВІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ І СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ   // Ключевые аспекты научной деятельности - 2012,  07 – 15.01. 2012),    Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   07 – 15.01. 2012  г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (1, 32  д. a.)

37.      Dmitrienko Ju.N., Dmitrienko I.V. TO SPECIFICITY AND FEATURES OF CONCRETE HISTORICAL FORMATION OF THE NEWEST UKRAINIAN SOTSIONICHESKY LEGAL CONSCIOUSNESS AND THE UKRAINIAN SOTSIONICHESKY LEGAL CULTURE (2)  // Актуальные научные разработки - 2012,   17-25.01.2012. Болгарія),    Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   17-25.01.2012  г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (0, 59  д. a.)

38.      Dmitrienko Ju.N., Dmitrienko I.V. TO SPECIFICITY AND FEATURES OF CONCRETE HISTORICAL FORMATION OF THE NEWEST UKRAINIAN SOTSIONICHESKY LEGAL CONSCIOUSNESS AND THE UKRAINIAN SOTSIONICHESKY LEGAL CULTURE (3)  // Актуальные научные разработки - 2012,   17-25.01.2012. Болгарія),    Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   17-25.01.2012  г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (0, 72  д. a.)

39.      Dmitrienko Ju.N. Dmitrienko I.V. TO SPECIFICITY AND FEATURES OF CONCRETE HISTORICAL FORMATION OF THE NEWEST UKRAINIAN SOTSIONICHESKY LEGAL CONSCIOUSNESS AND THE UKRAINIAN SOTSIONICHESKY LEGAL CULTURE (4)  // Актуальные научные разработки - 2012,   17-25.01.2012. Болгарія),    Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   17-25.01.2012  г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (0, 64  д. a.)

40.       Дмитрієнко І.В., Дмитрієнко Ю.М. Новітні закономірності конкретно-історичного розвитку і становлення української правової свідомості та культури // Материали за VII Международна научна практична конференція «БЪДЕЩЕТО ВЪПРОСИ ОТ СВЕТА НА НАУКАТА – 2011, 17-25 ДЕКЕМБРИ, 2011.   Том  15.  Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2011. - С. 5-15 (1, 25 д.а)

41.       Дмитрієнко Ю.М. Форма и содержание исторического и современного украинского правового сознания (1) // Материали за VII Международна научна практична конференція «БЪДЕЩЕТО ВЪПРОСИ ОТ СВЕТА НА НАУКАТА – 2011, 17-25 ДЕКЕМБРИ, 2011.   Том  15.  Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2011. - С. 40-45 (0, 59 д.а)

42.       Дмитрієнко Ю.М. Форма и содержание исторического и современного украинского правового сознания  (2) // Материали за VII Международна научна практична конференція «БЪДЕЩЕТО ВЪПРОСИ ОТ СВЕТА НА НАУКАТА – 2011, 17-25 ДЕКЕМБРИ, 2011.   Том  15.  Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2011. - С. 49-54 (0, 61 д.а)

43.       Дмитрієнко Ю.М. Форма и содержание исторического и современного украинского правового сознания  (3) // Материали за VII Международна научна практична конференція «БЪДЕЩЕТО ВЪПРОСИ ОТ СВЕТА НА НАУКАТА – 2011, 17-25 ДЕКЕМБРИ, 2011.   Том  15.  Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2011. - С. 54-57 (0, 48 д.а)

44.      Дмитрієнко Ю.М. СУТТЄВІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ І СТАНОВЛЕННЯ  УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ // Materialy  VIІ  Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «KLUCZOWE ASPEKTY  NAUKOWEJ  DZIALALNOSCI  - 2012»  (07-15 STYCZNIA 2012  rokи). Volume 21. Pravo.  Historia. – Przemysl: Nauka i studia, 2012. – P. 3-17 (1,47 д.а)

45.      Дмитрієнко Ю.М. ФОРМА И СОДЕРЖАНИЕ ИСТОРИЧЕСКОГО И СОВРЕМЕННОГО УКРАИНСКОГО ПРАВОВОГО СОЗНАНИЯ (9) // Materialy  VIІ  Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «KLUCZOWE ASPEKTY  NAUKOWEJ  DZIALALNOSCI  - 2012»  (07-15 STYCZNIA 2012  rokи). Volume 21. Pravo.  Historia. – Przemysl: Nauka i studia, 2012. – P. 3-17 (0, 37 д.а)

46.      DMITRIENKO I.V., DMITRIENKO JU.N. CONTRADICTIONS OF THE UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS AND CULTURE // Перспективные научные исследования - 2012 (Болгария, 17-25, 2012), Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   17-25, 2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (1,  39 д. а.)

47.      DMITRIENKO I.V., DMITRIENKO JU.N. Deviations of the Ukrainian legal consciousness and its uncertainty of social structure as typical features of its crisis // Перспективные научные исследования - 2012 (Болгария, 17-25, 2012), Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   17-25, 2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    5: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (1,  48 д. а.)

48.      Дмитрієнко І.В., Дмитрієнко Ю.М. Бодинаміка української правової свідомості та культури / Ю. Н. Дмитриенко // Форум права. – 2011. – № 4. – С. 192-200 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-3/11djncik.pdf   (1,  48 д. а.)

49.       Дмитрієнко Ю.М. Проблеми організації соціальної політики регіону в умовах ринкового господарювання  // Імперативи розвитку економіки регіону: наукова монографія /За заг. ред  д.е.н., професора З.О. Адаманової. – Сімферополь, 2011. – С. 159-228  (5,  98 д. а.)

50.       Дмитриенко Ю.Н., Дмитриенко И.В. К специфике и особенностям конкретно-исторического формирования новейшего украинского соционического правового сознания и украинской соционической правовой культуры (2) // Материали за VIIІ Международна научна практична конференція «НАСТОЯЩИ ИЗСЛЕДОВАНИЯ И РАЗВИТИЕ – 2011, 17-25 –ТИ ЯНУАРИ, 2012.   Том  10.  Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2012. - С. 3-12 (0, 93 д.а)

51.       Дмитриенко Ю.Н., Дмитриенко И.В. К специфике и особенностям конкретно-исторического формирования новейшего украинского соционического правового сознания и украинской соционической правовой культуры (3) // Материали за VIIІ Международна научна практична конференція «НАСТОЯЩИ ИЗСЛЕДОВАНИЯ И РАЗВИТИЕ – 2011, 17-25 –ТИ ЯНУАРИ, 2012.   Том  10.  Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2012. - С. 12-18 (0, 67 д.а)

52.       Дмитриенко Ю.Н., Дмитриенко И.В. К специфике и особенностям конкретно-исторического формирования новейшего украинского соционического правового сознания и украинской соционической правовой культуры (4) // Материали за VIIІ Международна научна практична конференція «НАСТОЯЩИ ИЗСЛЕДОВАНИЯ И РАЗВИТИЕ – 2011, 17-25 –ТИ ЯНУАРИ, 2012.   Том  10.  Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2012. - С. 18-12 (0, 71 д.а)

53.      ДМИТРІЄНКО І.В., ДМИТРІЄНКО Ю.М. ПРО УКРАЇНСЬКУ ПРАВОВУ СВІДОМІСТЬ ТА КУЛЬТУРУ // Наука и технологии: шаг в будущее - 2012  (Чехия, 27.02.-05.03. 2012),  Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland), 27.02.-05.03. 2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (0,  98 д. а.)

54.      Дмитрієнко Ю.М. Перспективи міжнародної економіки за механізмом аддаптації вітчизняного законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу «Новий напрямок розвитку теорії та історії держави та права: юридично-технічне комп’ютерне моделювання та прогнозування пріоритету європейськоцентричних тенденцій за розвитком європейськоцентричної складової пропорції формули української правової свідомості-формули норми права» (www.dmitrienko4.narod.ru).   Додаток 1 //  Адаманова З.О.  Міжнародна економіка: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Сімферополь: КРП «Видавництво «Кримнавчпеддержвидав», 2012. – С. 471-499    (518 с.)   (2,  98 д. а.)

55.      Дмитрієнко Ю.М. Перспективи формування пріоритетів соціально-економічного розвитку посттранзитивної економіки України за механізмом адаптації вітчизняного законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу «Новий напрямок розвитку теорії та історії держави та права: юридично-технічне комп’ютерне моделювання та прогнозування пріоритету європейськоцентричних тенденцій за розвитком європейськоцентричної складової пропорції формули української правової свідомості-формули норми права» (www.dmitrienko4.narod.ru). Додаток 1 //  Адаманова З.О., Дмитрієнко Ю.М., Ванієва А.Р. Пріоритети соціально-економічного розвитку в посттранзитивних економіках: світові та вітчизняні аспекти  (економічні підходи до формування некризового циклу соціальної активності української правової свідомості). Наукова монографія. / За заг. ред. З.О. Адаманової. -  Сімферополь: КРП «Видавництво «Навчпеддержвида»", 2011. –  (С. 174-206 (218 с.)   (3,  23 д. а.)

56.      Дмитрієнко Ю.М,, Дмитрієнко І.В. Актуальны правові ідеї щодо формування первісної української правової свідомості та правової культури // Materialy VIII mezinarodni vedecko – praktica conference «MODERNI VYMOZENOSTI VEDY - 2012», 27.01. – 05.02.2012. -  Praha: Publishing House “Education and Science” s.r.o., 2012. – S. 16-22  (0, 78 д.а)

57.      Дмитрієнко Ю.М. Сучасні підходи до складання бухгалтерської звітності бюджетних організацій, її особлвості та склад // Materialy VIIІ mezinarodni vedecko – praktica conference «MODERNI VYMOZENOSTI VEDY - 2012», 27.01. – 05.02.2012» – Praha: Publishing House “Education and Science” s.r.o., 2011. – S. 44-46 (0, 46  д.а)

58.      Дмитрієнко І.В., Дмитрієнко Ю.М.  Девіації  та маргіналізація соціальної структури української правосвідомості як типові властивості кризового циклу соціальної активності (кризи правової свідомості) // Материали за VIIІ Международна научна практична конференція «БЪДЕЩИТЕ ИЗСЛЕДВАНИЯ – 2012, 17-25  ФЕВРУАРИ, 2012.   Том  23.  Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2012. - С. 9-17 (0, 95 д.а)

59.      Дмитрієнко І.В.  Дмитрієнко Ю.М.  Протиріччя української правової свідомості та культури // Материали за VIIІ Международна научна практична конференція «БЪДЕЩИТЕ ИЗСЛЕДВАНИЯ – 2012, 17-25  ФЕВРУАРИ, 2012.   Том  23.  Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2012. - С. 18-17 (0, 92 д.а)

60.       Dmitrienko J.N. To a theme of legal consciousness on foreign researches // Научное пространство Европы - 2012 (Польша, 07-15 апреля,  2012), Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   07-15.04. 2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (0, 34 д. а.)

61.      Dmitrienko J.N.  PSYCHOTHERAPY AS THE NATURAL TOOL OF DESTRUCTION OF CRIMINAL TENDENCIES IN SLIPPERY LEGAL CONSCIOUSNESS  // Научное пространство Европы - 2012 (Польша, 07-15 апреля,  2012), Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   07-15.04. 2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (0, 97 д. а.)

62.      Dmitrienko J.N. Psychology of mass behaviour and mass behaviour as basic elements of mass (collective) legal consciousness and collective legal culture  // Научное пространство Европы - 2012 (Польша, 07-15 апреля,  2012), Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   07-15.04. 2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (1, 87 д. а.)

63.      Dmitrienko J.N. Modern methods of psychological correction as optimum tools of natural correction of a crisis cycle of social activity of the Ukrainian legal consciousness and Ukrainian legal сulture, which have the medical nature // Научное пространство Европы - 2012 (Польша, 07-15 апреля,  2012), Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   07-15.04. 2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (1, 94 д.а.)

64.      Дмитрієнко І.В., Дмитрієнко Ю.М. Про українську правову свідомість та культуру // Materialy VIIІ mezinarodni vedecko – praktica conference «VEDA A TECHNOLOGIE: KROK DO BUDOUCNOSTI - 2012», 27.02. – 05.03.2012» – Praha: Publishing House “Education and Science” s.r.o., 2012. – S. 12-19 (0, 96  д.а)

65.      Дмитрієнко Ю.М., Дмитрієнко І.В. Закон про культуру є. Але нам потрібен закон про українську правову культуру // Materialy  VIІI  Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «NAUKOVA MYSL INFORMACYJNEJ POWIEKI  - 2012»  (07-15 MARCA 2012  rokи). Volume 18. Pravo. – Przemysl: Nauka i studia, 2012. – P. 3-10 (0, 99 д.а)

66.      DMITRIENKO Ju.N. Automation of the account, the analysis and management of realisation and incomes of the enterprise of University of thought (enterprise) // Ключевые проблемы современной науки, 17 - 25 апреля 2012 г.), Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   17-25.04. 2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (20, 33 д. а.)

67.      DMITRIENKO Ju.N. DMITRIENKO J.N. CONSCIOUSNESS AND THE NEWEST UKRAINIAN LEGAL CULTURE: ACTUAL WAYS OF THEIR STUDYING (1)  // Ключевые проблемы современной науки, 17 - 25 апреля 2012 г.), Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   17-25.04. 2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (0, 33 д. а.)

68.      DMITRIENKO Ju.N. DMITRIENKO J.N. CONSCIOUSNESS AND THE NEWEST UKRAINIAN LEGAL CULTURE: ACTUAL WAYS OF THEIR STUDYING (2)  // Ключевые проблемы современной науки, 17 - 25 апреля 2012 г.), Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   17-25.04. 2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (0, 34 д. а.)

69.      DMITRIENKO Ju.N. DMITRIENKO J.N. CONSCIOUSNESS AND THE NEWEST UKRAINIAN LEGAL CULTURE: ACTUAL WAYS OF THEIR STUDYING (3)  // Ключевые проблемы современной науки, 17 - 25 апреля 2012 г.), Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   17-25.04. 2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (0, 35 д. а.)

70.      DMITRIENKO Ju.N. DMITRIENKO J.N. CONSCIOUSNESS AND THE NEWEST UKRAINIAN LEGAL CULTURE: ACTUAL WAYS OF THEIR STUDYING (4)  // Ключевые проблемы современной науки, 17 - 25 апреля 2012 г.), Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   17-25.04. 2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (0, 33 д. а.)

71.      DMITRIENKO J.N. DIE ARCHETYPEN DES UKRAINISCHEN SELBSTBEWUßTSEINS, DES BEWUSSTSEINS, DES RECHTLICHEN BEWUSSTSEINS, DES RECHTLICHEN BEWUSSTSEINS UND DER UKRAINISCHEN RECHTLICHEN KULTUR DER SYSTEMUNTERLAGE KARL’S GUSTAV’S JUNG’S // Ключевые проблемы современной науки, 17 - 25 апреля 2012 г.), Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   17-25.04. 2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (3, 33 д. а.)

72.      DMITRIENKO JU.N. HISTORY OF THE UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS: PERIODIZATION PROBLEMS IN ASPECT OF ITS FORMATION AND DEVELOPMENT  // Европейская наука XXI века - 2012,  07- 15 мая 2012 г., Польша,   Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   07- 15 мая 2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com (0,98)

73.      Дмитрієнко Ю.М. Щодо тематики правової свідомості за зарубіжними дослідженнями // Materialy  VIІI Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «NAUKOWA PRZESTRZEN EUROPY - 2012»  (07-15  KWIETNIA  2012  rokи). Volume 25. Pravo.  Przemysl: Nauka i studia, 2012. – P. 6-13 (0,47 д.а)

74.      Дмитриенко Ю.Н. Психотераия как природный инструмент преодоления делинквентных тенденций в девиантном правовом сознании // Materialy  VIІI Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «NAUKOWA PRZESTRZEN EUROPY - 2012»  (07-15  KWIETNIA  2012  rokи). Volume 25. Pravo.  Przemysl: Nauka i studia, 2012. – P. 22-34 (1,24 д.а)

75.       Дмитриенко Ю.Н. Психология массового поведения та само массовое поведение как основные элементы массового (коллективного) правового сознания и коллективной правовой культуры // Materialy  VIІI Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «NAUKOWA PRZESTRZEN EUROPY - 2012»  (07-15  KWIETNIA  2012  rokи). Volume 25. Pravo.  Przemysl: Nauka i studia, 2012. – P. 35-44 (1,12 д.а)

76.      Дмитриенко Ю.Н. Современные методы психологической коррекции как оптимальные инструменты природной кореляции кризисного, делинквентно настроенного цикла социальной активности украинского правового сознания и украинской правовой культуры, которые имеют медицинско опосредственную детерминантность  // Materialy  VIІI Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «NAUKOWA PRZESTRZEN EUROPY - 2012»  (07-15  KWIETNIA  2012  rokи). Volume 25. Pravo.  Przemysl: Nauka i studia, 2012. – P. 44-68 (2,42 д.а)

77.     . ДМИТРІЄНКО Ю.М. 1. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ: EВОЛЮЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ ІДЕЇ - НАЙГОЛОВНІШОГО СИСТЕМНОГО ЕЛЕМЕНТУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ (ІСТОРИЧНЕ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ ІДЕЇ)  //  Новости научной мысли  - 2012, 17- 25 мая 2012 г., Болгария,   Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   17- 25 мая 2012 г.),  Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (1,83 д.а)

78.      Дмитрієнко Ю.М.  Новейшее украинское правовое сознание и новейшая украинская правовая культура: актальные пути их изучения (1) // Материали за VIIІ Международна научна практична конференція «КЛЮЧОВИ ВЪПРОРСИ В СЪВРЕМЕННАТА НАУКА – 2012, 17-25 АПРИЛ  2012.   Том  20.  Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2011. - С. 13-15 (0, 38 д.а)

79.      Дмитрієнко Ю.М.  Новейшее украинское правовое сознание и новейшая украинская правовая культура: актальные пути их изучения (2) // Материали за VIIІ Международна научна практична конференція «КЛЮЧОВИ ВЪПРОРСИ В СЪВРЕМЕННАТА НАУКА – 2012, 17-25 АПРИЛ  2012.   Том  20.  Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2011. - С. 15-17 (0, 41 д.а)

80.      Дмитрієнко Ю.М.  Новейшее украинское правовое сознание и новейшая украинская правовая культура: актальные пути их изучения (3) // Материали за VIIІ Международна научна практична конференція «КЛЮЧОВИ ВЪПРОРСИ В СЪВРЕМЕННАТА НАУКА – 2012, 17-25 АПРИЛ  2012.   Том  20.  Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2011. - С. 17-19 (0, 45 д.а)

81.      Дмитрієнко Ю.М.  Новейшее украинское правовое сознание и новейшая украинская правовая культура: актальные пути их изучения (4) // Материали за VIIІ Международна научна практична конференція «КЛЮЧОВИ ВЪПРОРСИ В СЪВРЕМЕННАТА НАУКА – 2012, 17-25 АПРИЛ  2012.   Том  20.  Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2011. - С. 17-19 (0, 58 д.а)

82.     . Дмитрієнко Ю.М. Архетипи української самосвідомості, свідомості, правової свідомості та культури за К.Г. Юнгом // Материали за VIIІ Международна научна практична конференція «КЛЮЧОВИ ВЪПРОРСИ В СЪВРЕМЕННАТА НАУКА – 2012, 17-25 АПРИЛ  2012.   Том  20.  Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2011. - С. 22-56  (3, 28 д.а)

83.        DMITRIENKO JU.N. THE FORM AND THE MAINTENANCE OF HISTORICAL UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS // Научный прогресс на рубеже тысячелетий - 2012,  25.05  -  05.06.2012, Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   25.05  -  05.06.2012, Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http //  www.rusnauka.com  (12,83 д.а)

84.      Дмитрієнко Ю.М.  Автоматизация учета, анализа и управления реализацией и доходами предприятия Университета мысли (предприятия) // Материали за VIIІ Международна научна практична конференція «КЛЮЧОВИ ВЪПРОРСИ В СЪВРЕМЕННАТА НАУКА – 2012, 17-25 АПРИЛ  2012.   Том  7.  Икономики. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2011. - С. 12-                                                                                                                            67 (20, 35 д.а)

85.       Дмитриенко И.В., Дмитриенко Ю.Н.. Толерантность – краеугольный камень украинской правовой культуры и толерантной правовой психологии // Materialy VIIІ mezinarodni vedecko – praktica conference «EFEKTIVNI NASTROJE MODERNICH VED  - 2012», 27 DUBNA – 05 KVETNA 2012 ROKU. DIL 14.  PRAVNI VEDY» – Praha: Publishing House “Education and Science” s.r.o., 2012. – S. 3-10 (0, 86  д.а)

86.       Dmitrienko J.N. Українська правова свідомість та правова культура: проблеми їх формування // Materialy VIIІ mezinarodni vedecko – praktica conference «EFEKTIVNI NASTROJE MODERNICH VED  - 2012», 27 DUBNA – 05 KVETNA 2012 ROKU. DIL 14.  PRAVNI VEDY» – Praha: Publishing House “Education and Science” s.r.o., 2012. – S. 26-32 (0, 89  д.а)

87.       Дмитрієнко Ю.М. Істотні джерела формування української правової традиції // Materialy VIIІ mezinarodni vedecko – praktica conference «EFEKTIVNI NASTROJE MODERNICH VED  - 2012», 27 DUBNA – 05 KVETNA 2012 ROKU. DIL 14.  PRAVNI VEDY» – Praha: Publishing House “Education and Science” s.r.o., 2012. – S. 32-37 (0, 78  д.а)

88.       Дмитрієнко Ю.М. Найвизначніші пам’ятки української правової свідомості та культури – їх найвизначніші архетипи та артефакти // Materialy VIIІ mezinarodni vedecko – praktica conference «EFEKTIVNI NASTROJE MODERNICH VED  - 2012», 27 DUBNA – 05 KVETNA 2012 ROKU. DIL 14.  PRAVNI VEDY» – Praha: Publishing House “Education and Science” s.r.o., 2012. – S. 37-44                                                                                                                                       (0, 87  д.а)

89.      ДМИТРІЄНКО Ю.М.  НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ТА ДЖЕРЕЛА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ ЗА КОНКРЕТНО-ІСТОРИЧНИХ ПЕРІОДІВ  СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ З ПРІОРИТЕТАМИ СТАНОВЛЕННЯ  ВИДОВОЇ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ (2) // Актуальные проблемы современных наук - 2012, 14-15.06 .2012, Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland), 14-15.06. 2012, Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http //  www.rusnauka.com  (4,83 д.а)

90.      ДМИТРІЄНКО Ю.М.  ІДЕЙНО-СВІТОГЛЯДНІ ОСНОВИ ТА ДЖЕРЕЛА ІСТОРИЧНОЇ І СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ ЗА КОНКРЕТНО-ІСТОРИЧНИХ ПЕРІОДІВ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ З ПРІОРИТЕТАМИ РОЗВИТКУ РОДОВОЇ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ  (2)  // Актуальные проблемы современных наук - 2012, 14-15.06 .2012, Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland), 14-15.06. 2012, Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // www.rusnauka.com  (2,83 д.а)

91.       DMITRIENKO J.N. WORIG IDEOLOGICALVIEW BASES AND SOURCES OF HISTORICAL ANDMODERN UKRAINIAN LEGALCONSCIOUSNESS AND HISTORICAL AND MODERNUKRAINIAN LEGAL CULTURE ON CONCRETELY-HISTORICAL PERIODS OF BECOMING AND DEVELOPMENT WITH PRIORITIES OF DEVELOPMENT (4)  // Актуальные проблемы современных наук - 2012, 14-15.06 2012, Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland), 14-15.06. 2012, Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http // // www.rusnauka.com  (5,98 д.а)

92.      Дмитрієнко Ю.М. Історія української правової свідомості: проблеми періодизації в аспекті її становлення й розвитку // Materialy  VIІI Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «EUROPEJSKA NAUKA XXI POWEKA - 2012»  (07-15  MAJA   2012  rokи). Volume 14. Pravo.  Przemysl: Nauka i studia, 2012. – P. 13-17 (0,49 д.а)

93.      Дмитрієнко Ю. М. До природи закономірностей конкретно-історичного становлення та розвитку української правової свідомості і культури / Ю. М. Дмитрієнко // Форум права. – 2012. – № 1. – С. 35-51 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-1/12.pdf  (0.79 д.а.)

94.      DMITRIENKO JU.N HISTORICAL FORMING UKRAINIAN LEGAL IDEA  // Актуальные достижения европейской науки - 2012, 16-25.06.2012, Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),   16-25.06.2012, Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http //  www.rusnauka.com  (3,83 д.а)

95.      DMITRIENKO JU.N. HISTORY OF UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS: EVOLUTION OF UKRAINIAN LEGAL IDEA - ABOVE ALL SYSTEM ELEMENT OF UKRAINIAN LEGALCONSCIOUSNESS AND UKRAINIAN LEGAL CULTURE (HISTORICAL FORMING UKRAINIAN LEGAL IDEA) // Актуальные достижения европейской науки - 2012, 16-25.06.2012, Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),  16-25.06.2012, Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http //  www.rusnauka.com  (6,53 д.а)

96.      DMITRIENKO JU.N. WORIG IDEOLOGICAL-VIEW BASES AND SOURCES OF HISTORICAL AND MODERN UKRAINIAN LEGALCONSCIOUSNESS AND HISTORICAL AND MODERNUKRAINIAN LEGAL CULTURE ON CONCRETELY-HISTORICAL PERIODS OF BECOMING AND DEVELOPMENT WITH PRIORITIES OF DEVELOPMENT (7) // Актуальные достижения европейской науки - 2012, 16-25.06.2012, Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland),  16-25.06.2012, Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http //  www.rusnauka.com  (4,76 д.а)

97.      DMITRIENKO JU.N. THE UKRAINIAN LEGAL IDEAS OF NATIONAL MOVEMENT IN GALITSKY TERRITORY IN SECOND HALF XIX CENTURIES  // Актуальные достижения европейской науки - 2012, 16-25.06.2012, Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland), 16-25.06.2012, Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http //  www.rusnauka.com  (10,36 д.а)

98.     . Дмитрієнко Ю.М.  1. Історія української правової свідомості: еволюція української правової ідеї – найголовнішого системного елементу української правової свідомості та культури (Історичне формування української правової ідеї)  // Материали за VIIІ Международна научна практична конференція «НОВИНАТА НАПРЕДНАЛИ НАУКА - 2012, 17-25 МАЙ  2012.   Том  9.  Икономики. Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2011. - С.  54-70  (1, 92 д.а)

99.     DMITRIENKO JU.N. THE FORMULA OF NORM OF THE UKRAINIAN LEGAL IDIOM-LEGAL OF CONSCIOUSNESS-LEGAL OF CULTURE-UKRAINIAN LANGUAGE OF THE RIGHT IN THE CONTEXT OF SYNERGETRICS OF LEGAL CONSCIOUSNESS // Актуальные научные достижения - 2012, 26.06 - 05.07.2012, Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland), 26.06 - 05.07.2012, Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http //  www.rusnauka.com  (0,56 д.а)

100.   DMITRIENKO JU.N. To the pension the two third of the Ukrainian men live so long only To the pension the two third of the Ukrainian men live so long only  // Актуальные научные достижения - 2012, 26.06 - 05.07.2012,  Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland), 26.06 - 05.07.2012, Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http //  www.rusnauka.com  (1,35 д.а)

101.   DMITRIENKO JU.N., DMITRIENKO I.V. OUR RESEARCHES OF THE NEWEST PERIODS OF FORMATION AND DEVELOPMENT OF THE UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS AND THE UKRAINIAN LEGAL CULTURE IN THE CONTEXT OF THE AUTHOR  // Актуальные научные достижения - 2012, 26.06 - 05.07.2012,  Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності (м. Нью-Йорк-Берлін-Москва-Пекін-Токіо), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Університета мислі (мм. Харків-Київ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland), 26.06 - 05.07.2012, Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим  доступу: http //  www.rusnauka.com  (1, 32 д.а)

102.   Дмитрієнко Ю.М. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ТА ДЖЕРЕЛА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ ЗА КОНКРЕТНО-ІСТОРИЧНИХ ПЕРІОДІВ  СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ З ПРІОРИТЕТАМИ СТАНОВЛЕННЯ  ВИДОВОЇ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ  // Materialy  VIІI Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «AKTUALNE PROBLEMY NOWOCZESNYCH NAUK - 2012»  (7-15  CZERWCA  2012  rokи). Volume 29. Pravo.  Przemysl: Nauka i studia, 2012. – P. 29-76  (4,59 д.а)

103.   Дмитрієнко Ю.М. ІДЕЙНО-СВІТОГЛЯДНІ ОСНОВИ ТА ДЖЕРЕЛА ІСТОРИЧНОЇ І СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ ЗА КОНКРЕТНО-ІСТОРИЧНИХ ПЕРІОДІВ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ З ПРІОРИТЕТАМИ РОЗВИТКУ РОДОВОЇ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ  (2) // Materialy  VIІI Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «AKTUALNE PROBLEMY NOWOCZESNYCH NAUK - 2012»  (7-15  CZERWCA  2012  rokи). Volume 30. Pravo.  Przemysl: Nauka i studia, 2012. – P. 3-38  (4,02 д.а)

104.    DMITRIENKO JU.N. HISTORICAL FORMING UKRAINIAN LEGAL IDEA  // Материали за VIIІ Международна научна практична конференція «Актуальные достижения европейской науки - 2012, 16-25.06.2012.   Том  10.  Икономики. Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2012. - С.  14-25  (1, 92 д.а)

105.   DMITRIENKO JU.N. HISTORICAL FORMING UKRAINIAN LEGAL IDEA  // Материали за VIIІ Международна научна практична конференція «Актуальные достижения европейской науки - 2012, 16-25.06.2012.   Том  10.  Икономики. Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2012. - С.  24-57  (1, 52 д.а)

106.   DMITRIENKO JU.N. HISTORY OF UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS: EVOLUTION OF UKRAINIAN LEGAL IDEA - ABOVE ALL SYSTEM ELEMENT OF UKRAINIAN LEGALCONSCIOUSNESS AND UKRAINIAN LEGAL CULTURE (HISTORICAL FORMING UKRAINIAN LEGAL IDEA)  // Материали за VIIІ Международна научна практична конференція «Актуальные достижения европейской науки - 2012, 16-25.06.2012.   Том  10.  Икономики. Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2012. - С.  62-79  (2, 58 д.а)

107.   DMITRIENKO JU.N. WORIG IDEOLOGICAL-VIEW BASES AND SOURCES OF HISTORICAL AND MODERN UKRAINIAN LEGALCONSCIOUSNESS AND HISTORICAL AND MODERNUKRAINIAN LEGAL CULTURE ON CONCRETELY-HISTORICAL PERIODS OF BECOMING AND DEVELOPMENT WITH PRIORITIES OF DEVELOPMENT (7)  // Материали за VIIІ Международна научна практична конференція «Актуальные достижения европейской науки - 2012, 16-25.06.2012.   Том  10.  Икономики. Закон. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2012. - С.  85-117  (3, 27 д.а)

108.  Жалинский А. Е. Социально-правовое мышление: проблемы борьбы с преступностью. - М., 1989.  - С. 7

109.  Злобин Р. А. Правосознание в советском общенациональном государстве. -  М., 1993

110.  Загальна теорія держави і права. Академічний курс в 2-х томах. Т. 2. – Харкiв:Право, 1997. - С. 379

111.   Ильин И.А. О монархии и республике // Вопросы философии. – 1991. - № 4.  - С. 129

112.  Іслам в СРСР. - М., 1991. - С. 301.

113.  История народов Северного Кавказа с древнейших времен до XVIII в. - М., 1997

114.   Історія кримсько-татрського народу. – К., 1996

115.   Кудашов В.В. Исторические ведомости о народе кабардинском. – Нальчик, 1997. - С. 94

116.   Кампарс П. П., Заковіч М. М. Радянська цивільна обрядовість. – К., 1997. - С. 11

117.   Керимов Д. А. Конституция СССР и развитие политико-правовой теории. - М., 1989

118.   Кон І. С. До проблеми національного характеру // Історія і психологія.  - К 1997.  - С. 148

119.  Керимов Д. А. Общая теория государства и права. Предмет. Структура, Функции. – М., 1997. - С. 54

120.   Кавказский етнографический сборник. - М, 1994. - № 8

121.   Лукашева Е. А. Социалистическое правосознание и законность. -  М., 1993

122.   Лукашева Е. А. Право. Мораль. Особа.  - М., 1996

123.   Лившиц Р. 3. Право и государство в социалистическом правовом государстве //  Советское государство и право. - 1989. - № 3. - С. 19

124.   Маркс К.,  Энгельс Ф. Соч. 2-е идание. - М., 1960. Т. 23.  - С. 62

125.   Макитов И. У. О соотношении национальних и религиозных моментов в сознании верующего  // Опыт и проблемы интернационального и атеистического воспитания. - М., 1996.  - С. 107 – 108

126.   Мечиев К. Б. Стихотворения и поэмы: Соч. в двух томах. Т. 2. – Нальчик, 1989. - С. 14

127.   Назарслко Е. В. Социалистическое правосознание и советское правотворчество. -  М., 1968

128.   Никитин В. Б.  О структуре правосознания // Человек и общество. – Л., 1993.  - С. 125

129.   Ногмов Ш. Б.  История адигейского и кримского народа. - Нальчик, 1997. - С. 161

130.  Нариси истории балкарского и кримского народа (с древнейших времен до 1917 года). - Нальчик, 1997

131.   Народи Кримского полуострова и Кавказа.  - К., 1997.  - С. 213

132.   Общая теория права и государства / Под общей ред. А. А. Лазарева. М., 1997. - С. 113

133.   Основные задания советского социалистического права.  Материалы первого совещания правоведов 16-19 июля 1939 г. - М., 1938.  - С. 183

134.   Ойзерман Т. И. Философия и обыденное сознание // Вопросы философии. - 1967.  - №4.  - С. 119

135.   Остроумова Г.С. Правовое осознание действительности. - М., 1997

136.   Овсепян Ж.Р. Основные етапи становления федерализма и  территориального розмежевания в Росси на Северном Кавказе и в Украине в Криму // Конституции, статуты и договоры субъектов Росийской Федерации и Укрині в Северном Кавказе и Криму. – Ростов-на-Дону - Киев 1997. – С.3

137.   Політологія. Короткий енциклопедичний довідник. - Ростов-на-Дону – М. - КиЇв, 1997.  -  С. 314

138.   Покровский И. Ф. Формирование правосознания личности. - Л., 1996

139.   Потопейко Д. А. Правосознание как общественное явление. – К., 1990

140.   Поршнев Б. Ф. Социальная психология  и история. - М., 1996.  - С. 95

141.   Паригин Б. Д. Основи социально-психологической теории. - М., 1997.  - С. 68

142.   Плеханов Г. В. Избр. филос.  произв. В пяти томах. Т. 2.  - М., 1996. - С. 258

143.   Рубінштейн С. Л. Бытие и сознание. -  М., 1997. - С. 276

144.   Рене Давид. Основні правові системи сучасності.  – К: Любiдь, 1996

145.   Рябко И. Ф. Правосознание и правовое воспитание масс в советском обществе. – Ростов-на-Дону, 1997

146.   Рабинович П. М. Социалистическое право как ценность. - Львів, 1996

147.   Сальников В. П. Правовая культура // Общая теория права. – нижний Новогород, 1995

148.   Сирцов В. А. Социалистическое правосознание в СССР. -  М., 1997

149.   Сталін І. В. Соч. Т. 2. - М., 1955. - С. 302

150.   Суханов І. В. Место і роль традицій в розвитку соціалістичного cуспiльства //Труды Казанського авіаційного інституту. - 1960. - Вип. 53. – К: Вища школа, 1974. - С. 93

151.   Сарсенбаєв Н. С. Обычаи и традиции в розвитии. - Алма-Ата, 1997.  - С. 89

152.   Сюкияйнен Л. Р. Мусульманськое право. Вопросы теории и практики. - М, 1996. - С. 9

153.   Тихомиров Л.А. Монархическая государственность. – Спб, 1996.  - С. 610

154.   Туманов В. А. Буржуазная правовая идеология.  К критике учения о праве. - М., 1997. - С. 346

155.   Туманов В.А. Гегель и современная буржуазная философия права // Проблеми государства и права. - М., 1991. - С. 194

156.   Токарев С. А. Обычаи и обряды как объект етнографического исследования //  Советская етнография. - 1980. - № 3. - С. 30 - 31

157.   Тихонравов Ю. В. Основи философии права. - М., 1997. - С. 272

158.   Тмхонравов Ю.В. Основи философии права. - М., 1996.  - С. 275

159.   Уледов А. К., Анищенко А. И. Общественное сознание и структура  // Исторический материализм. - М., 1997. - С. 262

160.   Ушинській К. Д. Педагогические произведения. -  М, 1996. Т. 2. - С. 163

161.   Фарбер И. Е. Правосознание как форма общественного сознания. – М., 1997

162.   Філософський енциклопедичний словник.  - М., 1996.  - С. 537

163.   Черданцев А. Ф. Социальная ценность социалистического права  // Социалистическое государство и право. - 1978.  - № 7

164.   Чалидзе В. Заря правовой реформи.  - М., 1990. - С. 26

165.   Чефранов В. А. Правовое сознание как разновидность социального отражения – Киев: Вища школа, 1976. - С. 31

166.   Чотонов Л. О национальных традициях народов Средней Азии. - Фрунзе, 1994. – С. 21

167.   Чесноков Д. И.  Исторический материализм. -  М., 1997

168.   Шабаев Д. В. Правда о выселении балкарцев. - Нальчик, 1996

169.   Щегорцев В. А. Социология правосознания. - М., 1991. - С. 98 - 99

170.   Явич Л. С. Право развитого социализма: суть и принципы. - М., 1987. - С. 23

                                                    ЧАСТИНА 2.

ЕТНІЧНІ  ОСОБЛИВОСТІ  УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ

ВСТУП.............................................................................................................................................................................. 3

Розділ 1. Теоретична основа правосвідомості

1.1.                                 Проблема розуміння правосвідомості............................................................................................................. 12

1.2.                                 Проблема типологізації видів і стадій правосвідомості..................................................................................... 42

Розділ 2. Генезис етнічних особливостей правосвідомості

2.1.                                   Формування правосвідомості в слов'ян у дохристиянський період...58

2.2.                                   Роль християнського віровчення у формуванні української правосвідомості ............................................ 73

2.3.                                   Вплив комуністичної ідеології на українську правосвідомість

....................................................................................................................................................................................... 89

Розділ 3. Характеристика української правосвідомості - стан і перспективи

3.1.              Сучасна     дійсність     і     нігілістичний     характер
 
правосвідомості........................................................................................................................................................... 111

3.2.               Ефективна      реалізація      прав      як      спосіб      підвищення
 правосвідомості............................................................................................................................................................ 143

3.3.       Удосконалювання судової системи як спосіб  подолання кризи

правосвідомості.............................................................................................................................................................. 156

Висновок......................................................................................................................................................................... 175

Бібліографія.................................................................................................................................................................... 178

 

ВСТУП

Актуальність справжнього дослідження визначається кризовим циклом соціальної активності української правосвідомості, що може привести до кризи всієї державно-правової системи. Це обумовлює необхідність дослідження причин сучасного кризового стану правосвідомості й пошуку шляхів його усунення. Для з'ясування причин кризи правосвідомості необхідно звернутися до факторів, які в тім або іншому ступені вплинули на формування етнічних особливостей російського, а потім російської правосвідомості. Аналіз цих факторів дозволив сказати, що на формування правосвідомості поряд із загальними зумовлюючими факторами, істотний вплив роблять етнічні особливості кожного народу. Етнічні й національні особливості українського народу багато в чому визначають стан світогляду й рівень правосвідомість усього населення сучасної України. Український народ завжди був цементуючим, об'єднуючим елементом в українській багатонаціональній державі, саме він зв'язував собою різні національності, що населяють  Україну виступав миротворцем у міжетнічних конфліктах. Не випадково там, де відбувається ослаблення ролі української  правосвідомості, культури, української толера